Постанова № 70856875, 06.12.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2017 р. Справа № 922/1958/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Пуль О.А.

при секретарі Кладько А.С.,

за участю представників:

апелянта, АТ БТА Банк - ОСОБА_1 (довіреність №11НН-256-4/8285 від 27.12.2016),

апелянта, Компанії "Stantis Limited" ("Стантіс Лімітед") ОСОБА_2 (довіреність від 18.10.2016),

позивача ОСОБА_3 (довіреність від 01.11.2017),

відповідача ОСОБА_4 (довіреність від 15.11.2017),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "БТА Банк", м. Алмати, Республіка Казахстан (вх. №3070 Х/2) та апеляційну скаргу Компанії "Stantis Limited" ("Стантіс Лімітед") (вх. №3414 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2016 у справі № 922/1958/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківське фармацевтичне підприємство "Здоров'я народу", м.Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий онкологічний та кардіологічний центр "Макс-Велл", м.Харків,

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ "Харківське фармацевтичне підприємство "Здоровя народу" звернулося до господарського суду із позовною заявою до ТОВ "Науково-виробничий онкологічний та кардіологічний центр "Макс-Велл" (з урахування поданої в подальшому заяви про збільшення позовних вимог), в якій просило суд стягнути з відповідача 31971000,00 грн. заборгованості, 28257108,49 грн. пені, 28134004,35 грн. втрат від інфляції, 2317679,00 грн. три відсотки річних.

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.06.2016 (суддя Суслова В.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 31971000,00 грн. заборгованості, 2482351,07 грн. пені, 28134004,35 грн. втрат від інфляції, 2317679,00 грн. три відсотки річних. Стягнуто з відповідача на користь державного бюджету України судовий збір у розмірі 147947,74 грн. Стягнуто з позивача на користь державного бюджету України судовий збір у розмірі 56502,26 грн. В частині стягнення пені у розмірі 25774757,42 грн. - відмовлено.

АТ "БТА Банк", яке не брало участі у справі, але із посиланням на ч.1 ст.91 ГПК України зазначає, що вищевказане рішення стосується його прав та обов'язків, звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апелянт зазначає, що рішеннями Високого суду правосуддя (Відділення ОСОБА_5, Комерційний суд) від 12.11.2009 та від 23.11.2012 (визнаними на території України) у справах за позовами Акціонерного товариства БТА Банк накладено арешт на активи ОСОБА_6 ОСОБА_7, серед яких, зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробничий онкологічний та кардіологічний центр Макс-велл. У відповідності до вказаних рішень заборонено без попередньої письмової згоди адвокатів позивача будь-яким чином відчужувати, розпоряджатися або зменшувати вартість відповідних активів. За таких обставин, за твердженням АТ "БТА Банк", ОСОБА_7 та ТОВ Науково-виробничий онкологічний та кардіологічний центр Макс-велл не мали права розпоряджатися своїм майном та укладати договір відступлення права вимоги за договором про надання поворотної фінансової допомоги №0312/12 від 03.12.2012; укладення такого договору та рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2016 у даній справі призвели до виведення активів ОСОБА_7 та ТОВ Науково-виробничий онкологічний та кардіологічний центр Макс-велл зі складу активів, за рахунок яких АТ "БТА Банк" має отримати відшкодування завданих йому збитків.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 13.10.2017 вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження, призначено її розгляд на 16.11.2017, запропоновано учасникам процесу надати суду: апелянту - мотивовані письмові пояснення в обгрунтування твердження про те, що оскаржуваним рішенням суду вирішено питання про права та обов'язки АТ "БТА Банк", пояснення з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції у справі та докази на підтвердження фактів, викладених в апеляційній скарзі; позивачу та відповідачу - відзиви на апеляційну скаргу з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції у справі та докази на підтвердження своїх заперечень.

