Ухвала суду № 70897419, 05.10.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2-а-5035/10/0270

Головуючий у 1-й інстанції: Жданкіна Н.В.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Смілянця Е. С.

суддів: Сторчака В. Ю. , Драчук Т.О.

при секретарі: Чернишук О.М.

за участю представників сторін:

апелянта - ОСОБА_2

відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вендичанський цегельний завод" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10.02.2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вендичанський цегельний завод" до Могилів-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2010 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю Вендичанський цегельний заводз позовом до Могилів-Подільської обєднаної державної податкової інспекції Вінницької області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0000192301/3 від 08.11.2010 року.

Позовні вимоги заявник мотивував тим, що податковим органом необґрунтовано зроблено висновок про заниження підприємством, у періоді, що перевірявся, податку на прибуток в розмірі 1155000 грн., зокрема у ІІІ кварталі 2009 року на суму 1155000 грн. Крім того, заявник посилався на необґрунтоване нарахування штрафних (фінансових) санкцій, оскільки ухвалою Господарського суду Вінницької області від 31.03.2010 року введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника ТОВ Вендичанський цегельний завод, що в силу положень Закону України Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами унеможливлює їх застосування.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 10.02.2011 року у задоволенні вказаного позову відмовив повністю.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у звязку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Зокрема, в обґрунтування своєї правової позиції апелянт зауважує, що суд першої інстанції дійшов неправомірних висновків про порушення товариством п.п.12.1.5. п.12.1. ст.12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки жодна з подій передбачених зазначеною нормою не мала місце, адже ТОВ «ТПК Фанкор» не вживав заходів щодо стягнення заборгованості з ТОВ Вендичанський цегельний завод.

Скаржник також наголошує на помилковості тверджень суду першої інстанції стосовно безнадійної заборгованості ТОВ Вендичанський цегельний завод, оскільки як стверджує апелянт, про припинення ТОВ «ТПК Фанкор» останній дізнався лише 26.02.2010 року після отримання листа Могилів-Подільської ОДПІ. Відтак, апелянт жодним чином не міг збільшити показники валових доходів на відповідну суму за ІІІ квартал 2009 року, адже не отримував протягом перевіряємого періоду, офіційних документів про припинення ТОВ «ТПК Фанкор», у звязку з чим не міг збільшити свій валовий дохід та зменшити валові витрати.

03.08.2011 року до суду надійшли письмові заперечення Могилів-Подільської ОДПІ Вінницької області, у яких податковий посилається на правомірність та законність оскаржуваної постанови суду першої інстанції та стверджує, що приймаючи оскаржуване рішення та проводячи перевірку, податковий орган діяв згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У судовому засіданні представник апелянта - ТОВ Вендичанський цегельний завод вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити шляхом скасування постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 10.02.2011 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Представник відповідача Могилів-Подільської ОДПІ проти доводів скаржника заперечив з підстав викладених у письмових запереченнях від 03.08.2011 року, та просив у задоволенні апеляційної скарги ТОВ Вендичанський цегельний завод відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача та думку учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС) України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю Вендичанський цегельний заводздійснює свою господарську діяльність на підставі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 01.12.2007 року №829162, що стверджується матеріалами адміністративної справи.

У травні 2010 року дане підприємство було перевірене Могилів-Подільського ОДПІ Вінницької області з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року.

Наслідки перевірки знайшли своє відображення в Акті від 26.05.2010 року №100/2301/35558416 (а.с.7-35), яким встановлено, що ТОВ Вендичанський цегельний завод у 2008 році відповідно до договору купівлі-продажу придбаваючи цеглу на загальну суму 2520000 грн., у декларації з податку на прибуток підприємства за І квартал 2008 року, півріччя 2008 року, 3 квартал 2008 року та 2008 року віднесло до складу валових витрат кошти в сумі 2100000 грн., витрачені на купівлю цегли.

