Вирок № 70912344, 11.12.2017, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/5298/17

(1-кп/199/396/17)

В И Р О К

іменем України

11 грудня 2017 року м. Дніпро

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

Головуючий - суддя Сенчишин Ф.М.

При секретарі Сидоренко А.О.

За участі прокурора Комнатного О.В.

захисника Шапарькова Д.Є.

обвинуваченого ОСОБА_2

потерпілої ОСОБА_3

представників потерпілої ОСОБА_4

ОСОБА_5

представника цивільного відповідача ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12017040000000854, за обвинуваченням:

ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року в м. Дніпро, громадянина України, з вищою освітою, не одруженого, інваліда 2-ї групи, працюючого головним бухгалтером в ПрАТ «Об'єднана інжинірингова компанія», раніше не судимого, зареєстрованого та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

27 червня 2017 року близько 17:10 год. водій ОСОБА_2, який має дозвіл на керування транспортними засобами виключно зручним керуванням, керуючитехнічно справним автомобілем «Nissan Maxima», реєстраційний номер НОМЕР_1, не переобладнаним під ручне керування, який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 належить йому, рухався зі швидкістю близько 80 км/год по проїзній частині Центрального мосту («Новий міст»), на якій швидкість руху обмежена в 40 км/год дорожнім знаком 3.29, зі сторони вул. Глинки в напрямку пр. Слобожанського м. Дніпро.

Під час руху по проїзній частині Центрального мосту м. Дніпро поблизу електричної опори № 34, водій автомобіля «Nissan Maxima», реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_2 приблизно о 17:15 год. не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров'я громадян, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки, не маючи будь-яких перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху, за відсутності зовнішніх факторів, що змушували його порушувати ті або інші вимоги Правил дорожнього руху України, проявляючи злочинну самовпевненість, але легковажно розраховуючи на відвернення наслідків, маючи об'єктивну можливість виявити пішохода ОСОБА_8, яка рухалася з ліва на право відносно напрямку руху автомобіля «Nissan Maxima», реєстраційний номер НОМЕР_1, не вжив своєчасно заходів щодо зменшення швидкості та застосування своєчасного екстреного гальмування, у результаті чого 27 червня 2017 року близько 17:15 год. скоїв наїзд передньою правою частиною керованого ним автомобіля «Nissan Maxima», реєстраційний номер НОМЕР_1, на пішохода ОСОБА_8

Своїми діями водій ОСОБА_2 грубо порушив вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.3 (б), 12.3, 12.9 (б) та дорожнього знаку 3.29 Правил дорожнього руху України, відповідно до яких:

- п. 1.3 «Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими»;

- п. 1.5 «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;

- п. 2.3 (б) «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;

- п. 12.3 «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості, аж до зупинки транспортного засобу, або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди»;

- п. 12.9 (б) «Водієві забороняється … перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6 та 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31 або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак, відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил»;

- дорожній знак 3.29 «Обмеження максимальної швидкості забороняє рух із швидкістю, що перевищує зазначену на знакові».

Порушення п. 12.3 Правил Дорожнього руху України водієм ОСОБА_2 знаходиться в причинному зв'язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди.

Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди потерпілій ОСОБА_8 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді сумісної тупої травми тіла (закрита черепно-мозкова травма (4 ушиті рани на обличчі переважно праворуч, крововилив у товщі м'яких покривних тканин голови по правій половині від потиличної ділянки через скроневу до лобної лінії, перелом склепіння черепу в тім'яно-потилично-скроневій ділянці праворуч, крововилив під м'якою мозковою оболонкою практично на всьому протязі більш інтенсивно виражені у глибині борозен), садна в проекції правого плечового суглоба на верхній поверхні, у нижній половині правого плеча з розповсюдженням через задню поверхню ліктьового суглоба на верхню поверхню правого передпліччя, на тильних поверхнях обох кистей, на внутрішніх поверхнях обох стегон у верхній третині, на зовнішній поверхні правого стегна на межі верхньої та середньої третин, на передніх поверхнях в проекції обох колінних суглобів, на внутрішній поверхні правої гомілки у верхній половині, на зовнішній поверхні лівої гомілки, на тильній поверхні лівої стопи з розповсюдженням на внутрішню поверхню гомілково-ступневого суглоба, поперечний перелом правої лобкової кістки, поперечний перелом лівої малогомілкової кістки між нижньою голівкою і тілом, багатоуламкові переломи обох кісток правої гомілки у середній третині, крововилив у товщі м'яких тканин правого плеча практично на всьому протязі більш інтенсивно по задньо-зовнішній поверхні, підшкірний крововилив на передньо-зовнішній поверхні лівої гомілки у верхніх двох третинах, підшкірний крововилив на зовнішній поверхні правого стегна на межі верхньої та середньої третини, підшкірний крововилив з частковим відшаруванням жирової клітини на зовнішній поверхні правої гомілки у верхній третині, які у своїй сукупності відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя у момент спричинення.

