Рішення № 70883872, 07.12.2017, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа №263/3847/16-ц

Провадження №2/263/581/2017

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 грудня 2017 року Жовтневий районний суд м.Маріуполя Донецької області під головуванням судді Папаценко П.І., при секретарі Масюк М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 міської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_4, про визнання правочину недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 міська рада звернулася до суду з вказаним позовом, уточненим під час судового розгляду справи, просила суд визнати недійсним договір іпотеки від 23.02.2016 року зареєстрований в реєстрі за №462, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_4 В обґрунтування позовних вимог зазначене наступне. На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №29695747 від 21.05.2016 року за договором іпотеки ОСОБА_3 набула право власності на нежитлову будівлю, яка розташована за адресою: м.Маріуполь, пр.Нахімова, 105-а, яка складається з магазину літ.А-1, площадки літ.а-1. Ухвалою Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 11.08.2015 року у справі №0519/12129/2012 скасоване заочне рішення цього ж суду від 19.11.2012 року у справі №2/0519/4623/12. При укладені договору іпотеки №462 від 23.02.2016 року ОСОБА_2 приховав той факт, що на час його укладення право власності за ним вже було скасоване, але до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зміни внесені не були. Крім того, ОСОБА_2 знаючи про те, що у Донецькому окружному адміністративному суді розглядається справа №805/65/16-а за позовом ОСОБА_1 міської ради про скасування державної реєстрації права власності, укладає вказаний договір іпотеки, що зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 21.05.2016 року. Вважає, що дії ОСОБА_2 були направлені на фіктивний перехід права власності на спірне нерухоме майно з метою приховати це майно незважаючи на рішення суду.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, наполягав на їх задоволені, за обставинами, наведеними у позовній заяві. Додатково пояснив, інтереси ОСОБА_1 міської ради порушуються тим, що у 2012 році ОСОБА_2 самовільно збудував нежитлове приміщення, чим самовільно захватив земельну ділянку комунальної власності. Право власності на створений магазин літ.А-1, площадку літ.а-1 за адресою: м.Маріуполь, пр.Нахімова, 105-а, визнавалося за ОСОБА_2 на підставі заочного рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 19.11.2012 року, на якому представник міської ради не був присутнім, та пізніше за його заявою дане рішення було скасоване. В подальшому ОСОБА_2, продовжуючи порушувати закон, права та інтереси міської ради, під час розгляду справ у судах, маючи на руках скасоване заочне рішення про визнання права власності на вказаний магазин, оформлює ще 23.02.2016 року договір іпотеки, за яким право власності на самовільно збудоване нежитлове приміщення – магазин, перейшло до ОСОБА_3 за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №29695747 від 21.05.2016 року.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 у судове засідання не з’явилися, про час, місце розгляду справи були повідомлені належним чином, їх представник ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнала, заперечувала проти його задоволення, оскільки договір укладено з додержанням вимог цивільного законодавства, права та інтереси позивача не порушені. Відповідачі весь період часу діяли відповідно до закону.

Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилася, надала заяву про розгляд справи без її участі.

Суд, враховуючи позицію сторін, дослідивши матеріали справи, що розглядається, завірену копію нотаріальної справи за договором іпотеки від 23.02.2016 року, матеріали цивільної справи №0519/12129/2012, вважає, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правові відносини.

За довідкою голови Жовтневої районної адміністрації ОСОБА_1 міської радивід 9.07.2012 року «Про узгодження розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності на території м.Маріуполя», ОСОБА_2, код ІНН НОМЕР_1, дозволено здійснювати цілодобово, в період з 3.07.2012 року до 31.12.2012 року роздрібну торгівлю мучними виробами, безалкогольними напоями з автопричепа на перехресті пр.Будівельників та пр.Миру (раніше пр.Леніна) в м.Маріуполі.

Ця довідка підтверджує місце розміщення малої архітектурної форми для здійснення підприємницькою діяльності на території м.Маріуполя за адресою, узгодженою з районною адміністрацією і з режимом роботи, який узгоджено з господарюючим суб’єктом, вона не є дозвільним документом і не дає права заняття вказаним видом діяльності без правовстановлюючих документів, передбачених чинним законодавством.

Згідно повідомлення міського комунального підприємства «ОСОБА_1 бюро технічної інвентаризації» від 17.10.2012 року та технічного паспорту, за адресою: м.Маріуполь, пр.Нахімова, 105-а, громадянин ОСОБА_2 самовільно збудував магазин літ.А-1, площею 6,3 кв.м., бетонну площадку літ.а-1.