Компанія "Stantis Limited" ("Стантіс Лімітед"), яка не брала участі у справі, але із посиланням на ч.1 ст.91 ГПК України зазначає, що вищевказане рішення стосується її прав та обов'язків, також звернулася до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального і процесуального права, просить суд: прийняти апеляційну скаргу до провадження до спільного розгляду з раніше прийнятою апеляційною скаргою АТ "БТА Банк" на це ж рішення; оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Компанія "Stantis Limited" в апеляційній скарзі також посилається на рішення Високого суду правосуддя (Відділення ОСОБА_5, Комерційний суд) від 12.11.2009 та від 23.11.2012, якими накладено арешт на активи ОСОБА_7 (у тому числі, на ТОВ Науково-виробничий онкологічний та кардіологічний центр Макс-велл), а також зазначає, що Компанія "Stantis Limited" ("Стантіс Лімітед") є кредитором ТОВ Науково-виробничий онкологічний та кардіологічний центр Макс-велл, оскільки рішенням Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Алмати від 18.07.2016 у справі № 7527-16-00-2/4201 з ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл» на користь компанії Стантіс Лімітед було стягнуто 15956690,68 доларів США. Отже, апелянт ввважає, що оскаржуваним рішенням господарського суду Харківської області від 29.06.2016 у даній справі № 922/1958/16 вирішено питання про права компанії Стантіс Лімітед. На думку компанії Стантіс Лімітед, договір про відступлення права вимоги був укладений без наміру створення правових наслідків, натомість його метою було відчуження активів ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл» та уникнення відповідальності за кредиторськими зобовязаннями перед компанією Стантіс Лімітед. На думку апелянта, відповідне підтверджується тими обставинами, що ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл» (новий кредитор) не сплатило ТОВ «ХФП «Здоровя народу» (первісний кредитор) грошові кошти за договором про відступлення права вимоги у строк до 31.12.2013, при цьому новий кредитор на звертався до боржника за отриманням коштів, право вимоги щодо яких набув за договором про відступлення права вимоги. Компанія Стантіс Лімітед вважає, що судом першої інстанції в порушення вимог ст.43 ГПК України повною мірою не досліджено обставини справи та не встановлено, що вимоги позивача про стягнення грошових коштів за договором про відступлення права вимоги не підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, натомість суд обмежився лише дослідженням копій договорів, змісту пояснень сторін та заяви відповідача про визнання позовних вимог (що не відповідає приписам ч.5 ст.78 ГПК України).

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 08.11.2017 вказану апеляційну скаргу було прийнято до спільного розгляду з апеляційною скаргою АТ "БТА Банк" та призначено її розгляд на 16.11.2017, витребувано у апелянта, Компанії "Stantis Limited" ("Стантіс Лімітед") належним чином засвідчені копії додатків до апеляційної скарги, у тому числі - довіреностей, виданих представникам, якими підписано апеляційну скаргу; запропоновано учасникам процесу надати суду апеляційної інстанції: апелянту - мотивовані письмові пояснення в обґрунтування твердження про те, що оскаржуваним рішенням суду вирішено питання про права та обов'язки Компанії "Stantis Limited" ("Стантіс Лімітед"), пояснення з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції у справі та докази на підтвердження фактів, викладених в апеляційній скарзі; позивачу та відповідачу - відзиви на апеляційну скаргу з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції у справі та докази на підтвердження своїх заперечень.

15.11.2017 АТ "БТА Банк" надало пояснення щодо права банку на апеляційне оскарження, в яких посилається на вищевказані рішення Високого суду правосуддя (Відділення ОСОБА_5, Комерційний суд) від 12.11.2009 та від 23.11.2012, на практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів, а також зазначає, що судом в порядку ст.35 ГПК України має бути прийнято до уваги висновки Харківського апеляційного господарського суду, викладені в постанові у справі №922/1938/16, в якій встановлено, що відчуження, розпорядження або зменшення вартості активів ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл» може вплинути на права і обовязки АТ "БТА Банк".