Спричинена ОСОБА_8 під час зазначеної дорожньо-транспортної пригоди сумісна тупа травма тіла у вигляді переломів кісток склепіння черепу, тазу та нижніх кінцівок, клінічний перебіг якої ускладнився розвитком шоку, потягла за собою смерть останньої, яка настала 28 червня 2017 року о 16 годині 00 хвилин у Відділені анестезіології та інтенсивної терапії КЗ «Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня» ДОР».

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення визнав повністю та показав, що з 2009 року володіє автомобілем «Nissan Maxima», реєстраційний номер НОМЕР_1, який обладнаний автоматичною коробкою передач. Він має право керування транспортними засобами категорії «В». Дійсно, за медичною довідкою, він має право керування транспортними засобами з ручним керуванням, але такий запис робився для того, щоб він міг, як інвалід, отримати від держави автомобіль «Таврія» з таким керуванням. Він консультувався і в «соцзахисту» і в ДАІ, і йому сказали, що оскільки в нього права нога дієздатна, то він може керувати автомобілями з автоматичною коробкою передач. 27 червня 2017 року близько 17:00 год. він після роботи на своєму автомобілі «Nissan Maxima» повертався додому через «Новий міст» з правого берега на лівий. В автомобілі пасажирів не було і він був технічно справним. Дійсно, перед мостом було встановлено знак з обмеженням швидкості в 40 км/год. По вказаному мосту він рухався в колоні маршруток, і назустріч йому також рухалась колона маршруток. Коли він доїжджав до кінця мосту в районі, де стоїть будка, метрах в 15-20 від нього дорогу з ліва на право перебігала дівчинка. В цей час назустріч йому рухався «Мерседес Спринтер». Він не розраховував, що на мосту можуть бути пішоходи, скинув швидкість, почав пригальмовувати і взяв максимально лівіше. До цього його швидкість становила 55-60 км/год. Як тільки він об'їхав першу дівчинку, тут же через декілька секунд із-за маршрутки «Мерседес Спринтер» на проїзну частину перед ним з лівого боку вибігла друга дівчинка. В момент, коли він виявив цю дівчину, швидкість його автомобіля становила близько 40 км/год. Він різко почав гальмувати, але нажаль не зміг зупинити автомобіль і здійснив наїзд на цю дівчинку. Він злякався, вибіг з машини, хотів підійти та щось зробити, але побачив, що дівчинка лежить на асфальті, і вирішив її не чіпати. Підійшла друга дівчинка, котра перед цим перебігала дорогу. В руках у неї він побачив мобільний і попросив, щоб вона викликала «швидку». Сам він пішов у свій автомобіль і також почав набирати «швидку». З першого разу у нього не вийшло викликати «швидку» і тоді він подзвонив своїй знайомій та попросив щоб та викликала «швидку». Після цього він зміг додзвонився на «103» та сказав, що на мосту ДТП, на що йому сказали, що виклик вже отримали. В кінці мосту стояли поліцейські і поки він набирав «швидку», ті вже почали їхати до них, тому він в поліцію вже не дзвонив. Трохи пізніше він з'ясував, що постраждала дівчинка знаходиться в лікарні на вул. Космічній, поїхав туди, хотів поспілкуватися з батьками дівчинки, запропонувати свою допомогу, але ті відмовилися. Він і після цього намагався допомогти потерпілим фінансово, переводив їм гроші, але ті отримувати їх відмовлялися. Просить врахувати той факт, що він є єдиним годувальником в родині, його дружина та син також є інвалідами.

Крім визнання своєї вини та фактично часткового підтвердження фактичних обставин інкримінованого кримінального правопорушення, винуватість ОСОБА_2 повністю доведена сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів.

Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_3показала що ОСОБА_8 є її донькою. 27 червня 2017 року вона зранку пішла на роботу, а донька залишилася вдома. Десь о 16:30 год. ОСОБА_8 подзвонила та спитала, чи можна піти погуляти на вулицю з її подружкою ОСОБА_13, що вона їй дозволила. Після цього останній раз вона з донькою розмовляла телефоном о 17:17 год., і та сказала що гуляє. О 17:35 год. вона телефонувала ОСОБА_8, але телефон вже був поза зоною досяжності. Вона набрала о 17:37 год. подружку доньки ОСОБА_13. Та довго не відповідала, а потім телефон взяв інспектор поліції, запитав, чи вона є мамою ОСОБА_8, і сказав, що її доньку збив автомобіль на «Новому мосту», і її забрала «швидка». Коли вона подзвонила на «103», їй сказали, що доньку відвезли в лікарню «Мечнікова». Коли вона з чоловіком приїхала в цю лікарню, то там їм сказали, що Каріну повезли на «Космічну». В обласній дитячій лікарні її донька перенесла 3 операції. Десь о 17 годині наступного дня лікарі повідомили їм, що ОСОБА_8 померла. Підтверджує, що вона відмовлялася від будь-яких виплат з боку обвинуваченого, оскільки хоче, щоб обвинувачений поніс максимальне покарання. Заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

За протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди з додатками (т. 2 а.с. 7-18), 27 червня 2017 року в період часу з 18:10 год. до 19:20 год. слідчим поліції за участі ОСОБА_2 оглянуто ділянку дороги на «Новому мосту» у м. Дніпро в районі електроопори № 34. Встановлено, що дорожнє покриття асфальтобетонне, сухе, чисте. Дорога має дорожнє покриття загальною шириною 10 метрів та містить по одній смузі для руху в обох напрямках. Об'єкти, що обмежують оглядовість з робочого місця водія в напрямку руху відсутні. На проїзній частині знаходиться автомобіль «Nissan», реєстраційний номер НОМЕР_1, який має механічні пошкодження, а саме: пошкоджено праву фару, капот з правої сторони та лобове скло. На момент огляду гальмівна система автомобіля та рульове керування в робочому стані. На проїзній частині по ходу руху транспортного засобу виявлено плями бурого кольору схожі на кров, слідів гальмування не виявлено. На транспортному засобі на правій частині лобового скла виявлено речовину бурого кольору та залишки волосся.

Автомобіль «Nissan Maxima», реєстраційний номер НОМЕР_1, постановою слідчого від 27 червня 2017 року визнано речовим доказом та передано на зберігання на спеціальний майданчик (т. 2 а.с. 19).

З запиту на розтин трупа дитини (т. 2 а.с. 70) та копії посмертного епікризу із історії хвороби № 4805 (т. 2 а.с. 71) вбачається, що 28 червня 2017 року о 16:00 год. в Відділенні анестезіології та інтенсивної терапії КЗ «Дніпропетровська обласна дитяча клінічна лікарня» ДОР» померла ОСОБА_8, яка була доставлена у відділення о 18:00 год. 27 червня 2017 року.

Труп ОСОБА_8 з наявними тілесними ушкодженнями було оглянуто 28 червня 2017 року в період часу з 22:20 год. до 22:45 хв., про що складено та долучено до матеріалів кримінального провадження відповідний протокол (т. 2 а.с. 65-69).

Згідно копії свідоцтва про смерть (т. 2 а.с. 58), ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 1323 від 24 липня 2017 року (т. 2 а.с. 88-93) при експертизі трупа ОСОБА_8 виявлені тілесні ушкодження у вигляді: сумісної тупої травми тіла (закрита черепно-мозкова травма (4 ушиті рани на обличчі переважно праворуч, крововилив у товщі м'яких покривних тканин голови по правій половині від потиличної ділянки через скроневу до лобної, лінійний перелом склепіння черепу в тім'яно-потилично-скроневій ділянці праворуч, крововиливи під м'якою мозковою оболонкою практично на всьому протязі більш інтенсивно виражені у глибині борозен), садна в проекції правого плечового суглоба на верхній поверхні, у нижній половині правого плеча з розповсюдженням через задню поверхню ліктьового суглоба на верхню поверхню правого передпліччя, на тильних поверхнях обох кистей, на внутрішніх поверхнях обох стегон у верхній третині, на зовнішній поверхні правого стегна на межі верхньої та середньої третин, на передніх поверхнях в проекції обох колінних суглобів, на внутрішній поверхні правої гомілки у верхній половині, на зовнішній поверхні лівої гомілки, на тильній поверхні лівої стопи з розповсюдженням на внутрішню поверхню гомілково-ступневого суглоба, поперечний перелом правої лобкової кістки, поперечний перелом лівої малогомілкової кістки між нижньою голівкою і тілом, багатоуламкові переломи обох кісток правої гомілки у середній третині, крововилив у товщі м'яких тканин правого плеча практично на всьому протязі більш інтенсивно по задньо-зовнішній поверхні, підшкірний крововилив на передньо-зовнішній поверхні лівої гомілки у верхніх двох третинах, підшкірний крововилив на зовнішній поверхні правого стегна на межі верхньої та середньої третини, підшкірний крововилив з частковим відшаруванням жирової клітковини на зовнішній поверхні правої гомілки у верхній третині), що спричинені прижиттєво, за деякий час до настання смерті, від дії тупого твердого предмета (предметів) або при ударі об такий (такі), можливо за умови, яка вказана у медичній документації, тобто, при дорожньо-транспортній події, при контактуванні потерпілої з таким, що рухався транспортним засобом, та, вірогідно, наступним відкиданням і травмуванням її об дорожнє покриття, у своїй сукупності відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя у момент спричинення (згідно правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень наказу № 6 МОЗ України від 17.01.1995 р. «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України» п. 2.1) і знаходиться у прямому причинному зв'язку з настанням смерті потерпілої.

Смерть ОСОБА_8 настала від сумісної тупої травми тіла у вигляді переломів кісток склепіння черепу, тазу та нижніх кінцівок, клінічний перебіг якої ускладнився розвитком шоку, що підтверджується даними судово-медичної експертизи трупа.

