Постанова № 70955777, 07.12.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2017 р. Справа № 5023/10186/11

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Шевель О.В.

при секретарі Марченко В.О.

за участю представників сторін:

апелянта - ОСОБА_16, дов. б/н від 10.10.2017

боржника - Левченко М.М., дов. №4405 від 13.10.2017

ліквідатор - Сорокін М.І., свід. №663 від 26.03.2013

кредитора ТОВ «Компанія «Львівінвестбуд» - Ашурова А.В., дов. б/н від 20.01.2017

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи ОСОБА_5, м. Харків (вх.№3489 Х/2-8)

на ухвалу господарського суду Харківської області від 30.10.2017 у справі №5023/10186/11

за заявою ФОП Мазуренко Олексій Володимирович, м. Харків

до ФОП Мазуренко Олексій Володимирович, м. Харків

про визнання банкрутом, -

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.10.2017 по справі №5023/10186/11 (суддя Міньковський С.В.) задоволено заяву боржника ФОП Мазуренко О.В. Витребувано у гр. ОСОБА_5 (іпн НОМЕР_1) на користь Мазуренка О.В. (іпн НОМЕР_2) нежитлові приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м; 5- го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м; 6-го поверху №6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м, загальною площею 1453,5 кв.м. в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, що зареєстровані на підставі договору дарування від 20.01.2017 р., реєстр. №56, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7

Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 26.01.2017 між гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_8, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за №78.

Скасовано арешт на нежитлові приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м; 5- го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м; 6-го поверху №6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м, загальною площею 1453,5 кв.м. в нежитловій будівлі літ. Ж-8, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, накладений ухвалою господарського суду Харківської області від 26.04.2017 р.

Фізична особа ОСОБА_5 з ухвалою місцевого господарського суду не погодилась та звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просить ухвалу господарського суду від 30.10.2017 по справі №5023/10186/11 скасувати та прийняти рішення, яким в задоволенні заяви боржника ФОП Мазуренко О.В. про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання недійсним договору іпотеки відмовити повністю.

Зокрема, обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначав,що право власності ОСОБА_5 на спірне майно є беззаперечним, оскільки передано їй на підставі договору дарування від 20.01.2017 , отже ОСОБА_5 є добросовісним набувачем спірного майна, що в силу вимог ст.378 ЦК України виключає можливість задоволення заяви про витребування майна. Крім того, наголошує на тому, що обставини, встановлені ухвалою господарського суду Харківської області від 24.10.2016 року , якою право власності на нежитлові приміщення було визнано за ФОП Мазуренко О.В. та витребувано спірні нежитлові приміщення від ОСОБА_9 в розумінні ст. 35 ГПК України не можуть бути покладені в обґрунтування висновків про витребування спірного майна з володіння ОСОБА_5

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.11.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 07.12.2017 року.

07.12.2017 представником боржника до суду апеляційної інстанції надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи та нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносин, у зв'язку з чим просить апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.

07.12.2017 року ліквідатором ФОП Мазуренко О.В. надано відзив на апеляційну скаргу в якому він проти вимог апеляційної скарги заперечує та вважає ухвалу господарського суду Харківської області від 30.10.2017 законною та обґрунтованою, у зв'язку з чим просить залишити її без змін, апеляційну скаргу гр. ОСОБА_5 без задоволення.

У наданому до суду апеляційної інстанції 07.12.2017 відзиві на апеляційну скаргу кредитор - ТОВ «Компанія «Львівінвестбуд» заперечує проти вимог апеляційної скарги, просить залишити оскаржувану ухвалу без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, їх юридичну оцінку в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваної ухвали, заслухавши уповноважених представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

19.04.2017 ФОП Мазуренко О.В. звернувся до господарського суду з заявою про витребування майна банкрута з чужого незаконного володіння та визнання недійсним договору іпотеки, в якій боржник Мазуренко О.В. просить суд витребувати у гр. ОСОБА_5 на користь Мазуренка Олексія Володимировича нежитлові приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м; 5- го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м; 6-го поверху №6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м, загальною площею 1453,5 кв.м. в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Крім того, боржник просить суд визнати недійсним договір іпотеки на вищевказані об'єкти нерухомості, який був укладений 26.01.2017р. між гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_8

Задовольняючи заяву боржника про витребування у гр. ОСОБА_5 спірного майна - нежитлових приміщень 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м; 5- го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м; 6-го поверху №6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м, загальною площею 1453,5 кв.м. в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, що зареєстровані на підставі договору дарування від 20.01.2017, суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно набуте ОСОБА_5 незаконно, без відповідних правових підстав. Договір укладений 26.01.2017 між гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_8 визнано судом недійсним у зв'язку з тим, що погашення грошових вимог кредитора протягом ліквідаційної процедури банкрута не здійснювалось, згода на передачу зазначеного майна у наступну іпотеку первісним іпотекодержателем - ТОВ "Компанія "Львівінвестбуд" не надавалась.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши в судовому засіданні уповноважених представників сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Пунктом 11 Розділу X Прикінцеві та Перехідні положення Закону про банкрутство (в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 року, чинній з 19.01.2013 року) передбачено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Матеріалами справи підтверджується та судами встановлено, що 06.02.2012 року боржника визнано банкрутом. Отже, в ході ліквідаційної процедури до боржника повинні застосовуватися положення, які регулюють хід ліквідаційної процедури в редакції Закону про банкрутство до набрання чинності з 19.01.2013 року змін згідно із Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року.

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 року, ліквідатор з дня свого призначення вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Згідно пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції з 19.01.2013 року внесено доповнення до статті 16 ГПК України частиною такого змісту: "справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство", а також доповнено частину 1 статті 12 пунктом 7 про підвідомчість господарським судам справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство. Перелік таких майнових вимог законодавцем не обмежено, однак передбачено винятки щодо спорів, пов'язаних з визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів) за позовом контролюючих органів, визначених Податковим кодексом України.

Такі зміни щодо виключної підсудності певних спорів судам, у провадженні яких перебуває справа про банкрутство, набрали чинності з 19.01.2013 року.

Отже, з 19.01.2013 року майнові спори про витребування майна до ліквідаційної маси та пов'язані з цим вимоги розглядаються в межах провадження у справі про банкрутство, незалежно від того, що до боржника можуть застосовуватися окремі положення матеріального та процесуального права, визначені Законом про банкрутство в редакції, яка існувала до набрання чинності Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року з 19.01.2013 року та в силу пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень продовжує застосовуватися до окремих боржників.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у Постанові №16/047 від 13.04.2016 року у справі №908/4804/14, який, проаналізувавши зміни до статей 16 та 12 ГПК України в системному аналізі з положеннями Закону про банкрутство №2343-ХІІ (у редакції Закону України №4212-VІ від 22.12.2011 року), зазначив про те, що за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення майнових спорів до боржника є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону №2343-ХІІ, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Висновки Верховного Суду України у Постанові від 13.04.2016 року у справі №908/4804/14 щодо застосування норм процесуального права, відповідно до статті 11128 ГПК України, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують положення статей 12, 16 ГПК України.

Встановивши виключну підсудність майнових спорів до боржника з 19.01.2013 року суду, який здійснює розгляд справи про банкрутство, законодавець тим самим розширив повноваження такого суду на предмет можливості визнання недійсними правочинів із цивільно-правових підстав та повернення майна боржнику в порядку статей 387, 388 ЦК України, оскільки особи, права яких порушено такими правочинами, та власник, майно якого відчужено третім особам без його згоди, вже не може захистити свої права шляхом звернення з відповідними вимогами у позовному провадженні.

Крім того, оскільки, боржник Мазуренко О.В. є власником вищевказаного майна (нерухомості), що встановлено ухвалою господарського суду Харківської області від 24.10.2016 року у справі №5023/10186/11 і стороною у справі про банкрутство відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство, враховуючи не здійснення попереднім ліквідатором Жулінським В.Б. своїх обов'язків щодо повернення майна банкрута, та зважаючи на виключну підсудність майнових спорів у межах справи про банкрутство задля залучення усього майна банкрута до ліквідаційної маси з метою задоволення вимог заставного кредитора, боржник не позбавлений права на звернення до суду у справі про банкрутство з заявою про витребування майна банкрута з чужого незаконного володіння та визнання недійсним договору іпотеки.

Так, у провадженні господарського суду Харківської області знаходиться справа №5023/10186/11 про банкрутство фізичної особи-підприємця Мазуренка Олексія Володимировича, порушена ухвалою суду від 09.12.2011 року за заявою боржника за спеціальною процедурою, передбаченою статтями 47 - 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року) (далі - Закон про банкрутство).

Справа перебуває на стадії ліквідаційної процедури, введеної постановою Господарського суду Харківської області від 06.02.2012 року, з врахуванням ухвали про виправлення описки від 13.02.2012 року (залишена без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій), ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Жулінського В.Б.

20.11.2012 на підставі протоколу проведення аукціону від 19.11.2012р. ліквідатором ФОП Мазуренко О.В. Жулінським В.Б. укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 3 487 000,00 грн., посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Саврасовою І.О. за реєстровими №2683 (т.9 а.с. 22-25).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.03.2015 у справі №5023/10186/11, яка залишена без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.04.2015, задоволено заяву АТ "Райффайзен Банк Аваль" та розірвано договір купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху №1-41, заг.пл. 27,8 кв.м., №1-1, 1-2, 1-8, 1-16-:-1-21, 1-24, 1-29 заг.пл. 201,2 кв.м., 2-го поверху №2-14а, 2-14б, заг. пл. 5,4 кв.м.; 3-го поверху №3-11а, 3-11б заг.пл. 5,4 кв.м; 4-го поверху №4-5, 4-9-:- 4-16, 4-11а, 4-11б заг.пл. 317,7 кв.м.; 5-го поверху №5-1:-5-16, 5-11а, 5-11б заг.пл. 576,0 кв.м; 6-го пов. №6-1-:-6-16, 6-11а, 6-11б заг.пл. 576,0 кв.м; 7-го поверху №7-1-:-7-16, 7-11а, 7-11б заг.пл. 576,0 кв.м; 8-го поверху №8-1-:-8-16, 8-10а, 8-10б заг.пл. 572,5 кв.м, технічного поверху №І-ІХ заг.пл. 201,9 кв.м. в літ. "Ж-8", заг.пл. 3059,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, від 20.11.2012 р. посвідченого приватним нотаріусом Саврасовою І.О. за реєстровим №2683, який укладений за результатами відкритих торгів (аукціону) від 19.11.2012, у зв'язку з тим, що набувач майна ТОВ "Альказар-К" взагалі не розрахувався за придбане з аукціону майно на суму 3 487 000,00 грн.

29.04.2015 року, набувач майна ТОВ "Альказар-К", уклав Договір про купівлю-продаж спірного майна із ОСОБА_9 за ціною 1 510 186 грн., посвідчивши його нотаріально (том 20, а.с. 137).

30.06.2016 ліквідатор банкрута Жулінський В.Б. звернувся до суду першої інстанції із заявою про витребування майна банкрута з чужого незаконного володіння, визнання права власності на спірне майно в якій просив витребувати у ОСОБА_9 на користь фізичної особи-підприємця Мазуренка О.В. нежитлові приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м.; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м.; 6-го поверху № 6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м., загальною площею 1453,5 кв.м в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за ФОП Мазуренком О.В. право власності на нерухоме майно: нежитлові приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м.; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м.; 6-го поверху № 6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м., загальною площею 1453,5 кв.м в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (том 20, а.с. 3 - 9, 13 - 21, 97 - 131).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.10.2016 у справі №5023/10186/11, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 21.03.2017, заяву ліквідатора Жулінського В.Б. про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності задоволено; витребувано у ОСОБА_9 на користь фізичної особи-підприємця Мазуренка О.В. нежитлові приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м; 6-го поверху №6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м, загальною площею 1453,5 кв.м в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що розташовані за адресою: місто Харків, проспект Гагаріна, буд. 181; визнано за Мазуренко О.В. право власності на нерухоме майно: нежитлові приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м; 6-го поверху №6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м, загальною площею 1453,5 кв.м в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що розташовані за адресою: місто Харків, проспект Гагаріна, буд. 181 (том 20, а.с. 174 - 184).

