Ухвала суду № 70894024, 05.12.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

Справа: №810/2960/14 Головуючий у 1- й інстанції: Виноградова О.І.

Суддя-доповідач: Сорочко Є.О.

У Х В А Л А

Іменем України

05 грудня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сорочка Є.О.,

суддів Земляної Г.В.,

Мельничука В.П.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_5 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Окружного адміністративного суду м. Києва, Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України про зобов'язання змінити формулювання наказу та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, про зобов'язання змінити формулювання пунктів 1, 2 наказу голови Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 березня 2014 року № 75/к та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 491 432 грн 90 коп.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року позов задоволено:

- визнано протиправним п. 1 наказу голови Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 березня 2014 року № 75/к в частині визначення дати поновлення ОСОБА_5 на посаді судді зазначеного суду з 19 березня 2014 року;

- зобов'язано Окружний адміністративний суд м. Києва змінити дату, зазначену у п. 1 наказу голови Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 березня 2014 року № 75/к, зокрема, зазначивши в наказі, що датою поновлення ОСОБА_5 на посаді судді є 07 серпня 2010 року;

- стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_5 суддівську винагороду (заробітну плату) за час вимушеного прогулу за період з 7 серпня 2010 року по 18 березня 2014 року у сумі 483 857 грн. 42 коп.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що указ Президента України від 18 червня 2010 року № 709/2010 (далі - Указ № 709/2010), яким позивача було звільнено з посади, видано на підставі рішення Вищої ради юстиції «Про внесення подання Президенту України про звільнення з посади судді ОАС м. Києва ОСОБА_5 за порушення присяги» від 07 червня 2010 року № 453/0/15-10 (далі - Рішення № 453/0/15-10), яке постановою Вищого адміністративного суду України від 27 січня 2011 року по справі № П-136/10 (з урахуванням ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року) визнано незаконним. Внаслідок таких дій, на переконання суду першої інстанції, було порушено право позивача обіймати посаду судді з дати його відрахування зі штату Окружного адміністративного суду м. Києва - 06 серпня 2010 року, на підставі наказу цього суду від 06 серпня 2010 року № 195/к.

Не погодившись з цим рішенням суду першої інстанції, Окружний адміністративний суд м. Києва подав апеляційну скаргу, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року апеляційну скаргу задоволено, постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року скасовано та ухвалено нову, якою у задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд апеляційної інстанції, з яким погодився також і Вищий адміністративний суд України (ухвала від 16 лютого 2016 року), виходив з того, що Указ № 709/2010 в частині звільнення позивача з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді, протиправним чи незаконним не визнавався та був чинним з моменту прийняття - 18 червня 2010 року до його скасування указом виконуючого обов'язки Президента України від 18 березня 2014 року № 311/2014.

У зв'язку із прийняттям 11 вересня 2017 року Верховним Судом України постанови по справі №21-882а17 (П-136/10) позивач 29 вересня 2017 року звернувся до Київського апеляційного адміністративного суду із заявою про перегляд постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року за нововиявленими обставинами. 05 грудня 2017 року представник позивача подав до суду уточнення вимог заяви та просив: скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року залишити без змін.

Свою заяву позивач обґрунтовує тим, що Верховний Суд України згаданим рішенням скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 27 січня 2011 року та ухвалу цього суду від 01 листопада 2011 року, які слугували підставою для відмови у задоволенні позову у справі, що розглядається, та скасував Рішення № 453/0/15-10 і Указ № 709/2010, поновив позивача на посаді з 18 червня 2010 року.

У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Норми спеціального законодавства не визначають особливостей вирішення спорів про зміну дати звільнення, оплати за час вимушеного прогулу суддів, тому, вирішення даної справи має вирішуватись за загальними правилами. Зокрема, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 232 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про <…> зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу <…>.

Як вбачається з матеріалів справи, указом Президента України від 22 серпня 2007 року № 762/2007 позивача призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва строком на п'ять років.

Вищою радою юстиції 07 червня 2010 року прийнято рішення № 453/0/15-10 «Про внесення подання Президенту України про звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_5 за порушення присяги».

На підставі цього рішення, указом Президента України від 18 червня 2010 року №709/2010 позивача звільнено з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді.