Вказаний вище Акт в свою чергу, став підставою для винесення відносно позивача податкового повідомлення-рішення №0000192301/3 від 08.11.2010 року про визначення податку на прибуток підприємств в сумі 1155000 грн. за основним платежем та 924000 грн. за штрафними санкціями

Як зясовано з пояснень представника відповідача Могилів-Подільської ОДПІ на податкове зобовязання з податку на прибуток вплинуло порушення підприємством низки положень Закону України Про оподаткування прибутку підприємств, а саме п.п.4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.5.1, п.п.5.2.1 п. 5.2 ст.5 та п.п.12.1.5 п. 12.1 ст. 12, в результаті чого податок в ІІІ кварталі 2009 року занижено на суму 1155000 грн.

Судом першої інстанції також встановлено, що 25.02.2008 року між ТОВ ТПК Фанкорта ТОВ Вендичанський цегельний завод було укладено договір купівлі-продажу №03/25-01, відповідно до якого позивач купував у ТОВ ТПК Фанкорцеглу марки М-100на загальну суму 2520000 грн. Відповідно до п. 2.4. договору позивач повинен був здійснити оплату за товар не пізніше 31.12.2008 року.

Як зясовано з пояснень представників сторін, оплата за товар на даний час ТОВ Вендичанський цегельний завод не здійснена.

З матеріалів справи також встановлено, що державна реєстрація підприємства ТОВ ТПК Фанкор припинена 27.02.2009 року, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців здійснено запис за №10741410004021484.

Крім того, на даний час відповідно до ухвали Господарського суду Вінницької області від 31.03.2010 року порушено провадження у праві про визнання ТОВ Вендичанський цегельний заводбанкрутом та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника ТОВ Вендичанський цегельний завод.

Відтак, суть зазначеного спору полягає у наявності підстав для включення чи не включення до валового доходу ТОВ Вендичанський цегельний завод у перевіряємий період його кредиторської заборгованість перед ТОВ ТПК Фанкор.

Правова позиція апелянта полягає в тому, що за вимогами п. 4.1.6. Закону України Про оподаткування прибутку підприємств не повинна включатись до складу валового доходу підприємства на кінець звітного періоду в якому вона виникла, оскільки не закінчився строк позовної давності щодо стягнення зазначеної з позивача заборгованості.

В свою чергу, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що до валового доходу позивача зазначена вище заборгованість має бути включена, оскільки товар (цегла) отриманий ним за договором купівлі-продажу використовувався позивачем у власній господарській діяльності, а саме, цегла була реалізована іншим субєктам підприємницької діяльності.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до п.4.1 ст. 4 Закону України Про оподаткування прибутку підприємстввiд 28.12.1994 № 334/94-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Як вбачається із Акту перевірки, відповідачем встановлено заниження дохідної частини підприємства на суму 1155000 грн.

Наведена сума включає в себе, зокрема, суму кредиторської заборгованості по підприємству перед ТОВ ТПК Фанкор.

Такий випадок має наслідки в податковому обліку підприємства та регулюється п.1.25 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до якого безнадійною заборгованістю є заборгованість фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або юридичної особи, оголошених банкрутами у порядку, встановленому законом, або при їх ліквідації (зняття з реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності), яка відображається в складі валових доходів з урахуванням положень п.п.4.1.6 п.4.1. ст. 4 цього ж Закону.

Порядок врегулювання сумнівної, безнадійної заборгованості регламентується п. 12.1 ст. 12 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств, зокрема п.п.12.1.5. п. 12.1 ст. 12 цього Закону на платника податку покупця покладено обовязок збільшити валові доходи на суму непогашеної заборгованості (її частини), визнаної у порядку досудового врегулювання спорів або судом чи за виконавчим написом нотаріуса, у податковому періоді, на який припадає перша з подій:

а) або 90-й календарний день від дня граничного строку погашення такої заборгованості (її частини), передбаченого договором або визнаною претензією;

б) або 30-й календарний день від дня прийняття рішення судом про визнання (стягнення) такої заборгованості (її частини) або вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Системний аналіз положень зазначеного вище Закону і та обставин, що ТОВ ТПК Фанкор ліквідовано, свідчать про те, що кредиторська заборгованість ТОВ Вендичанський цегельний завод є безнадійною та підлягає врегулюванню шляхом включення до валових доходів відповідно до положень п.п.12.1.5. п. 12.1 ст. 12 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств.

