Рішення № 70975726, 13.12.2017, Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 499/700/17

Провадження № 2/499/401/17

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"13" грудня 2017 р. смт. Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області у складі головуючого судді Погорєлова І.В., при секретарі судового засідання Дібровій О.І., розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду в смт. Іванівка Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Михайлопільської сільської ради Іванівського району Одеської області про встановлення факту спільного проживання з спадкодавцем та встановлення факту належності та визнання права власності у порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовною заявою до виконавчого комітету Михайлопільської сільської ради Іванівського району Одеської області про встановлення факту спільного проживання з спадкодавцем та встановлення факту належності та визнання права власності у порядку спадкування за законом. В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_2, який проживав по АДРЕСА_1. На момент смерті батька позивач проживала разом з ним, тому вважається, що вона спадщину прийняла. Після його смерті відкрилася спадщина, яка складається з земельної ділянки площею 7,06 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розміщена на території Михайлопільської сільської ради Іванівського району Одеської області. Однак, за життя померлий не встиг зареєструвати своє право власності на дану земельну ділянку, а має лише свідоцтво про право на спадщину на дану земельну ділянку. У зв'язку з цим, отримати свідоцтво про право на спадщину позивач не може, оскільки правовстановлюючі документи не можуть бути видані після смерті власника, що суперечить ст. 25 ЦК України, згідно якої цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

У судовому засіданні позивач та її представник наполягали на задоволенні заявлених вимог з підстав наведених у позовній заяві, долучили до матеріалів справи лист приватного нотаріуса про роз'яснення порядку одержання свідоцтва про право на спадщину.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, заяв так лопотань до суду не надавав, про причини неявки не повідомив, тому суд визнає його неявку з неповажних причин.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи та з урахуванням положень ст.60 ЦПК України, де зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, та ст.11 ЦПК України, згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів приходить до висновку, що відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог, та у задоволенні позовної зяби необхідно відмовити в повному обсязі, виходячи з наступного.

У судовому засіданні були встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Відповідно до довідки, виданої виконавчим комітетом Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_2 проживав на території даної ради зі своєю донькою, ОСОБА_1 до дня смерті що також підтверджується показами свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що засвідченні секретарем виконавчого комітету Миколаївської сільської ради.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, померлий ОСОБА_1 отримав у спадок від ОСОБА_5 земельну ділянку, надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розміром 7,06 га, яка розташована на території Миколаївської сільської ради, та належала померлій ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, що також підтверджується копією заповіту, копією державного акту.

Відповідно до свідоцтва про народження позивача, ОСОБА_1 її батьком є ОСОБА_2.

Відповідно до пояснень позивача, вона є єдиною спадкоємицею після смерті батька, оскільки його дружина та її мати, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Ухвалою суду від 20 листопада 2017 року було за клопотання представника позивача витребувано у приватного нотаріуса Базан Т.П. відомості та належним чином засвідчені копії відповідних документів у разі їх наявності щодо заведення спадкової справи на ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно спадкового реєстру, наявність складених ОСОБА_2 заяв, заповітів, копії всіх відповідних свідоцтв, однак у наступному судовому засіданні повноважний представник позивача зазначив, що чекати відповіді від нотаріуса на його думку сенсу не має, оскільки в матеріалах справи наявні всі докази, необхідні для задоволення вимог позивача.

В матеріалах справи наявний лист приватного нотаріуса Базан Т.П., який надався позивачу на його усне звернення з приводу порядку оформлення спадщини за законом на ім'я позивача після смерті батька ОСОБА_2, в якому позивачу було роз'яснено такий порядок.

Відмовляючи у задоволенні вимог позивача про встановлення факту спільного проживання позивача разом зі своїм померлим батьком ОСОБА_2, за адресою АДРЕСА_1, суд виходив з такого.

Підставою прийняття спадщини позивач вважає норми ЦК ч.3,5 ст. 1268 ЦК України, відповідно до яких спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України ( шість місяців), він не заявив відмову від неї. Незалежно від часу прийнятття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно зі ст. ст. 234, 235 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 234, ст. 256 ЦПК України та роз'яснень, викладених у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від

31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Пунктом 23 Постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Таким чином, право на звернення до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини виникає у спадкоємця виключно за відсутності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, що має підтверджуватися відповідним рішенням нотаріуса.

