Постанова № 70894384, 06.12.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

Справа: № 826/9193/17 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.

Суддя-доповідач: Кузьмишина О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 грудня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Кузьмишиної О.М.,

Суддів: Глущенко Я.Б.,

Шелест С.Б.,

за участю секретаря судового засідання Пушенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, в якому позивач просив:

1) визнати протиправними дії відповідача щодо надіслання судам відповідної судової спеціалізації листа № 223-1650/0/4-16 від 16 червня 2016 року «Щодо окремих питань здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю в кримінальному провадженні»;

2) зобов'язати відповідача вчинити певні дії, а саме:

- відкликати лист № 223-1650/0/4-16 від 16 червня 2016 року шляхом надіслання судам відповідної судової спеціалізації відповідного повідомлення;

- надіслати судам відповідної судової спеціалізації копію судового рішення у цій справі.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2017 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, так як, на думку апелянта, зазначена постанова суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду скасуванню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ВССУ 16 червня 2016 року надіслав судам нижчого рівня лист № 223-1650/0/4-16 «Щодо окремих питань здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю в кримінальному провадженні».

Вказаним листом судовою палатою ВССУ у кримінальних справах, зокрема, було звернуто увагу місцевих та апеляційних судів на наступне:

«Відповідно до ч. 2 ст. 132 Кримінального процесуального кодексу України (КПК) усі клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжних заходів (ч. 2 ст. 131 КПК), подаються до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, що здійснює відповідне розслідування.

При цьому органом досудового розслідування, враховуючи системний аналіз положень п. 8 ч. 1 ст. 3 КПК та ч. 1 ст. 38 КПК, є: 1) слідчі підрозділи (Головне слідче управління, слідче управління, відділ, відділення) органів Національної поліції України, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів державного бюро розслідувань; 2) підрозділ детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України. Іншими словами, органом досудового розслідування в конкретному кримінальному провадженні є не сам правоохоронний орган, до складу якого входить відповідний підрозділ (Національна поліція України, Служба безпеки України, Національне антикорупційне бюро України), а його підрозділ (управління, відділ), визначений у ч. 1 ст. 38 КПК.

У випадку проведення досудового розслідування слідчою групою клопотання щодо застосування заходів забезпечення кримінального провадження також розглядаються слідчим суддею місцевого суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, що здійснює відповідне розслідування. Підставою для визначення територіальної юрисдикції суду першої інстанції при розгляді клопотань щодо застосування заходів забезпечення кримінального провадження є постанова керівника відповідного органу досудового розслідування про створення слідчої групи, в якій визначено місце проведення досудового розслідування.

Правильним є застосування зазначеного правила і до розгляду клопотань, територіальна підсудність щодо яких прямо не визначена процесуальним законом (наприклад, ч. 1 ст. 306, ч. 3 ст. 234 КПК тощо)».

Дії відповідача із надіслання листа № 223-1650/0/4-16 від 16 червня 2016 року призвели до застосування таких роз'яснень Дніпровським районним судом міста Києва як офіційної позиції вищестоящого суду при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу у кримінальному провадженні, в якому позивач є підозрюваним.

В ухвалі Дніпровського районного суду міста Києва від 09 лютого 2017 року у справі № 755/11308/16-к на обґрунтування наявності у цього суду повноважень щодо розгляду питання про обрання запобіжного заходу зазначено наступні положення:

« ... органом досудового розслідування в конкретному кримінальному провадженні є не сам правоохоронний орган, до складу якого входить відповідний підрозділ (Національна поліція України, Служба безпеки України, Національне антикорупційне бюро України), а його підрозділ (управління, відділ).

Підставою для визначення територіальної юрисдикції суду першої інстанції при їх розгляді є постанова керівника відповідного органу досудового розслідування про створення слідчої групи, в якій визначено місце проведення досудового розслідування.

Дана позиція слідчого судді кореспондується у повній мірі з позицією судової палати ВССУ, відображеною у листах «Щодо окремих питань здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю в кримінальному провадженні» (від 16.06.2016 № 223-1650/0/4-16) ...