На виконання вказаного указу 06 серпня 2010 року наказом голови Окружного адміністративного суду міста Києва № 195/к (далі - Наказ № 195/к) позивача відраховано зі штату Окружного адміністративного суду міста Києва та виплачено компенсацію за невикористану частину основної та додаткової відпустки.

Вказані вище Рішення № 453/0/15-10 та Указ № 709/2010 були оскаржені позивачем у до суду.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 27 січня 2011 року по справі № П-136/10, позовні вимоги було задоволено частково: визнано незаконними Рішення № 453/0/15-10 та Указ № 709/2010 в частині звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_5. у зв'язку з порушенням присяги судді; відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_5 до Вищої ради юстиції про скасування рішення Вищої ради юстиції.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 лютого 2011 року по справі № П-136/10 виправлено описку у постанові Вищого адміністративного суду від 27 січня 2011 року, шляхом викладення резолютивної частини рішення у такій редакції: «Визнати незаконним рішення Вищої ради юстиції від 07 червня 2010 року № 453/0/15-10 «Про внесення подання Президенту України про звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду м. Києва ОСОБА_5 за порушення присяги. Відмовити ОСОБА_5 в задоволенні іншої частини позовних вимог».

Указом виконуючого обов'язки Президента України від 18 березня 2014 року № 311/2014 скасовано положення Указу Президента України від 18 червня 2010 року № 709/2010 «Про звільнення суддів» у частині звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_5 у зв'язку з порушенням присяги судді.

У зв'язку із викладеним, 19 березня 2014 року, головою Окружного адміністративного суду м. Києва видано наказ № 75/к (далі - Наказ № 75/к), яким позивача було поновлено на посаді з 19 березня 2014 року та встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу (стаж роботи на посаді судді 14 років 9 місяців 20 днів).

17 квітня 2014 року головою Окружного адміністративного суду м. Києва видано наказ № 103/к «Про внесення змін до наказу № 75/к від 19 березня 2014 р.». Згідно з п. 1 якого було внесено зміни до п. 2 Наказу № 75/к шляхом викладення його в новій редакції: «ОСОБА_5 виплачувати щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40 % посадового окладу (стаж роботи на посаді судді 15 років 5 місяців 14 днів)». Відділ планово-фінансової діяльності та звітності Окружного адміністративного суду м. Києва зобов'язано здійснити відповідний перерахунок заробітної плати позивача.

Не погоджуючись із зазначеною в Наказі № 75/к датою поновлення на посаді, позивач у квітні 2014 року звернувся до суду з позовом, що розглядається у даній справі.

Також, не погоджуючись із згаданим вище рішенням Вищого адміністративного суду України 27 січня 2011 року по справі № П-136/10, у червні 2011 року позивач подав до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) заяву проти України, в якій скаржився: за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4листопада 1950року №ETS №005, ратифікованої Законом України від 17липня 1997року №475/97-ВР (далі - Конвенція), на те, що провадження стосовно його звільнення було несправедливим та суперечило принципу незалежного і безстороннього суду; за статтею 8 Конвенції на те, що звільнення значним чином вплинуло на його приватне життя.

З огляду на схожість заяви ОСОБА_5 з іншими заявами, поданими до ЄСПЛ громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об'єднані для спірного розгляду.

ЄСПЛ 19 січня 2017 року ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема і за заявою ОСОБА_5 № 35336/11, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача: пункт 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя. Рішення ЄСПЛ набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.

У зв'язку із викладеним, за результатами розгляду заяви ОСОБА_5 про перегляд Верховним Судом України судового рішення з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 КАС, Верховний Суд України постановив: постанову Вищого адміністративного суду України від 27 січня 2011 року та ухвалу цього ж суду від 01 лютого 2011 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати; в цій частині ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_5 задовольнити; скасувати Рішення №453/0/15-10; визнати незаконним Указ №709/2010 у частині звільнення з посади судді окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_5. у зв'язку з порушенням присяги судді; поновити ОСОБА_5 на посаді судді окружного адміністративного суду міста Києва з 18 червня 2010 року.

Як зазначалося, із прийняттям Верховним Судом України зазначеного рішення позивач пов'язує наявність підстав для перегляду постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року у даній справі за нововиявленими обставинами.

Відповідно до ч. 1, п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 245 КАС постанова або ухвала суду, що набрала законної сили, може бути переглянута у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; скасування судового рішення, яке стало підставою для прийняття постанови чи постановлення ухвали, що належить переглянути.

