Ухвала суду № 70894351, 07.12.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

Справа: № 826/13334/17 Головуючий у 1-й інстанції: Скочок Т.О. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

У Х В А Л А

Іменем України

07 грудня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Атем Груп» на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Атем Груп» до Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Атем Груп» звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.07.2017р. № 0035011404.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року позовну заяву повернуто позивачу.

Не погодившись з ухвалою суду, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Атем Груп» звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Так, повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було усунуто недоліки позовної заяви, яку ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 жовтня 2017 року залишено без руху.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини 1, 2 статті 107 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтею 106 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства; 5) подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду чи відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 106 КАС України, до позовної заяви, крім іншого, додається також документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати.

Сплата судового збору за подання адміністративного позову, в силу положень ст. 106 КАС України, є процесуальним обов'язком сторони, що звертається до суду.

Порядок та розміри сплати судового збору регулюється Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI.

Разом з тим, приписами ч. 1 ст. 88 КАС України закріплено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Зазначена норма кореспондується зі ст. 8 Закону України «Про судовий збір» в силу положень частин 1 та 2 якої, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Отже за змістом наведених норм, судам надано право, врахувавши майновий стан сторони, звільнити її від сплати судового збору, відстрочити або розстрочити його сплату. При цьому, КАС України покладає на суд обов'язок розглянути заявлені сторонами клопотання та з врахуванням кожного окремого випадку навести мотиви щодо їх задоволення чи відмови у їх задоволенні відповідно до норм чинного законодавства.

Втім, визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 жовтня 2017 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Атем Груп» було залишено без руху та встановлено позивачу п'ятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви, а саме: про подання до суду доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.

Вищезазначену ухвалу суду отримано Товариством з обмеженою відповідальністю «Атем Груп» 26.10.2017р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Зазначена ухвала в апеляційному порядку не оскаржувалася та набрала законної сили.

На виконання вимог ухвали суду від 23.10.2017р., позивачем було подано клопотання про відстрочення сплати судового збору, у зв'язку з незадовільним фінансовим становищем та систематичним блокуванням реєстрації податкових накладних фіскальними органами.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Атем Груп» фактично позбавлено можливості вести нормальну господарську діяльність та не отримує прибутки, у зв'язку з чим, не могло сплатити судовий збір у визначений судом строк. На підтвердження вказаного, ТОВ «Атем Груп» додано до даного клопотання виписку з особових рахунків за 26.10.2017р., відкритих у ПАТ «ВТБ Банк».

Колегія суддів звертає увагу на те, що в даному випадку, позивач обґрунтовував, що на час подання позовної заяви, тобто тимчасово, він немає можливості сплатити судовий збір та мав намір сплатити його пізніше, тому просив суд відстрочити сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.

Так, в клопотанні про відстрочення сплати судового збору позивач зазначив про те, що не може сплатити судовий збір у визначений п'ятиденний термін, у зв'язку з незадовільним фінансовим становищем, а також відмовою у відшкодуванні податку на додану вартість реальному експортеру.

Проте, суд першої інстанції наведені обставини до уваги не взяв, пославшись на ненаведення позивачем достатніх аргументів в підтвердження неможливості сплати судового збору та ненадання відповідних доказів, зокрема, доказів відсутності рахунків відкритих в інших банківських установах, відсутності ліквідного майна.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013 зазначив, що «гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14 травня 1981 року № R (81) 7: «У тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D).

Крім того, колегія суддів враховує практику Європейського Суду з прав людини (рішення від 19.06.2001 року Справа «Креуз проти Польщі» (CASE OF KREUZ v. POLAND) - заява N 28249/95), де суд дійшов висновку, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

У зв'язку з цим, при здійсненні правосуддя в адміністративних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до ст.ст. 87, 88 КАС України, Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судових зборів за розгляд позовів, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду та відстоюванні свого позову в суді, з другого боку.

У справі «Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії» Європейський суд з прав людини виходив з того, що судовий збір має бути «розумним», тобто таким, що може бути сплачений заявником. Адже невиправдано великий розмір, який не враховує фінансового становища заявників, а обчислюється на основі певного відсотка від суми, що є предметом розгляду справи, може бути розцінений як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя.

Також Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4.ХІ.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що у суду першої інстанції були відсутні підстави приймати ухвалу про повернення позовної заяви, з підстав не усунення ним недоліків позовної заяви, яку ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 жовтня 2017 року залишено без руху.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на порушення судом першої інстанції порядку вирішення питання щодо судових витрат.

Так, згідно частин першої статті 98 та пункту 4 частини першої статті 165 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат ухвалою, в резолютивній частині якої зазначає свій висновок.

Отже, питання щодо судових витрат, зокрема, стосовно відстрочення сплати судового збору вирішується судом в ухвалі із зазначенням висновку в резолютивній частині - про задоволення клопотання або його відмови.

В даному випадку, суд першої інстанції фактично не вирішив зазначене питання, оскільки відсутній висновок в резолютивній частині про задоволення або відмову у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Згідно ст. 8 Конституції України, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Положенням ч. 4 ст. 6 КАС України, яка гарантує право на судовий захист, передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод у статті 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд. Згідно з її положеннями, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як визначено у статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Так, у рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, колегія суддів приходить до висновку, що повернення позовної заяви унеможливило доступ позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви, а тому, зазначена ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 199 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 199, 204, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атем Груп» задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає як така, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Повний текст ухвали виготовлено 12.12.2017 року