У цій ситуації згідно постанови начальника управління з розслідування кримінальних правопорушень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури м. Києва ОСОБА_4 від 25.11.2016 слідує, що місцем проведення досудового розслідування у рамках кримінального провадження, унесеного до ЄРДР 12.08.2015 за №42015000000001716 визначено - третій слідчий відділ управління з розслідування кримінальних правопорушень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури м. Києва, розміщений у приміщенні за адресою: м. Київ. вул. Каунаська, 3, що знаходиться у Дніпровському районі м. Києва.

Як наслідок, слідчий суддя вважає, що це клопотання подане заявником із дотриманням положень кримінального процесуального законодавства України ... ».

Дніпровський районний суд міста Києва послався на лист відповідача № 223-1650/0/4-16 від 16 червня 2016 року як на обґрунтування свого висновку про те, що розгляд питання про обрання запобіжного заходу належить до його територіальної юрисдикції.

Застосування положень листа № 223-1650/0/4-16 від 16 червня 2016 року до позивача мало безпосередній вплив на гарантоване Конституцією України та Законами України його право на судовий захист, яке включає в себе право на розгляд справи судом, до підсудності якої вона віднесена законом.

З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи колегія суддів виходить з наступного.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (надалі-ВССУ) у своїх роз'ясненнях є послідовним, а правові позиції, викладені в них, - незмінними.

Як зазначається у преамбулі надісланого ВССУ листа від 16 червня 2016 року № 223-1650/0/4-16 реалізуючи законодавчу вимогу щодо надання судам нижчого рівня рекомендаційних роз'яснень з метою забезпечення однакового застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм чинного законодавства, з метою уникнення неоднозначного його тлумачення судова палата у кримінальних справах ВССУ звертає увагу місцевих та апеляційних судів на наступне.

Зазначені в абз.3 п. 1 листа ВССУ від 16 червня 2016 року № 223-1650/0/4-16 правові позиції є однаковими (буквально відтворені) з тими, що відображалися судовою палатою раніше, зокрема, в листах ВССУ «Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження» (від 05 квітня 2013 року № 223-559/0/4-13) і «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» (від 04 квітня 2013 року № 511-550/0/4-13).

Так, судова палата у кримінальних справах, розглядаючи питання територіальної підсудності клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, керувалася положеннями ч. 2 ст. 132 Кримінального процесуального кодексу України, про що свідчить абз. 1 п. 1 листа ВССУ від 16 червня 2016 року № 223- 1650/0/4-16, в якому зазначається, що «відповідно до ч. 2 ст. 132 Кримінального процесуального кодексу України усі клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжних заходів (ч. 2 ст. 131 Кримінального процесуального кодексу України), подаються до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, що здійснює відповідне розслідування».

Органом досудового розслідування, з огляду на зміст положень п. 8 ч. 1 ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України, а саме вжиття при розкритті терміна «керівник органу досудового розслідування» слів «слідчого управління, відділу, відділення», та ч. 1 ст. 38 Кримінального процесуального кодексу України, яка визначає коло органів досудового розслідування через використання слова «підрозділи», є:

1) слідчі підрозділи (Головне слідче управління, слідче управління, відділ, відділення) органів Національної поліції України, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів державного бюро розслідувань;

2) підрозділ детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України. Іншими словами, органом досудового розслідування в конкретному кримінальному провадженні є не сам правоохоронний орган, до складу якого входить відповідний підрозділ (Національна поліція України, Служба безпеки України, Національне антикорупційне бюро України), а його підрозділ (управління, відділ), визначений у ч. 1 ст. 38 КПК. Наведене також випливає із ч.3 ст. 32 Кримінального процесуального кодексу України, в якій зазначається, що у разі якщо кримінальне правопорушення, досудове розслідування якого проводилося територіальним управлінням Національного антикорупційного бюро України, вчинено у межах територіальної юрисдикції місцевого суду за місцезнаходженням відповідного територіального управління Національного антикорупційного бюро України, то кримінальне провадження здійснює суд, найбільш територіально наближений до суду за місцезнаходженням відповідного територіального управління Національного антикорупційного бюро України, іншої адміністративно-територіальної одиниці (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя). Іншими словами, використання у ч. З ст. 32 КПК формулювань «територіальним управлінням Національного антикорупційного бюро України» і «за місцезнаходженням відповідного територіального управління», спростовує позицію, що органом досудового розслідування в конкретному кримінальному провадженні є сам правоохоронний орган, до складу якого входить відповідний підрозділ (Національна поліція України, Служба безпеки України, Національне антикорупційне бюро України) та вказує, що правила територіальної підсудності, визначені у ст. 32 КПК, застосовуються виключно на стадії судового провадження.

