Рішення № 70977348, 07.12.2017, Фастівський міськрайонний суд Київської області

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua

______________

2/381/1292/17

381/2956/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2017 року Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого судді Чернишової Є.Ю., за участі секретаря Пруднікової П.М., розглянувши позовну заяву Приватного акціонерного товариства «СК «АХА Страхування» до ОСОБА_1, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна ОСОБА_2» про відшкодування збитків в порядку регресу,

ВСТАНОВИВ:

16 серпня 2017 року позивач звернувся до Фастівського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування збитків в порядку регресу, мотивуючи вимоги тим, що 23.01.2014 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту, предметом якого були майнові інтереси страхувальника, пов’язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Renault Kangoo», д.н.з. НОМЕР_1. У відповідності до умов вказаного Договору страхування позивач взяв на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування. Позивач вказує, що 09 серпня 2014 року, в м. Києві по вул. Беломорській, сталася ДТП за участю автомобіля НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_4. Так, внаслідок вказаної ДТП застрахованому транспортному засобу «Renault Kangoo» було завдано механічних ушкоджень та згідно до звіту №1392 від 03.09.2014 року вартість відновлювального ремонту склала 34 949 грн. 92 коп. Виконуючи взяті на себе зобов’язання по договору страхування, позивач виплатив страхувальнику страхове відшкодування, розмір якого склав 22 293 грн. 98 коп.

Позивач вказує, що відповідно до довідки про ДТП № 9421610, вказана дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 Правил дорожнього руху України, чим остання скоїла правопорушення передбачене ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача як водія автомобіля Chana Веппі 10, була застрахована в ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна ОСОБА_2», відповідно до Полісу № АС8485960 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, то сума відшкодування за Полісом відповідача складає 14 572 (чотирнадцять тисяч п’ятсот сімдесят дві) грн. 58 коп. Таким чином, різниця між фактичним розміром шкоди і лімітом відповідальності страховика за Полісом склала: 7 721 грн. 40 коп., яку позивач просить стягнути з відповідача в порядку ст. 993, 1191 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування».

Представник позивача у судового засідання не з’явився, надавши суду заяву про розгляд справи за його відсутності, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував та зазначив, що позивачем не надано належні докази, які б об’єктивно свідчили, що вина відповідача у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди є доведеною і це пов’язано з нанесенням матеріальної шкоди позивачу. Позовні вимоги про відшкодування збитків в порядку регресу позивачу відповідачем ОСОБА_5 належними і допустимими доказами не підтверджені, а посилання у позовній заяві на довідку про ДТП № 0421610, як доказ у спричиненні шкоди є безпідставним, так як ця довідка не може виступати в якості письмового доказу. Вказує, що при розгляді справи № 754/15223/14-п за фактом складання протоколу про адміністративне правопорушення на ОСОБА_5 Деснянським районним судом м. Києва було винесено постанову від 01.10.2014 року, згідно якої матеріали про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_5 за ст. 124 КУпАП було повернуто до ВДАІ Деснянського РУ ГУМВС України в м. Києві для додаткової перевірки, оскільки працівниками ДАІ були допущені порушення чинного законодавства при встановленні всіх обставин справи, які мають істотне значення для її правильного вирішення судом. Крім того, на зворотній стороні схеми ДТП, в порушення чинних на той час нормативно-правових актів щодо оформлення ДТП, не буди зазначені пошкодження транспортних засобів, які були спричинені внаслідок ДТП. Разом з тим матеріали про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_5 за ст. 124 КУпАП працівниками ВДАІ Деснянського РУ ГУМВС України в м. Києві фактично не були доопрацьовані та повторно надіслані до Деснянського районного суду м. Києва для розгляду. Зокрема, працівниками ДАІ був складений додаток до протоколу АВ2 № 492582, у якому зазначені ніби то спричинені пошкодження транспортних засобів при ДТП, однак він не підписаний ні учасниками ДТП, ні посадовою особою ДАІ і не може виступати в якості доказу щодо визначених пошкоджень та розміру шкоди. Отже, згідно постанови Деснянського районного суду м. Києва від 23.12.2014 ОСОБА_5 не визнана винною в порушенні вимог п. 2.3(6) та 10.11 ПДР України і провадження по справі про її притягнення до відповідальності за ст. 124 КУпАП було закрите у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, тобто відповідно до постанови Деснянського районного суду м. Києва від 23.12.2014 ОСОБА_1 не визнана винною в порушенні вимог п. 2.3(6) та 10.11 ПДР України, а тому не є відповідальною за спричинення шкоди.

Також представник звертає увагу суду, що звіт № 1392 про оцінку автомобіля «RENAULT KANGOO» не відповідає вимогам законодавства про оцінку майна, зокрема, Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.07.2001 № 2658-111. Національного Стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою КМУ № 1440 від 10.09.2003. «Методики товарознавчої експертизи й оцінки дорожніх транспортних засобів» затвердженої наказом Мінюсту України та ФДМУ від 24.11.2003 № 142/5/2092 (у редакції наказу Міністерства юстиції України, фонду державного майна України від 24.07.2009 № 1335/5/1159) та інших нормативно-правових актів у цій сфері.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, враховуючи позицію сторін у справі, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 23 січня 2014 року між ПАТ "СК "АХА Страхування" та ОСОБА_3 було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 2333746\05АВ (надалі - Договір страхування), строк дії якого з 24.01.2014 року до 23.01.2015 року, згідно умов якого останній застрахував наземний транспортний засіб - автомобіль «Renault Kangoo», державний номерний знак НОМЕР_1. У відповідності до умов вказаного Договору страхування Позивач взяв на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь Страхувальника страхове відшкодування (а.с. 11-22).

Відповідно до довідки № 9421610 про дорожньо-транспортну пригоду, яка була видана Державною інспекцією головного управління МВС України в м.Києві, 09.08.2014 року о 12.20 на вул. Беломорській 1А сталася дорожньо-транспортна пригода - зіткнення, учасниками якої є: легковий автомобіль НОМЕР_4, що належить ОСОБА_3 та яким керував ОСОБА_4, автомобіль отримав механічні пошкодження передньої лівої частини та автомобіль марки «Chana Benni 10», державний номерний знак «АІ 7128 ВТ», під керуванням ОСОБА_1 /цивільно-правова відповідальність застрахована в ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна ОСОБА_2»/, автомобіль отримав пошкодження передньої правої частини.

Також, в довідці вказано, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення ОСОБА_1 правил маневрування та за фактом правопорушень, які призвели до скоєння ДТП, складено адміністративний протокол за ст. 124 КУпАП та матеріали направлені до Деснянського районного суду м. Києва (а.с. 24-25).

Із довідки, виданої ОСОБА_4 ВДАІ Деснянського ГУ МВС України в місті Києві вбачається, що 09.08.2014 року о 12.20 на вул. Беломорській 1А, парковий майданчик «Даринок» внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб «Renault Kangoo», державний номерний знак НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження: передні ліве крило, капот, бампер з лівої сторони, декоративна решітка, передня ліва блок фар (а.с. 23).

Фізична особа ОСОБА_6 21.08.2014 року звернулася до ПАТ «СК «АХА Страхування» з повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та заява на виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу (а.с. 26 -29).

Згідно звіту №1392 від 03.09.2014 року, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Renault Kangoo», державний номерний знак «СА 8971 ВН», склала 34 949 грн. 92 коп. (а.с.46-71).

01.10.2014 року ПАТ "СК "АХА Страхування" складено страховий акт № 1.001.14.13442/VESKO28070 та розрахунок суми страхового відшкодування, відповідно до змісту якого вартість матеріального збитку згідно з умовами договору страхування № 2333746\05АВ від 23.01.2014 року, яка також є сумою страхового відшкодування, складає 22 293,98 грн. (а.с. 71-73).

Відповідно до платіжного доручення № 133834 від 03.10.2014 року позивач виплатив страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 22 293 грн. 98 коп. (а.с. 74).

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «Chana Benni 10», державний номерний знак «АІ 7128 ВТ», ОСОБА_1 згідно з полісом № АС/9649100 на час скоєння ДТП була застрахована у ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна ОСОБА_2», з лімітом відповідальності 50 000,00 грн. (а.с. 119).

З листа ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна ОСОБА_2» від 15.02.2017 року вбачається, що останнім на користь позивача буде перераховано відшкодування в порядку регресу в сумі 14 572,58 грн. (а.с.75).

