Постанова № 70955677, 07.12.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2017 р. Справа№ 911/2186/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Мартюк А.І.

секретар: Іванов О.О.

за участю представників

прокуратури: Галас О.М.;

позивача: Іщенко В.В.;

відповідача: Добрянський В.А., Лісовий С.А.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрівський

квартал"

на рішення Господарського суду Київської області

від 03.10.2017

у справі №911/2186/17 (суддя Ярема В.А.)

за позовом Керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в

інтересах держави в особі Святопетрівської сільської

ради Києво-Святошинського району Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрівський

квартал"

про визнання договору укладеним

ВСТАНОВИВ:

Керівник Києво-Святошинської місцевої прокуратури (далі - прокуратура) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Святопетрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрівський квартал" (далі -відповідач) про визнання укладеним між позивачем та відповідачем договору №ЛУ-4 про пайову участь в розвитку інфраструктури с. Святопетрівське Києво-Святошинського району Київської області в редакції, викладеній у позовній заяві.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно ухиляється від передбаченого законом обов'язку укласти із позивачем договір про пайову участь в розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Петрівське Києво-Святошинського району Київської області, що й зумовило подання даного позову.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про необґрунтованість та непідтвердженість позовних вимог належними доказами, просив суд в позові відмовити. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- прокурором необґрунтовано наявність підстав представництва інтересів держави за поданим позовом;

- законодавством передбачено граничний термін для укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, а тому укладення відповідного правочину після введення об'єкта будівництва в експлуатацію суперечить ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності";

- обраний прокуратурою спосіб захисту порушеного права не відповідає приписам ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України;

- наданий позивачем розрахунок розміру пайової участі відповідача у розвитку інфраструктури с. Святопетрівське Києво-Святошинського району Київської області є невірним та не відповідає обставинам справи, а тому між сторонами не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, а саме щодо ціни відповідного правочину.

Рішенням Господарського суду Київської області від 03.10.2017 у справі №911/2186/17 позовні вимоги задоволено частково. Визнано укладеним договір між позивачем та відповідачем в редакції договору №ЛУ-4 про пайову участь в розвитку інфраструктури с. Святопетрівське Києво-Святошинського району Київської області. У задоволенні позовних вимог щодо визнання укладеним між позивачем та відповідачем договору №ЛУ-4 про пайову участь в розвитку інфраструктури с. Святопетрівське Києво-Святошинського району Київської області в частині визначення величини пайової участі замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Святопетрівське у розмірі 1 223 896,22 грн. відмовлено. Присуджено до стягнення з відповідача на користь прокуратури Київської області 800,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного Господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2017 у справі №911/2186/17 повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного по суті заявлених вимог рішення. Загалом, доводи апеляційної скарги ідентичні тим, які наводилися відповідачем під час розгляду справи місцевим господарським судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.10.2017 апеляційну скаргу було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2017 (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.11.2017.

30.11.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу та доповнення позивача до апеляційної скарги.

В судовому засіданні 30.11.2017 представники відповідача підтримали апеляційну скаргу з урахуванням доповнень до неї, просили суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2017 у справі №911/2186/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні 30.11.2017 представники прокуратури та позивача заперечували проти апеляційної скарги, просили залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було ухвалено з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 30.11.2017, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 07.12.2017.

07.12.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшли доповнення до апеляційної скарги.

В додатку до вказаного доповнення до апеляційної скарги відповідачем було додано копію вироку Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24.11.2017 у справі №369/7076/17. При цьому відповідач зазначив, що не мав змоги надати названий вирок суду під час розгляду справи місцевим господарським судом, оскільки фактично отримав повний текст вироку лише 06.12.2017, тобто вже після ухвалення оскаржуваного рішення у даній господарській справі.

Зважаючи на вимоги ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, а також на доводи відповідача щодо неможливості надання вироку Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24.11.2017 у справі №369/7076/17 місцевому господарському суду, колегія суддів вирішила залучити вказаний вирок суду до матеріалів справи.

В судовому засіданні 07.12.2017 представники відповідача підтримали апеляційну скаргу з урахуванням доповнень до неї, просили суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2017 у справі №911/2186/17 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні 07.12.2017 представники позивача та прокуратури підтримали заперечення проти апеляційної скарги, надані у попередньому судовому засіданні, просили суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

В судовому засіданні 07.12.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Рішенням Петрівської сільської ради №1704 від 09.11.2012 "Про затвердження порядку залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальні інфраструктури села", зокрема, затверджено Положення про порядок залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Петрівське Києво-Святошинського району Київської області (далі - Положення).

Згідно з п.п.1.7, 1.8 вказаного Положення дія останнього застосовується для визначення розмірів пайової участі, зокрема інвесторів (забудовників), що здійснюють на території села Петрівське будівництво будь-яких об'єктів, незалежно від їх форми власності. Розмір коштів замовників які залучаються на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села становить, зокрема, 4 відсотки від загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об'єкта будівництва - для житлових будинків, індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею більше 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках.

Рішенням Петрівської сільської ради Києво-Святошиснького району Київської області №3005 від 15.10.2014, серед іншого, було затверджено нормативи для одиниці створеної потужності при спорудженні об`єктів житлового будівництва в розмірі 5 650,00 грн. за 1 м. кв. загальної площі об`єкту, а також вирішено керуватися відповідно встановленим нормативом при визначенні розміру пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Петрівське.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач направив відповідачу лист №308 від 08.04.2015, в якому виклав пропозицію укласти договір №ЛУ-4 про пайову участь в розвитку інфраструктури с. Святопетрівське Києво-Святошинського району Київської області від 09.04.2015.

08.05.2015 Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області зареєстровано декларацію №КС143151280426 про готовність об`єкта до експлуатації, а саме: 84-квартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями по бульвару Лесі Українки, 4, с. Петрівське Києво-Святошинського району Київської області, код об'єкта - 1122.1, категорія складності - ІІІ. Замовником об'єкта будівництва є відповідач, кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією становить 17 339 137,00 грн., в тому числі витрати на будівельно-монтажні роботи 17 339 137,00 грн.

Відповідач направив позивачу лист №226 від 08.05.2015, в якому повідомив про те, що станом на 08.05.2015 житловий будинок №4 введений в експлуатацію, а тому, враховуючи ч.9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", укладення договору після прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію є не можливим.

04.02.2016 Верховною Радою України винесено постанову №984-VIII "Про перейменування окремих населених пунктів та районів", відповідно до п.7 якої село Петрівське Києво-Святошинського району Київської області перейменовано на село Святопетрівське.

Позивач та прокуратура зазначають про те, що всупереч вимог ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та пп.1.5, 2.7 Порядку про порядок залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Петрівське Києво-Святошинського району Київської області, відповідач, як замовник будівництва житлового будинку за адресою: бульвар Лесі Українки, 4, с. Петрівське Києво-Святошинського району Київської області, самостійно не звернувся до позивача з пропозицією про укладення договору на пайову участь. Надісланий позивачем договір відповідач також не підписав і не повернув підписаний примірник разом з протоколом розбіжностей відповідно до вимог ст. ст. 641-643 Цивільного кодексу України.

Позивач та прокуратура вважають, що відповідач безпідставно ухиляється від передбаченого законом обов'язку укласти із позивачем договір про пайову участь в розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Петрівське Києво-Святошинського району Київської області, у зв'язку з чим вони просять суд визнати укладеним між сторонами спірний договір в доданій до позовної заяви редакції.