16.11.2017 відповідач надав відзиви на апеляційні скарги, в яких зазначає, що ОСОБА_6 ніколи не був засновником ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл», і майно товариства жодним чином не належить до його активів. Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційна справа ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл» перебуває у Департаменті реєстрації Харківської міської ради, засновником та власником товариства на момент укладення Договору про відступлення права вимоги від 28.05.2013 за Договором про надання поворотної фінансової допомоги б/н від 03.12.2012 є ОСОБА_8, який володіє 100% часткою у вказаному товаристві. На момент ухвалення оскаржуваного рішення господарського суду Харківської області єдиним засновником ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл» є ОСОБА_9, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 03.06.2016. За таких обставин, відповідач стверджує, що ОСОБА_6 не має жодного відношення до майнових прав ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл» і не брав участі (ні прямо, ні опосередковано) в укладанні Договору про відступлення права вимоги від 28.05.2013 за Договором про надання поворотної фінансової допомоги б/н від 03.12.2012. Також даний учасник процесу вважає, що оскільки Рішення Високого суду правосуддя від 23.11.2012 було визнано на території України ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 11.06.2014 яка набрала чинності 17.06.2014, то ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл» не було обмежено у своїй правоздатності на розпорядження належним йому майном. Також відповідач вказує на те, що рішенням господарського суду Харківської області від 12.08.2013 у справі №922/3162/13 була встановлена дійсність договору про відступлення права вимоги від 28.05.2013 за Договором про надання поворотної фінансової допомоги б/н від 03.12.2012, та зазначає, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.10.2017 було скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відмовлено у наданні дозволу на примусове виконання рішення Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Алмати від 18.07.2016 у справі № 7527-16-00-2/4201 про примусове стягнення коштів. Відповідач просить суд залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Позивач 16.11.2017 надав відзиви на апеляційні скарги, в яких викладено доводи, аналогічні до наведених відповідачем, та просить суд залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

У судовому засіданні 16.11.2017 було оголошено перерву до 29.11.2017.

22.11.2017 позивач надав клопотання (вх.№12002), в якому просить припинити провадження у справі в порядку п.1 ч.1 ст.80 ГПК України, оскільки, на його думку, правового зв'язку між скаржниками і сторонами у справі не існує, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження. Позивач також зазначає, що рішенням суду у даній справі не були вирішені питання про права та обов'язки заявників апеляційних скарг, адже ні в його мотивувальній, ні в резолютивній частині не міститься посилань на права та обов'язки АТ «БТА Банк» та Компанії «Stantis Limited» (Стантіс Лімітед).

28.11.2017 апелянт, АТ «БТА Банк», надав додаткові пояснення, в яких наполягає на тому, що заборона на відчуження активів ОСОБА_7 згідно з Рішенням Високого суду правосуддя від 12.11.2009 почала діяти саме із вказаної дати, водночас рішенням Високого суду правосуддя від 23.11.2012 ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл» було визнано активом ОСОБА_7; рішення Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Алмати від 18.07.2016 у справі № 7527-16-00-2/4201 навіть у випадку ненадання дозволу на його примусове виконання на території України має доказове значення у даній справі №922/1958/16 та може оцінюватися в сукупності з іншими доказами.

29.11.2017 Компанія «Stantis Limited» (Стантіс Лімітед) звернулася до суду з клопотаннями (вх.12286, 12287) про витребування доказів, в яких просить витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий онкологічний та кардіологічний центр «Макс-Велл» документи, що підтверджують надання адвокатами АТ «БТА Банк» дозволу ТОВ «НВОКЦ Макс-Велл» укладати Договір про відступлення права вимоги від 28.05.2013 за Договором про фінансову допомогу від 03.12.2012; документи, що підтверджують надання адвокатами АТ «БТА Банк» дозволу ТОВ «НВОКЦ Макс-Велл» визнавати позовні вимоги в даній справі; первинні документи, що підтверджують грошові вимоги позивача до відповідача в даній справі. Також Компанією «Stantis Limited» (Стантіс Лімітед) на виконання вимог ухвали суду від 08.11.2017 надано належним чином засвідчені копії додатків до апеляційної скарги.

