Ухвала суду № 70868531, 04.12.2017, Апеляційний суд Волинської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Матвійчук Л. В., Русинчука М. М.,

з участю секретаря Губарик К. А.,

представника позивача Мельничука А. О.,

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою позивача Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 вересня 2017 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось в суд із зазначеним позовом. Вказувало на те, що відповідно до укладеного 02 серпня 2010 року договору, відповідач ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 3500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом і з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг складає між ним і банком договір, про що свідчить підпис позичальника в анкеті-заяві.

Покликаючись на те, що ОСОБА_2 не виконує умови укладеного кредитного договору, не погашає кредит, позивач просив стягнути з нього заборгованість, що утворилась станом на 28.02.2017 року, в сумі 83609 грн. 65 коп. та відшкодувати йому судові витрати.

28 вересня 2017 року рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області у задоволенні позову відмовлено.

У поданій на рішення апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати як незаконне і необґрунтоване, прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, без повного з'ясування всіх обставин справи та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_2 дійсно порушив умови кредитного договору укладеного з банком і вимоги позивача про стягнення з відповідача кредитної заборгованості є цілком обґрунтованими, однак не підлягають задоволенню із-за пропуску банком строку позовної давності.

Такий висновок суду є правильним.

Встановлено, що 02 серпня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 було укладено договір шляхом написання анкети-заяви, яка разом з Умовами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою, тарифами, складає між банком та відповідачем договір про надання банківських послуг.

Згідно з пунктом 1.1.7.31 Умов і правил надання банківських послуг термін позовної давності щодо вимог банку з повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів, витрат банку складає 50 років.

Відповідно до умов договору, ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 3500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а. с. 6, 118-119).

На виконання вказаного договору, ОСОБА_2 банком видавались дві кредитні картки 02 серпня 2010 року та 10 лютого 2014 року (а. с. 124, 145).

ОСОБА_2 не виконав своїх зобов'язань за вказаним договором, унаслідок чого в нього перед ПАТ КБ «ПриватБанк» станом на 28.02.2017 року виникла заборгованість в сумі 83609 грн. 65 коп. (а. с. 4-7).

Крім того, з наданого банком розрахунку заборгованості за договором, виписки руху коштів на картковому рахунку встановлено, що останній платіж погашення кредиту відповідачем ОСОБА_2 був здійснений 31 березня 2014 року (а. с. 4-5, 146).

З позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором до ОСОБА_2 ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду 03 травня 2017 року

Стороною у спорі - відповідачем ОСОБА_2 заявлено вимогу про застосування позовної давності.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Оскільки Умови і правила надання банківських послуг, приєднані до позовної заяви, у яких позовна давність більша ніж встановлена законом загальна позовна давність - три роки, не містять підпису відповідача, то до спірних правовідносин, що виникли між сторонами, застосовується загальна позовна давність.

Так як позивач звернувся до суду з позовом про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом поза межами строку позовної давності, не заявивши клопотання про поновлення цього строку та не навівши доказів поважності причин його пропуску з часу здійснення позичальником останнього платежу, а відповідач у судовому засіданні наполягав на застосуванні наслідків пропущення позивачем такого строку, то суд першої інстанції цілком підставно і обґрунтовано прийняв рішення про відмову в позові саме із-за спливу позовної давності.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків, що є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 вересня 2017 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді