Ухвала суду № 70884865, 06.12.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/147/17

У Х В А Л А

Іменем України

06 грудня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого судді – Куштана Б.П. (доповідача), суддів: Джуги С.Д. і ОСОБА_1,

при секретарі: Волощук В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 17 серпня 2017 року за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_3 та Дубрівської сільської ради Ужгородського району, третя особа – Ужгородська районна державна нотаріальна контора, про встановлення факту, що має юридичне значення, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 17 серпня 2017 р. позов задоволено: встановлено факт, що ОСОБА_6, який помер 15.04.2015 р., постійно проживав на день смерті з померлою 16.08.2009 р. мамою - ОСОБА_7, у будинку за адресою: Ужгородський район, с. Дубрівка, вул. Центральна, 87.

Представник ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 просить скасувати це рішення, а позовну заяву – залишити без розгляду. Доводить про невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Указує, що судом першої інстанції було розглянуто справу окремого провадження у порядку позовного провадження, а тому суд мав застосувати положення ч.6 ст.235 ЦПК України. Зазначає про неналежну оцінку доказів, зокрема, показань свідків.

Письмових заперечень або пояснень на скаргу позивачі та третя особа не подавали.

Суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

При цьому судом установлено, що ОСОБА_8 (свідоцтво про народження серії ІІІ-ФМ № 388797) та ОСОБА_4 (свідоцтво про народження серії ІІІ-ФМ № 285565) є спадкоємцями померлої 16 серпня 2009 р. ОСОБА_7 (свідоцтво про смерть серії 1-ФМ №087388) та померлого 15 квітня 2015 р. батька – ОСОБА_6 (свідоцтво про смерть серії І-ФМ № 187954).

Спадкове майно, що залишилося після смерті ОСОБА_6,складається із житлового будинку, який знаходиться в с. Дубрівка, вул. Центральна, буд. 87, Ужгородського району.

Випискою із рішення Дубрівської сільської ради Ужгородського району 7 сесії 22 скликання від 04 жовтня 1996 р. «Про передачу земель у приватну власність для ведення особистого підсобного господарства» було вирішено передати безоплатно у приватну власність земельні ділянки в с.Дубрівка ОСОБА_7, с.Дубрівка, 87 площею 0,37 га (а.с.6).

Також випискою із рішення Дубрівської сільської ради Ужгородського району 15 сесії 4 скликання (ІІ засідання) від 29 грудня 2004 р. «Про внесення змін до рішень сесій сільської ради» було вирішено: внести зміни до рішень сесій сільської ради та передати громадянам безкоштовно у приватну власність земельні ділянки для ведення будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд, та для ведення особистого селянського господарства на території Дубрівської сільської ради ОСОБА_7, № будинку 87, загальна площа 0,37 га: для будівництва та обслуговування житлового будинку – 0,25 га, та 0,12 га – для ведення особистого селянського господарства (а.с.7).

На випадок своєї смерті ОСОБА_7 залишила заповіт від 22 лютого 2000 р., посвідчений секретарем виконавчого комітету Дубрівської сільської ради, у якому все своє майно заповіла своєму сину – ОСОБА_6 (а.с.7).

Забудовником будинку № 87 по вул. Центральна в с. Дубрівка була ОСОБА_7. Рік побудови – 1976 (а.с.9). На день смерті ОСОБА_7 в с. Дубрівка, вул. Центральна, буд. 87, Ужгородського району ніхто не був зареєстрований (а.с.8). ОСОБА_6 дійсно проживав на території Дубрівської сільської ради в с. Дубрівка, вул. Центральна, буд. 87, Ужгородського району (а.с.8). На день його смерті у вказаному будинку ніхто не був зареєстрований (а.с.8). Батько позивачів заповіт від свого імені у виконавчому комітеті Дубрівської сільської ради не посвідчував (а.с.8).

ОСОБА_9 (мати позивачів) своєю заявою від 06.10.2015 року № 394 заявила, що відмовляється від належної їй долі за законом спадкового майна після смерті чоловіка ОСОБА_6 на користь сина померлого – ОСОБА_4, та доньки померлого – ОСОБА_5 (а.с.9).

Позивачі своєю заявою від 06.10.2015 року № 395 прийняли спадщину після смерті батька (а.с.10).

Батько позивачів на день смерті своєї мами фактично проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. В установлений законом шестимісячний термін ОСОБА_6 не звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини з матеріальних та сімейних причин. Указане підтверджуються доданими до заяви документами, зокрема квитанціями про сплату комунальних послуг за цією адресою, де платником значиться ОСОБА_6 (а.с.15).

Окрім того, суд першої інстанції констатував, що вказаний у позовній заяві факт повинен бути встановлений у порядку окремого провадження, але так як із його встановленням виникає спір про право власності на будинок у с. Дубрівка, вул. Центральна, буд. 87, Ужгородського району з ОСОБА_3, яка також претендує на оформлення спадщини, то вказаний факт належить встановлювати в позовному провадженні, як це було подано позивачем.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції через їх відповідність повно з’ясованим фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та належно оціненим доказам.

Згідно з положеннями ст. 303 ч.1 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд розглянув у порядку позовного провадження справу, яка має розглядатися у порядку окремого провадження, а встановивши, що в спірних правовідносинах наявний спір про право, мав залишити заяву про встановлення юридичного факту без розгляду.

Такий довід не заслуговує на увагу як суперечний обставинам справи та належним до застосування нормам процесуального права.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 234 ЦПК України встановлено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає у порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п.5 ч.2 ст.234 ЦПК України).

Установлення фактів, що мають юридичне значення, урегульовано главою 6 ЦПК України, зокрема ст. 256, згідно з ч.2 і ч.4 якої у судовому порядку можуть бути встановлені також інші (окрім передбачених ч.1 указаної статті) факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Відповідно до роз’яснень, викладених у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов’язується з наступним вирішенням спору про право. В листі Верховного Суду України від 01.01.2012 щодо судової практики розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення роз’яснено, що не можуть бути встановлені в судовому порядку факти щодо встановлення факту винесення вироку або постановлення рішення суду щодо відповідної особи.

За приписами ч.ч.1,3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з роз’ясненнями п.23 Постанови пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 за № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв’язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися у суд із заявою про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

Позивачі реалізували своє право та звернулися у суд із позовною заявою про встановлення факту постійного проживання їхнього батька зі спадкодавцем на час відкриття спадщини (його мамою) з метою оформлення спадкових прав.

Так, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у порядку окремого провадження. Однак, позивачі звернулися до суду одразу з позовною заявою, оскільки вимога заявників пов’язана з наступною реалізацією ними права на отримання спадщини, що в свою чергу породжує спір про право, оскільки ще одним спадкоємцем є ОСОБА_3

Суд першої інстанції відкривав провадження у справі саме в порядку позовного провадження, що повністю узгоджується із характером спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд розглядав справу не в порядку окремого провадження, а в позовному провадженні, не мають правового значення, оскільки суд дотримався вимог процесуального закону та встановив, що між сторонами наявний спір про право, який повинен розглядатися у порядку позовного провадження.

Решта доводів апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскарженого рішення як неістотні для суті спору, необґрунтовані та не доведені.

У контексті наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, не встановлено.

Керуючисьст.ст. 303 ч.1, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, -

УХВАЛИЛА:

1. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 відхилити. 2. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 17 серпня 2017 року залишити без змін. 3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: