Постанова № 70910109, 28.11.2017, Підволочиський районний суд Тернопільської області

Справа № 604/264/17

Провадження № 2-а/604/46/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2017 року смт. Підволочиськ

Підволочиський районний суд Тернопільської області

в складі:

головуючого судді Сташківа Н.Б.

за участі

секретаря судового засідання Гамана В.Т.

представників позивача Помазанської С.І., ОСОБА_2

представників відповідача Никитюка Р.І., Калитчука О.М.

представника третьої особи ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Підволочиську Тернопільської області адміністративну справу за позовом Підволочиського районного споживчого товариства до Підволочиської селищної ради, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_6 про скасування рішення , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач Підволочиське районне споживче товариство звернулось до суду із адміністративним позовом до Підволочиської селищної ради, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_6, про скасування рішення Підволочиської селищної ради за № 1694 від 17 вересня 2015 року «Про скасування рішення виконавчого комітету селищної ради народних депутатів від 12 грудня 1996 року № 153 «Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському рай СТ».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 12 грудня 1996 року виконавчий комітет Підволочиської селищної ради народних депутатів прийняв рішення № 153 «Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському рай СТ». На підставі вказаного рішення відповідачем видано Підволочиському рай СТ свідоцтво про право власності на 27 об'єктів нерухомого майна, які знаходяться на території смт. Підволочиська і вказані у додатку до рішення за № 153. Дана власність була зареєстрована в бюро технічної інвентаризації, про що Підволочиському рай СТ було видані реєстраційні посвідчення на об'єкти нерухомого майна. Проте через 19 років, а саме 17 вересня 2015 року, сесія Підволочиської селищної ради прийняла рішення № 1694 «Про скасування рішення виконавчого комітету селищної ради народних депутатів від 12 грудня 1996 року № 153 «Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському рай СТ». Вказане рішення вважають незаконним і таким, що прийнято з порушенням норм чинного законодавства та судової практики Конституційного Суду України, оскільки рішення виконавчого комітету народних депутатів від 12 грудня 1996 року № 153 прийнято відповідно до чинного на той час законодавства, в межах повноважень виконавчого комітету, не заперечне відповідачем і виконане ним. Виконавчий комітет Підволочиської селищної ради народних депутатів на час прийняття рішення діяв відповідно до ЗУ «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», мав статус юридичної особи та мав усі передбачені чинним на той час законодавством повноваження на прийняття даного рішення. Приймаючи рішення № 1694 17 вересня 2015 року виконком Підволочиської селищної ради в порушення вимог ст. 144 Конституції України не навів жодних підстав порушення виконавчим комітетом Підволочиської селищної ради народних депутатів при прийнятті рішення № 153 вимог Законів України чи Конституції України, а тому таке рішення є незаконним, суперечить Конституції України. Крім того виконавчим комітетом Підволочиської селищної ради приймаючи рішення відповідно до вимог ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування визнаються незаконними в судовому порядку з мотивів невідповідності Конституції або Законів України. Крім цього, приймаючи оскаржуване рішення виконавчий комітет Підволочиської селищної ради послався на звіт тимчасової контрольної комісії, котрий стосується лише одного об'єкту Підволочиського рай СТ - ринку по АДРЕСА_1 всупереч рішення Конституційного Суду України від 11 листопада 2004р № 16-рп/2004 у справі № 1-30/2004, яким передбачено правомірність набуття організаціями споживчої кооперації права власності на безоплатно передані їм державою у 1987 році колгоспні ринки. Також вважають, що виконавчий комітет при прийнятті рішення недотримався вимог рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 р. № 7-рп/2009, згідно якого ненормативно-правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування і вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Враховуючи те, що рішення виконавчого комітету Підволочиської селищної ради народних депутатів від 12 грудня 1996 року вичерпало свою дію, оскільки було виконане у 1997 році шляхом реєстрації та отримання у органах БТІ свідоцтва про право власності на 27 об'єктів нерухомого майна, що наведені у додатку до рішення № 153.Таким чином Підволочиська селищна рада, приймаючи таке рішення, порушила не лише норми чинного Законодавства та Конституції України, а і права та законні інтереси як позивача по справі та і того осіб, котрі набули право власності на відчужувані позивачем об'єкти нерухомого майна, а тому є не законним і підлягає до скасування.

У судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги з мотивів у них викладених та просять їх задоволити у повному обсязі.

Представники відповідача проти заявлених позовних вимог позивача заперечили та подали письмові заперечення проти позову, а також пояснили, що 09 лютого 2015 року у Підволочиській селищній раді було зареєстровано заяву щодо необхідності створення тимчасової контрольної комісії Підволочиської селищної ради та вирішити питання про надання в оренду земельної ділянки для нормальної діяльності ринку, яка підписана 13-ма підприємцями, що здійснюють торговельну діяльність по АДРЕСА_1. На підставі вказаної заяви Рішенням Підволочиської селищної ради № 1576 від 17 квітня 2015 року створено тимчасову контрольну комісію Підволочиської селищної ради щодо вивчення ситуації, яка склалась довкола діяльності ринку по АДРЕСА_1. 15 вересня 2015 року тимчасова контрольна комісія селищної ради за результатами проведеної роботи, склала звіт тимчасової контрольної комісії селищної ради, пропозиція тимчасової контрольної комісії селищної ради, а також проект рішення «Про скасування рішення № 153 від 12 грудня 1996 року «Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському рай СТ». 17 вересня 2015 року Підволочиською селищною радою було прийнято оскаржуване рішення, яке, на думку відповідача, є законним. Скасовуючи своїм рішенням № 1694 від 17 вересня 2015 року, рішення Підволочиської селищної ради № 153 від 12 грудня 1996 року Підволочиська селищна рада виходила із того, що рішення було прийнято з порушенням вимог Конституції та Законів України, зокрема те, що, приймаючи таке рішення, виконавчий комітет привласнив собі функцію судової гілки влади, оскільки визнання права (в тому числі і права власності) є способом судового захисту порушеного чи невизнаного, однак існуючого на момент звернення за його захистом права. Тобто визнання будь-яких цивільних прав, до яких відноситься і право власності як майнове право, здійснюється виключно судами, а тому рішення селищної ради не відповідало Конституції і Законам України та підлягало скасуванню. Також підставою для скасування рішення виконавчого комітету селищної ради № 153 від 12 грудня 1996 року послужило і те, що Підволочиське рай СТ не являється правонаступником Підволочиського рай СТ «Ринок», який і являється власником об'єктів нерухомого майна ринку за адресою АДРЕСА_1. Також зазначили, що при прийнятті відповідного рішення виконавчий комітет Підволочиської селищної ради жодним чином не порушив будь-якого суб'єктивного права позивача або охоронюваного законом інтересу, оскільки саме внаслідок прийняття рішення виконавчим комітетом Підволочиської селищної ради про визнання такого права, який згідно чинного законодавства не мав на те відповідних повноважень на його прийняття. Крім того позивач у позовних вимогах посилається на те, що Підволочиське рай СТ не являється власником об'єктів нерухомого майна, а тому спір щодо права власності не може бути предметом в межах даної адміністративної справи, а право позивача на звернення до суду з даним позовом може полягати лише у відсутності відповідача компетенції для скасування рішення виконавчого комітету. З вищевикладених підстав просять у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_6 заявлені позовні вимоги позивача підтримав у повному обсязі та пояснив, що вважає рішення сесії Підволочиської селищної ради № 1694 від 17 вересня 2015 року яким скасоване рішення виконавчого комітету Підволочиської селищної ради від 12 грудня 1996 року № 153 незаконним, оскільки у додатку до скасованого рішення серед переліку об'єктів нерухомого майна під пунктом 26 зазначено майно, що складається із ринку з усіма будівлями та спорудами по АДРЕСА_1. На даний час він являється власником даного майна, а відтак Підволочиська селищна рада не мала жодного юридичного права розпоряджатись майном, що перебуває у його власності. За таких обставин позовні вимоги Підволочиського рай СТ просить задоволити у повному обсязі.