Неповнолітній свідок ОСОБА_9 показала суду, що ОСОБА_8 була її кращою подругою. 27 червня 2017 року вони разом пішли на «Новий міст» фотографуватися, про що нікому з дорослих не сказали. Їм треба було перейти на інший бік мосту через його проїзну частину. Для цього вони пропустили дві маршрутки та почали переходити дорогу. Коли починали переходити, вона бачила автомобіль, який рухався по мосту в їх напрямку, але на відстані приблизно 150 метрів. Вона взяла ОСОБА_8 за руку і вони разом почали рух, при цьому вона була трохи попереду. Коли майже перейшли, ОСОБА_8 відпустила її руку, її волосся від вітру почало рухатися, і вона за собою почула удар. Коли повернулася, то побачила, що ОСОБА_8 лежить на дорозі. Її збив автомобіль чорного кольору марки, здається, «Ніссан». З вказаного автомобіля вийшов обвинувачений і просив її викликати «швидку». Вона намагалася це зробити, але там подумали, що вона бавиться і не прийняли виклик. За її участі проводився слідчий експеримент, під час якого вона показувала слідчому швидкість, з якою вони з ОСОБА_8 переходили дорогу, і швидкість, з якою рухався автомобіль обвинуваченого.

Під час слідчого експерименту, 11 липня 2017 року свідок ОСОБА_9 на місці ДТП показала місце розташування потерпілої ОСОБА_8, місце наїзду автомобіля «Nissan Maxima», траєкторію його руху, темп руху пішохода ОСОБА_8 В ході слідчої дії були здійснені відповідні заміри, під час яких було, окрім іншого, встановлено, що швидкість руху автомобіля становила 80 км/год (т. 2 а.с. 101-104).

Також, під час слідчого експерименту, 14 липня 2017 року ОСОБА_2 на місці ДТП показав місце розташування його автомобіля, траєкторію руху, місце наїзду на пішохода. В ході слідчої дії буди здійснені відповідні заміри (т. 2 а.с. 157-161).

У відповідності до висновку експертизи технічного стану транспортного засобу № 6/10.2/587 від 05 липня 2017 року (т. 2 а.с. 38-41), на момент експертного огляду рульове керування та гальмівна система автомобіля «Nissan Maxima» знаходиться в працездатному стані, отже і на момент ДТП вищевказані системи автомобіля «Nissan Maxima» також були працездатними.

За висновком транспортно-трасологічної експертизи № 6-10.4/611 від 17 липня 2017 року (т. 2 а.с. 47-49), визначити експертним шляхом розташування місця наїзду як геометричну крапку щодо меж проїзної частини й нерухомих орієнтирів (у метрах) - не надається можливим. Однак, можливо стверджувати, що наїзд на пішохода мав місце на проїзній частині в напрямку руху до вул. Маршала Малиновського та в повздовжньому напрямку на деякій відстані перед місцем розташування вустілки та лівого та правого жіночого черевика (в разі якщо ці об'єкти не переміщувалися після ДТП).

У відповідності до висновку авто-технічної експертизи № 6/10.1/666 від 21 липня 2017 року (т. 2 а.с. 171-174), у даній дорожній обстановці водій автомобіля «Nissan Maxima», під керуванням ОСОБА_2 повинен був діяти згідно вимог п.п. 12.3, 12.9 б) та дорожнього знаку 3.29 Правил дорожнього руху України. В даній дорожній обстановці водій автомобіля «Nissan Maxima» ОСОБА_2 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода своєчасним застосуванням екстреного гальмування із зупинкою автомобіля до місця наїзду. Дії водія ОСОБА_2 не відповідали вимогам п.п. 12.3, 12.9 б) та дорожнього знаку 3.29 Правил дорожнього руху України, а невідповідність дій вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України з технічної точки зору перебувають в причинному зв'язку з даною дорожньо-транспортною пригодою.

Згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (т. 2 а.с. 147), власником автомобіля «Nissan Maxima», реєстраційний номер НОМЕР_1, є ОСОБА_2

У відповідності до копії посвідчення водія (т. 2 а.с. 147), ОСОБА_2 має право керування транспортними засобами, в тому числі категорії «В».

З копії медичної довідки щодо придатності до керування транспортним засобом (т. 2 а.с. 148-149) вбачається, що ОСОБА_2 28 листопада 2014 року строком на три роки визнаний придатним до керування транспортним засобом з встановленим обмеженням «ручне».

За протоколом огляду (т. 2 а.с. 162-164), 26 липня 2017 року, в період часу з 09:20 год. до 10:10 год. слідчим поліції за участі експерта оглянуто автомобіль «Nissan Maxima», реєстраційний номер НОМЕР_1, який розташований на спеціальному майданчику тимчасово тримання за адресою: м. Дніпро, вул. Вінокурова, б. 22. Під час огляну встановлено, що автомобіль «Nissan Maxima» має автоматичну коробку передач та під кермом та поблизу АКПП відсутні будь-які пристрої, тобто відсутній ручний важіль гальм.