Звертаючись до суду з позовом, ПАТ «СК «АХА Страхування» просить відшкодувати за рахунок відповідача ОСОБА_1 різницю між фактичний розміром шкоди – 22293,98 грн. і сумою, яка була виплачена страховиком ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна ОСОБА_2» - 14572,58 грн.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

При цьому відповідно до статті 993 цього Кодексу до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За змістом статті 1194 ЦК України в системному зв'язку зі статтею 993 цього Кодексу можна дійти висновку про те, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди в межах різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов'язок з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Відповідно до вимог п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст. ст. 440, 450 ЦК України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Відповідно до роз'яснень, викладених в абз. 1 пункту 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 1 березня 2013 року «Про деякі питання застосування законодавства при вирішення спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст. ст. 1166, 1167 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у особи яка її завдавала за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від настання вини.

Частиною 2 ст. 1166 ЦПК України є встановленою презумпцію вини завдавача шкоди, оскільки особа яка завдала шкоди звільняється від її відшкодування, лише у випадку, якщо доведе, що шкоду було завдано не з її вини. Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦПК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Згідно ч. 5 ст. 1187 ЦПК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Таким чином, відсутність складу адміністративного правопорушення, наприклад у разі відсутність постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності відповідача за завдану шкоду.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди, відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК).

При вирішенні даної справи, судом частково надана критична правова оцінка запереченням відповідача на заявлені позовні вимоги.

Так, відповідач обґрунтовуючи свої заперечення на позов, посилається на те, що постановою Деснянського районного суду м. Києва від 23.12.2014 року встановлено вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення.

Так, 01.10.2014 року Деснянським районним судом м. Києва були розглянуті матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1Аза ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а зі змісту постанови вбачається, що ОСОБА_5 вину не визнала, зазначивши, що виїжджала з паркувального майданчика та отримала боковий удар від автомобіля “Рено”, який виїжджав зі свого паркувального місця та не помітив її автомобіль через мікроавтобус який закривав огляд. За результатами розгляду, матеріали про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП повернуті до ВДАІ Деснянського РУ ГУМВС України в м. Києві для додаткової перевірки. Надалі, постановою Деснянського районного суду м. Києва від 23.12.2014 року закрито провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 за ст.124 КУпАП, у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення (а.с.144-145).

Статтею 247 КУпАП визначено підстави, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення. Так, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення; недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку; неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність; вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони; видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; скасування акту, який встановлює адміністративну відповідальність; закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 КУпАП; наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту; смерті особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.

Отже, підстава закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно відповідача не є реабілітуючою та не може бути визнана судом, як доказ відсутності протиправності в діях відповідача.

Також суд не погоджується з твердженням сторони відповідача про відсутність регресних зобов’язань за спірними правовідносинами та наявності переходу права вимоги до страхової компанії, якою була застрахована цивільно-правова відповідальність відповідача, оскільки правовою підставою звернення до суду є положення ст. 1194 ЦК України в системному зв'язку зі ст. 993 цього Кодексу, які встановлюють право страховика пред’явити вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди.

Верховний Суд України під час розгляду справи № 6-2808цс15 зробив правовий висновок, відповідно до якого право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Стаття 60 ЦПК України визначає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи характер спірних правовідносин, страховику необхідно довести розмір завданої шкоди, при цьому обов’язок доводити, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати таку шкоду, на страховика не покладається.

Суд не погоджується з розміром страхового відшкодування розрахованого позивачем на підставі звіту №1392 від 03.09.2014 року, складеного ФОП ОСОБА_7 на замовлення ПАТ «СК «АХА Страхування», згідно якого розмір шкоди власника транспортного засобу внаслідок ДТП становить 34949,92 грн.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч.2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 5 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» суб'єктами оціночної діяльності є: суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.

Згідно ст. 10 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна проводиться на підставі договору між суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна.

Як вбачається зі Звіту № 1392, дана оцінка проводилась на підставі договору, проте, не зазначені дата та номер договору, укладеного між ПАТ «СК «АХА Страхування», текст даного договору не був наданий суду ні при подачі позовної заяви, ні в ході розгляду справи.