Місцевий господарський суд позов задовольнив частково, визнавши нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими позовні вимоги в частині визнання договору укладеним між сторонами в редакції договору №ЛУ-4 про пайову участь в розвитку інфраструктури с. Святопетрівське Києво-Святошинського району Київської області. У задоволенні позовних вимог про визнання укладеним між сторонами договору №ЛУ-4 про пайову участь в розвитку інфраструктури с. Святопетрівське Києво-Святошинського району Київської області в частині визначення величини пайової участі замовника у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Святопетрівське у розмірі 1 223 896,22 грн. відмовлено.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають як фактичним обставинам справи, так і вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3 ст. 8, ч.1 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації. Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

В пп.1.2, 1.3, 2.2.1, 2.6 Положення про порядок залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Петрівське Києво-Святошинського району Київської області, затвердженого рішенням Петрівської сільської ради №1704 від 09.11.2012 "Про затвердження порядку залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальні інфраструктури села", передбачено, що створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Петрівське належить до відання Петрівської сільської ради. Залучення пайових внесків до спеціального цільового фонду сільського бюджету здійснює Петрівська сільська рада в особі Петрівського сільського голови. В усіх питаннях щодо організації залучення пайових коштів (внесків) виступає Петрівська сільська рада. Пайовий внесок сплачується на підставі договору між Петрівською сільською радою та замовником.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, у спірних правовідносинах щодо залучення коштів пайової участі на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Святопетрівське виступає позивач, як орган місцевого самоврядування, наділений повноваженнями представляти інтереси територіальної громади села Святопетрівське.

Відносно наявності чи відсутності підстав для укладення між сторонами спірного договору, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. ст. 628, 629 Цивільного кодексу України).

В ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В ч.1 ст. 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Загальний порядок укладання господарських договорів наведений в ст. 181 Господарського кодексу України, згідно з якою господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.

Згідно зі ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Виходячи з системного аналізу чинного законодавства, договір може бути укладений за рішенням суду, проте, лише у випадку існування норм закону, що передбачають обов'язковість укладення такого договору (за державним замовленням, на підставі правового акту органу державної влади чи місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом). При цьому, право сторін вільно визначати умови договору може бути обмежено тільки тими випадками, коли актом цивільного законодавства передбачено обов'язковість положень цього акту для сторін договору і сторони не вправі відступити від їх положень.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

В ст. ст. 1, 2, 40 названого Закону (в редакції, чинній на момент введення об'єкта в експлуатацію) передбачено, що замовником є фізична або юридична особа, що має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала у встановленому законодавством порядку відповідну заяву. Під забудовою території слід розуміти діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, реконструкцію існуючої забудови та територій. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною 4 цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Таким чином, обов'язок ініціювати укладення договору про пайову участь покладено саме на замовника будівництва, оскільки цей обов'язок пов'язаний зі зверненням замовника до органу місцевого самоврядування. Ухилення ж замовника будівництва від укладення договору про пайову участь до прийняття об'єкта нерухомого майна до експлуатації є порушенням зобов'язання, яке прямо передбачено чинним законодавством. Невиконання такого зобов'язання не звільняє замовника будівництва від обов'язку укласти договір про пайову участь, у тому числі й після прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, оскільки строк, визначений законом для укладення договору пайової участі - протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, - встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов'язку, а невиконання замовником обов'язку, передбаченого законом, не може надавати йому переваг перед іншими замовниками, які виконали відповідний обов'язок (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №3-1323гс16, від 01.02.2017 у справі №922/753/16 та від 25.05.2017 у справі №922/387/16).

Згідно з приписами ст. 648 Цивільного кодексу України зміст договору, укладеного на підставі правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, в ч.9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено істотні умови договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, а саме: розмір пайової участі, строк (графік) сплати пайової участі, відповідальність сторін. Крім того, невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Згідно з частиною 5 вищевказаної статті Закону величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.

Відповідно до пп.1.8, 2.7, 2.7.1. Положення про порядок залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Петрівське Києво-Святошинського району Київської області, затвердженого рішенням Петрівської сільської ради №1704 від 09.11.2012 "Про затвердження порядку залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальні інфраструктури села", розмір коштів замовників які залучаються на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села становить, зокрема, 4 відсотки від загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об'єкта будівництва - для житлових будинків, індивідуальних (садибних) житлових будинків, сажових, дачних будинків загальною площею більше 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках. Замовник, після розроблення та затвердження в установленому порядку проектно-кошторисної документації, виконаної відповідно до містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки звертається до Петрівської сільської ради з заявою про укладення договору пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села. Розмір пайової участі (внеску) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається не пізніше десяти робочих днів з дня реєстрації виконавчим комітетом сільської ради звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього необхідних документів в повному обсязі, що підтверджують вартість будівництва (реконструкції) об'єкта будівництва, з техніко-економічними показниками.

З матеріалів справи, зокрема, Додатку №1 до Договору №ЛУ-4 про пайову участь в розвитку інфраструктури с. Святопетрівське Києво-Святошинського району Київської області, проект якого був надісланий позивачу, а копія додана до позовної заяви, вбачається, що позивач здійснив розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідача у розмірі 1 223 896,22 грн., як 4% від загальної кошторисної вартості будівництва у загальній сумі 30 597 405,50 грн., що була визначена відповідно до рішення Петрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №3005 від 15.10.2014, на підставі встановленого нормативу для одиниці створеної потужності при спорудженні об`єктів житлового будівництва в розмірі 5 650,00 грн. за 1 м. кв. загальної площі об`єкту.

З наданих позивачем пояснень випливає, що загальну кошторисну вартість було визначено ним самостійно, у зв'язку з відсутністю у нього документів щодо відповідної кошторисної вартості станом на момент звернення до відповідача з пропозицією про укладення договору пайової участі.

Як уже зазначалося вище, в матеріалах справи наявна декларація №КС143151280426 про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрована 08.05.2015 Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області, з якої вбачається, що кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією становить 17 339 137,00 грн., в тому числі витрати на будівельно-монтажні роботи 17 339 137,00 грн.

Відповідач надав суду копії кошторисної документації, згідно з якою кошторисна вартість житлового будинку за адресою бульвар Лесі Українки, 4, с. Петрівське Києво-Святошинського району Київської області, становить 17 339 137,00 грн.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що в даному випадку арифметично вірний розмір пайової участі відповідача у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Петрівське становить 693 565,48 грн. із розрахунку 4% від загальної кошторисної вартості будівництва у сумі 17 339 137,00 грн., визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на вихід місцевим господарським судом за межі позовних вимог є безпідставними, оскільки суд зобов'язаний перевірити доводи кожного з учасників судового процесу на відповідність вимогам законодавства та наданим до матеріалів справи доказам, а також сприяти відновленню порушених прав у разі наявності таких порушень.

В даному випадку у проекті спірного договору позивачем було здійснено розрахунок пайової участі відповідача за відсутності документів, які б підтверджували кошторисну вартість будівництва. Натомість місцевим господарським судом було перевірено цей розрахунок безпосередньо з урахуванням наданої відповідачем, як забудовником, кошторисної документації та здійснено розрахунок розміру пайової участі відповідача згідно з вимогами законодавства та вищезгаданою кошторисною документацією.

Ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів, які б свідчили про дотримання відповідачем ст. 181 Господарського кодексу України в частині надіслання відповідачем на адресу позивача чи вручення позивачу у 20-денний строк протоколу розбіжностей разом з підписаними примірниками договору, у зв'язку з чим посилання відповідача на неукладеність договору №ЛУ-4 про пайову участь в розвитку інфраструктури с. Святопетрівське Києво-Святошинського району Київської області є безпідставним.

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, зі змісту Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" слідує, що участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної інфраструктури населеного пункту є обов'язковою для замовника будівництва у відповідному населеному пункті, а тому це обумовлює право відповідного органу місцевого самоврядування вимагати від замовника будівництва виконання обов'язку щодо пайової участі, в тому числі в судовому порядку.

Враховуючи наявність прямої вказівки Закону щодо необхідності укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, часткову відповідність зазначеного договору у запропонованій позивачем редакції змісту акту органу місцевого самоврядування, що свідчить про наявність правової підстави для укладання договору про пайову участь, від чого відповідач безпідставно ухилився, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що позовна вимога про визнання укладеним між позивачем та відповідачем договору №ЛУ-4 про пайову участь в розвитку інфраструктури с. Святопетрівське Києво-Святошинського району Київської області в редакції, доданій до позову, підлягає частковому задоволенню з урахування визначеного місцевим господарським судом арифметично вірного розміру пайової участі відповідача у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури села Петрівське.

