Постанова № 70950253, 06.12.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2017 року Справа № 915/1975/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Палія В.В., Ємельянова А.С.розглянувши касаційну скаргу фермерського господарства "Оазис" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2017у справі№ 915/1975/15 Господарського суду Миколаївської області за позовомфермерського господарства "Оазис" доприватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" простягнення коштів

за участю представників сторін:

позивача: Плечій В.В.,

відповідача: Герман О.С.,

В С Т А Н О В И В:

Фермерське господарство "Оазис" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до приватного підприємства "Виробничо-комерційне підприємство "Каро" та просило стягнути з відповідача заборгованість в сумі 913 449,27 грн, інфляційні втрати в сумі 725 561,17 грн та 3% річних в сумі 113 177,01 грн за договором від 02.09.2008 про надання послуг по зберіганню зерна (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Позовні вимоги обґрунтовуються невиконанням відповідачем своїх зобов'язань по договору від 02.09.2008 про надання послуг по зберіганню зерна в частині сплати за надані позивачем послуги, у зв'язку з чим позивач скористався правом, передбаченим пунктом 3.2 Договору, на утримання продукції до проведення розрахунку за надані ним послуги зі зберігання сільськогосподарської продукції.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Після нового розгляду, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 28.02.2017, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2017, в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, фермерське господарство "Оазис" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 та рішення місцевого суду від 28.02.2017 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що 02 вересня 2008 між сторонами був укладений договір на послуги по зберіганню зерна за умовами п. 1 якого відповідач, як замовник, взяв на себе зобов'язання передати сільськогосподарську продукцію (зерно колосових, бобових і насіння олійних культур - надалі - "продукція"), а позивач, як виконавець, зобов'язався прийняти її для визначення якості, підробки сушки, відповідального зберігання, знешкодження шкідників в разі необхідності і відвантаження (надалі - послуги): кукурудзи до 4000 т, соняшник до 600т.

Відповідно до п.п. 2.1.2, 2.2.4 договору замовник зобов'язаний своєчасно розраховуватись за надані йому послуги з приймання, сушіння, очищення, зберігання, відвантаження та надання додаткових послуг, пов'язаних із зберіганням продукції.

Виконавець не має права розпорядження продукцією, що передається на зберігання (п.п. 2.2.4 договору).

Розділом 3 договору сторони визначили, що оплата послуг здійснюється замовником після підписання акту приймання-передачі виконаних послуг протягом 2-х днів з часу отримання рахунку шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця (п. 3.1 договору).

Умовами п.3.2 договору сторони погодили, що у разі несплати замовником наданих послуг, замовник має право утримати належну йому в оплату послуг частину продукції, що знаходиться на зберіганні, про що складається односторонній акт-розрахунок, який посвідчує належну оплату наданих виконавцем послуг. Один примірник акту-розрахунку надається замовнику. Вартість продукції, яка утримується в оплату послуг, визначається на основі ринкових цін, які склалися на момент зарахування продукції в рахунок оплати.

Пунктом 5.3 визначено, що договір вступає в дію з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Всі доповнення і зміни до цього договору вносяться в письмовій формі за взаємною згодою сторін (п. 5.5).

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.01.2015р. у справі № 915/49/14 встановлено, що відповідно до складської довідки №1 від 01.01.2009. ФГ "Оазіс" прийняло від ВКП "Каро" на зберігання 654,314 тон сояшнику, 149,654 тон кукурудзи та відходи І категорії 25,923 тони.

14.04.2009. позивач оформив та підписав акти №1 по доробці кукурудзи на суму 22486,80грн., та акт №2 по доробці соняшника на суму 16440,41грн.

Одночасно 14.04.2009 позивач оформив для відповідача рахунки №1404-1 та № 1404-2 на оплату послуг за договором на загальну суму 38927,21 грн. по прийманню, очищенню соняшника та кукурудзи.

Однак доказів, які б свідчили про направлення вказаних актів та рахунків на оплату відповідачу позивачем надано не було.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2010р. у справі №6/229/09 встановлено, що листом №36 від 07.09.2009р. позивач просив відповідача в семиденний термін повернути належну йому продукцію, а саме: 654,314т насіння соняшника та 140654кг зерна кукурудзи. Вказаний лист ФГ "Оазис" отримало 10.09.2009.

Відповідно до складської накладної №2 станом на 14.04.2009р. на зберіганні у позивача залишилось 309,311 тон насіння соняшнику та 149,654 тон кукурудзи.

Оскільки відповідач зобов'язання зі сплати основного боргу за надані за Договором послуги не виконав, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний суд, вказав, що з вересня 2009 року між позивачем та відповідачем виникли правовідносини пов'язані не з наданням послуг по зберіганню за договором, а з протиправним притриманням речі, у зв'язку з чим нарахування плати за надання послуг по зберіганню сільськогосподарської продукції на підставі договору в період притримання речі є неправомірним.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій, виходячи з наступного.

Частинами 1 та 2 ст. 938 ЦК України передбачено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Виходячи з норм ст.ст. 938, 949 ЦК України, ст. 35 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні", позивач мав право зберігати майно відповідача до 10.09.2009, після цієї дати зобов'язання зберігача по зберіганню сільськогосподарської продукції припиняються.

Судами правомірно встановлено, що позивач мав право зберігати майно відповідача до 10.09.2009, після вказаної дати зобов'язання зберігача по зберіганню сільськогосподарської продукції припиняються, однак, не зважаючи на вимогу відповідача, позивач не повернув останньому товар зарахувавши його в рахунок заборгованості підприємства за надання послуг за договором, у тому числі за весь час притримання цієї продукції.

Крім того, в порушення вимог норм ст.595 ЦК України, позивачем не надано доказів повідомлення відповідача про притримання товару позивачем.

Право притримання рухомого майна відповідно до ст. 21 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" є забезпечувальним обтяженням, тому обсяг вимог, які можуть ним забезпечуватись, закріплений в ст. 22 зазначеного закону.

Статтею 597 ЦК України передбачено, що вимоги кредитора, який притримує річ у себе, задовольняються з її вартості відповідно до статті 591 ЦК України (публічні торги або інше, встановлене договором чи законом), а не в спосіб яким це здійснив відповідач.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що з вересня 2009 року між позивачем та відповідачем виникли правовідносини пов'язані не з наданням послуг по зберіганню за договором, а з протиправним притримання речі, тому нарахування плати за надання послуг по зберіганню на підставі договору в період притримання речі є неправомірним.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх судових інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2017, ухваленої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства "Оазис" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.06.2017 у справі №915/1975/15 залишити без змін.

Головуючий Н. Нєсвєтова

Судді В. Палій

А. Ємельянов