Ухвала суду № 70864637, 06.12.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді Вербової І.М.,

суддів Шахової О.В., Поливач Л.Д.,

при секретарі Іваницькій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою Середи Роберта Амбарцумовича в інтересах Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про поновлення на роботі на посаді директора з правових питань і корпоративного управління ПАТ «Українська залізниця».

Ухвалою судді Печерського районного суду міста Києва від 03 січня 2017 року (том І а.с.33) відкрито провадження у даній справі.

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся із заявою про уточнення позовних вимог (том І а.с.223-224), в якій просив поновити його на роботі на посаді директора з правових питань і корпоративного управління ПАТ «Українська залізниця» та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 551 451 грн. 82 коп.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 серпня 2017 року (том ІІ а.с.73-80) позов задоволено частково, поновлено позивача на роботі на посаді директора з правових питань і корпоративного управління ПАТ «Українська залізниця», стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 551 451 грн. 00 коп. В іншій частині вимог - відмовлено. Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір у розмірі 6 065 грн. 71 коп. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та в частині стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 70 110 грн. 91 коп.

У вересні 2017 року відповідач звернувся із заявою про роз'яснення рішення суду (том ІІ а.с.82).

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року в задоволенні заяви про роз'яснення рішення суду - відмовлено (том ІІ а.с.116-117).

____________

Справа № 757/64183/16-ц

№ апеляційного провадження 22-ц/796/11377/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Москаленко К.О.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Вербова І.М.

Не погоджуючись з рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 серпня 2017 року, Середа Р.А. в інтересах ПАТ «Українська залізниця» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу мотивував, зокрема, тим, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим і таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки висновки позивача про те, що він не був посадовою особою ПАТ «Українська залізниця», а тому підстава звільнення (п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України) не могла щодо нього застосовуватись, є надуманими.

Крім того, згідно протоколу №3 засідання наглядової ради ПАТ «Українська залізниця» від 18 серпня 2016 року призначення та звільнення інших керівних посадових осіб Товариства (крім ключових посадових осіб) здійснюється правлінням без попереднього погодження наглядової ради за умови дотримання внутрішнього порядку вирішення кадрових питань, а тому посилання позивача на те, що видачі наказу про звільнення мала передувати попередня згода наглядової ради, є невірною.

В день звільнення позивач перебував на робочому місці, що підтверджується Актом від 12 грудня 2016 року, а також інформацією, знятою з системи турнікетів входу до адміністративної будівлі ПАТ «Українська залізниця», а тому твердження останнього про його перебування на лікарняному в день звільнення та не дотримання відповідачем ч.3 ст.40 КЗпП України не відповідають дійсним обставинам справи. Є очевидним той факт, що дізнавшись про звільнення позивач звернувся до Київської клінічної лікарні на залізничному транспорті, де йому відкрили лікарняний.

Отже, при прийнятті Наказу №2367/ос від 12 грудня 2016 року відповідач не порушив трудових прав позивача, оскільки на момент його прийняття останній не перебував на лікарняному.

Таким чином, позивач не довів обставини порушення його прав при звільненні, а тому рішення суду першої інстанції є необґрунтованим і таким, що не відповідає фактичним обставинам справи.

В суді апеляційної інстанції представник Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» - Голобородько І.Г. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у ній.

ОСОБА_2 заперечував проти апеляційної скарги та просив її відхилити, оскільки суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що наказ ПАТ «Українська залізниця» від 12 грудня 2016 року про його звільнення є незаконним, а тому він має бути поновлений на роботі, крім того, йому має бути виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши матеріали справи та письмові докази у їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в ході судового розгляду, згідно Наказу № 1210/ос від 15 червня 2016 року позивача прийнято на посаду помічника члена Правління відділу забезпечення діяльності членів Правління та директорів Департаменту адміністративного забезпечення ПАТ «Українська залізниця».

08 серпня 2016 року ОСОБА_2 на підставі наказу № 1609/ос (розпорядження) про переведення на іншу роботу переведено на посаду директора з правових питань і корпоративного управління відділу забезпечення діяльності членів Правління та директорів Департаменту адміністративного забезпечення (том І а.с.7).

Наказом № 2367/ос від 12 грудня 2016 року за підписом Голови ПАТ «Укрзалізниця» та членів Правління, ОСОБА_2 звільнено з посади директора з правових питань і корпоративного управління ПАТ «Укрзалізниця» з 12 грудня 2016 року, у зв'язку з припиненням повноважень посадової особи згідно з пунктом 5 частини першої ст. 41 КЗпП України (том І а.с.8).

Не погоджуючись з своїм звільненням, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив поновити його на роботі на посаді директора з правових питань і корпоративного управління ПАТ «Українська залізниця», а також стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 551 451 грн. 82 коп.