Представники позивача і відповідача проти вищевказаних клопотань заперечували. Представником відповідача було зазначено, що ТОВ «НВОКЦ Макс-Велл» не зверталося до АТ «БТА Банк» за отриманням дозволу на укладення договору про відступлення права вимоги, оскільки не вважало, що такий дозвіл є необхідним. Відсутність звернення за відповідним дозволом підтверджено також в ході апеляційного провадження представником АТ «БТА Банк». Щодо клопотання про витребування первинних документів представниками позивача і відповідача було зазначено, що, на їхню думку, копії всіх необхідних для вирішення даного спору документів наявні у матеріалах справи.

У судовому засіданні 29.11.2017 оголошено перерву до 06.12.2017.

05.12.2017 відповідач надав пояснення, в яких зазначив, що погоджується із розрахунком пені, зробленим судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Відповідач зазначає також, що з 03.06.2016 ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл» згідно вимог ст.ст. 110-112 Цивільного кодексу України знаходиться у процедурі ліквідації. Відповідно до інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, граничний строк пред'явлення грошових вимог кредиторами ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл» встановлено 17.08.2017. Проте вимога кредитора - Компанії «Stantis Limited» (Стантіс Лімітед) від 16.08.2016 за вих. № 16-08-16/1 була отримана представником ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл» у відділенні «Укрпошта» за спливом встановлено строку для пред'явлення кредиторських вимог. Дана вимога не містила відповідні реквізити претензії, а також до неї не були додані жодні документи, що підтверджують грошові вимоги до ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл» та повноваження представника, який її підписав, в звязку з чим ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл» визнало вимогу Компанії «Stantis Limited» (Стантіс Лімітед) від 16.08.2016 за вих. № 16-08-16/1 необґрунтованою і надіслало їй лист про відмову у задоволенні кредиторських вимог. Відповідач стверджує, що Компанія «Stantis Limited» (Стантіс Лімітед) не скористалася наданим їй чинним законодавством правом на оскарження рішення ліквідатора ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл». Разом з тим, доказів на підтвердження факту направлення на адресу Компанії «Stantis Limited» (Стантіс Лімітед) відмови у задоволенні кредиторських вимог відповідачем суду не надано.

05.12.2017 Компанія Стантіс Лімітед (апелянт) надала пояснення, в яких зазначає, що заява про визнання позовних вимог, внаслідок якої з ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл» було стягнуто грошові кошти на користь позивача, була подана відповідачем у 2016 році, тобто вже після того, як судами України було надано дозвіл на примусове виконання рішень Високого суду правосуддя в Україні, отже, фактичне виведення коштів ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл» відбулося вже після визнання в Україні цих рішень. Також із посиланням на ст.36 ГПК України та ст.13 Мінської конвенції (яка ратифікована Україною і Республікою Казахстан) апелянт зазначає, що рішення Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Алмати від 18.07.2016 у справі № 7527-16-00-2/4201 має доказову силу офіційного документа і є належним доказом на підтвердження тієї обставини, що Компанія «Stantis Limited» (Стантіс Лімітед) є кредитором ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл».

06.12.2017 апелянт, АТ «БТА Банк», надав уточнені додаткові пояснення, в яких зазначає, що ОСОБА_7 є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл», яка є його активом, що підтверджується відповідними рішеннями суду, визнаними на території України, отже дана особа має можливість здійснювати вирішальний вплив на діяльність відповідача, зокрема, і щодо вчинення ним правочинів, спрямованих на зменшення вартості активів; ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл» було відомо про існування заборон, встановлених рішеннями Високого суду правосуддя м.Лондона, відтак товариство не мало права розпоряджатися активами незалежно від дати визнання рішень Високого суду правосуддя м.Лондона в Україні.

06.12.2017 позивач звернувся до суду апеляційної інстанції із клопотанням (вх. № 12602) про зупинення провадження у справі №922/1958/16 до ухвалення рішення Верховним Судом України у справі № 642/7972/16-ц про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.10.2017 про надання дозволу на примусове виконання рішення Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Алмати (Республіка Казахстан) від 18.07.2016 у справі № 7527-16-00-2/4201 про примусове стягнення коштів та видачу виконавчого листа.