Беручи до уваги те, що підставою для відмови у задоволенні позову у даній справі слугувала чинність Указу №709/2010 з 18 червня 2010 року до 18 березня 2014 року, у визнанні незаконним та скасуванні якого було відмовлено відповідними рішеннями Вищого адміністративного суду України, то скасування цих рішень Верховним Судом України та визнання незаконним Указу №709/2010 безумовно свідчить про наявність нововиявлених обставин у даній справі.

Щодо наслідків визнання Указу №709/2010 незаконним, колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 171-1 КАС Вищий адміністративний суд України за наслідками розгляду справи може визнати акт <…> Президента України, <…> незаконним повністю або в окремій його частині.

Як роз'яснив пленум Вищого адміністративного суду України у постанові від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» (далі - Постанова № 7), за правилами пункту 1 частини п'ятої статті 171-1 КАС Вищий адміністративний суд України за наслідками розгляду справи може визнати акт Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України незаконними повністю або в окремій його частині. Отже, визнати неконституційними такі акти суд не може. Водночас з огляду на положення пункту 1 частини другої статті 162 КАС у разі визнання акта незаконним суд повинен скасувати його, якщо він є актом індивідуальної дії, або визнати нечинним, якщо він є нормативно-правовим актом, про що зазначити у резолютивній частині постанови.

Таким чином, Вищий адміністративний суд України (Верховний Суд України як суд апеляційної інстанції) вправі за результатами розгляду справи визнати незаконним і скасувати акт Президента України індивідуальної дії, а також визнати незаконним та нечинним нормативно-правовий акт Президента України.

Визнаючи незаконним Указ №709/2010, Верховний Суд України не вказав у резолютивній частині рішення про його скасування, оскільки указом виконуючого обов'язки Президента України від 18 березня 2014 року № 311/2014, положення Указу №709/2010 в частині, що стосуються позивача вже було скасовано.

У п. 10.2 Постанови № 7 пленум Вищого адміністративного суду України наголосив на відмінностях правих наслідків скасування акта суб'єкта владних повноважень та визнання такого акта нечинним. Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта. Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Таким чином, визнання Верховним Судом України Указу №709/2010 незаконним свідчить про невідповідність цього указу актам вищої юридичної сили не з моменту проголошення Верховним Судом України відповідного рішення, а безпосередньо з моменту прийняття цього указу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно ч. 1 ст. 8 КАС суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

З огляду на викладені положення, на переконання апеляційного суду, застосування у спірних правовідносинах акта Президента України, визнаного судом незаконним, є необгрунтованим та протиправним.

Оскільки звільнення позивача, як зазначалося, було незаконним, враховуючи, що зі штату Окружного адміністративного суду міста Києва його було відраховано 06 серпня 2010 року на підставі Наказу № 195/к, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції вірно задовольнив позов в частині, що стосується зміни дати поновлення ОСОБА_5 на посаді судді (07 серпня 2010 року).

Отже, Київський апеляційний адміністративний суд у постанові від 12 лютого 2015 року внаслідок незнання про незаконність Указу №709/2010 дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 253 КАС суд може скасувати постанову чи ухвалу у справі і прийняти нову постанову чи ухвалу або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення. При ухваленні нового судового рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

В апеляційній скарзі відповідач не стверджує про допущення судом першої інстанції порушень в частині стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, а також не спростовує здійснені судом розрахунки відповідних сум. При цьому, у колегії суддів відсутні підстави вважати, що приймаючи рішення в цій частині, суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального чи процесуального права або невірно встановив обставини справи.

Враховуючи викладені обставини, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав на задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції було порушено норми матеріального та/або процесуального права, допущено неповне з'ясування або надано невірну оцінку обставинам які впливають на правильність вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 200, 206, 245, 252-254 КАС, суд

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_5 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2015 року скасувати.

Прийняти нову ухвалу, якою апеляційну скаргу Окружного адміністративного суд міста Києва залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року - без змін.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту постановлення та може бути оскаржене до суду касаційної інстанції в порядку та строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Є.О. Сорочко

Суддя Г.В. Земляна

Суддя В.П. Мельничук

Повний текст рішення виготовлений 11.12.2017.