Ухвала суду № 70897221, 19.10.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/1499/11

Головуючий у 1-й інстанції: Мультян М.Б.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Смілянця Е. С.

суддів: Сторчака В. Ю. , Боровицького О.А.

при секретарі: Пачевській А.П.

за участю представників сторін:

апелянта - ОСОБА_2, ОСОБА_3

позивача - ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м.Вінниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18.05.2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" до державної податкової інспекції у м.Вінниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2011 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень №0000982310, №0000992310, №0001002310 від 21.03.2011 року.

Позовні вимоги заявник мотивував протиправністю оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки останні прийняті з порушенням норм Законів України "Про податок на додану вартість", "Про оподаткування прибутку підприємств".

Зокрема, в обґрунтування позовних вимог товариство зазначало, що висновок податкового органу про недійсність правочинів, укладених ТОВ "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" з ТОВ "Фірон ЛТД" та ТОВ "Партнерторгтранс" є хибними, оскільки кожна послуга з перевезення вантажу оформлялась заявкою на перевезення вантажно-транспортною накладною, актом здачі-прийняття виконаних робіт та податковою накладною. Крім того, усі здійснені між ТОВ "Вінтар" з однієї сторони та ТОВ "Фірон ЛТД" і ТОВ "Партнерторгтранс" з іншої, знайшли своє відображення на відповідних рахунках бухгалтерського обліку. Водночас, позивач наголошував на відсутності судових рішень, які б встановлювали б недійсність правочинів, укладених між цими підприємствами.

Вінницький окружний адміністративний суд постановою від 18.05.2011 року вказаний позов задовольнив повністю.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у звязку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.

Зокрема в обґрунтування апеляційних вимог, податковий орган посилається на відсутність у ТОВ "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" необхідних первинних документів, які б підтверджували реальність здійснення господарських операцій позивача, що не взято судом першої інстанції до уваги, а відтак свідчить про факт неповноти досліджених обставин та однобічність судового процесу.

Крім того скаржник наголошує на тому, що визнавати відповідні угоди при встановленні факту їх протиправності недійсними не потрібно, оскільки угоди, які завідомо суперечать інтересам держави та суспільства є одночасно такими, що порушують публічний порядок, а отже є нікчемними та ніяких зобовязань бюджету не породжують.

28.09.2011 року до суду надійшли письмові заперечення ТОВ "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар", у яких товариство посилається на правомірність висновків суду першої інстанції та зауважує, що витрати, здійснені ТОВ "Вінтар" щодо оплати перевезення сировини, відповідно до договорів транспортної експедиції цілком підпадають під дію ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та правомірно віднесені до валових витрат. В свою чергу обґрунтованість визначення податкового кредиту зі сплати ПДВ підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, виписаними контрагентами позивача.

У судовому засіданні представники апелянта доводи апеляційної скарги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представники позивача у судовому засіданні проти тверджень податкового органу заперечили та просили у їх задоволенні відмовити з підстав обґрунтованості та правомірності висновків суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача та думку учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС) України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" зареєстроване рішенням виконкому Староміської ради народних депутатів м. Вінниці за №165 від 11.08.1193 року, про що свідчить відповідне свідоцтво.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Вінниці з 04.10.1994 року та у періоді, що перевірявся, був платником податку на додану вартість.

В період з 09.03.2011 року по 21.03.2011 року на підставі наказу №990/23 від 04.03.2011 року у відповідності до п.п.78.1.11 п. 78.1 ст. 78, ст. 79, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України головним державним податковим ревізором - інспектором відділу перевірок стратегічних галузей економіки управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ у м. Вінниці ОСОБА_6 проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ"Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" з питань дотримання податкового законодавства з податку на прибуток та достовірності визначення суми ПДВ, що підлягає відшкодуванню з бюджету за період з 01.02.2009 року по 30.06.2010 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт №913/2301/00383679 від 21.03.2011 року (а.с.9-24), в якому зазначено про порушення позивачем: п. 5.1, пп 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", внаслідок чого занижено суму податку на прибуток, що підлягає сплаті в поточному податковому періоді в загальній сумі 267374 грн.; пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати у бюджет в загальній сумі 78698 грн.; пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого завищено заявлену до бюджетного відшкодування суму ПДВ на 135199 грн. (а.с.24).

