Ухвала суду № 70894491, 05.12.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

при секретарі судового засідання – Чопко Ю.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Франківської районної адміністрації Львівської міської ради на постанову Франківського районного суду м.Львова від 17 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про скасування розпорядження органу місцевого самоврядування, -

ВСТАНОВИВ:

Ще в березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради (далі – РА, Міська рада відповідно) у якому просив скасувати розпорядження відповідача «Про демонтаж самочинно встановленого обладнання для квартири №3«а» на вул.І.Котляревського,43» від 29.09.2015 №490 (далі – Розпорядження).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Розпорядженням, його, як власника квартири №3 у вказаному будинку, зобов’язано за власні кошти демонтувати самочинно прокладенні водопровідні труби у вентиляційному каналі, а також насос для підкачки води, розширюваний бак для води та бойлер для підігріву води у підвальному приміщенні. Зазначає, що відповідачем жодних дій спрямованих на добровільне усунення виявлених порушень із визначенням певного строку вчинено не було, а зобов’язувати особу в межах подібно прийнятого Розпорядження на вчинення певних дій, у відповідача немає повноважень.

Постановою Франківського районного суду м.Львова від 17 лютого 2017 року у справі №465/1168/16-а позов задоволено.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити. В поданій апеляційній скарзі покликається на те, що приймаючи Розпорядження РА діяла в межах повноважень, визначених відповідними нормативними актами та при прийнятті такого рішення не вийшла за межі таких.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до ч.1 ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що оскільки щодо позивача була винесена постанова по справі про адміністративне правопорушення за порушення, що допущенні згідно оскаржуваного Розпорядження і така скасована в апеляційному порядку, то відповідно дія Розпорядження має бути припинена.

Такі висновки суду першої інстанції, враховуючи фактичні обставини справи, є не зовсім вірними з таких міркувань.

Апеляційним судом, з врахуванням встановленого судом першої інстанції, встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 29.05.2015 розглянувши доповідну записку Львівського комунального підприємства «Затишне» (далі – ЛКП), подані документи, висновок міжвідомчої комісії, керуючись ст.152 Житлового кодексу України (далі – ЖК) рішенням виконавчого комітету Міської ради від 09.09.2011 №835 «Про затвердження Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м.Львові» (далі – Положення), РА своїм Розпорядженням, зокрема: затвердила висновок міжвідомчої комісії (протокол від 15.09.2015 №29 §04) (п.1) та зобов’язала ОСОБА_1 у місячний термін, за власні кошти демонтувати самочинно прокладенні водопровідні труби у вентиляційному каналі для квартири №3«а» на вул.Котляревського,43 (далі – Квартира №3) та звільнити вентиляційний канал. Демонтувати самочинно встановлені у підвальному приміщенні насос для підкачки води, розширюваний бак для води та бойлер для підігріву води (п.2). Зобов’язала директора ЛКП, у випадку невиконання вимог п.2 Розпорядження, у місячний термін подати документи у РА для вирішення питання демонтажу в примусовому порядку самочинно прокладеного вищевказаного обладнання (п.3).

Не погодившись із таким рішенням позивач звернувся до суду із цим позовом.

Частина 2 ст.19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.3 ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Закон №280/97-ВР) органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

За змістом пп.3 п. «б» ч.1 ст.31 Закону №280/97-ВР надання (отримання, реєстрація) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів у випадках та відповідно до вимог, встановлених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до ч.2 ст.319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) власник має право вчиняти щодо свого майна будь які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з ст.10 ЖК (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) громадяни зобов'язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію.

Виконання власниками/наймачами/ робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду/будинках державного і громадського фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об’єкта в експлуатацію не потребується (статті 100, 152 ЖК).

Підпунктами 1.4.1, 1.4.2, 1.4.4 п.1.4 «Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій», затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України (далі - МЮУ) 25.08.2005 за №927/11207; далі Правила) (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства.

Переобладнання жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень містить у собі - улаштування в окремих жилих будинках, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень індивідуального опалення та іншого інженерного обладнання, перенесення нагрівальних, сантехнічних і газових приладів; влаштування і переобладнання туалетів, ванних кімнат, вентиляційних каналів.

Переобладнання – це улаштування в окремих квартирах багатоквартирних будинків індивідуального опалення та іншого інженерного обладнання, перенесення нагрівальних, сантехнічних і газових приладів; влаштування і переустаткування туалетів, ванних кімнат, вентиляційних каналів.

Переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих, у жилих будинках приміщень, що призводять до порушення тривкості або руйнації несучих конструкції будинку, погіршення цілісності і зовнішнього вигляду фасадів, порушення вимог протипожежної безпеки та засобів протипожежного захисту, не допускається.

Згідно пп.1.6.5 п.1.6 Положення ознаки і класифікація самочинного будівництва, розширення, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, переобладнання, порушення правил експлуатації житлового фонду, охорони і використання пам’яток культурної спадщини, влаштування малих архітектурних форм є зокрема, перепланування (реконструкція, капітальний ремонт, реставрація) та переобладнання житлових будинків, житлових приміщень за рахунок ліквідації або влаштування таких архітектурно-конструктивних елементів як перегородки, вікна, двері; встановлення (будівництво) тамбурів, сіней, балконів, лоджій, веранд та інше без влаштування фундаментів, а також інженерного обладнання, без дозволу виконавчого органу міської ради і належно затвердженої проектної документації або з істотним відхиленням від проекту.

Питання самочинного будівництва та його наслідків регулює ст.376 ЦК.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦК об’єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній відповідний документ, який дає право виконувати будівельні роботи; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об’єкт нерухомості (ч.2 ст.376 ЦК).