Під час розгляду апеляційним судом та Вищим господарським судом України заяви ліквідатора про витребування майна банкрута з чужого незаконного володіння та визнання права власності на спірне майно, між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 20.01.2017 було укладено нотаріально засвідчений договір дарування нежитлових приміщень 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м; 6-го поверху №6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м, загальною площею 1453,5 кв.м. в нежитловій будівлі літ. Ж-8, відповідно до якого ОСОБА_9 передала безоплатно у власність (подарувала), а ОСОБА_5 прийняла у власність (дар) вищенаведені спірні нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, в подальшому між гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_8 було укладено іпотечний договір від 26.01.2017р., який був посвідчений нотаріально, умовами якого в забезпечення договору позики грошей у розмірі 1500000 грн, укладеного у письмовій формі 26.01.2017р., ОСОБА_5 передала в іпотеку вищевказані спірні нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Вказані обставини стали підставою для звернення ФОП Мазуренко О.В. до суду першої інстанції із заявою про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання недійсним договору іпотеки (вх. №13224 від 19.04.2017). (а.с. 4 т. 22)

Надаючи правову кваліфікацію спірним обставинам, колегія суддів виходить з наступного.

У відповідності до приписів ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Частиною 1 ст. 316 Цивільного кодексу України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 330 ЦК України передбачено, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Отже, відповідно до статей 330, 387 ЦК України, віндикаційний позов може бути пред'явлений тільки тоді, коли відповідач незаконно заволодів річчю внаслідок передачі йому такої речі не позивачем, а іншою особою. Подання такого позову не вимагає визнання недійсними усього ланцюга правочинів, за якими майно потрапило від позивача до відповідача від третіх осіб. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано за його наявності та незалежно від винятків, передбачених для добросовісного набувача частиною 3 статті 388 ЦК України.

Статтею 1212 ЦК України визначено загальні положення про зобов'язання особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави. Така особа зобов'язана повернути законному власнику це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення з повернення безпідставно набутого майна застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються, зокрема, при витребуванні майна власником із чужого незаконного володіння (пункт 2 частини 3 статті 1212 ЦК України), при поверненні виконаного однією із сторін у зобов'язанні (пункт 3 частини 3 статті 1212 ЦК України), якщо повернення майна допускається в силу договору чи закону.

Отже, юридичний склад зобов'язання за статтею 1212 ЦК України виникає за наявності сукупності таких юридичних фактів: а) факту придбання або збереження майна боржником (боржником в даному випадку є особа яка отримала майно); б) факту набуття або збереження майна іншої особи; в) факту відсутності (або відпадіння в майбутньому) визначених законом підстав набуття права власності на спірне майно. Для виникнення зобов'язання за наслідком безпідставного набуття (збереження майна) майна за рахунок іншої особи вина боржника не має юридичного значення. Факт відсутності підстав набуття (збереження) майна у боржника має наслідком неправомірність наслідків з набуття майна та породжує зобов'язання відповідно до статті 1212 ЦК України з повернення такого майна.