У судовому засіданні 06.12.2017 представник позивача підтримав вказане клопотання, представник відповідача також просив його задовольнити, представники апелянтів проти його задоволення заперечували.

Представником Компанії Стантіс Лімітед заявлено про відмову від поданих ним 29.11.2017 клопотань (вх.12286, 12287) про витребування доказів у звязку з чим клопотання про витребування первинних документів, що підтверджують грошові вимоги позивача до відповідача в даній справі, судом не розглядається. Клопотання про витребування у ТОВ «Науково-виробничий онкологічний та кардіологічний центр «Макс-Велл» документів, що підтверджують надання адвокатами АТ «БТА Банк» дозволу ТОВ «НВОКЦ Макс-Велл» укладати Договір про відступлення права вимоги, судом також не розглядається, оскільки наданими суду апеляційної інстанції поясненнями представників АТ «БТА Банк» та ТОВ «НВОКЦ Макс-Велл» було підтверджено відсутність такої згоди.

Колегія суддів зазначає, що в ході апеляційного розгляду даної справи Харківським апеляційним господарським судом, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожною стороною своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 ГПК України.

Тому, враховуючи вказані обставини, колегія суддів дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційних скарг у даному судовому засіданні.

Як уже зазначалося, позивач надав клопотання (вх.№12002), в якому просить припинити провадження у справі в порядку п.1 ч.1 ст.80 ГПК України, оскільки, на його думку, правового зв'язку між скаржниками і сторонами у справі не існує, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.

Стосовно вказаних тверджень колегія суддів зазначає наступне.

В силу приписів статей 55, 129 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Вказані конституційні норми кореспондуються із положеннями статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частин першої та третьої статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.

Відтак, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від приписів процесуального закону.

При цьому, конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статті 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

До складу учасників судового процесу згідно з частиною першою статті 18 Господарського процесуального кодексу України входять: сторони, якими є позивач та відповідач, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 91 Господарського процесуального кодексу України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Отже, право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, яке не набрало законної сили, мають сторони у справі, прокурор, а також особи, які не були залучені до участі у справі, але судове рішення, що оскаржується, безпосередньо стосується їх прав та обов'язків.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", передумовою перегляду оскаржуваного рішення по суті є з'ясування судом апеляційної інстанції наявності правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі. Такий зв'язок між скаржником і сторонами у справі полягає у можливості оскаржуваного рішенням встановити, змінити або припинити права або обов'язки цих осіб.

Рішенням господарського суду в даній справі стягнуто з відповідача (ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл») на користь позивача 31971000,00 грн. заборгованості, 2482351,07 грн. пені, 28134004,35 грн. втрат від інфляції, 2317679,00 грн. три відсотки річних. Тобто фактично судом прийнято рішення про відчуження активів (грошових коштів) відповідача у досить значному розмірі.

Водночас, Рішеннями Високого суду правосуддя м. Лондона, з метою забезпечення інтересів кредиторів та, зокрема, АТ «БТА Банк» на ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл» було накладено арешт та заборону відчужувати майно.

Як вбачається з наданих апелянтами доказів, АТ «БТА Банк» є позивачем у ряді судових спорів, а ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл», на яке накладено арешт згідно із вищевказаним рішенням Високого суду правосуддя м. Лондона визнано активом відповідача у цих спорах - ОСОБА_6 ОСОБА_7.

Так, в провадженні компетентного суду Сполученого королівства Великобританії та Північної Ірландії знаходиться цивільна справа за позовом Акціонерного товариства «БТА Банк» до ОСОБА_6 ОСОБА_7, ОСОБА_10, Жаксилика Жаримбетова, Компанії Dray Associates Limited, ОСОБА_11 ОСОБА_12, ОСОБА_13 Вілсона, ОСОБА_14 Вілсон про відшкодування збитків.

Рішенням Високого суду правосуддя (відділення ОСОБА_5, Комерційний суд) від 12 листопада 2009 року з наступними змінами і доповненнями в справі за позовом Акціонерного товариства «БТА Банк» № 2009 том 1099 був накладений арешт на активи відповідачів - ОСОБА_6 ОСОБА_7, ОСОБА_10, Жаксилика Жарімбетова, Компанії Компанії «Дрей Асошіейтс Лімітед», ОСОБА_11 ОСОБА_12, ОСОБА_13 Вільсона і ОСОБА_15 Вільсон. Згідно п. 4 «С» зазначеного рішення: «до винесення рішення, а також подальших наказу Відповідачам забороняється без попередньої письмової згоди юристів позивача будь-яким чином відчужувати, розпоряджатися або зменшувати вартість будь-яких їхніх активів за межами Англії та Уельсу, за винятком тих випадків, коли загальна не обтяжена вартість (як зазначено нижче в п. 6 (а)) всіх їх активів в Англії і Уельсі перевищує 175000000 Ј (сто сімдесят п'ять мільйонів фунтів стерлінгів) або в разі Першого відповідача, коли зазначена вартість перевищує 451130000 Ј (чотири сотні п'ятдесят один мільйон сто тридцять тисяч фунтів стерлінгів), або в разі Другого відповідача, коли зазначена вартість перевищує 435299000 Ј (чотириста тридцять п'ять мільйонів двісті дев'яносто дев'ять тисяч фунтів стерлінгів), або в разі Третього відповідача, коли зазначена вартість перевищує 243000000 Ј (двісті сорок три мільйони фунтів стерлінгів)».

Вказане рішення Високого суду правосуддя від 12 листопада 2009 року було визнане на території України ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 05 серпня 2013 року у справі № 2601/23768/12, яка вступила в законну силу.

23 листопада 2012 року Високим судом правосуддя (відділення ОСОБА_5, Комерційний суд) було винесено ще одне рішення про арешт активів ОСОБА_6 ОСОБА_7 у справі за позовом Акціонерного товариства «БТА Банк» до ОСОБА_6 ОСОБА_7 (основний відповідач, щодо якого винесено рішення) та інших: ОСОБА_10, Жаксилика Жарімбетова, Компанії «Дрей Асошіейтс Лімітед», ОСОБА_11 ОСОБА_12, ОСОБА_13 Вільсона, ОСОБА_15 Вільсон, компанії «Інтерфандінг Фасілітез Лімітед», ОСОБА_16, ТОВ «Маріон Плюс», ТОВ «Тетроконсалт», ТОВ «Худред-Сервіс 5», ТОВ «Трайкер», ТОВ «Стек-1000», ТОВ «Проектно-будівельна компанія «АМК-Інвест», компанії «ТуранАлем ОСОБА_17ЕЛ.СІ.», компанії «ЗРЛ Бетейлігангс Ей Джі».

Згідно з розділом «Рішення про арешт активів - активи відповідача» рішення Високого суду правосуддя від 23 листопада 2012 року, судом було вирішено:

« 3. До винесення наступного рішення Відповідачу забороняється без попередньої письмової згоди адвокатів позивача: будь-яким чином відчужувати, розпоряджатися або зменшувати вартість будь-яких його активів в Англії та Уельсі або будь-яким способом відчужувати, розпоряджатися або зменшувати вартість будь-яких його активів поза Англією та Уельсом.

Пункт 3 застосовується до всіх активів відповідача незалежно від того, оформлені вони на його ім'я чи ні, а також незалежно від того, чи володіє він ними одноосібно або спільно з іншими особами, і незалежно від того, чи є Відповідач їх кінцевим власником. В рамках цього Рішення активи відповідача включають будь-який актив, на який Відповідач має право, прямо або побічно, відчужувати або розпоряджатися ним так, як це було б у випадку, якби актив був його власним. Презюмується, що відповідач має таку правомочність, якщо третя особа володіє активом або контролює його відповідно до його прямих або непрямих вказівок.

Не обмежуючи змісту вищевикладеного, Відповідач не повинен відчужувати, розпоряджатися або зменшувати вартість будь-якої з частин або прямих і непрямих активів будь-якої з компаній, зазначених нижче в додатках В, С, О, Е, Р, в, І, J і К або майна, зазначеного в додатку в цього рішення».

Зокрема, було накладено арешт на ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл» (пункт 36 додатку «К» до рішення Високого суду правосуддя від 23 листопада 2012 року).

Таким чином, ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл» визначене Високим судом правосуддя, як актив ОСОБА_6 ОСОБА_7.

Рішення Високого суду правосуддя від 23 листопада 2012 року було визнано на території України ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 11 червня 2014 року у справі № 752/20369/13-ц, яка вступила в законну силу.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист з людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до параграфа 72 рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг проти України» у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Згідно з пунктом 61 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Брумареску проти Румунії" від 28.10.1999 право на справедливий розгляд в суді, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися у світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує, між іншим, верховенство права як частину спільної спадщини Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової певності, який вимагає, крім іншого, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не підлягало сумніву.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із доводами заявника апеляційної скарги - АТ «БТА Банк» - про те, що відповідно до вищенаведених рішень Високого суду правосуддя м. Лондона від 12 листопада 2009 року та від 23 листопада 2012 року, визнаних на території України, ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл» є активом ОСОБА_6 ОСОБА_7, на який накладено арешт та заборону на зменшення активів у будь-який спосіб.

Позивач та відповідач в ході апеляційного провадження наполягали на тому, що майно ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл» ніколи, ні прямо, ні опосередковано не належало ОСОБА_6 ОСОБА_7, а також зазначали, що ОСОБА_7 ніколи не був кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл». Колегія суддів зазначає, що із наявної в матеріалах справи довідки з ЄДР стосовно відповідача дійсно не вбачається звязку між ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл» та ОСОБА_7.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує вищенаведені висновки Високого суду правосуддя м. Лондона, якими встановлено наявність відповідного звязку та обовязковість згоди АТ «БТА Банк» на відчуження активів відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником відповідача в ході апеляційного провадження, АТ «БТА Банк» не надавалося згоди на відчуження активів ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл».

Таким чином, враховуючи, що відчуження, розпорядження або зменшення вартості активів ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл» без згоди АТ «БТА Банк» може вплинути на права та обов'язки АТ «БТА Банк» та з огляду на те, що судом першої інстанції прийнято рішення про відчуження активів (грошових коштів) відповідача колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції у даній справі були вирішені питання про права та обов'язки АТ «БТА Банк» як особи, в інтересах якої було накладено арешт та встановлено заборону на відчуження активів ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл».

Отже, оскільки АТ «БТА Банк» належним чином обґрунтував та довів у відповідності до вищенаведених приписів ч.1 ст.91 ГПК України наявність у нього права на апеляційне оскарження рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2016, колегія суддів дійшла висновку про те, що його апеляційна скарга підлягає розгляду по суті.

Щодо наявності відповідного права у Компанії «Stantis Limited» (Стантіс Лімітед), яка зазначає, що вона є кредитором ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл», чиї права порушені у звязку з відчуженням активів відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Наявність кредиторських вимог до ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл» Компанія «Stantis Limited» (Стантіс Лімітед) підтверджується рішенням Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Алмати від 18.07.2016 у справі № 7527-16-00-2/4201, яким з ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл» на користь Компанії «Stantis Limited» (Стантіс Лімітед) було стягнуто 15956690,68 доларів США.

У своїх запереченнях на апеляційну скаргу Компанії Стантіс Лімітед позивач та відповідач зазначали, що рішення Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Алмати від 18.07.2016 у справі № 7527-16-00-2/4201 наразі не визнано на території України та, відповідно, не повинно братися судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.10.2017 у справі № 642/7972/16-ц було скасовано ухвалу Ленінського районного суду м. Харкова від 03.02.2017 та Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 20.04.2017 та відмовлено Компанії Стантіс Лімітед у наданні дозволу на примусове виконання рішення Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Алмати (Республіка Казахстан) від 18.07.2016 у справі №7527-16-00-214201 про примусове стягнення коштів та видачі виконавчого листа.