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що позивач згідно займаної ним до звільнення посади не відноситься до посадових осіб ПАТ «Укрзалізниця», а тому відсутні підстави для його звільнення на підставі п.5 ст.41 КЗпП України. Крім того, звільнення позивача з займаної ним посади підлягало вирішенню відповідно до процедури, визначеної Статутом та Положенням, без попереднього погодження Наглядової ради, на засіданні Правління шляхом прийняття відповідного рішення, оформленого протоколом засідання Правління, з подальшим прийняттям відповідного наказу (розпорядження) головою Правління про звільнення позивача, із зазначенням підстав такого звільнення. А тому враховуючи, що звільнення відбулось без законних на те підстав, згідно ст.235 КЗпП України є підстави для поновлення позивача на займаній посаді.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.89 ГК України управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства. Особливості управління господарським товариством, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, визначаються законами України.

Відповідно до ст.23 Закону України «Про господарські товариства» управління товариством здійснюють його органи, склад, порядок обрання (призначення) яких здійснюється відповідно до виду товариства.

Посадовими особами органів управління товариства є фізичні особи - голова та члени виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, наділені повноваженнями з управління товариством, якщо утворення такого органу передбачено установчими документами товариства.

Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України «Про акціонерні товариства» діяльність державних акціонерних товариств та державних холдингових компаній, єдиним засновником та акціонером яких є держава в особі уповноважених державних органів, регулюється цим Законом, з урахуванням особливостей, передбачених спеціальними законами.

Згідно п.15) ч.1 ст.2 зазначеного Закону посадові особи органів акціонерного товариства - фізичні особи - голова та члени Наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства.

Відповідно до п.1 Статуту Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року №735 (далі - Статут), та ч.3 ст.2 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» ПАТ «Укрзалізниця» утворено у формі акціонерного товариства, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності.

Відповідно до п.52 Статуту та ст.6 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» органами товариства є: загальні збори, Наглядова рада, Правління та ревізійна комісія.

Інших органів ПАТ «Укрзалізниця» зазначеним Законом та Статутом відповідача не передбачено.

Таким чином, виходячи з положень законодавства та Статуту ПАТ «Укрзалізниця» посадовими особами ПАТ «Укрзалізниця» є члени Наглядової ради, голова та члени Правління та члени ревізійної комісії.

Відтак, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку, що позивач, згідно займаної ним до звільнення посади директора з правових питань і корпоративного управління ПАТ «Укрзалізниця» не є посадовою особою вищевказаних органів, а відтак останній не міг бути звільнений на підставі п.5 ч.1 ст.41 КЗпП України.

Колегія суддів вважає вірним застосування для визначення посадових осіб відповідача ПАТ «Укрзалізниця» в розумінні положень п.5 ст.41 КЗпП України наведених вище положень п.15) ч.1 ст.2 Закону України «Про акціонерні товариства», ст.23 Закону України «Про господарські товариства», ч.1 ст.89 ГК України як спеціальних норм, якими передбачено визначення посадових осіб акціонерного товариства.

Таким чином, доводи апелянта про те, що позивач був посадовою особою ПАТ «Українська залізниця» є необґрунтованими та такими, що відхиляються колегією суддів.

Крім того, відповідно до п.81 Статуту колегіальним виконавчим органом ПАТ «Укрзалізниця», який здійснює управління його поточною діяльністю, є Правління.

Відповідно до п.п. 5 п. 99 Статуту до компетенції Правління належить визначення та затвердження організаційної структури товариства та його штатного розпису, встановлення чисельності працівників, прийняття та звільнення працівників апарату управління товариства, прийняття рішення про їх заохочення та накладення дисциплінарних стягнення.

Підпунктом 22 п. 99 Статуту передбаченого, що до компетенції Правління належить призначення на посаду та звільнення з посади фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з товариством згідно із законодавством.

Відповідно до п. 101 Статуту основною формою роботи Правління є засідання, які можуть бути проведені за допомогою технічних засобів зв'язку (в тому числі за допомогою телефонної або відеоконференції). Допускається також прийняття рішень Правління шляхом проведення заочного голосування (письмового опитування) або іншими допустимим способом відповідно до законодавства.

Порядок заочного голосування визначений п.114 Статуту, разом з тим, на відповідний порядок розгляду і вирішення питання про звільнення позивача відповідач не посилався і таких обставин судом не встановлено.

Відповідно до п.111 Статуту передбачено, що рішення Правління приймаються колегіально на засіданнях Правління та оформлюються протоколом. Протокол та інші документи, затверджені Правлінням товариства, підписують усі присутні члени Правління.

Отже, в силу положень Статуту рішення Правління ПАТ «Укрзалізниці» за результатами розгляду будь-якого питання, що віднесені до компетенції, оформлюється протоколом за підписом голови та членів Правління.

При цьому, прийняття Правлінням товариства рішення у формі наказу не передбачено Статутом, відсутні підстави стверджувати про наявність підстав для прийняття Правлінням рішення у формі наказу згідно законодавства.