19.11.2012 року Жовтневим районним судом м.Маріуполя у справі №2/0519/4623/2012 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 міської ради ухвалене заочне рішення, яким за ОСОБА_2 визнано право власності на магазин літ.А-1, площею 6,3 кв.м., площадку літ.а-1, що розташовані за адресою : м.Маріуполь, пр.Нахімова, 105-а.

30.11.2012 року до Реєстру прав власності на нерухоме майно внесений запис про реєстрацію права власності на вказану нежитлову будівлю за ОСОБА_2 на підставі наведеного рішення суду (реєстровий номер 38380821).

17.07.2015 року до Жовтневого районного суду м.Маріуполя від представника ОСОБА_1 міської ради надійшла заява про перегляд заочного рішення від 19.11.2012 року з тієї підстави, що ОСОБА_2 здійснив самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була йому відведена для цієї мети, така земельна ділянка не була йому надана у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно, чим порушені права ОСОБА_1 міської ради, як власника земельної ділянки.

11 серпня 2015 року Жовтневим районним судом м.Маріуполя у справі №0519/12129/2012 постановлена ухвала, якою скасоване заочне рішення цього ж суду від від 19.11.2012 року у справі №2/0519/4623/2012, справа призначена до розгляду в загальному порядку. Дана ухвала набрала законної сили 11.08.2015 року.

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 23.09.2015 року у справі №0519/12129/2012 (провадження №2/263/2994/2015) позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 міської ради про визнання права власності залишено без розгляду. Ця ухвала набрала законної сили 29.09.2015 року, про що свідчить відповідна відмітка суду.

6.01.2016 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 міської ради, датований 30.12.2015 року, до Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області, міського комунального підприємства «ОСОБА_1 бюро технічної інвентаризації»,Маріупольського міського управління юстиції Донецької області, третя особа на стороні відповідачів ОСОБА_2, за результатами розгляду якого постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29.02.2016 року у справі №805/65/16-а скасовано державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на 1/1 частки об’єкта нерухомого майна (реєстраційний номер майна:38380821, тип майна: нежитлова будівля, адреса нерухомого майна: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Нахімова, будинок 105-а, загальна площа 6,3 кв.м., технічний опис майна: основна будівля літ.А-1 (магазин), площадка літ.а-1, номер запису: 5106 в книзі: 9, яке виникло на підставі рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 19.11.2012 року у справі №2/0519/4623/12, рішення про державну реєстрацію якого прийнято 30.11.2012 року реєстратором міського комунального підприємства «ОСОБА_1 бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_6 і запис про яке внесений до Реєстру прав власності на нерухоме майно 30 листопада 2012 року.

Згідно ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 15.02.2016 року у справі №805/65/16-а:

- про дату, час і місце судового розгляду особи, які беруть участь у справі, повідомлені належним чином з дотриманням вимог ст.ст. 33-36, 38 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України);

- 15 лютого 2016 року через відділ діловодства та документообігу суду від представника третьої особи надійшло клопотання про зупинення провадження у справі строком на один місяць для подання заперечень проти позову та доказів на їх підтвердження;

- клопотання представника третьої особи ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі задоволено;

- зупинено провадження в адміністративній справі № 805/65/16-а за позовом ОСОБА_1 міської ради до Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області, Міського комунального підприємства «ОСОБА_1 бюро технічної інвентаризації», Маріупольського міського управління юстиції Донецької області, реєстратора міського комунального підприємства «ОСОБА_1 бюро технічної інвентаризації», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів ОСОБА_2, про скасування державної реєстрації права власності - до 29 лютого 2016 року.

З наведеного вбачається, що відповідачу ОСОБА_2 та його представнику достовірно було відомо як про скасування 11 серпня 2015 року Жовтневим районним судом м.Маріуполя заочного рішення у справі №0519/12129/2012, яким за ОСОБА_2 було визнано право власності на магазин літ.А-1, площею 6,3 кв.м., площадку літ.а-1, що розташовані за адресою : м.Маріуполь, пр.Нахімова, 105-а, так і про адміністративний позов ОСОБА_1 міської ради про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на вказане майно.

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень постанова Донецького окружного адміністративного суду від 29.02.2016 року у справі №805/65/16-а набрала законної сили 11.04.2016 року.

Під час судового розгляду вказаного адміністративного позову Донецьким окружним адміністративним судом укладено договір іпотеки від 23.02.2016 року між іпотекодавцем ОСОБА_2 та іпотекодержателем ОСОБА_3, зареєстрованим в реєстрі за №462, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4

За умовами договору іпотеки:

- цим договором забезпечується виконання зобов’язання, що виникло у іпотекодавця на підставі договору позики грошей від 14.03.2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у простій письмовій формі та додатковими договорами до нього, які можуть бути укладені в майбутньому;

- зміст основного зобов’язання за договором позики грошей забезпечено іпотекою: позикодавець ОСОБА_3 на умовах позики згідно зі ст.ст.1046-1053 ЦК України передає у борг позичальнику ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 50000 грн. без виплати відсотків в строки, зазначені в договорі позики, зі строком повернення боргу до 14.03.2016 року;

- в забезпечення виконання зобов’язань за основним договором іпотекодавець ОСОБА_2 передає в іпотеку нежитлову будівлю: магазин літ.А-1, загальною площею 6,3 кв.м., площадку літ. а-1, що розташовані за адресою:Донецька область, м.Маріуполь, пр.Нахімова, будинок 105-А;

- предмет іпотеки належить іпотекодавцюДуднік А.В. на підставі рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 19.11.2012 року, справа №2/0519/4623/12, що набрало законної сили 29.11.2012 року, зареєстрованого в МКП «ОСОБА_1 бюро технічної інвентаризації 30.11.2012 року;

- сторони оцінюють предмет іпотеки в 50000 грн.;

- іпотекодавець ОСОБА_2 гарантує, що предмет іпотеки на момент укладення Договору іпотеки у спорі не перебуває;

- договір іпотеки укладається за письмовою згодою дружини іпотекодавця ОСОБА_2 (дівоче прізвище ОСОБА_3) ОСОБА_7;

- договір іпотеки укладається за письмовою згодою чоловіка іпотекодержателя – ОСОБА_8;

- згідно Застереження сторони домовились, що звернення стягнення на предмет іпотеки буде здійснюватися наступними позасудовими сособами: способом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку», а саме іпотекодавець та іпотекодержатель цим встановили, що в разі незадоволення вимоги іпотекодержателя по виконанню позичальником умов Договору позики для задоволення цієї вимоги право власності на Предмет іпотеки переходитиме до іпотекодержателя ОСОБА_3, а саме цей Договір буде правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя ОСОБА_3 на вищевказане майно.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна, державна реєстрація права власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю - магазин літ.А-1, загальною площею 6,3 кв.м., площадку літ. а-1, що розташовані за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Нахімова, будинок 105-А, здійснена на ОСОБА_3 19.05.2016 року (номер запису про право власності: 14602863) на підставі договору іпотеки від 23.02.2016 року, зареєстрованого в реєстрі за №462.

Стаття 2 Закону України «Про іпотеку» регламентує, що законодавство України про іпотеку базується на Конституції України і складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України, цього Закону та інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України.

За положеннями ст.5 Закону України «Про іпотеку», предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов:

-нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;

- нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення;

- нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку, як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому.

Після скасування рішення суду про визнання права власності на самочинно зведену нежитлову будівлю - магазин літ.А-1, загальною площею 6,3 кв.м., площадку літ. а-1 відповідач ОСОБА_2 не прийняв передбачені законом заходи до узаконення спірної будівлі, яка розташована на земельній ділянці за адресою: Донецька область,м.Маріуполь, пр.Нахімова, будинок 105-А.

Проте, до прийняття самочинно зведеної будівлі в експлуатацію, до її узаконення в установленому законом порядку, ця будівля не є об’єктом нерухомого майна і не може бути предметом іпотеки,як нерухомого майна, за умови, що право власності на вказаний об’єкт нерухомого майна за ОСОБА_2 не було набуте у зв’язку із скасуванням заочного рішення Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 19.11.2012 року у справі №2/0519/4623/2012.

За вимогами ст.17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним, що вказує на правильно обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.