21.03.2011 року на підставі вказаного акту податковим органом прийняті наступні податкові повідомлення - рішення:

- №0000982310, яким позивачу визначено суму податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств в розмірі 334218 грн., в тому числі 267374 грн. основним платежем, 66844 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.25);

- №0000992310, яким позивачу визначено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість в загальному розмірі 98373 грн., в тому числі 78698 грн. за основним платежем, 19675 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 26);

- №0001002310, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 135199 грн., в тому числі визначено податкове зобов'язання зі сплати ПДВ в розмірі 33099 грн. основного платежу та 8275 грн. штрафних (фінансових) санкцій (а.с.27).

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач скористався своїм правом оскаржити їх в судовому порядку, звернувшись із даним позовом до Вінницького окружного адміністративного суду.

В свою чергу, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови та задовольняючи позов, виходив з обґрунтованості тверджень ТОВ"Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" водночас зауважуючи про протиправність та неправомірність податкових повідомлень - рішень №0000982310, №0000992310, №0001002310 від 21.03.2011 року.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Надаючи правову оцінку діям та рішенням податкового органу, колегія суддів виходить з приписів ч. 3 ст. 2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Основним аргументом яким обґрунтовує свою позицію податковий орган є те, що господарські операції здійснені між ТОВ"Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" та його контрагентами не спричинили реального настання правових наслідків, а тому відповідно до ст.215, ч.5 ст.203 ЦК України такі правочини є недійсними, а відтак суперечить моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними (ст.228 ЦК України).

Зокрема представники апелянта під час судового розгляду стверджували про те, що в ході розгляду кримінальної справи №77-00186, порушеної за фактами скоєння злочинів, передбачених ст. 205 ч. 2, ст. 358 ч. 1 КК України, встановлено, що засновник ТОВ "Фірон ЛТД" ОСОБА_7 не має відношення до фінансово-господарської діяльності цього товариства, а засновником та директором ТОВ "Партнерторгтранс", заснованого в 2009 році є померлий у 2007 році ОСОБА_8, у зв'язку з чим підписані вказаними особами видаткові та податкові накладні, договори, акти виконаних робіт тощо не можуть вважатися первинними бухгалтерськими документами.

Таким чином, на думку податкового органу, ТОВ"Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" завищено валові витрати внаслідок включення до їх складу витрат за господарськими операціями з ТОВ "Фірон ЛТД" та ТОВ "Партнерторгтранс", оформлених підписаними керівниками вказаних товариств бухгалтерськими документами.

Зазначені обставини, на думку апелянта, є також доказом заниження позивачем податку на додану вартість та як на підставу донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 98373 грн., в тому числі 78698 грн. за основним платежем, 19675 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також як на підставу зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 135199 грн.

Суд апеляційної інстанції ставиться критично до зазначених тверджень податкового органу з огляду на слідуюче.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України загальною підставою недійсності правочину є недотримання в момент укладення правочину вимог частин 13, 5 і 6 ст.203 ЦК України (яка встановлює умови дійсності правочинів).

Спеціальні підстави (статті 218235 ЦК України) конкретизують застосування загальних умов, встановлюючи особливості порядку визнання правочину недійсним.

Зокрема, відповідно до положень ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Проаналізувавши вказані норми закону, колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять жодних відомостей, з яких можна було б дійти висновку про нікчемність правочинів укладених між ТОВ "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" з ТОВ "Фірон ЛТД" та ТОВ "Партнерторгтранс".

Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на те, що визначальними доказами які б підтверджували факт здійснення господарських операцій є видаткові та податкові накладні та факт перерахування грошових коштів за товар.

Так, субєкти господарювання самостійно визначають умови ведення господарської діяльності, економічної доцільності ведення тих чи інших господарських операцій. Визначення умови переходу права власності на товар, умов поставки товару є також правом сторін.

Згідно з п.4 ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що валовий дохід є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого( нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або в нематеріальній формі.

Згідно з п.5.1 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 вказаної статті суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з п.п.5.3.9 п.5.3 зазначеної статті виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, основними вимогами до витрат, які передбачені в даному Законі: 1) їх мають підтверджувати первинні документи; 2) вони повинні бути "безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу"; 3) вони повинні бути сплачені. Тільки одночасне виконання цих трьох умов дає право включити витрачене до витрат підприємницької діяльності.

Що стосується витрат, не підтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, то ст.11 Закону України Про оподаткування прибутку підприємствне встановлює вимог до форми чи виду документів, які були б належні для цілей податкового обліку, тобто були б обов'язковими для підтвердження віднесення певних витрат до складу валових витрат.

Відтак, підлягають застосуванню загальні вимоги до первинного документу, які встановлені ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, тобто документи повинні мати такі обов'язкові реквізити, як назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Під час апеляційного розгляду позивачем - ТОВ "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" надано суду акти здачі-прийняття робіт,товаро-транспортні накладні, заявки на перевезення вантажів, тощо, які свідчать про реальність здійснених товариством господарських операцій.

