Постанова № 70894664, 05.12.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/2936/17

Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Балан Я. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Потапчука В.О.

суддів - Семенюка Г.В.

- Шляхтицького О.І.

при секретарі - Алексєєвій Н.М.

за участю представника апелянта Бекало М.І.

представник відповідача Заратуйченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Порто-Сан" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Порто-Сан" до Головного управління ДФС в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Одеська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2017 року Приватне підприємство "Порто-Сан" (далі - ПП "Порто-Сан", позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Одеська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позивач просить (а.с.134-145):

- визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0002261407 від 22 лютого 2017 року, №0009152200 від 05 травня 2017 року, №0002241407 від 22 лютого 2017 року.

- визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002251407 від 22 лютого 2017 року в частині висновків акта перевірки №25/15-32-14-07-35405869 від 03 лютого 2017 року про порушення ПП "Порто-Сан" пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України відносно віднесення до складу витрат плату по сервітуту.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду ПП "Порто-Сан" звернулося до суду з апеляційною скаргою у якій зазначено, що постанову винесено з порушенням норм матеріального права у зв'язку з чим апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою адміністративний позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги Приватного підприємства "Порто-Сан", перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

У період з 15 грудня 2016 року по 13 січня 2017 року Головним управлінням ДФС в Одеській області проведена документальна виїзна планова перевірка ПП "Порто-Сан" (код ЄДРПОУ 35405869) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 30 вересня 2016 року, за результатами якої складено акт №25/15-32-14-07-35405869 від 03 лютого 2017 року. (а.с.21-53)

Перевіркою встановлено порушення:

- пп.14.1.257 п.14.1 ст. 14, п.44.1 ст.44. пп.14.1.27 п.14.1, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.135.5.4, пп.135.5.5 п.135.5 ст.135, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податку на прибуток за 2014 рік на загальну суму 800 721 (у тому числі 2014 рік - 188 129 грн., 2015 рік - 290 291 грн., 1 квартал 2016 року - 101 988 грн., півріччя 2016 року - 167 490 грн., 3 квартал 2016 року - 322 301 грн.);

- п.187.1 ст.187, абз. 2 п.188.1 ст.188, п.189.1 ст.189, п.198.1, п.198.3, п.198.5, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 2 834 188 грн. (у тому числі: серпень 2015 року - 373 856грн., жовтень 2015 року - 296 992 грн., листопад 2015 року - 148 124 грн., березень 2016 року - 252 482 грн., квітень 2016 року - 156 181 грн., травень 2016 року - 126 701 грн., липень 2016 року - 164 942 грн., серпень 2016 року - 377 499 грн., вересень 2016 року - 555 376 грн.

За результатами проведеної перевірки, ГУ ДФС в Одеській області прийняло податкові повідомлення-рішення:

- №0002261407 від 22 лютого 2017 року, яким ПП "Порто-Сан" збільшено суму грошових зобов'язань за платежем податок на додану вартість за податковими зобов'язаннями - 2 834 188 грн. та за штрафними фінансовим санкціями - 708 547грн. (а.с.15)

- №0002251407 від 22 лютого 2017 року, яким ПП "Порто-Сан" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за податковими зобов'язаннями - 800721 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 127 608 грн. (а.с.19)

- №0002241407 від 22 липня 2017 року, яким ПП "Порто-Сан" зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток - 530 881 грн. (а.с.18)

Позивач не погодився з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями та оскаржив їх до ДФС України та рішенням №9006/6/99-99-11-01-01-26 від 26 квітня 2017 року скасовано податкове повідомлення-рішення №0002251407 від 22 лютого 2017 року в частині висновків акта перевірки щодо заниження фінансового результату до об'єкту оподаткування за 2015 рік та 9 місяців 2016 року на загальну суму 2 904 097 грн. по взаємовідносинам з ПАТ "ПЛАСКЕ", в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення та податкові повідомлення-рішення №0002261407 від 22 лютого 2017 року, №0002241407 від 22 липня 2017 року залишені без змін.

Також, 05 травня 2017 року за результатами розгляду заперечень до акту перевірки позивача, ГУ ДФС в Одеській області донарахувала податкові зобов'язання за 2014 рік - 188 129 грн., у зв'язку з чим було прийнято податкове повідомлення-рішення №0009152200, яким ПП "Порто-Сан" збільшено суму грошового зобов'язання за податок приватних підприємств за основним платежем - 188 129 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 47 032 грн. (а.с.16)

Відповідно до акту перевірки, проведеною перевіркою відображеного показника за період з 28 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року у сумі 287 214 грн. на підставі документів. Перелік яких наведений у додатку 4 до акту перевірки "Узагальнений перелік документів", які було використано при проведені перевірки ПП "Порто-Сан" встановлено заниження задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 03 (ІД) Декларацій "Інші доходи" на загальну суму 5 925 грн., у тому числі 2013 рік - 5 925 грн.

Не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що ПП «ПОРТО-САН» здійснює господарську діяльність в порушення вимог діючого законодавства.

В апеляційній скарзі вказується на те, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим апелянтом ставиться питання про скасування постанови Одеського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року та ухвалення нової постанови, якою адміністративний позов задовольнити. Окрім того, апелянт зазначає, що суд помилково, без правових висновків, зазначив про невідповідності (відхиленням) між звичайною ціною (договірною) та ринковою ціною по взаємовідносинам з надання послуг.

Колегія суддів погоджується з такими доводами апелянта та вважає висновок суду першої інстанції щодо відмови позивачу у задоволенні позову не правильним та таким, що не відповідає вимогам Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України та Податкового кодексу України.

Дослідивши матеріали справи колегією суддів встановлено, що основним видом діяльності ПП «ПОРТО-САН» в період який перевірявся, є перевалка (транспортна обробка) вантажів на території Державного підприємства «Одеський морський торговий порт» власними трудовими ресурсами (станом на 13.01.2013р.): загальна кількість працюючих склала - 54,5 одиниці, станом на 01 грудня 2014 року - 112,5 одиниць, у т.ч. працівників виробничої лабораторії - 9 одиниць, виробничого відділу - 61,5 одиниці, (зерносховище) - 5 одиниць, станом на 01 січня 2015 року - загальна кількість працюючих - 119 одиниць: у тому числі кількість працівників виробничої лабораторії - 9 одиниць, виробничого відділу - 48 одиниць (зерносховище) - 5 одиниць), станом на 01 вересня 2016 року - загальна кількість працюючих - 119 один, у т.ч. кількість працівників виробничої лабораторії - 9 одиниць, виробничого відділу - 65 одиниці, (зерносховище) - 5 одиниць) та основними засобами, у тому числі: зерновий перевалочний термінал, балансовою вартістю станом на 01 січня 2014 року - 17 927 970,26 грн.; залізнична рампа 3-го шляху 23 причалу, балансовою вартістю станом на 01 січня 2014 року - 225 974,29 грн.; залізничні шляхи з майданчиком залізничних шляхів, балансовою вартістю станом на 01 січня 2014 року - 117 405,00 грн.; залізнична рампа з трьома вагонами, балансовою вартістю станом на 01 січня 2014 року - 352 454,00 грн.; норійні вишки №1, №2, загальною балансовою вартістю станом на 01 січня 2014 року - 1 622 201,33 грн.; навантажувальна машина ПМ-600 V1, балансовою вартістю станом на 01 січня 2014 року - 2 234 573,33грн.; приймальний пристрій з залізниці на 3 вагони, балансовою вартістю станом на 01 січня 2014 року - 614 033,00 грн.; станція розвантаження автомобілів, балансовою вартістю станом на 01 січня 2014 року - 675 887,00грн.; інші орендовані основні засоби (кран «Ганс»).

18 березня 2014 року між ПП «ПОРТО-САН» та ДП «Адміністрація морських портів України» укладений Договір №616-П-ОДФ-14 про встановлення сервітуту.

Згідно умов вказаного Договору :

1.1. Власник надає Сервітуарію право сервітуту на причал №23 ОФ ДП «АМПУ» довжиною 245, 5 пог.м, що розташований в акваторій Власника (далі - «Сервітут»). Сервітуарій зобов'язується здійснювати Власникові плату за сервітут у розмірах і в порядку, передбачений цим Договором. п.1.2 метою цього Договору є забезпечення Власником Сервітуарію можливості для виконання комплексу робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів (вантажно-розвантажувальних робіт)

1.2 Метою Договору є забезпечення власником сервітуарію можливості для виконання робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів (вантажно-розвантажувальних робіт).

1.3 Причал №23 ОФ ДП «АМПУ» (далі - «Об'єкт сервітуту») знаходиться у державній власності і закріплені за Власником на праві господарського відання.

4.3. Сервітуарій зобов'язується здійснювати плату за сервітут у розмірі, встановленому пунктами 4.1., 4.2. цього Договору, в строк не пізніше 10 числа кожного місяця, наступного за звітним. Плата за сервітут здійснюється шляхом перерахування безготовікових грошових коштів на поточний розрахунковий рахунок Власника.

Зміст сервітуту викладено в статті 2 Договору: власник зобов'язується шляхом надання сервітуту забезпечити сервітуарію можливість для виконання комплексу робіт, пов'язаних з перевалкою вантажів на об'єкті сервітуту.

Пунктом 2.4. договору визначено обов'язки сервітуарія: 2.4.5. організовувати процес виробництва комплексу робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів сервітуту, відповідно вимог і норм санітарної, екологічної, протипожежної і радіаційне технічних даних причалу № 23 ОФ ДП «АМПУ»; 2.4.7. надавати власнику інформацію про вантажі, що переробляються, з метою складання звіт Міністерства інфраструктури України та Держкомстату.

Пунктом 2.8 договору передбачено, що у разі виникнення необхідності тимчасово вивести об'єкт сервітуту з експлуатації на період проведення планового ремонту, реконструкції, модернізації власник зобов'язаний передати сервітуарія не пізніше за 30 днів. Це правило не розповсюджується на проведення аварійних робіт на об'єкті сервітуту.

Згідно пункту 4.1 договору: плата за сервітут встановлюється у розмірі 112 394,81 грн. в місяць (без урахування ПДВ). (а.с.90-92)

Дослідивши Акт перевірки від 03 лютого 2017 року №25/15-32-14-07-35405869 колегією суддів встановлено, що Розрахунки між підприємствами проводились у безготівковій формі, про що свідчать відповідні виписки банків.

Окрім того, на підтвердження виконання вказаного Договору про встановлення сервітуту №616-П-ОДФ-14, в ході перевірки підприємством податковому органу надавалися первинні документи, а саме Акти здачі приймання наданих послуг, Заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (карта прийому заяви №17936095) про реєстрацію права користування (сервітуту) на причал №23, розташований за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Митна площа, 1, яка була зареєстрована за №9380897, та Рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №18284984 від 24 грудня 2014 року (витяг).

При цьому при винесенні оскаржуваного рішення від 26 жовтня 2017 року судом першої інстанції не взято до уваги, що вказана Відмова державного реєстратора була оскаржена в Одеському окружному адміністративному суду, в результаті 21 липня 2015 року позов ПП «ПОРТО-САН» був задоволений у повному обсязі, зокрема було зобов'язано державного реєстратора прав на нерухоме майно зареєструвати Договір про встановлення сервітуту від 18 березня 2014 року за 3616-П-ОДФ-14.

Але вказана постанова суду по справі №815/3612/15 не була виконана, оскільки при повторній подачі заяви на реєстрацію права на нерухоме майно було незаконно відмовлено підприємству у реєстрації Договору про встановлення сервітуту Державною реєстраційною службою у зв'язку із звільненням державного реєстратора - ОСОБА_5

Дані обставини не були дослідженні судом першої інстанції при винесенні рішення, що призвело до помилкового висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Окрім того, судом попередньої інстанції не взято до уваги наявне в матеріалах справи Пояснення третьої особи - ДП «Адміністрація морських портів України» від 16 серпня 2017 року, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, згідно якого вбачається, що укладення між позивачем та ДП «Адміністрація морських портів України» договору №616-П-ОДФ-14 відбулося у зв'язку з необхідністю позивачем здійснювати господарську діяльність.

При цьому, згідно п.п. 3.1, 3.2 Договору право на сервітут виникає у позивача як сервітуарія з дати підписання Договору, тобто з 18 березня 2016 року та до 31 грудня 2015 року.