Необхідність у поверненні виконаного однією із сторін договору за правилом пункту 3 частини 3 статті 1212 ЦК України виникає в разі дострокового припинення договору, зокрема, його розірвання за рішенням суду. Якщо одна сторона своє зобов'язання до моменту розірвання договору належно виконала, таке виконання втрачає правову підставу після розірвання договору. Якщо відповідний правовий інститут, який регулює правовідносини сторін щодо розірваного договору, не передбачає обов'язку повернути отримане на виконання припиненого зобов'язання, то повернення виконаного здійснюється відповідно до норм інституту набуття або збереження майна без достатньої правової підстави за статтею 1212 ЦК України.

При цьому, застосуванню статті 1212 ЦК України на перешкоджає частина 4 статті 653 ЦК України (сторона договору не має права вимагати того, що було виконано сторонами за зобов'язаннями до моменту зміни або розірвання договору), оскільки після розірвання договору суб'єкти, які його укладали, втратили статус "сторін договору", а зобов'язання у таких суб'єктів згідно глави 83 ЦК України (статті 1212 ЦК України) виникли після зміни їх правового статусу.

З правовою позицією про застосування положень статей 387, 388, 1212 ЦК України, як підстав виникнення зобов'язань з повернення безпідставно набутого майна за попередньо розірваним в судовому порядку договором купівлі-продажу внаслідок несплати повної вартості нежитлових приміщень, які належали до комунальної власності, погодився Верховний Суд України у Постанові від 10.06.2015 року у справі №6-348цс15.

Отже, якщо правовим інститутом, який регулює певний вид договорів, передбачено особливості переходу права власності на об'єкт відчуження за наслідком повної сплати вартості такого майна і судами встановлено фактичні обставини непроведення розрахунку, то набувач такого майна не є законним власником, а особою, до якої таке майно перейшло без законних підстав, а перепродаж спірного майна третій особі означає виникнення права законного власника на витребування майна від третьої особи в порядку глави 83 ЦК України, зокрема, виникнення зобов'язань з повернення майна законному власнику відповідно до статей 1212, 387 ЦК України.

Частиною 3 ст. 35 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, ухвалою господарського суду Харківської області від 05.03.2015 в даній справі (залишеною в силі постановою апеляційного суду від 27.04.2015), розірвано договір купівлі-продажу спірного майна банкрута від 20.11.2012 року, укладений за наслідком проведення аукціону з продажу майна боржника в ліквідаційній процедурі ліквідатором Жулінським В.Б., як такий, за яким набувач майна ТОВ "Альказар-К" взагалі не розрахувався за придбане з аукціону майно на суму 3 487 000 грн. (том 12, а.с. 224 - 230, том 13, а.с. 107 - 113).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.10.2016 (залишеною в силі постановою ВГСУ від 21.03.2017) встановлено, що 29.04.2015, через 2 дні після проголошення постанови апеляційного суду про залишення в силі ухвали суду першої інстанції від 05.03.2015 про розірвання договору від 20.11.2012 купівлі-продажу спірного майна банкрута з аукціону, яким було встановлено факт непроведення розрахунку ТОВ "Альказар-К" за передане йому майно, що має наслідком встановлення відсутності правових підстав для переходу права власності на таке майно за результатом проведення аукціону відповідно до статті 22 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та статті 30 Закону про банкрутство, набувач майна ТОВ "Альказар-К", діючи недобросовісно, уклав Договір про купівлю-продаж спірного майна із ОСОБА_9 за ціною 1 510 186 грн., посвідчивши його нотаріально (том 20, а.с. 137). На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне майно перейшло у володіння ОСОБА_9 без належних правових підстав (за відсутності переходу права власності).

Крім того, ухвалою господарського суду Харківської області від 24.10.2016 встановлено, що ОСОБА_9, є дружиною директора ТОВ "Альказар-К" - ОСОБА_13, який підписував Договір купівлі-продажу від 29.04.2015 року з відчуження спірного майна, набутого без достатніх правових підстав юридичною особою, та фактично став співвласником набутого в шлюбі спірного майна, а також встановлено, що ОСОБА_9 є матір'ю засновника ТОВ "Альказар-К" - ОСОБА_14 (том 20, а.с. 181, 152 - 155, 157). З огляду на що суд першої інстанції дійшов висновку про недобросовісність набуття ОСОБА_9 у володіння спірного майна, відхиливши її доводи про те, що вона є добросовісним власником спірного майна.