Окрім того, місцевим господарським судом вірно зазначено про те, що в тексті доданої до позовної заяви редакції договору №ЛУ-4 про пайову участь в розвитку інфраструктури с. Святопетрівське Києво-Святошинського району Київської області необхідно вказати назву позивача, як Святопетрівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області та найменування населеного пункту, як с. Святопетрівське.

Колегією суддів враховано доводи відповідача, викладені в доповненні до апеляційної скарги від 06.12.2017, про те, що прокурором Києво-Святошинського району було висунуто обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364-1 КК України, у зловживанні повноваженнями, тобто в умисному з метою одержання неправомірної вигоди для інших осіб використання всупереч інтересам юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми службовою особою такої юридичної особи своїх повноважень, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам. При цьому відповідач зазначає, що прокуратурою висунуто звинувачення особі, яка на час звернення позивача з офертою у 2015 році до відповідача, перебувала на посаді директора товариства відповідача і не підписала спірний договір про пайову участь, однак вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24.11.2017 ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 364-1 КК України.

Дійсно відповідачем надано до матеріалів справи копію вироку Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24.11.2017 у справі №369/7076/17 (провадження №1-кп-369/293/17). Однак жодних відміток чи відомостей про набрання названим вироком суду законної сили не надано, тоді як відповідно до ч.4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України преюдиційне значення та обов'язковість для господарського суду має вирок у кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

У зв'язку з наведеним, наданий відповідачем вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24.11.2017 у справі №369/7076/17 (провадження №1-кп-369/293/17) не може бути прийнятий колегією суддів до уваги.

Відносно посилання відповідача на те, що прокуратурою не обґрунтовано наявність підстав представництва інтересів держави за поданим позовом, судом було з'ясовано наступне.

В ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, зокрема, звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

З наданих суду пояснень та доказів вбачається, що позивач, як представницький орган територіальної громади с. Святопетрівське, самостійно не вживав заходів по захисту інтересів територіальної громади щодо укладення договору про пайову участь та наповнення місцевого бюджету за рахунок коштів пайової участі шляхом звернення до суду із позовом. Тобто, в даному конкретному випадку позов поданий прокуратурою в інтересах держави в особі позивача з дотриманням вимог законодавства.

Доказів, які б свідчили про протилежне ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Колегією суддів враховано надану відповідачем копію постанови Вищого господарського суду України від 22.11.2017 у справі №911/1179/17, однак нормами Господарського процесуального кодексу України (ст. 111-28) передбачено обов'язковість судових рішень Верховного Суду України для врахування при застосуванні аналогічних норм права, а не Вищого господарського суду України.

Судові рішення Вищого господарського суду України не є обов'язковими для врахування всіма іншими судами, за винятком місцевого господарського суду, якому на новий розгляд передано справу і саме для цього суду вказівки, викладені у постанові Вищого господарського суду України носять обов'язковий характер (ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дійсно при розгляді справи судом повинна враховуватися практика вирішення подібних спорів судами вищих інстанцій. Водночас при цьому суд не звільняється від необхідності надання оцінки поданим доказам у кожній конкретній справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Постанови Вищого господарського суду України не можуть вважатися доказом заздалегідь встановленої сили у розумінні ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Відносно посилання відповідача на те, що обраний прокуратурою спосіб захисту порушеного права не відповідає положенням ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, судом було встановлено наступне.

Згідно зі ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення кореспондуються з нормами ст. 20 Господарського кодексу України.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків, в разі невизнання замовником права органу місцевого самоврядування, як органу представництва територіальної громади, на укладення договору про пайову участь, що відповідає вимогам типового договору, відповідно порушене або не визначене право підлягає захисту судом на підставі п.1 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову та на спростування висновків місцевого господарського суду.

Доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Петрівський квартал" на рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2017 у справі №911/2186/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2017 у справі №911/2186/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/2186/17 повернути до Господарського суду Київської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

А.І. Мартюк