Суд враховує, що учасниками судового розгляду не оспорюються сам факт, час, місце, склад учасників та наслідки ДТП.

Разом з цим, ОСОБА_2 фактично оспорює наявність у нього можливості запобігти наїзду на пішохода ОСОБА_10, яка, за його твердженням, раптово для нього вибігла на проїзну частину.

Надаючи оцінку відповідним доводам обвинуваченого, суд враховує, що останній стверджує, що одразу після виявлення пішохода він вжив заходів екстреного гальмування, однак під час огляду місця ДТП за участі ОСОБА_2 будь які сліди гальмування на проїзній частині виявлені не були.

Окрім цього, ОСОБА_2 стверджує, що на час виявлення пішохода швидкість керованого ним транспортного засобу становила близько 40 км/год., що об'єктивно не узгоджується з оціненими в сукупності результатами огляду місця ДТП та висновком транспортно-трасологічної експертизи № 6-10.4/611 від 17 липня 2017 року, з яких вбачається, що від місця наїзду на пішохода до повної зупинки транспортний засіб обвинуваченого проїхав не менше 10 метрів, а ОСОБА_8 відкинуло на відстань на меншу за 14 метрів.

В сукупності з наведеним, під час допиту неповнолітнього свідка ОСОБА_9 не встановлені підстави для того, щоб ставити її покази під сумнів, а відповідні покази ОСОБА_2 суд розцінює як усталену модель захисту від пред'явленого обвинувачення, форму реалізації права на захист і бажання пом'якшити кримінальну відповідальності та покарання за вчинений злочин.

Суд також враховує той факт, що під час слідчого експерименту від 14 липня 2017 року, ОСОБА_2 приймав участь у вказаній слідчій дії в якості свідка, та в подальшому отримані під час слідчого експерименту докази були покладені в обґрунтування його ж обвинувачення.

Разом з тим, ґрунтуючись на приписах ч. 1 ст. 458 КПК України, суд враховує обов'язковість висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові № 5-360кс15 від 09 червня 2016 року, та з урахуванням користування під час вказаної слідчої дії ОСОБА_2 правової допомогою адвоката, відсутності даних, які б давали підстави вважати, що при проведенні цього слідчого експерименту слідчим були вчинені діяння, якими були б порушені права чи свободи ОСОБА_2, або слідчий у будь-якій формі примушував би останнього до визнання своєї винуватості у ДТП, у суду відсутні і підстави для визнання такого доказу недопустимим в порядку п. 6 ч. 2 ст. 87 КПК України.

Оцінивши досліджені докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд дійшов висновку, що вищезазначені судом докази отримані в порядку, встановленому КПК України, і у своїй сукупності та взаємозв'язку поза всяким розумним сумнівом доводять винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення в обсязі обвинувачення, яке було підтримане прокурором, і суд кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки він, діючи зі злочинною необережністю, керуючи транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілій ОСОБА_8

Визначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_2, суд враховує характер і ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких, є необережним злочином, обставини вчинення кримінального правопорушення, характер допущеного ОСОБА_2 порушення Правил дорожнього руху, характер та ступінь тяжкості непоправних наслідків у виді смерті особи, відомості про особу обвинуваченого.

Останній притягується до кримінальної відповідальності вперше (т. 2 а.с. 155), офіційно працевлаштований (т. 2 а.с. 142), має стійки соціальні зв'язки та зареєстроване місце проживання (т. 2 а.с. 126, 127), як особистість характеризується виключно позитивно (т. 2 а.с. 111-124), є інвалідом ІІ групи (т. 1 а.с. 113-114, т. 2 а.с. 150), спостерігається в лікарняному закладі з приводу ДЦП (т. 2 а.с. 154), утримує сина - інваліда ІІІ групи (т. 2 а.с. 130, 126, 131, 134, 135, 136), особу, з якою перебуває у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу (т. 2 а.с. 126, 128-129, ), яка також є інвалідом ІІІ групи (т. 2 а.с. 132-133, 140, 141) та матір похилого віку (т. 2 а.с. 127, 137-139), яка потребує постійного вживання лікарських засобів (т. 2 а.с. 139) на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває (т. 2 а.с. 152, 153), вживав заходів до часткового відшкодування завданих його діяннями збитків (т. 1 а.с. 141-143, 149-150, 159-161), вину у вчиненому кримінальному правопорушенні фактично визнав частково.

У якості обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому, в обвинувальному акті зазначені щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Разом з тим, зазначені обставини в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження, оскільки, як встановлено судом, під час допиту обвинувачений повідомив обставини наїзду нам на пішохода ОСОБА_8, які були спростовані іншими доказами, і зазначене було розцінене судом як намагання пом'якшити кримінальну відповідальності та покарання за вчинений злочин.

