Постанова № 70955454, 07.12.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2017 р. Справа№ 910/15281/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Алданової С.О.

секретар: Іванов О.О.

за участю представників

позивача: Малеванчук І.В.;

відповідача: Григолінський С.О.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Державного публічного акціонерного товариства

"Національна акціонерна компанія "УКРАГРОЛІЗИНГ"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 17.10.2017

у справі №910/15281/17 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин"

до Державного публічного акціонерного товариства

"Національна акціонерна компанія "УКРАГРОЛІЗИНГ"

про стягнення 50 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Собин" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "УКРАГРОЛІЗИНГ" (далі - відповідач) 50 000,00 грн. заборгованості за надані послуги по зберігання майна по договору відповідального зберігання №10-13-109з/551 від 24.10.2013 за період з липня по серпень 2017 року, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем.

В процесі судового розгляду позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій збільшив тривалість періоду прострочення, включивши до нього борг за вересень 2017, та просив суд стягнути з відповідача борг у розмірі 75 000,00 грн. за послуги із зберігання майна у липні-вересні 2017 за договором відповідального зберігання №10-13-109з/551 від 24.10.2013 (том справи - 1, аркуші справи - 195-196).

Окрім того, позивач просив суд включити до складу судових витрат витрати, понесені позивачем на правову допомогу, у розмірі 4 500,00 грн. та покласти ці витрати на відповідача (том справи - 1, аркуші справи - 185-186).

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про необґрунтованість та непідтвердженість позовних вимог належними доказами, просив суд в позові відмовити. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- договір відповідального зберігання №10-13-109з/551 від 24.10.2013 не набрав чинності, є неукладеним з огляду на відсутність будь-якого акту приймання-передачі, який би свідчив про передачу поклажодавцем речових доказів у кримінальному провадженні №32013110060000149 від 03.04.2013 та їх прийняття на зберігання позивачем;

- розрахунок витрат позивача на зберігання майна є недостовірний;

- спірний договір було укладено під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах для відповідача, а тому в силу закону правочин є недійсним;

- прокуратура Київської області, яка здійснює розслідування у кримінальному провадженні №32013110060000149, повинна була зберігати та нести витрати пов'язані із зберіганням речових доказів;

- впродовж 18 місяців після припинення договору відповідального зберігання відповідач вчиняв всі можливі дії по поверненню майна, яке перебувало на зберіганні, тому стягнення коштів є незаконним та безпідставним в розумінні ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі №910/15281/17 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 75 000,00 грн. заборгованості, 4 500,00 грн. витрат на послуги адвоката та 1 600,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного Господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі №910/15281/17 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову про стягнення 50 000,00 грн. відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного по суті заявлених вимог рішення. Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

- суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової будівельно-технічної експертизи. Хоча саме за наслідками експертизи було б можливо встановити дійсну площу, на якій розташовані речові докази, що в свою чергу надало б можливість встановити дійсну заборгованість відповідача, оскільки ціна на зберігання речових доказів, її збільшення напряму залежали від площі, на якій розташовувалися вказані речові докази;

- збільшивши розмір своїх вимог з 50 000,00 грн. до 75 000,00 грн., позивач фактично змінив предмет позову;

- сторонами не було дотримано форму договору, а тому сторони не дійшли згоди до способу вираження своєї волі, у зв'язку з чим не можна вважати, що договір набрав чинності;

- судом було порушено ч.1 ст. 233 Цивільного кодексу України, внаслідок чого не використано право, передбачене в ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України. У разі, якщо б для відповідача не існувало тяжких обставин, він би не уклав спірний договір з позивачем на явно невигідних для себе умовах;

- відповідач не може повернути майно, яке зберігається у позивача та здійснювати щодо нього право власності.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.11.2017 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у наступному складі: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Ткаченко Б.О., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2017 (головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Ткаченко Б.О., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 07.12.2017.

01.12.2017 через Відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу та клопотання про компенсацію витрат на правову допомогу.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 05.12.2017, у зв'язку з перебуванням судді Ткаченко Б.О. у відпустці з 04.12.2017 по 17.12.2017, для розгляду справи №910/15281/17 було визначено наступний склад колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2017 апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Алданової С.О., Мартюк А.І. та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 07.12.2017.

