Ухвала суду № 70956025, 04.12.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2017 р.Справа № 820/4450/17Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Старостіна В.В.

Суддів: Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2017р. по справі № 820/4450/17

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення № 181-1303 від 04.04.2016 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2017 року по справі № 820/4450/17 адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що оскаржувана постанова не відповідає нормам чинного законодавства, що полягає у порушенні норм матеріального та процесуального права, постанова є необґрунтованою та незаконною, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Позивач не скористався своїм правом на подання заперечень на апеляційну скаргу.

Справа розглядається в порядку ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази в їх сукупності, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач є власником транспортного засобу Мегсedes-Веnz, модель МL 350, номер шасі (кузова, рами) WDC 1660241А250498, об'єм двигуна 2987, тип пального-дизельне пальне, колір чорний, рік випуску 2013, державний номерний знак НОМЕР_1, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії САТ № 027503 виданого 13.07.2013 року ВРЕР № 1 ГУМВС України м. Харків (а.с. 7).

Відповідачем було винесене податкове повідомлення-рішення № 181-1303 від 04.04.2016 року, відповідно до якого позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2016 рік в розмірі 25 000,00 грн (а.с. 21).

Позивачем було направлено звернення від 04.07.2017 року б/н до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про надання інформації про середньоринкову вартість легкового автомобіля Мегсedes-Веnz, модель GLE-Series, 3, 0, 2013 року випуску з пробігом 65 000 км для цілей оподаткування транспортним податком, на який Мінекономрозвитку України за підписом першого заступника ОСОБА_2 Нефьодова, надав письмову відповідь вих. № 3805-04/24937-09 від 20.07.2017 року «Щодо середньо ринкової вартості легкового автомобіля» (а.с. 12, 13).

Згідно інформації, зазначеної у листі заступником ОСОБА_2 відповідно до пунктів 5 і 6 Методики та за інформацією ДП «Держзовнішінформ» аналогічним автомобілю Мегсedes-Веnz ML 350 є автомобіль Мегсedes-Веnz GLE-Series з обємом циліндрів двигуна 3 000 куб. см, дизель. Розрахована у 2016 році згідно з Методикою середньо ринкова вартість Мегсedes-Веnz GLE-Series з обємом циліндрів двигуна 3 000 куб. см, дизель, 2013 року випуску та пробігом 65 000 км становила 792 971,56 грн (з ПДВ).

Позивачем також надано до суду інформацію з сайту news.drom.ru/Mersedes-M-Class-GLE-32056, про те, що з 2015 року Mercedes-Benz M-клас перейменовано в GLE-клас (а.с. 9).

Також, згідно наданого позивачем з офіційного сайту Мінекономрозвитку України www.me.gov.ua розрахунку вартості станом на 22.06.2017 року середньоринкова вартість Мегсedes-Веnz GLE-Series з обємом циліндрів двигуна 3 000 куб. см, дизель, 2013 року випуску та пробігом 65 000 км становить 761 633, 30 грн (а.с. 8).

Матеріалами справи підтверджено, що 03.08.2017 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДФС у Харківській області зі скаргою про перегляд податкового повідомлення-рішення № 181-1303 від 04.04.2016 року та просив його скасувати. До скарги ним було додано копії свідоцтва про реєстрацію ТЗ, відповіді № 3805-04/24937-09 від 20.07.2017 року Мінекономрозвитку, розрахунку вартості ТЗ на 01.08.2017 року здійсненого на сайті Мінекономрозвитку (а.с. 10).

Не погоджуючись із позицією та рішеннями відповідача, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним адміністративним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що податкове повідомлення-рішення № 181-1303 від 04.04.2016 року до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про суму податкового зобовязання за платежем: транспортний податок в сумі 25 000,00 грн необґрунтоване та незаконне і підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

З 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.2014 року. Згідно вказаного нормативно-правового акта ст. 267 Податкового кодексу України запроваджено транспортний податок.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» № 909-VIII від 24.12.2015 року були внесені зміни до Податкового кодексу України (далі Кодекс), зокрема, у частині справляння транспортного податку, які набрали чинності з 01.01.2016 року.

Станом на дату прийняття спірного рішення суб'єкта владних повноважень, а також станом на дату вирішення судом даного спору ані приписи Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIII від 28.12.2014 року, ані приписи Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» № 909-VIII від 24.12.2015 року, ані приписи ст. 267 Податкового кодексу України неконституційними не визнані, не скасовані, з будь-яких інших причин дії не втратили, а відтак, є чинними.

У розумінні ст. 265 Податкового кодексу України, транспортний податок є складовою частиною податку на майно.

Згідно з абз. 1 п. 267.2.1 ст. 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин), об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

З приписів наведеної норми чітко слідує, що законодавцем запроваджено дві умови, за одночасної наявності яких у особи як потенційного платника податку на майно (транспортного податку) і виникає податковий обов'язок стосовно конкретного належного йому на праві приватної власності легкового автомобіля, а саме: 1) вік автомобіля існування (не закінчення, тривання, продовження) періоду часу в п'ять років від року випуску автомобіля, 2) перевищення показником середньоринкової вартості автомобіля межі у 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 1 січня звітного податкового року.

При цьому, п.п. 14.1.220 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що рік виготовлення транспортного засобу календарна дата виготовлення транспортного засобу (день, місяць, рік); для транспортних засобів, календарну дату виготовлення яких визначити неможливо, - 1 січня року виготовлення, зазначеного в реєстраційних документах.

