Рішення № 70864489, 06.12.2017, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "06" грудня 2017 р. Справа № 906/657/17

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Шніт А.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - довіреність №1413 від 12.12.2016;

від 1-го відповідача: ОСОБА_2 - довіреність №572 від 27.03.2017;

від 2-го відповідача: ОСОБА_3 - довіреність №07-08/3155 від 07.11.2016;

від Міністерства фінансів України: не з'явився;

від ОСОБА_4 праці та соціального захисту населення Богунської районної ради

м.Житомира: ОСОБА_5 - довіреність №5603/13 від 09.10.2017;

від ОСОБА_4 праці та соціального захисту населення Корольовської районної

ради м. Житомира: ОСОБА_6 - довіреність №394/01 від 24.01.2017.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Житомирської філії ПАТ "Укртелеком"

до 1) Департаменту праці та соціального захисту населення Житомирської міської ради

2) ОСОБА_4 Державної казначейської служби України у м.Житомирі

за участю у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів:

1) Міністерства фінансів України

2) ОСОБА_4 праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м.Житомира

3) ОСОБА_4 праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м.Житомира

про стягнення 516732,12грн

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Житомирської філії ПАТ "Укртелеком" звернулось з позовом до суду про стягнення з Департаменту праці та соціального захисту населення Житомирської міської ради 516732,12грн компенсації за надані телекомунікаційні послуги споживачам, які мають встановлені законодавством України пільги з їх оплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на обов'язок Департаменту праці та соціального захисту населення Житомирської міської ради відшкодувати витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів; при цьому, вважає, що зобов'язання з виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих послуг зв'язку, компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Ухвалою господарського суду від 15.09.2017 залучено до участі у справі в якості відповідача ОСОБА_4 Державної казначейської служби України у м.Житомирі, а також залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет пору на стороні відповідачів: Міністерство фінансів України; ОСОБА_4 праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м.Житомира; ОСОБА_4 праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира.

Представник позивача в судовому засіданні надав заяву про зменшення розміру позовних вимог №636 від 06.12.2017, згідно якої предметом позову є стягнення заборгованості з відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів, у розмірі 504075,93грн. Підтримав зменшені позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог або зменшити розмір позовних вимог.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення (п.3.10 Постанови пленуму Вищого господарського суду "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 №18).

З урахуванням викладеного, вивчивши зміст вказаної вище заяви позивача, суд оцінив подану заяву як заяву про зменшення розміру позовних вимог, оскільки порівняно з попередньо заявленими до розгляду вимогами сума боргу за даною заявою зменшується. Отже, суд приймає заяву позивача від 06.12.2017 до розгляду по суті, оскільки її подано з дотриманням вимог Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, спір у даній справі вирішується в межах прийнятої заяви від 06.12.2017, тобто про стягнення на користь позивача 504075,93грн компенсації за надані телекомунікаційні послуги споживачам, які мають встановлені законодавством України пільги з їх оплати.

Представник 1-го відповідача в засіданні суду надав акт звірки розрахунків за надані послуги пільговій категорії населення між ЖФ ПАТ "Укртелеком", Богунським та Корольовським УПСЗН за результатами звірки на 04.10.2017 за період 01.10.2016-31.12.2016, згідно якого 1-ий відповідач обґрунтованою вважає суму боргу в розмірі 481387,68грн.

Представник 2-го відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у письмовому запереченні №2715 від 05.10.2017.

Представник Міністерства фінансів України в засідання суду не з'явився, про причини неявки не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений вчасно і належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 198).

Представники ОСОБА_4 праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м.Житомира і ОСОБА_4 праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомира в судовому засіданні пояснили, що вважають обґрунтованою та такою, що підлягає до стягнення, суму боргу в розмірі 481387,68грн.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Житомирської філії ПАТ "Укртелеком" (позивач) є оператором телекомунікацій та на підставі публічного договору надає споживачам послуги зв'язку.

Відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про статус ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус" та Закону України "Про охорону дитинства" та інших законодавчих актів для певних категорій споживачів встановлені пільги з оплати за послуги зв'язку.