Згідно положень ст.37 Закону України «Про іпотеку» , іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

До особи, яка на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, включеного до іпотечного договору, набула право власності на предмет іпотеки (об’єкт нерухомого майна, об’єкт незавершеного будівництва та майнові права на них), розміщений на земельній ділянці, яка перебуває в оренді іпотекодавця, переходить право оренди на таку земельну ділянку, а зазначений договір про задоволення вимог іпотекодержателя або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, включене до іпотечного договору, є документом, що посвідчує перехід права оренди земельної ділянки до нового власника предмета іпотеки і заміну особи орендаря у договорі оренди землі та підлягає державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Щодо спірних правових відносин слід зазначити, за договором іпотеки від 23.02.2016 року іпотекодержатель ОСОБА_3 від самого початку не могла задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, так як він не належить іпотекодавцю ОСОБА_2 на праві власності.

Суд погоджується з позивачем, що інтереси ОСОБА_1 міської ради були порушені ОСОБА_2 та в подальшому ОСОБА_3 тим, що з 2012 року відповідачем ОСОБА_2 самовільно захвачено земельну ділянку комунальної власності, на ній самочинно здійснено будівництво магазину з площадкою, при цьому ніякий договір оренди земельної ділянки з ОСОБА_1 міською радою не укладався.

Внаслідок наведеного, за змістом спірний договір іпотеки суперечить Закону України «Про іпотеку», цивільному законодавству, Земельного кодексу України, тому є підстави для визнання його недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинам першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

За роз'ясненнями у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

За змістом ст. ст. 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. За положеннями ч.ч. 2 і 5 ст. 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону; при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства; власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Втім всупереч вказаним нормам закону, при учиненні правочинувідповідач ОСОБА_2 не набув у законний спосіб право власності на нежитлову будівлю -магазин літ.А-1, загальною площею 6,3 кв.м., площадку літ. а-1, тому із-за відсутності предмета іпотеки він не мав право укладати договір іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника.

За умовами договору іпотеки іпотекодержатель ОСОБА_3 скористалась правом, зазначеним у застережені до договору, та зареєструвала своє право власності на вищевказане майно, отже умови договору іпотеки, враховуючи предмет іпотеки, заздалегідь передбачали безпідставне використання захваченої земельної ділянки комунальної власності, як іпотекодавцем ОСОБА_2, так і іпотекодержателем ОСОБА_3

Таким чином, укладення договору іпотеки, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, є порушенням ч. 1 і ч. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки суд вбачає доведення дефекту (незаконності) змісту правочину.

Крім того, укладеним договором нівелюються права територіальної громади на розпорядження на власний розсуд земельною ділянкою, на якій збудовано нерухоме майно, яке за договором іпотеки є його предметом.

Майновий інтерес ОСОБА_1 міської ради у даній справі - це захист інтересів комунальної власності територіальної громади м.Маріуполя щодо вільного розпорядження належною громаді земельною ділянкою - без обтяження правом власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на її частину під самочинно збудоване нерухоме майно – магазин з площадко, а також захист від пред`явлення в майбутньому вимог набувача на підставі оспорюваного договору з приводу використання земельної ділянки, на якій збудовано магазин, відшкодування збитків за рахунок коштів місцевого бюджету тощо, що безпосередньо лежить в площині економічних інтересів громади.

За статтею 1 Першого протоколу до Конвенції з захисту прав і основоположних свобод: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».

Право власності (на мирне володіння майном) не є абсолютним.

Друге правило вказаного положення стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у право на мирне володіння майном правомірним, а третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. В таких діях держава повинна дотримуватися усталених принципів правомірного втручання, зокрема тих, що напрацьовані Європейським Судом з прав людини, через рішення якого відбувається розуміння змісту норм Конвенції, Першого протоколу, їх практичне застосування.

Втручання у право особи на мирне володіння своїм майном допустиме лише тоді, коли воно переслідує легітимну мету в суспільних інтересах.

ЄСПЛ визнає за державами право користуватися «значною свободою (полем) розсуду» при визначенні суспільного інтересу в контексті втручання в право власності. При цьому Суд дотримується думки, що національні органи влади краще знають потреби свого суспільства, а тому в питанні оцінки «суспільного інтересу» вони знаходяться у вигіднішому становищі, ніж міжнародний суддя.

Поняття «суспільний інтерес» обов’язково має широке тлумачення («Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» «Колишній король Греції та інші проти Греції»). ЄСПЛ, вважаючи природним, що мають бути широкі межі розсуду, які надаються законодавцям для здійснення соціальної та економічної політики, поважає рішення законодавця стосовно того, що є «суспільний інтерес», коли ці рішення будуть засновані на розумних міркуваннях. ЄСПЛ визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Відповідно до ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

В ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено поняття права комунальної власності, право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися i розпоряджатися на свій розсуд i в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так i через органи місцевого самоврядування.

Згідно із п. «в» ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

За положеннями ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВРтериторіальним громадам міст належить право комунальної власності, в тому числі на нерухоме майно, землю.

Відповідно до ч.ч. 5, 6, 8 цього Закону органи мiсцевого самоврядування вiд iменi та в iнтересах територiальних громад вiдповiдно до закону здiйснюють правомочностi щодо володiння, користування та розпорядження обєктами права комунальної власностi, в тому числi виконують усi майновi операцiї, можуть передавати обєкти права комунальної власностi у постiйне або тимчасове користування юридичним та фiзичним особам, здавати їх в оренду, продавати i купувати, використовувати як заставу, вирiшувати питання їхнього вiдчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фiнансування обєктiв, що приватизуються та передаються у користування i оренду. Доцiльнiсть, порядок та умови вiдчуження обєктiв права комунальної власностi визначаються вiдповiдною радою. Доходи вiд вiдчуження обєктiв права комунальної власностi зараховуються до вiдповiдних мiсцевих бюджетiв i спрямовуються на фiнансування заходiв, передбачених бюджетами розвитку. Право комунальної власностi територiальної громади захищається законом на рiвних умовах з правами власностi iнших субєктiв. Обєкти права комунальної власностi не можуть бути вилученi у територiальних громад i переданi iншим субєктам права власностi без згоди безпосередньо територiальної громади або вiдповiдного рiшення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадкiв, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Обраний позивачем спосіб захисту, направлений на запобігання порушень в сфері використання земель комунальної власності, має превентивний характер, призваний запобігти порушенню в майбутньому прав громади.

Звідси випливає, що оскарження договору територіальною громадою в особі ОСОБА_1 міської ради, ґрунтується на положеннях ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», компетенції міської ради (ст. 26) і повноваженнях в сфері регулювання земельних відносин (ст. 33), має законну мету в загальних інтересах, як того вимагає частина 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод захист законного режиму використання земель комунальної власності.

За таких окреслених вище обставин не можна стверджувати про законність договору іпотеки від 23.02.2016 року. В даному випадку встановлено не наявність порушень з боку органу публічної влади, а порушення з боку іпотекодавця ОСОБА_2, який всупереч вимогам законодавства уклав правочин із іпотекодержателем ОСОБА_3, що негативним чином зачіпає інтереси територіальної громади.

З огляду на положення ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.386 ЦК України, судом визнається допустимим оскарження міськрадою, як заінтересованою особою, договору іпотеки від 23.02.2016 року, як використання регуляторного механізму органу держави, що відповідає загальним інтересам суспільства. Такий захід, як визнання недійсним укладеного не в правовий спосіб договору (всупереч вимогам законодавства), на погляд суду, є пропорційним публічним цілям в інтересах суспільства.

Отже, з огляду на викладене, суд вважає, що доводи позивача знайшли своє підтвердження у суді, у зв’язку з чим позовні вимоги уточненні підлягають задоволенню у повному обсязі.

Питання по судовим витратам вирішується відповідно до ст. 88ЦПК України, на користь позивача з відповідачів підлягає стягненню сплачений судовий збір за позовні вимоги немайнового характеру у розмірі 1378 грн. та про забезпечення позову у розмірі 689 грн., а всього 2067 грн., з кожного по 1033,50 гривень.

Керуючись, ст.ст.10,11,60-61,88,209,212,214-215,218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 міської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_4, про визнання правочину недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним договір іпотеки від 23.02.2016 року, зареєстрований в реєстрі за №462, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за яким в іпотеку передане нежитлову будівлю - магазин літ. «А-1», загальною площею 6,3 кв.м., площадку літ. «а-1», що розташовані за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Нахімова, буд 105 «А».

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) з кожного на користь ОСОБА_1 міської ради Донецької області у відшкодування витрат на судовий збір по 1033,50 гривень , а всього - 2067,00 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд м.Маріуполя шляхом подачі апеляційної скарги в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення буде виготовлений на протязі пяти робочих днів з дня проголошення.

Суддя: П.І. Папаценко