З огляду на встановлення відповідно до ухвали господарського суду Харківської області від 05.03.2015 року в даній справі преюдиційних обставин набуття спірного майна ТОВ "Альказар-К" за договором купівлі-продажу майна з аукціону від 20.11.2012 року, який, незважаючи на його державну реєстрацію, не мав наслідком переходу до набувача майна права власності на таке майно за відсутності проведення розрахунку та подальшого продажу спірного майна за договором від 29.04.2015 року близькому родичу засновника та директора юридичної особи ТОВ "Альказар-К" - ОСОБА_9, яку суд першої інстанції визначив, як недобросовісного набувача такого майна, суд першої інстанції в ухвалі від 24.10.2016 дійшов висновку про можливість витребування у неї спірного майна в порядку статті 387 ЦК України, відхиливши її доводи про те, що вона є добросовісним власником з посиланням на статтю 388 ЦК України.

Крім того, ухвалою господарського суду Харківської області від 24.10.2016, яка набрала законної сили та є обов'язковою до виконання, а отже не може бути поставлена під сумнів, встановлено, що ФОП Мазуренко О.В. є власником нежитлових приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м.; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м.; 6-го поверху № 6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м., загальною площею 1453,5 кв.м в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, які відповідно до вказаного судового рішення повинні бути передані йому ОСОБА_9

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17.12.2014 р. у справі № 6-140цс14, за положеннями статей 330, 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Верховним судом України також було наголошено, що розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди мають встановити всі юридичні факти, які визначені статтями 387 та 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, особа, яка набула майно без достатніх правових підстав може заперечувати щодо вимог законного власника про виникнення зобов'язання з повернення майна та його витребування в порядку статей 1212, 387 ЦК України з посиланням на "добросовісність" такого набуття, а саме, на те, що при вчиненні правочину вона не знала та не могла знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, вжила усіх розумних заходів, виявила обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому, в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника. Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження). Власник має право спростувати заперечення набувача про його добросовісність, довівши, що під час вчинення правочину набувач повинен був засумніватися у праві відчужувача на відчуження майна (пункт 25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07.02.2014 року).

Відтак, встановлення судом обставин недобросовісних дій набувача майна підтверджує виникнення зобов'язань з повернення майна особою, яка набула таке майно без достатніх правових підстав, відповідно до пункту 3 частини 3 статті 1212 та статті 387 ЦК України.

За встановленими судом першої інстанції обставинами, які не спростовані скаржником в суді першої інстанції та підтверджені представником ОСОБА_5 в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_5 (набувач майна, обдарована сторона по договору дарування від 20.01.2017) є донькою ОСОБА_9, а отже, як правомірно зазначив суд першої інстанції, вона не могла не бути обізнаною про відсутність у ОСОБА_9 права на відчудження (дарування) майна, враховуючи наявність судового рішення від 24.10.2016 року у даній справі, за яким спірне майно було у ОСОБА_9 було витребувано.

Колегія суддів підтримує позицію місцевого господарського суду про те, що маючи прямі родинні стосунки з ОСОБА_9, ОСОБА_5 повинна була вжити усіх розумних заходів, виявити обачність та обережність для з'ясування правомочностей ОСОБА_9 на відчуження спірного майна. При цьому, знаходячись у родинних стосунках із ОСОБА_9, ОСОБА_5 повинна була засумніватися та виявити обачність щодо вчинення та отриманні на її користь за договором дарування нежитлових приміщень на загальну площу 1453,5 кв.м. у центрі міста Харкова від своїх близьких родичів (матері), враховуючи те, що ця нерухомість раніше перебувала у недобросовісному володінні ОСОБА_9, що підтверджується судовими рішеннями у справі, а також вжити заходів для з'ясування правомочностей ОСОБА_9 на відчуження вказаного вище майна, які доречі, знаходились в іпотеці у ТОВ «Компанія «Львівінвестбуд».