Відповідно до п.4.1 Договору була встановлена плата за сервітут на місяць. Відповідач зобов'язався здійснювати плату за сервітут у зазначеному розмірі у строк не пізніше 10-го числа кожного місяця, наступного за звітним. Плата за сервітут здійснюється шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок Адміністрації (п.4.3 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, договір без будь-яких зауважень підписано повноваженими представниками сторін: Адміністрації та Позивача, завірено печатками підприємств.

З 18 березня 2014 року позивач користувався сервітутом, цей факт підтверджується підписаними сторонами актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), обома сторонами не заперечується факт користування у зазначений період сервітутом з відповідною метою.

Окрім того, на підставі підписаних актів на виконання умов Договору Позивачу були виставлені до сплати відповідні рахунки, які були сплачені позивачем в повному обсязі. Тобто господарська операція реально мала місце та підтверджена відповідними первинними документами, тобто встановлене фактичне (документально підтверджене) користування позивачем сервітутом для здійснення своєї господарської діяльності в Одеському морському порту.

Відповідно до ст. 11 ЦКУ цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори. Договором є угода двох або більше сторін, направлених на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦКУ).

Згідно зі ст. 629 ЦКУ договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 14 ЦКУ цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства; при цьому виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язків. (ч.1 ст.509 ЦКУ).

Згідно вимог ст.525 ЦКУ одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст.193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 395 ЦКУ речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут). Згідно зі ст. 401 ЦКУ право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Частиною 1 ст.402 ЦКУ встановлено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 403 ЦКУ сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном.

Статтею 406 ЦКУ визначені випадки припинення сервітуту. Так, сервітут припиняється, зокрема, у разі відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; спливу строку, на який було встановлено сервітут; припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; невикористання сервітуту протягом трьох років підряд. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 640 ЦКУ договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Статтею 204 ЦКУ встановлено, що правочин є правомірним, якщо його не дійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а отже належним до виконання сторонами.

З урахуванням вказаних норм діючого законодавства та відсутності в матеріалах справи доказів того, що договір про встановлення сервітуту був визнаний судом недійсним, колегія суддів вважає, що позивач діяв правомірно та відповідно до вимог вказаного договору №616-П-ОДФ-14.

До такого ж висновку дійшов Вищий адміністративний суд в ухвалі від 02 лютого 2016 року по справі №2а-15508/12/2670.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з твердженням апелянта про те, що не віднесення до складу витрат плату за сервітут за вказаним договором, який є чинним, а також виконання якого підтверджено первинними документами, є також порушенням податкового законодавства України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1статті139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що ПП «ПОРТО-САН» протиправно віднесено до складу витрат плату за сервітут за укладеним договором, який не оформлений відповідно до чинного законодавства, що призвело до завищення значення рядку 05.1 Декларацій «собівартість придбаних та реалізованих товарів», оскільки дані обставини спростовуються положеннями діючого законодавства та первинними документами наданими на перевірку, які підтверджують факт використання об'єктів інфраструктури в господарській діяльності підприємства.

Окрім того, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо наявності невідповідності (відхиленням) між звичайною ціною (договірною) та ринковою ціною по взаємовідносинах між ПП «ПОРТО-САН» та ПАТ «ПЛАСКЕ» за договором № 01092016 від 30 серпня 2016 року, згідно якого Виконавець в інтересах Клієнта надає послуги з транспортної обробки зернових вантажів, врожаю 2016-2017 років, через Зерновий Перевалочний Термінал ПП «Порто-Сан» в Одеському морському торгівельному порту (причал №23 ОМТП).

Так, дослідивши матеріали справи колегією суддів встановлено, що відповідно до Додаткових угод до вказаного вище Договору, встановлена наступна вартість комплексу робіт (послуг): Додатковими угодами:

- №2 від 30 серпня 2016 року;

- № 3 від 30 вересня 2016 року;

- №5 від 01 листопада 2016 року - вартість послуг складає 2,00 доларів США за 1 тонну ваги у тому числі ПДВ 20% - 0,33 доларів США, що обслуговується.

При цьому в оскаржуваній постанові від 26 жовтня 2017 року суд першої інстанції, як і відповідач в Акті перевірки, посилався на інформацію, що міститься на сайті АПК - Інформ: www.apk-inform.com, на якому зазначено, що діапазон тарифів на перевалку зернових вантажів у портах України в 2014/2015, та на аналіз дослідження цін, що складали на ринку послуг з транспортної обробки зернових вантажів по підприємствах, які надавали аналогічні послуги.

Відповідно до пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Згідно з пп. 14.1.219 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України ринкова ціна -ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно до ч.2 ст. 67 Господарського кодексу України, підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Статтею 6 Господарського кодексу України передбачені свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України, а також заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

З урахуванням викладених норм діючого законодавства вбачається, що вартість послуг (робіт), як інші умови договору між ПП «ПОРТО-САН» та ПАТ «ПЛАСКЕ», є внутрішніми домовленостями між суб'єктами господарювання, що формуються на підставі довготривалих договірних та ділових відносин, а також застосування знижок, які не були враховані податковою службою. Таким чином, на думку колегії суддів, встановлення невідповідності (відхилення) між звичайною (договірною) ціною та ринковою ціною є прямим втручанням в господарські взаємовідносини між підприємством ПП «ПОРТО-САН» та його контрагентами.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем не приведено жодного іншого джерела інформації, інших даних, які були досліджені для цієї мети, або будь-які спеціалізовані видання, що публікують ціни на певні товари, або аналіз комерційних пропозицій від різних постачальників або покупців.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку щодо наявності невідповідністі (відхиленням) між звичайною ціною (договірною) та ринковою ціною по взаємовідносинах між ПП «ПОРТО-САН» та ПАТ «ПЛАСКЕ» за договором № 01092016 від 30 серпня 2016 року, без надання правової оцінки відносно джерел інформації, які було використано під час аналізу цін, які склалися на ринку аналогічних послуг.

До такого ж висновку дійшов Верховний суд України в постанові від 28 березня 2017 року у справі №2а-3144/11.

Окрім того колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо протиправного не включення за 2013 рік до складу інших доходів суму умовно нарахованих відсотків на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду (21 квітня 2013 року) у розмірі облікової ставки НБУ, розрахованої за кожен день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги у розмірі 5925 грн., у тому числі 2013 рік - 5925 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП «Порто-Сан» укладено з ПП «Фірма «Родон» договір №20/2 від 20 лютого 2013 року про надання поворотної фінансової допомоги.

Відповідно до п.2.2 умов якого визначено, що сума поворотної фінансової допомоги склала 1 537 000грн. За умовами договору, відсотки за користування поворотною фінансовою допомогою не нараховуються. Пунктом 3.1 договору визначено, що строк надання поворотної фінансової допомоги становить 30 календарних днів з моменту підписання цього договору обома сторонами. Пунктом 4.1 договору визначено, що строк повного повернення фінансової допомоги становить 60 календарних днів з моменту надання суми поворотної фінансової допомоги. Фінансова допомога повертається шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок.

Відповідно до пп.14.1.257 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення;

Підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України (в редакції яка була чинна станом на 01 січня 2015 року) суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

У разі якщо в майбутніх звітних податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками звітного податкового періоду, в якому відбулося таке повернення.

При цьому доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, яка надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні.

Якщо на кінець звітного періоду у підприємства є борг за такою фінансовою допомогою, то необхідно розрахувати умовні відсотки на суму поворотної фінансової допомоги, що залишилася неповерненою на кінець звітного періоду. Підприємства визначають їх у розмірі облікової ставки НБУ, розрахованої за кожний день фактичного використання такої допомоги (пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Відповідно до п. 152.9 ст. 152 Податкового кодексу України для цілей цього розділу використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік. Базовим податковим (звітним) періодом для цілей цього розділу є календарний квартал або календарний рік для платників податків, визначених у пункті 57.1 статті 57 цього Кодексу.

Отже, підприємства - платники податку на прибуток, які сплачують щомісячні авансові внески з податку на прибуток, податкові наслідки з поворотної фінансової допомоги визначають за підсумками року.

Платники, які подають звітність з прибутку раз на рік, але не сплачують щомісячні авансові внески з податку на прибуток, і, відповідно, ті, які повинні звітувати щоквартально (випадки, наведені в абз. 9 і 10 п. 57.1 Податкового кодексу України), для визначення податкових наслідків з поворотної фінансової допомоги визначають за квартальний період.

Виходячи із буквального визначення поворотної фінансової допомоги, слідує, що така операція повинна бути чітко ідентифікована у платіжних документах платника єдиного податку.

Відповідно до акту перевірки, за даними бухгалтерського обліку ПП «Порто-Сан» отримало на розрахунковий рахунок фінансову допомогу від ПП «Фірма «Родон» 20 лютого 2013 року у розмірі 1 537 000 грн.

Зазначена операція відображена у бухгалтерському обліку проводкою Дт311/Кт3771.

Станом на 21 квітня 2013 року ПП «Порто-Сан» повернено на розрахунковий рахунок ПП «Фірма «Родон» фінансову допомогу у розмірі 1 224 644 грн., сума не повернутої фінансової допомоги станом на 21 квітня 2013 року склала 312 356 грн.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів не може встановити вищевказані обставини справи, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які первинні документи для встановлення порушення ПП «Порто-Сан» вимог вказаного договору №20/2 від 20 лютого 2013 року щодо своєчасності повернення поворотної фінансової допомоги.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції без дослідження матеріалів справи та встановлення вказаних в Акті перевірки від 03 лютого 2017 року обставин дійшов до передчасного висновку про те, що ПП «Порто-Сан» за 2013 рік протиправно не включило до складу інших доходів суму умовно нарахованих відсотків на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповернутою на кінець такого звітного періоду (21 квітня 2013 року) у розмірі облікової ставки НБУ, розрахованої за кожен день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги у розмірі 5 925 грн., у тому числі 2013 рік - 5 925 грн.

В свою чергу колегія суддів зазначає, що за результатами опрацювання даних інформаційної системи, податковою службою встановлено, що у задекларованому податковому кредиту ПП «ПОРТО-САН» обліковується відхилення на загальну суму 45833 грн., у тому числі травень 2016 року у сумі 10 000 грн., червень 2016 року у сумі 35 833 грн.

Дослідивши матеріали справи колегією суддів встановлено, що вказані відхилення виникли на підставі того, що підприємством при заповнюванні додатку 5 до Декларації за травень 2016 року (17 червня 2016 року №9101876650) та за червень 2016 року (18 липня 2016 року №9122912315) вказано ідентифікаційний номер 354058615535 постачальника товарів, по якому не нараховані податкові зобов'язання з ПДВ та не проведено реєстрацію податкових накладних в ЄРПН.

З урахуванням викладеного колегія суддів наголошуємо на тому, що підприємством дійсно було допущено технічну помилку, однак на об'єкт оподаткування та на зобов'язання перед бюджетом вказана помилка ніяким чином не впливає.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови було неповно з`ясовано обставини справи та порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому відповідно до ст.202 КАС України постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям по справі нової постанови про задоволення заявлених вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 207, 254 КАС України, колегія суддів , -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Порто-Сан" - задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року скасувати.

Прийняти у справі нову постанову, якою адміністративний позов Приватного підприємства "Порто-Сан" до Головного управління ДФС в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Одеська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,- задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002261407 від 22 лютого 2017 року, №0009152200 від 05 травня 2017 року, №0002241407 від 22 лютого 2017 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002251407 від 22 лютого 2017 року в частині висновків акта перевірки №25/15-32-14-07-35405869 від 03 лютого 2017 року про порушення ПП "Порто-Сан" пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України відносно віднесення до складу витрат плату по сервітуту.

Стягнути на користь Приватного підприємства "Порто-Сан" (код ЄДРПОУ 300744) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646) сплачений судовий збір відповідно до задоволених вимог в сумі 111 596 (сто одинадцять тисяч п'ятсот дев'яносто шість) грн. 16 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 11 грудня 2017 року.

Суддя доповідач: Потапчук В.О.

Суддя: Шляхтицький О.І.

Суддя: Семенюк Г.В.