Отже, у разі можливості встановлення календарної дати випуску конкретного легкового автомобіля початок перебігу та завершення, згаданого у Податковому кодексі України п'ятирічного строку не може бути ототожнено з календарним роком (відлік якого розпочинається 1 січня і завершується 31 грудня кожного року), адже цей строк (вік автомобіля) починає свій перебіг на наступний день від дати випуску автомобілю і збігає у останній день п'ятого послідовного року.

Правильність саме вказаного тлумачення підтверджується змістом п. 267.6.7 ст. 267 Податкового кодексу України, де зазначено, що у разі спливу п'ятирічного віку легкового автомобіля протягом звітного року податок сплачується за період з 1 січня цього року до початку місяця, наступного за місяцем, в якому вік такого автомобіля досяг (досягне) п'яти років.

Механізм справляння транспортного податку передбачає, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п. 267.5.1 ст. 267 Податкового кодексу України), а податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року) (п. 267.6.2 ст. 267 Податкового кодексу України).

Звідси слідує, що контролюючий орган приймає податкове повідомлення рішення про визначення розміру транспортного податку фізичній особі громадянину за звітний базовий податковий період (слід розуміти поточний календарний рік) протягом дії цього ж звітного податкового року, а не по його завершенню.

При цьому, слід врахувати, що оскільки фізична особа громадянин не подає і не повинна подавати податкову звітність по транспортному податку, то запроваджені ст. 102 Податкового кодексу України наслідки збігу присікального строку для самостійного визначення контролюючим органом податкового зобов'язання платника податків у даному випадку застосуванню не підлягають.

Таким чином, строкові межі (чи-то протягом поточного звітного податкового року до його завершення, чи-то протягом наступного (наступних) звітного податкового року (років)) прийняття контролюючим органом податкового повідомлення рішення про визначення фізичній особі громадянину суми податкового зобов'язання з транспортного податку у силу закону та поза розумним сумнівом не мають жодного прямого впливу на права та обов'язки цієї особи як платника податку.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» передбачено, що з 01.01.2016 року мінімальний місячний розмір заробітної плати склав 1 378,00 грн, а отже середньоринкова вартість обєкта оподаткування згідно з абз. 1 п. 267.2.1 ст. 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин) (із розрахунку 1 378,00*750) має перевищувати 1 033 500,00 грн.

Таким чином колегія суддів вважає, що вищезазначені документи підтверджують, що фактична вартість автомобіля позивача, що належить йому на праві власності є значно нижчою за 750 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відтак, проведені ДПІ розрахунки у даному конкретному випадку є явно суперечливими, що має суттєве значення для кваліфікації спірного автомобіля як об'єкта оподаткування транспортним податком за 2016 рік.

За відсутності письмового розрахунку суми спірного зобов'язання, який був би складений ДПІ до моменту прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, колегія суддів сприймає дану обставину як підставу для скасування рішення суб'єкта владних повноважень.

Розглядаючи справу слід взяти до уваги приписи ч. 2 ст. 19 Конституції України і враховати, що порядок реалізації управлінської функції контролю у спірних правовідносинах має відповідати положенням ст.ст. 54, 58, 267 Податкового кодексу України.

Водночас з цим колегія суддів зауважує, що згідно до абз. 2 п. 267.2.1 ст. 267 Податкового кодексу України у редакції Закону України № 909-VIII від 24.12.2015 року передбачено, що середньоринкова вартість автомобіля визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом ОСОБА_2 України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

За правилами абз. 2 і 3 п. 267.2.1 ст. 267 Податкового кодексу України у редакції Закону України № 1797-VIII від 21.12.2016 року, середньоринкова вартість автомобіля визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, за методикою, затвердженою Кабінетом ОСОБА_2 України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об'єму циліндрів двигуна, типу пального.

Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному веб-сайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об'єм циліндрів двигуна, тип пального.

Таким чином, законодавцем чітко визначено низку складових елементів, параметри яких мають бути враховані ДПІ при обчисленні транспортного податку громадянам за належні їм на праві власності легкові автомобілі.

Колегія суддів також зазначає, що транспортний податок згідно з Податковим кодексом України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв є компетенцією відповідних місцевих рад.

У відповідності до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, згідно до п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

На підставі п. 10.3 статті 10 Податкового кодексу України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (п.п. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (п.п. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів, у відповідності до п.п. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених п.п. 12.3.4 ст. 12 цього Кодексу.

Як передбачено п.п. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за Податковим кодексом України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим, а тому посилання відповідача на той факт, що не має значення що транспортний податок хоча і відноситься до місцевого податку, він визначений та встановлений Верховною Радою України, а тому має бути сплаченим позивачем є безпідставним.

Колегія суддів звертає увагу на те, що дана позиція також викладена у постанові Вищого адміністративного суду в адміністративній справі № 815/7207/15.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, прийнятого контролюючим органом, а тому позовні вимоги обґрунтовані та наявні всі підстави для його скасування.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як визначено ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2017 року відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків, щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2017р. по справі № 820/4450/17 залишити без змін.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби України в Харківській області судовий збір у розмірі 704,00 грн (сімсот чотири) до спеціального фонду Державного бюджету України - отримувач ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача: 820019, рахунок отримувача: 31215256700001, код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_3Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_4 ОСОБА_5 Повний текст ухвали виготовлений 11.12.2017 р.