Крім того, відповідно до п.22.1. ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньої-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 29 Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів, а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості колісних транспортних засобів встановлено Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженою спільним Наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 року №1454/5/2092.

Пунктом 1.6 Методики встановлено, що фізичний знос колісного транспортного засобу - це втрата вартості КТЗ (його власників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників).

Відповідно до п.7.38 Методики значення коефіцієнту фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю, для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує:

5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД;

7 років - для інших легкових КТЗ;

3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД;

4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів;

5 років - для мототехніки.

Як вбачається із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу САО563204, належний ОСОБА_3 транспортний засіб Renault Kangoo 2008 року випуску /а.с.30/, та відноситься до вантажних транспортних засобів. При цьому, на момент ДТП, яке сталось 09 серпня 2014 року, автомобіль Renault Kangoo перебував в експлуатації більше 5 років.

За таких обставин, коефіцієнту фізичного зносу не може бути визначений таким, що дорівнює нулю, тому суд вважає наявність передбачених Методикою передумов для застосування значення коефіцієнту фізичного зносу, що не було враховано при складанні звіту про оцінку майна і визначенні вартості матеріального збитку.

Так, при визначені вартості відновлювального ремонту був застосований коефіцієнт фізичного зносу на рівні «0,00», що призвело до збільшення такої вартості.

Крім того, п.7.38 Методики встановлено, що винятком стосовно використання вимог п.7.39 є - якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації.

Як вбачається з листа МТСБУ від 07.11.017 року /а.с.149/, в базі ЦБД МТСБУ наявні відомості про ДТП, що сталося 16.09.2013 року за участю транспортного засобу Renault Kangoo, д.н.з. НОМЕР_1.

Наведені відомості, на думку суду, свідчать про можливу наявність пошкоджень автомобілю або здійснення відновлювального ремонту, тому повинні були бути враховані при визначені коефіцієнту фізичного зносу, який підлягав застосуванню при визначені вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.

При цьому, слід звернути увагу на ту обставину, що при визначені вартості матеріального збитку ФОП ОСОБА_7 у звіті № 1392 від 03.09.2014 року, коефіцієнт фізичного зносу не застосовано. З вказаним звітом погодилось ПАТ «СК «АХА Страхування», виплатило страхове відшкодування потерпілій особі та надавши всі необхідні документи звернулось з регресною вимогою до ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна ОСОБА_2», яка, в свою чергу, зменшила суму страхового відшкодування та сплатила лише 14 572,58 грн., оскільки при здійсненні власного розрахунку останнім був застосований коефіцієнт фізичного зносу.

Доказів на спростування наведеного чи будь-яких пояснень з цього приводу позивачем не надано, хоча суд з метою дотримання принципу змагальності судового процесу та рівності сторін відкладав розгляд справи для направлення заперечень з наданням можливості спростувати доводи відповідача, що викладені у них.

Виходячи з загального обсягу доказів, які долучено на підтвердження заявлених позовних вимог, суд критично відноситься до наданого позивачем, як доказу на підтвердження розміру завданого матеріального збитку, Звіту № 1392 про оцінку вартості збитку нанесеного власнику пошкодженого колісного транспортного засобу, оскільки дані викладені у Звіті є суперечливими та не відповідають дійсним обставинам справи, а інших доказів, які мали підтвердити оцінку заподіяного збитку після дорожньо-транспортної пригоди до позову не долучено, представники позивача не скористались процесуальним правом заявити клопотання про витребування доказів та/або призначення судової автотоварознавчої експертизи.

Оцінюючи зібрані по справі докази, в частині позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, яка визначена позивачем в розмірі 7 721 грн. 40 коп., в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності і взаємному зв'язку, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню як такі, що не ґрунтовані на матеріальному законі, не доведені належними і допустимими доказами.

Враховуючи наведене та керуючись нормами Цивільного кодексу України, Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року за № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволені позову Приватного акціонерного товариства «СК «АХА Страхування» до ОСОБА_1, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна ОСОБА_2» про відшкодування збитків в порядку регресу – відмовити.

Повний текст рішення виготовлений 12 грудня 2017 року.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Фастівський міськрайонний суд Київської області, протягом десяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час його проголошення, протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Є.Ю.Чернишова