Водночас, формування валових витрат підприємством здійснюється за вимогами передбаченими ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". У наведеній статті також розкрито поняття валових витрат виробництва та обігу, якими є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Статтею також чітко визначено, які суми включаються до складу валових витрат, а також перелік витрат, які до складу валових не включаються.

У листі Державної податкової адміністрації України від 07.06.2006 № 10751/7/15-0317 , зокрема, зазначено, що в зв'язку з тим, що платником не здійснено компенсацію вартості товарів, які він отримав, то підстав для віднесення вартості цих товарів до валових витрат немає, оскільки їх вартість не відповідає визначенню валових витрат, наведеному у п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Враховуючи викладене, якщо сума кредиторської заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою залишилася нестягнутою після закінчення терміну позовної давності, то вона на підставі підпункту 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", включається до складу його валових доходів. При цьому такий платник повинен одночасно зменшити валові витрати на суму оприбуткованого товару, оскільки ним фактично не понесені витрати відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Як встановлено судом апеляційної інстанції, свою кредиторську заборгованість позивач у податковій звітності показав як валові витрати, проте у нього в силу п.5.1 ст.5 Закону такого права не було, оскільки останній не здійснив будь-якої компенсації на адресу ТОВ ТПК Фанкорза отриманий товар, а з 27.07.2009 року господарські зобовязання з останнім взагалі були припинені через його ліквідацію.

Суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання апелянта ТОВ «Вендичанський цегельний завод», що про припинення ТОВ «ТПК Фанкор» останній дізнався лише 26.02.2010 року, а відтак не мав можливості збільшити показники валових доходів на відповідну суму за ІІІ квартал 2009 року, оскільки відповідно до ст. 20 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, що на думку колегії суддів не перешкоджало скаржнику бути обізнаним про стан свого контрагента ще починаючи з липня 2009 року.

Тобто, з урахування досліджених обставин та норм діючого законодавства, апелянт зобовязаний відкоригувати валові витрати шляхом їх зменшення на 2100000 грн., чого останнім не зроблено.

Враховуючи наведене суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання апелянта щодо протиправності нарахування податкового зобовязання по податку на прибуток підприємств.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність застосування до Вендичанський цегельний завод штрафних санкцій, виходячи з наступного.

Так, порядок, строки нарахування пені після закінчення встановлених строків погашення узгодженого податкового зобовязання, а також випадки, коли пеня не нараховується, визначені у статті 16 Закону України Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондамивід 21.12.2000 року № 2181 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин). Підпунктом 17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону передбачене застосування штрафних санкцій в разі несплати платником податків узгодженої суми податкового зобовязання протягом граничних строків.

Відповідно до статей 1 та 12 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, мораторій на задоволення вимог кредиторів це зупинення виконання боржником грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобовязань та зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань та зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у звязку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобовязання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів. Тому, у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не застосовуються пеня та штраф за порушення строків сплати узгоджених сум податкових зобовязань, передбачені ст.16 та п.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону № 2181. Інші штрафні санкції за порушення правил оподаткування, передбачені Законом № 2181, у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів застосовується на загальних підставах.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не повязується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобовязання.

Аналізуючи наведені положення слід дійти висновку, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобовязань поточних кредиторів, у даному випадку апелянта, то за цими зобовязаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань та зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів).

За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобовязаннями, які забезпечують належне виконання основного зобовязання, і є похідними від основного зобовязання.

З огляду на наведене, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів критично ставиться до тверджень товариства стосовно мораторію на задоволення вимог кредиторів боржника ТОВ Вендичанський цегельний завод, що в силу положень Закону України Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами унеможливлює застосування штрафних санкцій.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про безпідставність тверджень ТОВ «Вендичанський цегельний завод» щодо неправомірного донарахування податкового зобовязання з податку на прибуток і, як наслідок, позовних вимог про скасування відповідного податкового повідомлення-рішення.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що Вінницький окружний адміністративний суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вендичанський цегельний завод" залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10.02.2011 року без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 10 жовтня 2011 року .

Головуючий < Список > ОСОБА_1

Судді< Список > ОСОБА_4

< Список > ОСОБА_5