Пунктом 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012 (далі - Постанова №295), та ч.3 ст.63 Закону України "Про телекомунікації" визначено, що установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Як зазначається позивачем, у період з жовтня по грудень 2016 року включно, останнім понесено витрати на надання пільг на послуги зв'язку жителям м. Житомира, а саме: категоріям пільговиків, включених до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, на загальну суму 504075,93грн (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 06.12.2017), на підтвердження чого позивачем надано розрахунок заборгованості за вказані місяці (а.с. 201) та копії розрахунків видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за вищевказаний період (а.с. 21-37).

Варто зазначити, що спір між сторонами виник у зв'язку з неоплатою відповідачем послуг зв'язку окремим категоріям споживачів, надання яких було здійснено позивачем на пільговій основі.

Водночас, пільга з оплати послуг зв'язку є державною соціальною гарантією, надання якої передбачено ч.3 ст.63 Закону України "Про телекомунікації".

Законодавчим актом, який визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, є Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".

Цим Законом визначено, що державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій та нормативи витрат (фінансування) - показники поточних і капітальних витрат з бюджетів усіх рівнів на забезпечення задоволення потреб на рівні, не нижчому від державних соціальних стандартів і нормативів (стаття 1 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії").

Відповідно до ст.19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" виключно Законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" визначає, що нормативи споживання - це розміри споживання в натуральному виразі за певний проміжок часу (за рік, за місяць, за день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг (абз.2 ч.1 ст.4 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії").

На підставі нормативів споживання визначають нормативи фінансового забезпечення державних соціальних гарантій та здійснюється їх фінансування (ст.21 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", стаття 102 Бюджетного кодексу України, Постанова Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету".

Частиною 2 статті 21 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" передбачено, що окремо визначаються нормативи коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, що спрямовуються на покриття витрат підприємств, установ і організацій соціально-культурного, житлово-комунального та побутового обслуговування, які не покриваються виплатами населення.

Згідно п.63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012 (далі - Постанова №295), телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Аналіз наведених норм права з урахуванням ретроспективного правового регулювання відносин у сфері соціального захисту громадян та системного і логічного з'ясування змісту цих норм дає підстави для висновку, що безпосередньому забезпеченню і судовому захисту підлягають законодавчо закріплені права громадян, зокрема, й ті, які встановлюють певні соціальні пільги. Відшкодування витрат, пов'язаних із наданням пільг на оплату електроенергії працівникам міліції, державної кримінально-виконавчої служби та/чи іншій категорії осіб, встановленій законом, звільнених за віком, хворобою або вислугою років, має здійснюватися без обмежень.

Згідно ч.6 ст.48 Бюджетного кодексу України бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

У відповідності до ч.1 ст.102 Бюджетного кодексу України, видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу (державні програми соціального захисту), проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Зі змісту підпункту "б" пункту 4 частини 1 статті 89 та частини 5 статті 102 Бюджетного кодексу України (у редакції, чинній до 31.12.2016), випливає, що до видатків місцевих бюджетів належать, у тому числі видатки на відшкодування вартості послуг зв'язку наданих пільговим категоріям громадян, що проводяться за рахунок субвенцій з Державного бюджету України на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок та механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (далі - Порядок №256), згідно п.2 якого фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі.

Пунктом 3 вказаного Порядку визначено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) до 22 числа місяця, що настає за звітним, зокрема, щодо пільг з послуг зв'язку. Інформація про фактично нараховані за звітний період суми подається як в цілому, так і за розрахунками, не проведеними згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 (п.5 Порядку №256).

Відповідно до п.6 Порядку №256 фінансові органи районних держадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) на підставі актів звіряння, зазначених у пункті 5 цього Порядку, щомісяця готують реєстри нарахованих сум та подають їх Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, фінансовим органам обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінням Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі до 25 числа місяця, що настає за звітним щодо пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів. Форма реєстрів встановлюється Мінфіном за поданням Казначейства.

ОСОБА_4 Державної казначейської служби в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та м. Севастополі щомісяця подають Державній казначейській службі відповідні дані щодо фактично нарахованих сум пільг, субсидій, допомоги та кредиторської заборгованості відповідних бюджетів згідно із зазначеними реєстрами.

Отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків. При цьому, головні розпорядники коштів у п'ятиденний термін здійснюють розрахунки із постачальниками відповідних послуг (п.8 Порядку №256).

Таким чином, відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг протягом 2016 року, мало здійснюватися позивачу за рахунок державних субвенцій місцевому бюджету на підставі підписаних актів звіряння розрахунків за надані підприємством - надавачем послуги, на підставі яких готуються реєстри нарахованих сум державних субвенцій.