Суд, заслухавши доводи представників позивача, заперечення представників відповідача, міркування представника третьої особи, дослідивши та проаналізувавши надані сторонами докази у їх повній сукупності, вважає, що заявлені позовні вимоги позивача є підставними та підлягають до задоволення, виходячи із наступних міркувань :

Ст.ст. 55, 124 Конституції України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а ст. 18 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Згідно п.1 ст.6 Конвенції 1960 року кожен при вирішенні спору щодо його прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Судом встановлено, що 12 грудня 1996 року виконавчим комітетом Підволочиської селищної ради прийнято рішення № 153 «Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському рай СТ. Згідно даного рішення, зокрема п.1 вказаного рішення вирішено визнати право власності на будівлі споживчої кооперації на території смт. Підволочиська, які знаходяться на балансі Підволочиського рай СТ ( згідно додатком до даного рішення - 27 об'єктів, з яких під № 26 ринок зі всіма будівлями). Пунктом 2 даного рішення дозволено Підволочиському рай СТ через бюро технічної інвентаризації виготовити всю необхідну документацію на право власності на об'єкти з видачею свідоцтва на кожен із них.

Відповідно до п.2 постанови ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР від 14 квітня 1987 року № 124 « Про заходи по поліпшенню роботи колгоспних ринків» всі ринки із системи Міністерства торгівлі УРСР були безоплатно передані споживчій кооперації. На виконання Постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 26 липня 1987 року № 265 «Про заходи по поліпшенню колгоспних ринків» та Постанови ЦК Компартії України і Ради міністрів УРСР від 14 квітня 1987 року № 124 відповідно до рішення виконкому Тернопільської обласної ради народних депутатів від 30 липня 1987 року безоплатної у підпорядкування Тернопільської облспоживспілки було передано обласну об'єднану дирекцію колгоспних ринків.

Аналіз чинного на час прийняття виконавчим комітетом Підволочиської сільської ради рішення від 12 грудня 1996 року за № 153 законодавства ( Цивільного кодексу Української РСР, постанови Ради Міністрів Української РСР «Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків і споруд» від 28 квітня 1980 року за № 285, прийнятої на виконання постанови Ради міністрів СРСР від 16 жовтня 1979 року за № 940, якою було затверджено однойменне положення) свідчить про те, що держава та її повноважні органи мали право передавати державне майно у власність недержавним (кооперативним і громадським) організаціям як за плату так і безоплатно.

Частиною 1 ст. 12, ст.ст.10, 11, 14, 15 Конституції Української РСР 1978 року за політико-економічною природою та соціальною спрямованістю власність на засоби виробництва за суб'єктами права власності поділяла на державну (загальнонародну), власність колгоспів та інших кооперативних організацій, їх об'єднань, а також майно профспілкових та інших громадських організацій. При цьому кооперативні організації були суб'єктами права власності на засоби виробництва та інше майно і мали право на власність, відокремлену від державної.

Згідно чинного на той час законодавства, ст. 91 ЦК Української РСР, п.п. «є» п.5, п.п 6, 9 постанови ради Міністрів Української РСР № 285 від 28 квітня 1980 року «Про порядок передачі підприємств, об'єднань, організацій, установ, будинків та споруд», прийнятої на виконання постанови Ради міністрів СРСР від 16 жовтня 1979 року) держава та її повноважні органи мали право передавати державне майно у власність недержавним (кооперативним) і громадським організаціям та якою встановлювався оплатний порядок передачі майна і як виняток в разі неможливості такої передачі (оплатної) могла бути здійснена безоплатна передача кооперативним та громадським організаціям.