Отже, заявником апеляційної скарги не доведено, що вона не лише не усвідомлювала і не бажала, а й не допускала можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника майна (боржника). Не доведено скаржником і наявність в її діях і необережної форми вини, оскільки, укладаючи договір дарування. ОСОБА_5 допускала можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника майна ФОП Мазуренко О.В. При цьому, враховуючи, що спірна нерухомість у 2006 була отримана Мазуренко О.В. за кредитні кошті, в забезпечення повернення яких банк ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" уклав договори застави (іпотеки), ОСОБА_5 повинна булла виявити обачність щодо укладення правочину з майном, іпотекодержателем якого є ТОВ «Компанія «Львівінвестбуд».

Також матеріали справи свідчать, що ухвалою суду першої інстанції від 10.12.2012 визнано вимоги кредиторів банкрута, в тому числі ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на суму 22 026 603, 70 грн., з яких 3 809 993, 24 грн. неустойки, які забезпечені заставою (іпотекою) майна боржника.

Ухвалою господарського суду від 15.06.2016, що набрала законної сили, здійснено заміну кредитора та визнано ТОВ "Компанія "Львівінвестбуд" правонаступником ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".

Спірні нежитлові приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м; 6-го поверху №6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м, загальною площею 1453,5 кв.м. в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, є предметом іпотеки ТОВ "Компанія "Львівінвестбуд" на підставі ухвали суду від 15.06.2016. Зазначена іпотека є діюча та забезпечує погашення грошових вимог кредитора на загальну суму 21 396 603,70 грн грн, про що достеменно відомо іпотекодавцеві - ОСОБА_9

Як свідчать встановлені по справі обставини, спірні об'єкти нерухомості були реалізовані вперше на підставі ст. 30 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.13 р. відповідно до протоколу проведення аукціону від 19.11.12 р. (т. 8 арк.с. 27), переможцем аукціону визнано ТОВ "Альказар-К".

ТОВ "АЛЬКАЗАР-К" зареєструвало право власності на спірні приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 20.11.2012, який було розірвано ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.03.2015 р. у справі № 5023/10186/11, що набрала законної сили з 05.03.2015р. Вказана ухвала господарського суду була залишена без змін на підставі постанови Харківського апеляційного господарського суду від 27.04.2015 р. у справі № 5023/10186/11.

Після розірвання вказаного договору, а саме 29.04.2015, ТОВ "АЛЬКАЗАР-К", вказуючи в договорі купівлі-продажу з гр. ОСОБА_9, що воно є власником приміщень на підставі розірваного договору, продало вищевказані спірні нежитлові приміщення гр. ОСОБА_9

Вищевказане засвідчує те, що скасування у державному реєстрі речових прав та їх обмежень відомостей щодо обтяження вищевказаного майна боржника з метою реалізації майна банкрута в ліквідаційній процедурі не припиняє право застави (іпотеки) правонаступника ТОВ "Компанія "Львівінвестбуд", про що також було зазначено в постанові Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2016.

Проте, будучі обізнаною про існування обтяжень спірного майна ОСОБА_9 у п.5. договорі дарування нежитлових приміщень від 20.01.2017 засвідчує про те, що спірні нежитлові приміщення не знаходяться в іпотеці. В той же час, ОСОБА_5 не була позбавлена права перевірити факт знаходження спірних приміщень в іпотеці, враховуючи що спірна нерухомість у 2006 році була отримана Мазуренко О.В. за кредитні кошті, в забезпечення повернення яких банком ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", а також те, що ОСОБА_9 було оскаржено до Харківського апеляційного господарського суду ухвала господарського суду Харківської області від 15.06.16 по справі №5023/10186/11, яка постановою апеляційної інстанції від 05.09.2016 залишена без змін. При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з того, що скаржником не надано доказів, що він був власником частини майна, переданого боржником в іпотеку банку у 2006 та 2007 роках за договорами іпотеки № 011/02/3-1161/1-06 від 29.06.2006, договору наступної іпотеки № 715/1-07 від 24.10.2007, № 715/2-07 від 24.10.2007 з урахуванням додаткових угод.