При цьому, зобов'язання сторін по даній справі виникають безпосередньо із законів України і не залежать від їх бажання.

Варто зауважити, що господарський суд при прийнятті рішення у даній справі виходить з того, що відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов'язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства.

Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття.

Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період (стаття 96 Конституції України).

Пунктом 11 частини 1 статті 40 Бюджетного кодексу України встановлено, що предметом регулювання закону про Державний бюджет України є додаткові положення, що регламентують процес виконання бюджету.

Слід зазначити, що щорічними Законами України про Державний бюджет України на 2009-2015 роки передбачалося, зокрема, забезпечення пільг на оплату телекомунікаційних послуг за рахунок субвенції (міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції) з державного бюджету місцевим бюджетам; перерахування субвенції з державного бюджету здійснюється в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України за рахунок відповідних надходжень до бюджету.

Водночас, Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" не передбачено надання субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам.

Разом з тим, Конституційний суд України у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), звернув увагу на те, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України та Бюджетному кодексі України, тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

У рішенні від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) Конституційний Суд України вказав, що Конституція України не надає закону про Державний бюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадяни. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

Отже, з аналізу чинних норм законодавства випливає, що відсутність у Державному бюджеті України на 2016 рік коштів на надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку не може бути причиною невиконання державою взятих на себе зобов'язань по їх відшкодуванню та свідчить про недобросовісність держави у відносинах виконання цього обов'язку перед підприємствами - надавачами відповідних послуг зв'язку по їх компенсуванню без внесення відповідних змін до закону про Державний бюджет у частині виділення додаткових коштів на покриття вказаних витрат.

Тобто, недопустимим є неможливість скасування чи обмеження права юридичної особи на отримання компенсації за надані послуги зв'язку пільговим категоріям осіб, встановлених законом, посилаючись на неспроможність її фінансового забезпечення у 2016 році через відсутність субвенції з Державного бюджету України (правова позиція викладена з урахуванням постанови Верховного Суду України від 10.05.2016 у справі №0870/5751/12, № в реєстрі 58029234).

Водночас, суд вказує, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України не є підставою для звільнення відповідача (органу, уповноваженому державою здійснювати від її імені повноваження в цих правовідносинах) від відповідальності за порушення зобов'язання зі сплати компенсації пільг, оскільки наявність у відповідача обов'язку з відшкодування витрат за надані пільговим категоріям громадян послуги не залежить від строків або обсягів бюджетних асигнувань, які є лише засобом реалізації державних програм, а також відкритих в органах Казначейства на їх виконання рахунків.

Таким чином, посилання 1-го відповідача на те, що він не має бюджетних призначень щодо розпорядження бюджетними коштами на компенсацію пільг не звільняють його від обов'язку сплатити цю компенсацію, однак виключно за рахунок коштів Державного бюджету України.

Вказане вище підтверджено також ч.2 ст.617 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.218 Господарського кодексу України та рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 (Заява №70297/01), де зазначено, що відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Крім того, при розгляді даної справи суд враховує рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (Заява №63134/00), де Європейський Суд з прав людини зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п.23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закон України "Про Державний бюджет на відповідний рік", де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі №59498/00 "Бурдов проти Росії).

Враховуючи, що практика Європейського суду з прав людини є однією з основ правозастосування, отже рішення цього Суду застосовуються як джерело права під час вирішення господарських спорів.

Приписами ч.2 ст.19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Держава в особі державних органів здійснює політику відповідно до принципу законності. Тому дотримання принципу законності є обов'язком для центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, їх посадових осіб.

Як встановлено судом, з 2013 до 2016 року головним розпорядником коштів субвенції з державного бюджету міському бюджету по КТКВК 090124 "Пільги окремим категоріям громадян з послуг зв'язку" по відношенню до створених у м. Житомирі районних управлінь праці та соціального захисту населення було управління праці та соціального захисту населення міської ради.

На даний час, головним розпорядником бюджетних коштів з надання адресних соціальних допомог, пільг, компенсацій, а також інших коштів, спрямованих з державного та місцевих бюджетів на соціальний захист населення є Департамент праці та соціального захисту населення Житомирської міської ради.