В судовому засіданні 07.12.2017 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі №910/15281/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову про стягнення 50 000,00 грн. відмовити повністю.

В судовому засіданні 07.12.2017 представник позивача заперечував проти апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було ухвалено з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 07.12.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

24.10.2013 між позивачем, як зберігачем, та відповідачем, як поклажодавцем, було укладено договір відповідального зберігання №10-13-109з/551 (далі - Договір зберігання) (том справи - 1, аркуші справи - 10-12).

За умовами Договору зберігання (розділ 1) за актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною договору, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання речові докази у кримінальному провадженні від 03.04.2013 №32013110060000149 у кількості, визначеному у додатках до договору "Перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання". Майно буде знаходитися на зберіганні за адресою: Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, вул. Героїв Дніпра, буд. 38. Майно, яке передається на зберігання, постановою слідчого СУ ФР ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києва від 14.08.2013 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №32013110060000149 від 03.04.2013.

В п.6.1 Договору зберігання передбачено, що останній набуває чинності з дати підписання акту передачі-приймання майна і діє до 31.12.2013.

В подальшому між сторонами було укладено низку додаткових договорів до Договору зберігання (том справи - 1, аркуші справи - 14-17), в яких вони дійшли згоди внести зміни до п.п.3.1.3, 6.1 Договору зберігання. Згідно з названими додатковими договорами строк дії Договору зберігання було продовжено до 31.06.2015, а також вирішено сплачувати зберігачу послуги за договором з розрахунку 25 000,00 грн. за один місяць відповідно виставлених рахунків.

У період з листопада 2013 по липень 2015 на виконання умов Договору зберігання позивач надав відповідачу послуги по відповідальному зберіганню майна, про що представниками сторін складено і підписано акти приймання-передачі робіт та надання послуг, а відповідачем оплачені послуги, що не заперечується сторонами.

В подальшому позивач неодноразово звертався до Господарського суду міста Києва із позовами про стягнення з відповідача заборгованості за Договором зберігання (том справи -1, аркуші справи - 56-144), а саме:

- рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2015 у справі №910/25267/15, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 та Вищого господарського суду України від 15.03.2016, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" про стягнення 75 000,00 грн. за період з серпня по жовтень 2015 року та за зустрічним позовом Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" про визнання недійсним договору, первісні позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" 75 000,00 грн. боргу, у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю;

- рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2016 у справі №910/3018/16, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2016 та Вищого господарського суду України від 18.10.2016, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" задоволено в повному обсязі та стягнуто з Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" 175 000,00 грн. за період зберігання майна з листопада 2015 року по травень 2016 року включно;

- рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2017 у справі №910/18870/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2017, стягнуто з Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" 175 000,00 грн. заборгованості за період зберігання майна з червня по грудень 2016 року включно, 6 500,00 грн. витрат на послуги адвоката та 2 625,00 грн. судового збору;

- рішенням Господарського суду міста Києва від 20.03.2017 у справі №910/2864/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2017, стягнуто з Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" 50 000,00 грн. заборгованості за період зберігання майна з січня по лютий 2017 року включно, 3 200,00 грн. витрат на послуги адвоката та 1 600,00 грн. судового збору;

- рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2017 у справі №910/7607/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017, стягнуто з Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" 100 000,00 грн. заборгованості за період зберігання майна з березня по червень 2017 включно, 4 000,00 грн. витрат на послуги адвоката та 1 600,00 грн. судового збору.

Вищевказані судові рішення мотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати вартості наданих позивачем послуг за спірний період по Договору зберігання.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що відповідач неналежним чином виконував свої грошові зобов'язання перед позивачем у період з липня по вересень 2017, що призвело до виникнення заборгованості у сумі 75 000,00 грн.

Позивач направляв відповідачу листи вих.№27 від 02.08.2017, вих.№32 від 01.09.2017 та вих.№35 від 02.10.2017, в яких він вимагав оплатити надані за Договором зберігання послуги, а також направляв рахунки на оплату та відповідні Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) з відповідального зберігання майна за липень-вересень 2017 на підписання.

Однак звернення позивача були залишені відповідачем без належного реагування та виконання, що у зумовило звернення позивача за захистом своїх прав до суду.

Зважаючи на вищевикладене, позивач просив суд стягнути з відповідача (в редакції заяви про збільшення позовних вимог) 75 000,00 грн. заборгованості за Договором зберігання за період з липня по вересень 2017.

Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши вимоги позивача нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають як фактичним обставинам справи, так і вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ст. ст. 936, 938, 946 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В процесі судового розгляду було встановлено, що за умовами Договору зберігання (з урахуванням змін, внесених додатковими договорами) строк дії Договору встановлено до 31.06.2015 і відповідач, як поклажодавець, зобов'язаний забрати у позивача, як зберігача, майно до закінчення строку дії договору. При цьому повернення майна поклажодавцю здійснюється за актом приймання-передачі (п.2.1.6 Договору зберігання).

Відповідно до ч.3 ст. 946 Цивільного кодексу України у разі, якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

З наведеного випливає, що поклажодавець зобов'язаний оплатити надані зберігачем за весь час зберігання майна послуги, навіть після завершення дії договору, якщо поклажодавець таке майно не забрав.

Натомість відповідач не надав доказів, які б свідчили про повернення майна за актом приймання-передачі ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції.

За умовами п.6.5 Договору зберігання останній вважається достроково розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідного додаткового договору до цього договору, якщо інше не встановлено у самому додатковому договорі, цьому договорі або чинному в Україні законодавстві.

Натомість доказів розірвання Договору зберігання, зокрема, у період з липня по вересень 2017 року, суду не надано.

В своїх запереченнях проти позову відповідач зазначав про відсутність акту приймання-передачі, який би свідчив про передачу поклажодавцем речових доказів у кримінальному провадженні №32013110060000149 від 03.04.2013 та їх прийняття на зберігання відповідачу, а також обов'язок прокуратури Київської області нести відповідні витрати на зберігання майна. Однак, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, вказаним доводам відповідача вже неодноразово надавалася оцінка господарським судом, зокрема, при розгляді справи №910/7607/17.

В апеляційній скарзі відповідач зазначав про те, що він майже 2 роки після припинення Договору зберігання вчиняв всі можливі дії з повернення майна, яке перебувало на зберіганні. З цього приводу судом було встановлено наступне.

За умовами п.4.1.2 Договору зберігання сторона не вважається винною і не несе відповідальність за порушення договору, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання цього договору.

В ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем не наведено обставин, за наявності яких він би звільнявся від обов'язку здійснювати оплату за фактичне зберігання майна по укладеному з позивачем Договору зберігання, в розумінні вищезгаданої ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, зокрема: наявність обставин непереборної сили та їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Доводи відповідача про невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Фаворит-2004" зобов'язань за Договором відповідального зберігання №10-12-87/508 від 12.11.2012 в частині передачі відповідачу в добровільному порядку майна, що знаходилось на зберіганні на складі, власником якого є позивач, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки неможливість повернення майна через визнання його речовим доказом у кримінальному провадженні не є обставинами звільнення від відповідальності відповідно до ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України.

Твердження відповідача про завищення вартості плати за послуги по зберіганню, надання позивачем недостовірних відомостей та їх включення у вартість оплати є безпідставним, оскільки додатковий договір №5/666 від 31.12.2014 до Договору зберігання, яким збільшено розмір плати зберігачу до 25 000,00 грн. за один місяць відповідно виставлених рахунків, підписаний заступником голови правління товариства відповідача та скріплений печаткою підприємства.

Жодних доказів розірвання чи визнання недійсним додаткового договору №5/666 від 31.12.2014 до Договору зберігання суду не надано. Водночас, здійснення відповідачем оплати послуг після укладення змін до Договору зберігання, зокрема, в частині зміни вартості наданих послуг, свідчить про схвалення відповідачем, як поклажодавцем, та виконання умов вказаного правочину.