Відтак, наявні у матеріалах справи документи (податкові та видаткові накладні, товаро-транспортні накладні, акти здачі-прийняття робіт, тощо) є первинними документами у розумінні ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та повністю підтверджують факт здійснення операцій і, відповідно, право позивача на включення до складу своїх валових витрат вартості придбаних товарів, що у подальшому були використані при здійсненні господарської діяльності.

Податковим органом не наведено належних обгрунтувань, які б вказували, у чому саме надані первинні фінансово-бухгалтерські документи не відповідають наведеним вимогам. Усі первинні документи з обліку господарських операцій позивача з контрагентами, зокрема податкові накладні оформлені належним чином.

Суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання податкового органу на відсутність у первинних бухгалтерських документах, виданих ТОВ "Фірон ЛТД" та ТОВ "Партнерторгтранс" на підтвердження надання позивачу послуг з перевезення вантажу, лише одного із зазначених вище реквізитів, а саме: особистих підписів директорів ТОВ "Фірон ЛТД" та ТОВ "Партнерторгтранс", суд вважає безпідставними, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Натомість, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що кримінальна справа №77-00186, на яку посилається апелянт в обґрунтування своїх тверджень, станом на момент проведення перевірки та винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень не розглянута та вирок у ній судом не ухвалено. Водночас, рішення суду про визнання вчинених ТОВ "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" з ТОВ "Фірон ЛТД" та ТОВ "Партнерторгтранс" правочинів (договорів транспортної експедиції) в матеріалах справи відсутнє.

Таким чином, виявлені актом перевірки порушення товариством вимог Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємства", що на думку податкового органу зумовило безпідставне включення до валових витрат витрати на перевезення товарів, у звязку із безтоварністю операцій, позбавили позивача правових підстав на збільшення податкового кредиту за проведеними операціями, тому наступний висновок суду першої інстанції про завищення ТОВ "Вінницький завод пакувальних виробів "Вінтар" податкового кредиту з ПДВ і порушенню положень Закону України "Про податок на додану вартість" теж є безпідставним.

Податковий кредит згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону про ПДВ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 тієї ж статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

А вимоги до податкової накладної визначені у п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ.

Таким чином Закон України "Про податок на додану вартість" визначає лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений Закон не передбачає.

Будь-яких інших беззаперечних та достатніх доказів, які б могли свідчити про неправомірність включення підприємством відповідних сум до складу валових витрат та формування податкового кредиту в матеріалах справи не міститься та відповідачем не надано, а згідно ч. 2 ст. 71 КАС України саме на нього покладено обовязок по доведенню правомірності прийнятого ним рішення.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що на можливість включення вартості придбаних товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства не впливає відображення чи не відображення їх у податковому обліку контрагентів у звязку з відсутністю відповідних вимог у Законі.

Водночас посилання податкового органу на те, що ТОВ "Фірон ЛТД" та ТОВ "Партнерторгтранс" задіяні в злочинних схемах, не можуть слугувати безумовною підставою для висновку про недійсність (фіктивність) укладених угод та не доводить наявність умислу в діях саме позивача на отримання податкової вигоди з таких операцій.

Колегія суддів також зауважує, що апелянт - ДПІ у м.Вінниці дійшов помилкового висновку про нікчемність правочинів, що базується на висновках про те, що платник податків співпрацює з підприємствами, які мають ознаки фіктивності, так як законодавство не ставить дійсність правочинів, а також виникнення податкових зобовязань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності порушених кримінальних справ стосовно посадових осіб контрагенту.

Діючим законодавством України не передбачений обовязок особи перевіряти у своїх контрагентів місцезнаходження майна, наявність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів та іншого майна, економічно необхідного для здійснення господарської операції. Відтак позивач не може нести відповідальність за не виконання його контрагентом своїх податкових зобовязань, оскільки діючим законодавством така відповідальність не передбачена.

Згідно з ч.2 ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавство не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства допущенні його контрагентом, які тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків.

Крім того, як зясовано під час апеляційного розгляду та не заперечуєтьсь представниками апелянта, на момент складання податкових накладних ТОВ "Фірон ЛТД" та ТОВ "Партнерторгтранс" були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а відтак мали право видавати позивачу, як покупцю послуг, відповідні податкові накладні.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м.Вінниці залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18.05.2011 року без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 24 жовтня 2011 року .

Головуючий < Список > ОСОБА_1

Судді< Список > ОСОБА_9

< Список > ОСОБА_10