Згідно п.2 Положення про Департамент праці та соціального захисту населення Житомирської міської ради, затвердженого рішенням Житомирської міської ради від 24.02.2016 №125, Департамент є правонаступником управління праці та соціального захисту населення міської ради, отже з 2016 року в силу п.п.2, 8 Порядку №256 несе обов'язок по реєстрації фінансових зобов'язань з оплати послуг зв'язку в органах Державного казначейства України в м. Житомирі та по розрахунку з постачальниками послуг, у тому числі і операторами телекомунікації, які є постачальниками телекомунікаційних послуг (послуг електрозв'язку), за рахунок державних субвенцій.

Варто вказати, що п.5 Порядку №256 передбачено, що обов'язок щодо підготовки інформації про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг, а також надсилання їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) покладено на головні розпорядники коштів місцевих бюджетів, якими у даній справі районні (Богунське та Корольовське) управління праці та соціального захисту населення не є.

З огляду на викладене, а також враховуючи затверджені рішеннями сесій районних рад м. Житомира Положення про районні управління соцзахисту та Положення про Департамент праці та соціального захисту населення Житомирської міської ради, суд вказує про відсутність чіткого, злагодженого механізму дій уповноважених органів по розподілу між ними компетенції по роботі з ведення обліку пільговиків та формуванню реєстрів розрахунків з відшкодування наданих послуг.

Разом з тим, судом встановлено, що на виконання своїх повноважень ОСОБА_4 праці та соціального захисту населення Богунської та Корольовської районної ради м. Житомира (треті особи 2, 3) щомісячно, в тому числі впродовж 2016 року, звіряли інформацію, що надходила від позивача з інформацією по пільговиках, і щомісяця в електронній формі повідомляли ПАТ "Укртелеком" про виявлені розбіжності для їх усунення та виправлення в звітних документах, які повинні були бути враховані при підписанні щомісячних актів звіряння розрахунків, котрі, в свою чергу, визначені як підстави для сплати коштів за отримані пільги послуг зв'язку.

За результатами проведеного між позивачем та 1-им відповідачем за участю ОСОБА_4 праці та соціального захисту населення Богунської та Корольовської районної ради м. Житомира звіряння по пільгах з послуг зв'язку за жовтень-грудень 2016 року на підставі інформації, що міститься в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги, було встановлено, що 1-ий відповідач визнає суму боргу перед позивачем в розмірі 481387,68грн (а.с. 202).

З огляду на вказане, суд вважає, що матеріалами справи підтверджено існування перед позивачем боргу з компенсації ф а к т и ч н о понесених витрат за надання послуг зв`язку на пільговій основі в розмірі 481387,68грн та відсутність оплати останнього з боку відповідачів.

Варто зазначити, що оскільки ПАТ "Укртелеком" в особі Житомирської філії ПАТ "Укртелеком" не є учасником бюджетного процесу, то правовідносини між позивачем та відповідачами з приводу необхідності оплати боргу регулюються нормами Цивільного та Господарського кодексів України.

За змістом ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази та здійснені господарським судом в процесі розгляду справи висновки, суд вважає позов заявленим у відповідності до вимог чинного законодавства та таким, що підлягає задоволенню на суму 481387,68грн боргу в рахунок відшкодування пільг за послуги зв'язку. У частині вимог щодо стягнення 22688,25грн (504075,93грн - 481387,68грн) боргу за надані телекомунікаційні послуги споживачам, які мають встановлені законодавством України пільги суд відмовляє в позові.

Водночас, при вирішенні питання про фактичне виконання 1-им відповідачем рішення суду про стягнення з державного бюджету заборгованості, господарський суд враховує, що безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду здійснює Казначейство України відповідно до покладених на нього завдань (підпункт 5 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 №460/2011).

Аналогічне положення міститься у ч.2 ст.6 Закону України "Про виконавче провадження".

При цьому, механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі - Порядок №845).

Згідно п.3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Статтею 4 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду, що видав виконавчий документ), які ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення.

Поняття "єдиний казначейський рахунок" закріплене в Положенні про єдиний казначейський рахунок, затверджене наказом Державного казначейства України від 26.06.2002 №122 (далі - Положення №122), та визначається як консолідований рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України.

Пунктом 2.1 цього Положення встановлено, що єдиний казначейський рахунок консолідує кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, коштів інших клієнтів, обслуговування яких здійснюється органами Державного казначейства України та регламентується законодавством.