Таким чином враховуючи положення постанови Ради Міністрів Української РСР № 285 від 28 квітня 1980 року, така передача будівель та споруд була підставою для зміни форми власності на будівлю з державної на кооперативну, що також відповідало положенням ст. 91 ЦК УРСР, яка визначала право держави розпоряджатися майном, визначати його юридичну долю, у тому числі передачу права власності на нього.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Центральної спілки споживчих товариств України про офіційне тлумачення положень п.1 ст. 9, п1 ст. 10 ЗУ «Про споживчу кооперацію», ч.4 ст. 37 ЗУ «Про кооперацію» (справа про захист права власності організації споживчої кооперації) від 11 листопада 2004 року № 16-рп/2004 зазначено, що безоплатна передача колгоспних ринків організаціям споживчої кооперації не суперечила чинному на той час законодавству, внаслідок чого ринки як цілісні майнові об'єкти перейшли у володіння і користування організацій споживчої кооперації, які відповідно до положень ЗУ «Про власність» набули права власності на передане їм майно на підставі правовстановлюючих документів.

Також слід зазначити, що у рішенні Конституційного Суду України № 16-рп/2004 поняття «колгоспні ринки» тлумачиться як «майновий об'єкт разом з організаційною та функціональною структурами їх управління», «ринки як цілісні майнові об'єкти» або «майнові ринкові комплекси споживчої кооперації». За змістом рішення Конституційного Суду України безоплатна передача колгоспних ринків і організацій могла мати місце тільки як передача у власність на підставі правовстановлюючих документів як цілісних майнових об'єктів відповідно до положень ЗУ «Про власність».

Доказом підтвердження безоплатної передачі колгоспного ринку є додаток до рішення виконавчого комітету являється додаток до рішення виконавчого комітету Підволочиської селищної ради за № 153 від 12 грудня 1996 року у якому визначено перелік об'єктів будівель споживчої кооперації за якими визнається право власності, зокрема об'єктом п. 26 вказаного списку являється ринок із всіма будівлями.

Згідно ст. 4 ЦК УРСР (в редакції 18 липня 1963 року) цивільні права та обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.

Аналізуючи вказану норму закону можна дійти висновку, що цивільні права і обов'язки виникають з адміністративних актів, зокрема актів органів місцевого самоврядування.

Таким чином судом встановлено, що Підволочиська селищна рада, діючи у межах чинних на той час нормативно-правових актів, в межах компетенції прийняла рішення щодо визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, а саме на будівлі споживчої кооперації на території селища Підволочиська, які знаходяться на балансі Підволочиського рай СТ, яке набуте органом споживчої кооперації у встановленому законом порядку, при цьому суд не бере до уваги позицію представників відповідача, що селищна рада, визнаючи право власності на об'єкти нерухомого майна, вийшла за межі своєї компетенції, оскільки вказані пояснення не ґрунтуються на вимогах закону, що діяв на час прийняття рішення є голослівним та безпідставними.

Відповідно до п. 4.1 Правил оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування: інвесторам, які у встановленому законодавством України порядку отримали у власність об'єкти нерухомого майна або його частини, побудовані за їх кошти, при наявності відповідного рішення органу державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, акта прийняття-передачі об'єкта інвестору; фізичним та юридичним особам на підставі документів, встановлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна.

Цими ж правилами визначено, що рішення місцевих органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування щодо права власності на об'єкти нерухомого майна та свідоцтво про право власності на об'єкти нерухомого майна, що видаються місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, органами приватизації - є правовстановлюючими документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація об'єктів нерухомого майна, що знаходиться у власності юридичних та фізичних осіб.

Даними правилами визначено, що рішення місцевих органів державної виконавчої влади місцевого самоврядування щодо права власності на об'єкти нерухомого майна, свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна, що видаються місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, органами приватизації - є правовстановлюючими документами, на підставі яких проводиться державна реєстрація об'єктів нерухомого майна, що знаходиться у власності юридичних та фізичних осіб.

12 грудня 1986 року Підволочиською селищною радою Підволочиському Рай СТ видано свідоцтво про право власності на критий торговий павільйон з адміністративними приміщеннями, торговий павільйон з складськими приміщеннями та вбиральню на підставі рішення Підволочиської селищної ради від 12 грудня 1996 року. Вказане свідоцтво про право власності зареєстроване в бюро технічної інвентаризації 17 липня 1998 року за реєстровим № 27.

Статтею 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Статтями 19 Конституції України, ст. 24 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України, Законами України, актами Президента України, а також іншими нормативно-правовими актами. Рішення (акти) органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб повинні відповідати переліченому законодавству.