У п. 2.15 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, якщо судом буде встановлено, що набувач знав або повинен був знати про наявність перешкод до вчинення правочину, зокрема те, що продавець майна не мав права його відчужувати, це може свідчити про недобросовісність набувача й бути підставою для задоволення позову про витребування у нього цього майна.

Виходячи з встановлених по справі обставин, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку ОСОБА_5 не є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки нежитлові приміщення вибули із правомірного володіння ФОП Мазуренко О.В. як власника поза його волею, а також були відчужені особою яка не мала правових підстав для їх відчуження. Право ФОП Мазуренко О.В., як власника майна, підлягає захисту відповідно до вимог статті 387 ЦК України шляхом витребування спірного майна в останнього набувача, оскільки судовими рішеннями у справі підтверджується, що на час укладення договору дарування ОСОБА_9 не була власником спірного майна, а отже не мала права на його відчуження.

За таких підстав, встановлення судом обставин недобросовісності дій набувача майна ОСОБА_15 у порядку ст. 387 ЦК України підтверджує виникнення зобов'язань у ОСОБА_15 з повернення вищевказаного майна Мазуренко О.В., що було набуте без достатніх правих підстав, враховуючи приписи п.2, ч.3 ст. 1212, 1213 ЦК України, про що правомірно зазначено судом першої інстанції.

Щодо вимог ФОП Мазуренко О.В. про визнання недійсним договору іпотеки на вищевказані об'єкти нерухомості, що був укладений 26.01.2017 між гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_8 в забезпечення договору позики грошей від 26.01.2017, колегія суддів зазначає, що згідно із ч. 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до ч.3 ст.12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Як було зазначено вище, спірні нежитлові приміщення 4-го поверху № 4-5, 4-9:-:4-16, площею 312,3 кв.м; 5-го поверху №5-1:-:5-16, площею 570,6 кв.м; 6-го поверху №6-1:-:6-16, площею 570,6 кв.м, загальною площею 1453,5 кв.м. в нежитловій будівлі літ. Ж-8, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, є предметом іпотеки ТОВ "Компанія "Львівінвестбуд" на підставі ухвали суду від 15.06.2016 р. Зазначена іпотека є діюча та забезпечує погашення грошових вимог кредитора на загальну суму 21 396 603,70 грн.

При цьому, за поясненнями заставного кредитора, наданими в суді апеляційної інстанції, погашення грошових вимог кредитора протягом ліквідаційної процедури банкрута не здійснювалося, згода на передачу зазначеного майна у наступну іпотеку первісним іпотекодержателем - ТОВ "Компанія "Львівінвестбуд" не надавалась, і такі докази в матеріалах справи відсутні, доводи кредитора скаржником не спростовані.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 203 та ст. 215 Цивільного кодексу України підставою для визнання недійсним правочину є невідповідність змісту правочину іншим актам цивільного законодавства.

Згідно ст.17 Закону України "Про іпотеку", іпотека припиняється, зокрема, у разі визнання іпотечного договору недійсним. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

З урахуванням встановлених обставин по справі, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 26.01.2017 року.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Виходячи з наведеного, колегія суддів, діючи в межах повноважень, наданих суду апеляційної інстанції у відповідності з приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, приходить до висновку, що місцевим господарським судом належним чином на підставі належних та допустимих доказів досліджено обставини справи в їх сукупності та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, ухвала господарського суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для її скасування чи зміни не вбачається.

На підставі викладеного та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу фізичної особи ОСОБА_5, м. Харків залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 30.10.2017 у справі №5023/10186/11 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 12.12.17

Головуючий суддя Тарасова І. В.

Суддя Крестьянінов О.О.

Суддя Шевель О. В.