При цьому суд враховує позиції Європейського суду з прав людини, які викладені у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року), згідно яких досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

На підставі викладеного, з урахуванням відсутності обставин, що як пом'якшують так і обтяжують покарання обвинуваченого, суд дійшов висновку, що покаранням, необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_2 та попередження нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, є покарання у вигляді позбавлення волі з застосуванням додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки підстави для призначення обвинуваченому покарання більш м'якого, ніж передбачено законом, не встановлені, виправлення обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції останнього від суспільства і саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Обвинуваченим під час судового розгляду подане клопотання про звільнення його від відбування покарання, у разі призначення такого судом, на підставі Закону України «Про амністію у 2016 році», оскільки він має повнолітнього сина, якого визнано інвалідом, його в установленому порядку визнано інвалідом другої групи, та він утримує матір, яка досягла 70 років.

Суд виходить з того, що 07 вересня 2017 року набув законної сили Закон України «Про амністію у 2016 році».

За пунктом «г» статті 1 вказаного Закону звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, яких на день набрання чинності цим Законом в установленому порядку визнано інвалідами … другої … групи.

Надані суду документи (т. 2 а.с. 150, 154) підтверджують, що ОСОБА_2 на час розгляду справи в суді є інвалідом ІІ групи, яку він набув ще до 07 вересня 2017 року.

З копії висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (т. 1 а.с. 139) та інформації КЗ «Дніпропетровський наркологічний диспансер» ДОР (т. 1 а.с. 138) вбачається, що під час обстеження після ДТП у ОСОБА_2 ознак сп'яніння не виявлено.

ОСОБА_2 не підпадає під перелік осіб, до яких амністія не може бути застосована, зазначених у частині четвертій статті 86 Кримінального кодексу України, статті 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» та статті 9 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Таким чином, ОСОБА_2 відповідає формальним вимогам, передбаченим статтею 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» для звільнення його від відбування покарання, призначеного вироком суду.

У відповідності до статті 3 Закону України «Про застосування амністії в Україні», рішення про застосування чи незастосування амністії приймається судом стосовно кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання.

Під час допиту ОСОБА_2 та ретельної перевірки матеріалів, що характеризують його особу, встановлено, що будь-які перешкоди для застосування до останнього амністії відсутні.

З огляду на викладене, ОСОБА_2 підлягає звільненню від відбування призначеного його за цим вироком покарання (як основного, так і додаткового) на підставі п. «г» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

На підставі ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 124 КПК України з обвинуваченого на користь держави підлягають стягненню документально підтверджені витрати на залучення експерта у розмірі 2372,88 грн.

У межах кримінального провадження потерпілою ОСОБА_3 заявлений цивільний позов, за яким вона просить суд:

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 961600 грн. та матеріальної шкоди у розмірі 145385,53 грн.;

- стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО ДС» відшкодування моральної шкоди у розмірі 19200 грн. та матеріальної шкоди у розмірі 45067,53 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що в результаті злочину, вчиненого ОСОБА_2 вона втратила єдину доньку і понесла наступні матеріальні збитки:

- на лікування доньки нею було витрачено 6844,28 грн.;

- на поховання в тому числі поминальний обід вона витратила 45539,09 грн.;

- на «9 днів» вона витратила 9826,06 грн.;

- на «40 днів» вона витратила 5693,63 грн.;

- нею укладено договір на виготовлення та встановлення пам'ятника для доньки загальною вартістю 112550 грн., з яких 46000 грн. вона вже сплатила в якості авансу;

- майбутні витрати на роковини з дня загибелі доньки, за попередніми розрахунками, становлять 10000 грн.;

Внаслідок смерті єдиної доньки їй була завдана і моральна шкода, відшкодування якої позивачка оцінює в 980800 грн.

Позивачка ОСОБА_3 під час судового розгляду підтримала зазначені позовні вимоги в повному обсязі.

Представник цивільного відповідача ПрАТ «СК АСКО ДС» ОСОБА_6 позовні вимоги, пред'явлені до товариства визнав частково. Підтвердив, що на момент ДТП цивільно-право відповідальність ОСОБА_2, як водія застрахованого транспортного засобу, була застрахована за полісом ОСЦПВВНТЗ і товариство не заперечує проти стягнення з них витрат, пов'язаних з лікуванням ОСОБА_8 у розмірі 6667,53 грн., витрат, пов'язаних з похованням ОСОБА_8 у розмірі 22940 грн. та відшкодування моральної шкоди у розмірі 19200 грн. Не погоджується із стягненням інших витрат на поховання та встановлення пам'ятника, оскільки витрати на поминальний обід після поховання та поминки на 9, 40 днів та через рік з дня смерті не є витратами на поховання.

ОСОБА_2 частково заперечив проти задоволення пред'явлених до нього позовних вимог. Заперечення обґрунтовуються тим, що витрати на лікування ОСОБА_8 не підтверджені рекомендаціями або рецептами від лікарів, а деякі витрати взагалі не відносяться до витрат на лікування (пакети, серветки тощо). Щодо витрат на поховання, то придбання вінків хвойних зі стрічками міститься в двох чеках, отже витрати на поховання є необґрунтованими. Заперечує проти стягнення майбутніх витрат на спорудження пам'ятника, оскільки можуть бути стягнуті лише фактично понесені витрати. До витрат на поминальні обіди включені особисті витрати позивачки, не пов'язані з такими поминальними обідами. Крім цього, витрати на поминальні обіди не є витратами на поховання. Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди також вважає частково необґрунтованими, оскільки позов не містить фактичного обґрунтування позовних вимог. Розумним розміром відшкодування вважає 50000 грн. Просить також врахувати той факт, що він утримує сина - інваліда дитинства ІІІ групи, сам є інвалідом ІІ групи, утримує матір похилого віку, і фактичне стягнення з нього значної суми поставить його родину на межу виживання у злиднях, оскільки рівень доходу його родини є досить скромним і його ледь вистачає на систематичні лікування та харчування.

Вирішуючи позовні вимоги, суд виходить з наступного:

З копії свідоцтва про народження (т. 2 а.с. 59) вбачається, що ОСОБА_8 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 року від ОСОБА_11 та ОСОБА_3.

ОСОБА_3 надані копії платіжних документів, які підтверджують понесені останньою витрати:

- на лікування ОСОБА_8 у період 27-28 червня 2017 року у розмірі 6844,28 грн. (т. 1 а.с. 71, 72);

- на поховання ОСОБА_8 30 червня 2017 року у розмірі 32947,01 грн. (т. 1 а.с. 73-75, 77, 78)

- на поминальний обід 30 червня 2017 року у розмірі 12592,08 грн. (т. 1 а.с. 76);

- виготовлення та встановлення огорожі на могилі у розмірі 5600 грн., що в позові помилково включено як складова поминок на 9 днів (т. 1 а.с. 83);

- на помини на 9 днів у розмірі 4226,06 грн. (т. 1 а.с. 79-82);

- на помини на 40 днів у розмірі 5693,63 грн. (т. 1 а.с. 84-85).

Також позивачкою надано копію укладеного нею з ФОП ОСОБА_12 договору від 21 жовтня 2017 року (т. 1 а.с. 95-96) на виготовлення та встановлення пам'ятника загальною вартістю 112550 грн., з яких в день підписання договору сплачено 22000 грн. (т. 1 а.с. 94), а також 24000 грн. сплачено 18 листопада 2017 року (т. 1 а.с. 170).

У відповідності до приписів ч. 1 ст. 1195 ЦК України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

За ч. 1 ст. 1201 ЦК України, особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.

ОСОБА_3 на підставі вимог ч. 1 ст. 1195, ч. 1 ст. 1201 ЦК України має право на відшкодування понесених нею витрат на лікування своєї доньки у розмірі 6844,28 грн., на її поховання у розмірі 32947,01 грн., на виготовлення та встановлення огорожі, як традиційної складової частини меморіального комплексу пам'ятника, у розмірі 5600 грн., та фактично понесених витрат на виготовлення та встановлення пам'ятника у розмірі 46000 грн.

Заперечення щодо включення до складу витрат на лікування витрат на придбання підгузків, серветок тощо, судом відхиляються, оскільки виходячи зі стану ОСОБА_8 на час лікування такі витрати були складовою необхідного належного догляду за останньою.

Щодо відшкодування понесених витрат на поминальний обід, помини на 9, 40 днів, та майбутніх витрат на помини на роковини, суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу», поховання померлого це комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству. Наведене однозначно свідчить про те, що церемонія поминання не відноситься до поховання.

Крім того, зі змісту абзаців 8, 9 та 10 статті другої Закону України «Про поховання та похоронну справу» випливає, що церемонія поховання та церемонія поминання є зовсім різними поняттями.

Виходячи з визначення поняття поховання, до витрат на поховання можна віднести ті, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом у могилу.

Враховуючи наведене, зазначені позивачкою витрати в цій частині, які проводилися та будуть проводитися після поховання, не відносяться до витрат на поховання, а тому законом не передбачене право позивачки на їх відшкодування.

Щодо майбутніх витрат позивачки на виготовлення та встановлення пам'ятника у розмірі 66550 грн., то за буквальним тлумаченням ч. 1 ст. 1201 ЦК України відшкодування підлягають витрати, які особа вже зробила на спорудження надгробного пам'ятника, отже законом стягнення таких майбутніх витрат не передбачено і позивачка, відповідно, на цей час не має права на їх відшкодування.

Щодо відшкодування моральної шкоди, у відповідності до ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає … у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Суд вважає доведеним поза всяким розумними сумнівом факт спричинення моральної шкоди ОСОБА_3, яка полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо єдиної доньки, котра потягла за собою смерть останньої.