Так, відповідно до п.п.1), п.11) п.122 Статуту голова Правління організовує виконання рішень Правління товариства та підписує від імені товариства розпорядчі документи (накази) у межах своїх повноважень.

В даному випадку,виданню Наказу про звільнення позивача мало передувати засідання Правління і прийняття на ньому, у встановленому порядку, рішення. В ході розгляду справи не надано належних доказів, що Правління приймало відповідне рішення щодо позивача. Наказ не може замінити рішення Правління та не має відповідної юридичної сили.

Таким чином, виходячи зі змісту Статуту відповідача, ст.47 КЗпП України питання про звільнення позивача з займаної посади директора з правових питань і корпоративного управління підлягало вирішенню у відповідності до процедури, визначеної Статутом, на засіданні Правління шляхом прийняття відповідного рішення, оформленого протоколом засідання Правління, з наступним прийняттям відповідного наказу (розпорядження) головою Правління про звільнення позивача з зазначенням підстав такого звільнення. А тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильні висновки на підставі встановлених обставин, з посиланням на Статут відповідача.

Разом з тим, суд першої інстанції не вбачав достатніх підстав стверджувати про порушення відповідачем при звільненні позивача вимог ч. 2 ст. 40 КЗпП України.

Так, за змістом ч. 2 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Згідно ст.5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.

Згідно наданих даних за місцем лікування позивача - ККЛ на залізничному транспорті №2, останній звертався до лікаря у години її прийому з 8-00 до 15-45 год. (том І а.с.221).

Відповідно до п.п. 2.5, п.п.2,6 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої Наказом МОЗ України N 455 від 13 листопада 2001 року, 2.5. Листок непрацездатності у разі захворювання, травми, в тому числі й, побутової, видається в день установлення непрацездатності, крім випадків лікування в стаціонарі. 2.6. Особам, які звернулися за медичною допомогою та визнані непрацездатними по завершенні робочого дня, листок непрацездатності може видаватись, за їх згодою, з наступного календарного дня.

В матеріалах справи міститься листок непрацездатності АДА №209857 (том І а.с.11), виданий лікарнею відповідно до положень п.1.1 Інструкції про видачу документів, що посвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом МОЗ від 13 листопада 2001 року № 455. Даний листок непрацездатності свідчить про те, що до 24 грудня 2016 року позивач був тимчасово непрацездатний та знаходився на лікарняному.

Згідно з ст.ст.58, 59 ЦПК України вищевказаний листок непрацездатності є належним, допустимим і достатнім доказом тимчасової непрацездатності позивача в день його звільнення.

Суд першої інстанції взяв до уваги надані відповідачем в матеріали справи дані, які вказують на те, що позивач 12 грудня 2016 року перебував на своєму робочому місці в ПАТ «Укрзалізниця» і здійснював свої функціональні обов'язки ( том І а.с.192-195) та дійшов висновку, що доказів, які б спростовували обставини, наведені відповідачем, позивачем суду не надано.

Разом з тим, згідно ч.2 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності. При цьому, у п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9 роз'яснено, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок про його тимчасову непрацездатність. І час видачі лікарняного листка не має значення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що позивачем не надано достатніх та належних даних, які б вказували на те, що на момент вирішення відповідачем питання про звільнення позивача 12 грудня 2016 року останній був тимчасово непрацездатний. Разом з тим, вищевказаний помилковий висновок суду першої інстанції не вплинув на прийняття ним законного та обґрунтованого рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

З урахуванням абзацу 2 і 3 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Пунктом 5 Розділу IV Порядку встановлено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Враховуючи дані Довідки про доходи позивача за останні два місяці роботи (жовтень-листопад 2016 року) на підприємстві №899, виданої відповідачем від 03 липня 2017 року, розрахована у відповідності до Порядку КМУ середньоденна заробітна плата, становить суму у розмірі 3 383 грн. 14 коп. (том ІІ а.с.46).Таким чином, за визначений позивачем в межах вимог час вимушеного прогулу після звільнення у кількості 163 дні за період з 13 грудня 2016 по 30 серпня 2017 року, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу усього у розмірі 551 451 грн. 82 коп.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Також, судом правильно вирішено питання про розподіл судових витрат у відповідності до ст.88 ЦПК України.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не відносяться до підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість скасування або зміни оскаржуваного рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції законними та такими, що відповідають дійсним обставинам справи. Судом повно та всебічно з'ясовано фактичні обставини, вірно встановлено правовідносини сторін та правильно застосовано відповідну норму закону, що їх регулює, з огляду на що апеляційна скарга має бути відхилена на підставі п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України.

Керуючись статтями 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Середи Роберта Амбарцумовича в інтересах Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» - відхилити.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 серпня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: І.М. Вербова

Судді: Л.Д.Поливач

О.В.Шахова