У відповідності до змісту частин 4, 7 цієї статті якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, залежно від ознак самочинного будівництва особи, зазначені у цих частинах, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво: знесення самочинно збудованого об’єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат.

Знесення самочинного будівництва можливе добровільно особою, яка його здійснила (здійснює), а також, за наявності для цього підстав, примусово, однак лише за рішенням суду, зокрема, ухваленим за позовом відповідного органу місцевого самоврядування.

Більше того, згідно із пунктами 2.3, 3.4 розділу VІ ухвали Міської ради від 08.07.2010 №3704 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради», з наступними змінами та доповненнями (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Ухвала №3704) до повноважень районних адміністрацій, зокрема, належить: здійснення нагляду за станом благоустрою відомчого і приватного житлового фонду; розгляд та вжиття заходів у встановленому виконавчим комітетом, департаментом містобудування порядку щодо фактів самовільного будівництва.

Пункт 5.1 розділу VІ цієї ж Ухвали наділяє районні адміністрації правом на звернення у встановленому порядку до судових органів з позовними заявами, скаргами щодо справ, що виникають у процесі здійснення наданих районній адміністрації повноважень.

Відповідно до пп.4.3.4 п.4.3 «Положення про Франківську районну адміністрацію Львівської міської ради», затвердженого рішенням виконавчого комітету Міської ради від 12.08.2011 №754 (далі – Положення №754) до повноважень районної адміністрації у сфері будівництва віднесено розгляд та вжиття заходів у встановленому виконавчим комітетом порядку щодо фактів самочинного будівництва.

Підпунктом 4.5.1 п.4.5 Положення №754 визначено, що районна адміністрація має повноваження звертатися у встановленому порядку до судових органів з позовними заявами, скаргами про демонтаж самочинного будівництва та з інших питань, що виникають у процесі здійснення наданих районній адміністрації повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території (ч.1 ст.73 Закону №280/97-ВР).

Згідно з ч.10 ст.59 цього ж Закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відтак, апеляційний суд приходить до висновку щодо протиправності Розпорядження, оскільки воно прийняте за відсутності у відповідача у спірних відносинах необхідного обсягу повноважень на зобов’язання особи у примусовому (розпорядчому, наказному) порядку знести самочинне будівництво та підміни таким чином суду.

Рекомендування (пропозиція, зобов’язання, вимога) особі вчинити певні добровільні дії у формі прийняття обов’язкового для виконання рішення суб’єкта владних повноважень (правового акту), виключається.

Питання обґрунтованості Розпорядження щодо демонтажу прокладенних водопровідних труб у вентиляційному каналі для Квартири №3«а» та звільнення вентиляційного каналу, демонтування самочинно встановлених у підвальному приміщенні насоса для підкачки води, розширюваного баку для води та бойлера для підігріву води, як і можливості усунення порушень у інший спосіб, мають бути вирішені судом у ході розгляду справи за позовом органу місцевого самоврядування про демонтаж переліченого вище обладнання.

При ухваленні цього рішення апеляційний суд врахував правові позиції сформульовані Верховним Судом України у постановах від 19 листопада 2014 року №6-180цс14 та 17 грудня 2014 року №6-137цс14.

Необхідно відмітити, що РА не має повноважень на прийняття Розпорядження і в силу вимог Положення, з огляду на таке.

У відповідності до змісту п.5.1 Положення міжвідомчі комісії при районних адміністраціях можуть приймати у кожному конкретному випадку самочинного будівництва одне з таких рішень: про передачу матеріалів до суду (підпункти 5.1.1, 5.1.2); про знесення у терміни, визначені розпорядчими документами, самочинного будівництва особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, за її кошти (пп.5.1.3); про погодження самочинного будівництва (пп.5.1.4).

Пунктом 4.8 вказаного Положення передбачено, що висновок міжвідомчої комісії при районній адміністрації з рекомендаціями затверджує своїм розпорядженням голова районної адміністрації.

У разі ухилення або відмови особи від знесення самочинного будівництва у терміни, визначені розпорядчими документами, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за кошти особи, яка здійснила будівництво (п.5.3).

Таким чином, голова районної адміністрації уповноважений лише своїм розпорядженням затвердити відповідний висновок міжвідомчої комісії при районній адміністрації з рекомендаціями, а не такими розпорядженнями зобов’язувати особу демонтувати (знести) самочинне будівництво.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що РА належало запропонувати позивачу в добровільному порядку демонтувати самочинно (на думку відповідача) встановлене обладнання, а у випадку невиконання такої вимоги в добровільному порядку, - звернутися з позовною заявою в суд.

Висновок суду першої інстанції відповідно до якого дію Розпорядження має бути припинено через визнання протиправною і скасування в апеляційному порядку постанови у справі про адміністративне правопорушення від 09.10.2015 №212, якою на позивача накладено штраф у розмірі 51 грн за самочинно влаштовані в підвальному приміщенні будинку №43 на вул.Котляревського у м.Львові насос для підкачки води, розширювальний бак для води, а також бойлер для підігріву води у Квартиру №3, хоча і є таким, що зроблений без дослідження та врахування усіх наведених вище апеляційним судом положень, проте не може бути підставою для скасування постанови суду.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції було вірно ухвалено судове рішення яким позов задоволено, проте таке було ухвалено із помилковим застосуванням норм процесуального права, що однак не призвело до неправильного вирішення справи. Таким чином, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а прийняту судом першої інстанції постанову - без змін.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Франківської районної адміністрації Львівської міської ради залишити без задоволення, а постанову Франківського районного суду м.Львова від 17 лютого 2017 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили, а у разі складення у повному обсязі відповідно до ч.3 ст.160 КАС – з дня складення в повному обсязі.

Повний текст виготовлений 11 грудня 2017 року.