Згідно зі ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування» рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Рішенням Конституційного Суду України від 16 квітня 2009р. справа №7-рп/2009, справа № 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) визначено, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись в своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України;

Частиною 2 статті 144 Конституції України та ч. 9 статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України);

Конституційний Суд України зазначає, що ст.3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Статтею 74 Конституції передбачено, що органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними фізичними особами. Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Також в основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На підставі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59).

Таким чином, органи місцевого самоврядування вирішують питання місцевого значення, представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішенні від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у (справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України зареєстрованої 22 липня 1991 року , від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України.

За вказаних обставин можна дійти послідовного та логічного висновку, що скасування актів органів місцевого самоврядування Конституційним судом України закріплено кілька правових позицій, застосування яких, як випливає зі змісту рішення КСУ, пов'язується з юридичними ознаками» Так, за загальним правилом, органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Орган місцевого самоврядування вправі за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

Разом з тим, у разі, якщо ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування і вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, то вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Як вбачається зі змісту рішення виконавчого комітету Підволочиської селищної ради народних депутатів від 12 грудня 1996 року №153 "Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському рай СТ" не містить приписів, які б свідчили про його дію впродовж певного часу, тобто зазначене рішення є актом одноразового застосування і вичерпало свою дію фактом його виконання, а саме виготовлення правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна та його державної реєстрації.

За вказаних обставин, враховуючи встановлені у судовому засіданні обставини справи, аналіз досліджених та проаналізованих у своїй сукупності нормативно-правових актів, що регулювали спірні відносини на час прийняття рішення, а також правові позиції Конституційного суду України, закріпленої у п. 5 рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 р. № 7 - рп/2009 (справа № 1-9/2009), суд прийшов до переконання, що позовні вимоги позивача є підставними та підлягають до задоволення шляхом скасування рішення Підволочиської селищної ради № 1694 від 17 вересня 2015 року « Про скасування рішення виконавчого комітету селищної ради народних депутатів від 12 грудня 1996 року № 153 «Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському рай СТ.

При цьому суд не бере до уваги пояснення представників відповідачів про те, що рішення Підволочиської селищної ради № 153 від 12 грудня 1996 року прийнято із порушенням норм Конституції та Законів України, відсутність порушеного суб'єктивного права позивача, а також те, що Підволочиське рай СТ не є власником об'єктів нерухомого майна і не являється правонаступником Підволочиського рай СТ «Ринок», оскільки вказані обставини є безпідставними і повністю спростовані дослідженими та проаналізованими у судовому засіданні матеріалами справи.

Разом із тим відповідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином з відповідача по справі Підволочиської селищної ради в користь позивача Підволочиського районного споживчого товариства слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача документально підтверджені понесені позивачем судові витрати в розмірі 1600 гривень.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. ст. 19, 41, 55, 59, 144, Конституції України, п.15 ч.1 ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні (в редакції 21.05.1997 року), ст. 48, ч.10 ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування», Рішенням Конституційного Суду України від 11 листопада 2004 р. № 16-рп/2004, та від 16 квітня 2009 року № 16-рп/2004, ст.ст. 11, 18, 71, 86, 158, 163, 186 КАС України, Постановою Пленуму ВСУ України «Про практику розгляду судами трудових спорів» за № 9 від 06 листопада 1992 року, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Скасувати рішення 44-ї сесії шостого скликання Підволочиської селищної ради № 1694 від 17 вересня 2015 року «Про скасування рішення виконавчого комітету селищної ради народних депутатів від 12 грудня 1996 року № 153 «Про визнання права власності на будівлі, які належать Підволочиському рай СТ».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Підволочиської селищної ради в користь Підволочиського районного споживчого товариства судові витрати в розмірі 1600 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Підволочиський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення, а особи які не були під час проголошення судового рішення протягом 10 днів з часу отримання його копії.

Суддя - підпис

копія вірна:

Суддя Підволочиського районного суду

Тернопільської області Н.Б.Сташків