Рішення № 70863197, 11.12.2017, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/2099/17

Номер провадження 2/629/1113/17

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2017 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі: головуючого судді Смірнової Н.А., за участю секретаря Андрієнко С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Лозова, Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області, третьої особи служби у справах дітей Лозівської районної державної адміністрації Харківської області про визначення місця проживання малолітньої дитини, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області, третьої особи служби у справах дітей Лозівської районної державної адміністрації Харківської області про визначення місця проживання малолітньої дитини, посилаючись на те, що вона перебуває з відповідачем по справі в зареєстрованому шлюбі з 21 березня 2002 року. Фактично шлюбні відносини припинилися в 2005 році. 04 грудня 2016 року позивач народила сина ОСОБА_3, батьком якого був записаний відповідач по справі. На даний час позивач не має можливості зареєструвати місце проживання дитини, оскільки необхідна письмова згода другого з батьків. В звязку з чим просить визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з нею за адресою: с. Миколаївка, Лозівського району, Харківської області, вул. Молодіжна, б. 13, зобовязав виконавчий комітет Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області провести реєстрацію дитини за вищевказаною адресою без згоди відповідача по справі. Крім цього просить звільнити її від сплати судового збору в звязку з скрутним матеріальним становищем, оскільки на її утриманні є пять неповнолітніх дітей, вона на даний час ніде не працює, окрім соціальної допомоги на утримання дітей інших доходів не має.

Позивач в судове засідання не зявилася, але раніше на адресу суду надавала заяву в якій просила розглянути справу за її відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягає в повному обсязі. Крім цього в своїй заяві не заперечувала проти постановлення заочного рішення, наслідки ухвалення заочного рішення їй відомі та зрозумілі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, шляхом розміщення оголошення на сайті Судової влади України, причину неявки суду не повідомив.

Представник відповідача виконавчого комітету Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області в судове засідання не зявився, але надав суду заяву в якій просив розглянути справу за відсутності представника, проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Представник третьої особи служби у справах дітей Лозівської районної державної адміністрації Харківської області ОСОБА_4 в судове засідання не зявилася, але надала суду заяву в якій просила розглянути справу за її відсутності, проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Зі згоди позивача, наданої у заяві, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд знаходить позов таким, що підлягає задоволенню за наступними підставами:

Статтями 1, 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення та інші.

Судом встановлено, що 21 березня 2002 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії І-ЕД № 097526, виданим відділом реєстрації актів громадянського стану Перевальського районного управління юстиції Луганської області.

Також судом встановлено, що 04 грудня 2016 року народився ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-ВЛ № 471968, виданим виконавчим комітетом Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області. Сторони по справі є батьками зазначеної дитини.

Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно довідки виданої 18.04.2017 року Миколаївською сільською радою Лозівського району Харківської області ОСОБА_1 разом із дітьми ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8 зареєстрована за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2, б. 13. Крім цього з ними за даною адресою проживає малолітня дитина ОСОБА_3, але за даною адресою не зареєстрований, так як Миколаївською сільською радою Лозівського району Харківської області було відмовлено в реєстрації малолітньої дитини, оскільки ОСОБА_1 не надано письмової згоди чоловіка, який проживає за іншою адресою, щодо реєстрації малолітньої дитини разом з матірю, про що свідчить відмова № 75/02-25 від 30.03.2017 року.

Відповідач такої згоди не надає, тому позивач змушена була звернутися до суду з позовом про визначення місця проживання дитини.

Відповідно до ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

У ч. 2 ст. 24 Конституції Українизазначено, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. У ст. 51 Конституції Українизазначено, що кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Зокрема, у статті 141 СК Українизазначено,що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною 1 ст. 9 Конституції Українипередбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами,першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі ст. 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до ст. 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Відповідно до рекомендацій Верховного Суду України, викладених у п. 24 постанови Пленуму від 12 червня 1998 року №16 «Про практику застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них залишаються діти, суд виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей та турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обовязків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоровя та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

При цьому, аналізуючи наведені вище норми, суд вважає, що під забороною розлучення дитини зі своєю матірю, в контексті Декларації прав дитини, слід розуміти не обовязковість спільного проживання матері та дитини, а право наїх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі матері прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитинивід 20 листопада 1989 року.

Отже, до винятковихобставин, передбачених ст. 161 СК Українита принципом 6 Декларації прав дитини,які свідчать про неможливість проживання дітей разом з матірю і тільки у разі наявності яких, дитина може проживати з батьком відносяться: відсутність у матері самостійного доходу; зловживання матірю спиртними напоями або наркотичними засобами; аморальна поведінка матері, яка може зашкодити розвиткові дитини; дитина росте не під опікою та відповідальністю матері, а іншої особи; дитина росте з матірю в атмосфері нелюбові; мати не забезпечує дитину морально та матеріально.

Так, судом встановлено, що малолітня дитина мешкає разом із матірю з моменту народження, мати позитивно характеризується, на даний час не працює, оскільки знаходиться у відпустці по догляду за дитиною, отримує соціальну допомогу на утримання дітей, має житло, за місцем її проживання діти забезпечені усім необхідним, що підтверджується актом обстеження умов проживання сім'ї ОСОБА_1 з якого вбачається, що в будинку, в якому проживає ОСОБА_1 створені необхідні умови для проживання малолітніх дітей. З чого можна зробити висновок про те, що мати забезпечує своїх дітей морально та матеріально. З огляду на вищенаведене, дитина повинна проживати з матірю і це безперечно слугуватиме якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Так, у своїй Постанові від 14 грудня 2016 року № 6-2445цс16 Верховний Суд України (надаліВСУ) сформував правовий висновок, який, згідно ст. 360-7 ЦПК України, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Вказаний висновок ВСУ зводиться до того, що суди можуть ухвалювати рішення про визначення місця проживання дитини разом з батьком тільки у разі наявності виняткових обставин, передбачених ст. 161 СК Українита принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання дітей разом з матірю.

17.08.2017р. ВССУ у інформаційному листі № 9-1580/0/4-17 надав деякі розяснення судам нижчих інстанцій щодо окремих питань судової практики у справах про визначення місця проживання дитини.

У вказаному листі ВССУ зазначив, що 01 липня 2017 року Європейський суд з прав людини (надаліЄСПЛ) ухвалив рішення у справі «М. Є. проти України», яке набуде статусу остаточного відповідно до порядку, передбаченого пунктом 2 ст. 44 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (надалі - Конвенція). У цьому рішенні ЄСПЛ констатував порушення Україною права заявника, гарантованого статтею 8 «Право на повагу до приватного і сімейного життя» Конвенції, у звязку з рішеннями національних судів про визначення місця проживання дитини заявника.

ЄСПЛ наголосив, що в усіх подібних випадках основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її звязків із сімєю, крім випадків, коли сімя є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

ЄСПЛ зробив висновок, що здійснений національними судами аналіз перед ухваленням рішення про визначення місця проживання доньки заявника разом із матірю, був недостатньо ретельним. Тому, незважаючи на широкі дискреційні повноваження, надані національним органам у сфері встановлення опіки над дітьми, ЄСПЛ визнав, що обґрунтування ухваленого ними рішення не є «належним та достатнім». На підставі цього ЄСПЛ визнав, що у цій справі мало місце порушення статті 8 Конвенції при визначенні місця проживання дитини заявника.

У свою чергу ВССУ наголосив, що з метою недопущення в подальшому порушень, які констатовані ЄСПЛ у справі «М. Є. проти України», у разі набрання рішенням статусу остаточного судам під час розгляду справ про визначення місця проживання дитини слід враховувати наведене вище. Крім того, під час вирішення такої категорії справ судам слід керуватись статтею 51 Конституції України, яка гарантує кожному із подружжя рівні права і обовязки у шлюбі та сімї. Схожа норма міститься також у частині шостій ст. 7 СК України, відповідно до якої рівність прав і обовязків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сімї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин. Це узгоджується з практикою ЄСПЛ, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні 5 презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги (рішення у справі «Зоммерфельд проти Німеччини» від 08 липня 2003 року, «Цаунеггер проти Німеччини» від 03 грудня 2009 року).

Оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з матірю підлягають до задоволення, оскільки це відповідає інтересам дитини, позивач має можливість створити дитині належні умови для виховання та розвитку.

Відповідно до ст. 88 ЦПК Україниіз відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір в сумі 640 гривень, оскільки позивач відповідно до ухвали Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 08.11.2017 року звільнена від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 84, 88, 209, 212, 214, 215, 218, 224-226 ЦПК України, ст.ст. 9, 24, 51 Конституції України, ст.ст. 160, 161 Сімейного кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визначити місце проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_3 з його матірю ОСОБА_1 за адресою: с. Миколаївка, Лозівського району, Харківської області, вул. Молодіжна, б. 13.

Зобовязати виконавчий комітет Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області провести реєстрацію ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою проживання матері ОСОБА_1 за адресою: с. Миколаївка, Лозівського району, Харківської області, вул. Молодіжна, б. 13 без згоди батька ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_5 Крим, громадянина України, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5 Крим, вул. Степова, б. 45 судовий збір на користь держави (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку 820019, р/р 31215256700001, код класифікації доходів бюджету 22030106) у розмірі 640 гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Харківської області через Лозівський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачів, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя Н.А. Смірнова