Зі змісту положень Положення №122 випливає, що стягнення коштів з державного бюджету за рішенням суду також здійснюється з консолідованого рахунку - єдиного казначейського рахунку.

З огляду на викладене, приймаючи рішення про стягнення з 1-го відповідача коштів по пільгам на послуги зв'язку, що виник внаслідок відсутності бюджетного фінансування на 2016 рік на вказані виплати, компенсація яких станом на заявлений позивачем період (жовтень-грудень 2016 року) була передбачена чинним бюджетним законодавством за рахунок субвенцій місцевим бюджетам з Державного бюджету України, суд враховує, що борг має бути відшкодовано за рахунок державного бюджету, а відповідне рішення суду виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Висновок суду викладений з урахування правової позиції Верховного Суду України, що міститься в постанові від 12.04.2017 у справі №753/8302/15-ц, № в реєстрі 66172522.

У постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 роз'яснено, що для правильного застосування пункту 3 Порядку №845 (норма матеріального права) судам слід притягувати як відповідача відповідний орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання рішення суду про стягнення коштів з державного бюджету.

З врахуванням вищевикладеної правової позиції Верховного Суду України, ухвалою суду від 15.09.2017 до участі у справі залучено іншим відповідачем - ОСОБА_4 Державної казначейської служби України у м. Житомирі (2-ий відповідач) (а.с. 68-69).

Відповідно до пункту 3 Порядку №256 головним розпорядником бюджетних коштів з надання адресних соціальних допомог, пільг, компенсацій, а також інших коштів, спрямованих з державного та місцевих бюджетів на соціальний захист населення у 2016 році був Департамент праці та соціального захисту населення Житомирської міської ради.

Водночас, у пункті 3 Порядку № 845 зазначено, що стягнення коштів боржників здійснюється виключно у межах відповідних бюджетних призначень.

Таким чином, у розумінні пункту 3 Порядку №845 Департамент праці та соціального захисту населення Житомирської міської ради не є боржником, оскільки Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" не було передбачено надання субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам по КТКВК 090124 "Пільги окремим категоріям громадян з послуг зв'язку".

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що 481387,68грн заборгованості за надані телекомунікаційні послуги споживачам, які мають встановлені законодавством України пільги з їх оплати за 2016 рік, мають бути відшкодовані стягувачу виключно за рахунок коштів д е р ж а в н о г о б ю д ж е т у У к р а ї н и та виключно органами державного казначейства.

Викладеним вище, зокрема, спростовуються посилання 2-го відповідача, в якості заперечень проти позову, на безпідставність залучення його до участі в справі в правовому статусі співвідповідача.

Як визначає ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За змістом статті 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідач позов за підставою та предметом не спростував, доказів сплати 481387,68грн заборгованості за надані телекомунікаційні послуги споживачам, які мають встановлені законодавством України пільги не надав, і такі в матеріалах справи відсутні.

При цьому, позивач довів суду обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення вказаного боргу належними та допустимими доказами.

Отже, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення 481387,68грн заборгованості за надані телекомунікаційні послуги споживачам, які мають встановлені законодавством України пільги є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства і такими, що підлягають задоволенню. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 22688,25грн боргу за надані телекомунікаційні послуги споживачам, які мають встановлені законодавством України пільги, суд відмовляє.

Судові витрати, відповідно до ст.49 ГПК України, підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст.49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Департаменту праці та соціального захисту населення Житомирської міської ради (10014, місто Житомир, майдан ім. С.П.Корольова, буд. 4/2, ідентифікаційний код 20429768) за рахунок коштів Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 18, ідентифікаційний код 21560766) в особі Житомирської філії ПАТ "Укртелеком" (10014, м. Житомир, вул. Київська, буд. 20, ідентифікаційний код 01184114):

- 481387,68грн - заборгованості за надані телекомунікаційні послуги споживачам, які мають встановлені законодавством України пільги з їх оплати;

- 7220,82грн - судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 11.12.17

Суддя Шніт А.В.

Віддрукувати:

1 - у справу, 2 - позивачу - на адресу: 10014, м.Житомир, вул.Київська, 20 (рек. з повід.), 3 - Міністерству фінансів України (01008, м.Київ, вул. М.Грушевського, 12/2) (рек. з пов.)