Відповідно до ст. 218 Кримінального процесуального кодексу України всі питання, які виникають щодо місця проведення досудового розслідування, вирішує прокурор, він уповноважений законом його визначати. Таким чином, тобто відповідно до норми процесуального закону, прокурором було визначено місце проведення досудового розслідування та орган, який його здійснюватиме.

Згідно абз.3 п.1 листа ВССУ від 16 червня 2016 року № 223-1650/0/4-16 у випадку проведення досудового розслідування слідчою групою клопотання щодо застосування заходів забезпечення кримінального провадження також розглядаються слідчим суддею місцевого суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, що здійснює відповідне розслідування.

Судова палата у кримінальних справах, дотримуючись загального підходу, з урахуванням того, що до складу такої слідчої групи можуть бути також залучені слідчі органів досудового розслідування, які знаходяться поза межами територіальної юрисдикції органу досудового розслідування, що здійснює відповідне розслідування, задля уникнення ситуації, коли з тим самим питанням щодо того самого суб'єкта звертаються одночасно різні слідчі слідчої групи до різних слідчих суддів, беручи до уваги пункти 4.1 та 4.2 розділу IV Інструкції з організації діяльності органів досудового розслідування Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 09 серпня 2012 року № 686 (чинна на момент подання цього заперечення), зазначила, що «підставою для визначення територіальної юрисдикції суду першої інстанції при розгляді клопотань щодо застосування заходів забезпечення кримінального провадження є постанова керівника відповідного органу досудового розслідування про створення слідчої групи». Таким чином, судова палата наголосила, що в цій постанові має бути «визначено місце проведення досудового розслідування», при цьому слово «визначено» вживається не як вказівка на суб'єкт чи порядок прийняття такого рішення, а як вказівка на необхідність відображення/зазначення відповідної інформації (місця проведення досудового розслідування, визначеного згідно з процесуальним законом).

Слід наголосити, що питання підслідності у кримінальному провадженні чи визначення органу досудового розслідування судовою палатою у кримінальних справах у вищезазначених листах ВССУ не розглядалися.

З матеріалів справи вбачається, та зауважено представником відповідача, що право ОСОБА_3 на судовий контроль за дотриманням його прав, свобод та інтересів у кримінальному провадженні було забезпечено слідчим суддею, який згідно з п. 18 ч. 1 ст.3 Кримінального процесуального кодексу України обирається зборами суддів зі складу суддів суду першої інстанції.

Незважаючи на те, що прийняте слідчим суддею рішення у кримінальному провадженні, де ОСОБА_3 є підозрюваним, не підлягає оскарженню під час досудового розслідування в апеляційному поряду, останній в межах ч.3 ст.309 Кримінального процесуального кодексу України може подати заперечення проти нього під час підготовчого провадження в суді.

Відповідно до частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Із наведених положень вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цим рішенням.

Відповідно до статті 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Верховний Суд України, розглядаючи справу № 21-438а12, у своїй постанові від 26 березня 2013 року прийшов до правового висновку про те, що відповідно до ч. 1 статті 2, п.п. 6, 8 ч. 1 статті 3, ч. 1 статті 6 КАС України, предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси позивачів.

Відповідно до статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим посилання представника відповідача на те, що лист ВССУ від 16 червня 2016 року № 223-1650/0/4-16 не створює для ОСОБА_5 жодних юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення, що як наслідок є таким, що не має правового значення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 серпня 2017 року скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її складення в повному обсязі.

Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина

Судді: Я.Б.Глущенко

С.Б.Шелест

Повний текст постанови виготовлено 11.12.2017 року.