Відносно посилання відповідача на недійсність Договору зберігання, у зв'язку з тим, що він укладений під впливом тяжких обставин, на явно невигідних для відповідача умовах, судом було з'ясовано, що вказані обставини були предметом зустрічного позову у справі №910/25267/15 і досліджувалися судом. Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/25267/15 від 10.11.2015, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 та Вищого господарського суду України від 15.03.2016, в задоволенні зустрічного позову Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія до Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" про визнання недійсним договору № 10-13-109з/551 від 24.10.2013 було відмовлено повністю.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Зважаючи на надані сторонами пояснення та докази у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем не наведені обставини, які б свідчили про звільнення його від обов'язку по здійсненню плати за фактичне зберігання майна по укладеному з позивачем Договору зберігання за період з липня по вересень 2017 у сумі 75 000,00 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі відповідач стверджував про те, що збільшивши розмір своїх первісно заявлених вимог з 50 000,00 грн. до 75 000,00 грн., позивач фактично змінив предмет позову.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що передбачені ч.4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з ч.3 ст. 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення (аналогічна правова позиція викладена у п.3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 (із змінами та доповненнями) «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

В даному випадку позивачем було збільшено розмір тієї ж самої вимоги (стягнення боргу за Договором зберігання), що не є зміною предмету позову.

Відносно витрат позивача на правову допомогу, то колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом було надано належну оцінку наявним у справі доказам (договір про надання правової допомоги №03/07/17 від 03.07.2017; рахунок-фактура №02/10 від 02.10.2017; акт №02/10/17 від 02.10.2017 прийому-передачі наданих послуг до Договору про надання правової допомоги №03/07/17 від 03.07.2017; банківська виписка на суму 4 500,00 грн.; свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю від 03.03.2014 №1103), а відтак правомірно розподілені відповідні витрати.

Посилання відповідача на безпідставну відмову місцевим господарським судом у задоволенні клопотання про призначення експертизи не може бути прийнято колегією суддів до уваги, оскільки передумовою для призначення експертизи є наявність певного кола питань, для вирішення яких необхідні спеціальні знання. Водночас відповідачем не наведено обставин, за яких було б необхідне призначення судової експертизи у даній справі і неможливість розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову та на спростування висновків місцевого господарського суду.

Доводи апеляційної скарги також не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на відповідача (апелянта).

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивач подав Київському апеляційному господарському суду клопотання вих.№30/11/1 від 30.11.2017 про компенсацію витрат на правову допомогу під час перегляду справи судом апеляційної інстанції у сумі 2 500,00 грн. та їх включення до складу судових витрат.

З цього приводу судом було встановлено наступне.

Як уже зазначалося вище, в матеріалах справи наявний договір про надання правової допомоги №03/07/17 від 03.07.2017, укладений між позивачем та Малеванчуком І.В., як адвокатом, предметом якого є надання правової допомоги адвокатом клієнту щодо захисту прав та інтересів клієнта по Договору відповідального зберігання №10-13-109з/551 від 24.10.2013, укладеного між відповідачем, як поклажодавцем, та позивачем, як зберігачем (том справи - 1, аркуші справи - 187-190). Адвокат Малеванчук І.В. діє на підставі свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю від 03.03.2014 №1103, профайл адвоката в Єдиному реєстрі адвокатів України не містить даних щодо зупинення чи припинення ним адвокатської діяльності.

До клопотання позивачем додано: копію рахунку-фактури №22/11 від 22.11.2017 на оплату правової допомоги на суму 2 500,00 грн., копію Акту №22/11/17 від 22.11.2017 прийому-передачі наданих послуг до Договору зберігання, банківську виписку на суму 2 500,00 грн. з призначенням платежу: «оплата послуг згідно з договором про надання правової допомоги №03/07/17 від 03.07.2017р. та рах.№22/11 від 22.11.2017р.».

Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч.5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-то: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За загальним правилом, відповідно до ч. 6 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (аналогічна правова позиція наведена в п.6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 (із змінами та доповненнями) "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Оскільки адвокат Малеванчук І.В. особисто приймав участь у судовому засіданні в Київському апеляційному господарському суді, ним було складено відзив на апеляційну скаргу, а також враховуючи ціну позову, розумну необхідність у здійсненні таких витрат, колегія суддів визнала обґрунтованими і співрозмірними заявлені позивачем витрати з оплати послуг адвоката та стягнення з відповідача на користь позивача 2 500,00 грн.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "УКРАГРОЛІЗИНГ" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі №910/15281/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2017 у справі №910/15281/17 залишити без змін.

3. Стягнути з Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "УКРАГРОЛІЗИНГ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Собин" 2 500,00 грн. (дві тисячі п'ятсот гривень 00 копійок) витрат на послуги адвоката.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ із зазначенням необхідних реквізитів сторін.

5. Матеріали справи №910/15281/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

С.О. Алданова