В той же час, заявницею не надано суду доказів на підтвердження того, що вона письмово зверталася до нотаріуса із заявою про оформлення спадщини і останнім було їй в цьому відмовлено, а саме постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій, зокрема у видачі свідоцтва про право на спадщину, надано лише листи нотаріусу на її усне звернення щодо роз'яснення порядку дій щодо оформлення спадщини. Заявниця лише припускає, що не зможе оформити та юридично закріпити за собою право власності на спадкове майно, про що зазначає у своїй заяві та у судовому засіданні.

Відповідно до ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені юридичні факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

За таких обставин, оскільки судом було встановлено, що заявницею на даний час не вичерпано можливостей нотаріального порядку оформлення спадщини, суд дійшов висновку про передчасність звернення заявниці до суду з вимогою про встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини зі спадкодавцем, а тому суд вимушений відмовити у задоволенні позовної заяви в даній частині.

Разом з тим, суд звертає увагу на наступне.

Місцем проживання фізичної особи згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.

Заяви про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини в порядку окремого провадження підлягають задоволенню судом, якщо у паспорті спадкоємця відсутня відмітка про місце реєстрації особи.

Однак, як вбачається з копії паспорту позивач вона зареєстрована за адресою АДРЕСА_2, а проживала з померлим, відповідно до довідки виконкому сільської ради за адресою АДРЕСА_1.

Щодо вимоги про встановлення факту належності померлому земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Згідно п.6 ст.256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або паспорті.

Чинним законодавством не передбачено порядок встановлення фактів належності особі нерухомого майна, оскільки дані справи розглядаються в порядку позовного провадження шляхом визнання права власності. Однак враховуючи, що ОСОБА_2 помер, його цивільна правоздатність припинилася відповідно до ст.25 ЦК України, з матеріалів справи не вбачається, що даний факт оспорюються чи не визнається, у зв'язку з чим, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні цієї частини вимог.

Щодо вимоги про визнання права власності за позивачем на земельну ділянку площею 7,06 га для ведення товарного сільського господарського виробництва у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2., то відмовляючи у її задоволенні суд виходив з такого.

Відповідно до пункту 3.1. листа Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (згідно із статтею 392 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Для прийняття спадщини згідно ч.1 ст. 1270 ЦК України встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Спадкуванням, згідно ст.1216 ЦК України, є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкоємцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч.1 ст.1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах без зміни її цільового призначення, а ст. 81 ч. 1 п. «г» ЗК України встановлено, що громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини

Відповідно до п. б ч. 2 ст. 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується свідоцтвом про право на спадщину.

Відповідно до ст.1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутись до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Проте, в матеріалах справи відсутня, передбачена ст.49 Закону України «Про нотаріат» обґрунтована постанова про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмова у видачі свідоцтва про право на спадщину саме на земельну ділянку площею 7,06 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Михайлопільської сільської ради Іванівського району. Адже відповідно до зазначеної норми, на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов'язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

Главою 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, передбачені обставини, при наявності яких нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії.

Згідно із п. 3 Глави 13 цього Порядку нотаріус на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зобов'язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз'яснити порядок її оскарження. У цих випадках нотаріус протягом трьох робочих днів виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

В поданому позові позивач не наводить посилань на наявність постанови органу нотаріату про відмову у вчиненні нотаріальної дії, позивач та її повноважний представник на стадії підготовчого судового засідання та при судовому розгляді справи, на неодноразові уточнення їх позиції судом, зазначили, що матеріали заведеної спадкової справи на померлого ОСОБА_2 не потрібні для дослідження в судовому засіданні.

Також, свою позицію з цього приводу висловив в інформаційному листі від 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13 Вищий спеціалізований Суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зокрема, увагу суддів звернуто на те, що слід звертати увагу на наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину.

При дотриманні названих умов, у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину на земельну ділянку, особа може звернутися до суду шляхом оскарження дій нотаріуса за правилами позовного провадження.

Вирішуючи справу керуючись процесуальними нормами суд виходив з такого.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.3 ст.10 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних або юридичних осіб, в межах позовних вимог та на підставі поданих ними доказів (ч.1 ст.11 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.58 ЦПК України).

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставі своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу (ч.1 ст.60 ЦПК України).

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір (ч.2 ст.60 ЦПК України).

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні даного позову в повному обсязі.

Керуючись ст. 11, 16, 325, 328, 1216, 1218, 1225, 1268, 1269, 1296 ЦК України, 14,25,57,60,212,213,215,234,235, 256 ЦПК України суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до виконавчого комітету Михайлопільської сільської ради Іванівського району Одеської області про встановлення факту спільного проживання з спадкодавцем та встановлення факту належності та визнання права власності у порядку спадкування за законом - відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Одеської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вказане рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.