Суд враховує, за приписами ч. 2 ст. 1193 ЦК України, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо). Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Оцінюючи дії ОСОБА_8, суд не вбачає підстав для висновку про те, що допущена останньою необережність під час виходу на проїзну частину у місці, не обладнаному пішохідним переходом, була грубою, і за таких умов відсутні підстави для застосування приписів ч. 2 ст. 1193 ЦК України та зменшення розміру відшкодування.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди суд враховує роз'яснення, викладені у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, за якими розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З врахуванням перелічених факторів, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що розміром грошового відшкодування моральної шкоди, необхідним та достатнім за вказаних обставин є 200000 грн.

Вирішуючи питання щодо осіб, з яких підлягають стягненню визначені судом розміри відшкодування, суд враховує, що за наданою суду копією полісу № АЕ/9949284 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія АСКО Донбас Північний» була застрахована цивільно - правова відповідальність особи, яка експлуатує забезпечений транспортний засіб «Nissan Maxima», реєстраційний номер НОМЕР_1, на законних підставах. Зазначений поліс був чинним на момент ДТП (т. 1 а.с. 151).

При цьому суд, враховує правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові № 6-2808цс15 від 20 січня 2016 року, відповідно до якого право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Оскільки позивачкою в позовній заяві здійснено розподіл сум відшкодування, стягнути які вона просить з обох відповідачів за позовом, що є абсолютним правом позивачки, позовні вимоги останньої вирішуються у визначених нею межах.

Згідно п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

У відповідності до приписів п. 24.1 ст. 24 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія АСКО Донбас Північний» не заперечує проти стягнення з них витрат на лікування у розмірі 6667,53 грн., позовні вимоги до них в цій частині ґрунтуються на законі та підлягають задоволенню.

За п. 27.4 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Ліміт відповідальності страховика по відшкодуванню витрат на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника становить 38400 грн. (12 х 3200), що знаходиться у межах таких витрат, понесених позивачкою, а оскільки позовні вимоги в цій частині ґрунтуються на законі, вони також підлягають задоволенню.

Згідно п. 27.3 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Ліміт відповідальності страховика по відшкодуванню моральної шкоди становить 19200 грн. (12 х 3200 / 2), що знаходиться у межах відшкодування визначеного судом, а оскільки позовні вимоги в цій частині ґрунтуються на законі, вони також підлягають задоволенню.

Позовні вимоги до ОСОБА_2 на підставі вимог п. 1 ч. 2 ст. 1167, ч. 1 ст. 1187, ч. 1 ст. 1195, ч. 1 ст. 1201 ЦК Українипідлягають задоволенню в частині стягнення відшкодування витрат на лікування у розмірі 176,75 грн. (6844,28 - 6667,53), витрат на виготовлення та встановлення пам'ятника у розмірі 13200 грн. (46000 + 5600 - 38400) та відшкодування моральної шкоди у розмірі 180800 грн. (200000 - 19200).

Доводи ОСОБА_2 щодо врахування сукупного доходу його родини, якого їм самим ледь вистачає, судом відхиляються, оскільки за приписами ч. 4 ст. 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Питання речових доказів підлягає вирішенню згідно вимог ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. 374 КПК України,

ПРИСУДИВ:

ОСОБА_2 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки.

На підставі п. «г» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» № 1810-VIII від 22 грудня 2016 року звільнити ОСОБА_2 від відбування призначеного за цим вироком основного та додаткового покарання.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави витрати на залучення експерта у розмірі 2372 (дві тисячі триста сімдесят дві) гривні 88 (вісімдесят вісім) копійок.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково та стягнути на її користь:

- із ОСОБА_2 відшкодування витрат на лікування у розмірі 176,75 грн., витрат на виготовлення та встановлення пам'ятника у розмірі 13200 грн. та моральної шкоди у розмірі 180800 грн., а усього стягнути 194176 (сто дев'яносто чотири тисячі сто сімдесят шість) гривень 75 (сімдесят п'ять) копійок;

- із Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія АСКО Донбас Північний» (ЄДРПОУ № 13494943) відшкодування витрат на лікування у розмірі 6667,53 грн., витрат на виготовлення та встановлення пам'ятника у розмірі 38400 грн. та моральної шкоди у розмірі 19200 грн., а усього стягнути 64267 (шістдесят чотири тисячі двісті шістдесят сім) гривень 53 (п'ятдесят три) копійки.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в іншій частині - відмовити.

Речовий доказ: автомобіль «Nissan Maxima», реєстраційний номер НОМЕР_1, поміщений до майданчику тимчасового утримання - повернути ОСОБА_2, а накладений ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 29 червня 2017 року арешт зазначеного автомобіля в частині заборони відчуження та розпорядження - зберегти до виконання вироку в частині вирішення цивільного позову до ОСОБА_2

Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду за їх зверненням.

Головуючий:

11.12.2017