Як вбачається з матеріалів справи та відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.10.2017 у справі № 642/7972/16-ц дійсно було скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відмовлено у наданні дозволу на примусове виконання рішення Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Алмати від 18.07.2016 у справі № 7527-16-00-2/4201 про примусове стягнення коштів.

Разом з тим, відповідно до ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Частиною першою статті 36 ГПК України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Апелянт, Компанія Стантіс Лімітед, посилається на ст.13 Мінської конвенції (яка ратифікована Україною і Республікою Казахстан) та зазначає, що рішення Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Алмати від 18.07.2016 у справі № 7527-16-00-2/4201 має доказову силу офіційного документа і є належним доказом на підтвердження тієї обставини, що Компанія «Stantis Limited» (Стантіс Лімітед) є кредитором ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл».

Стосовно вказаних аргументів колегія суддів зазначає, що до сфери правового регулювання Мінської конвенції відноситься визнання і виконання рішень установ юстиції у цивільних і сімейних справах та рішень судів у кримінальних справах, винесених на території інших Договірних Сторін, тобто у цій Конвенції не йдеться про рішення арбітражних (господарських) судів, до повноважень яких належить вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між суб'єктами господарювання.

Разом з тим, згідно зі статтею 1 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, укладеної між урядами держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у м. Києві 20.03.1992, ратифікованої Україною 19.12.1992, а Республікою Казахстан - 20.04.1994 (далі Київська Угода), ця Угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб'єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.

Відповідно до статей 7, 8 Київської Угоди держави-учасниці Співдружності Незалежних Держав взаємно визнають і виконують рішення компетентних судів, що набули законної чинності. Рішення, винесені компетентними судами однієї держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав, мають бути виконаними на території інших держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав. Виконання рішення відбувається за клопотанням заінтересованої Сторони.

Як вбачається із наданих скаржниками доказів, Рішення Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Алмати від 18.07.2016 у справі № 7527-16-00-2/4201 набрало законної сили на території Республіки Казахстан, а тому має доказове значення та може оцінюватися у сукупності з іншими доказами по справі.

Та обставина, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.10.2017 у справі № 642/7972/16-ц, зокрема, відмовлено Компанії Стантіс Лімітед у наданні дозволу на примусове виконання вищезазначеного рішення Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Алмати (Республіка Казахстан) у справі №7527-16-00-214201, на думку колегії суддів, не підтверджує відсутність вимог Компанії «Stantis Limited» (Стантіс Лімітед) до ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл», а лише свідчить про те, що кошти за цими вимогами наразі не можуть бути стягнуті в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Відповідний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 04.12.2017 у справі №922/1938/16.

Отже, рішення Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Алмати від 18.07.2016 у справі № 7527-16-00-2/4201 приймається колегією суддів до уваги в якості належного доказу, що підтверджує факт наявності кредиторських вимог Компанії «Stantis Limited» (Стантіс Лімітед) до ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл». Колегія суддів також додатково враховує, що, як було встановлено в ході апеляційного провадження, Компанія Стантіс Лімітед у серпні 2016 року зверталася з кредиторськими вимогами до ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл». У наданих суду апеляційної інстанції поясненнях відповідач зазначив, що ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл» визнало вказану вимогу необґрунтованою і надіслало на адресу Компанії Стантіс Лімітед лист про відмову в задоволенні її кредиторських вимог. Разом з тим, жодних доказів на підтвердження такої відмови (копії листа, доказів його направлення тощо) відповідачем суду апеляційної інстанції не надано.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність правового зв'язку між скаржником (Компанією Стантіс Лімітед) і ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл», до якого у вищевказаної компанії існують грошові вимоги. Тому, враховуючи, що відчуження активів ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл» впливає на права Компанії Стантіс Лімітед як кредитора, колегія суддів дійшла висновку про наявність у даної компанії права на апеляційне оскарження рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2016 в порядку ч.1 ст.91 ГПК України.

Отже, клопотання позивача від 22.11.2017 про припинення провадження у справі в порядку п.1 ч.1 ст.80 ГПК України задоволенню не підлягає, оскільки вищенаведені обставини спростовують його посилання на відсутність правового звязку між сторонами у справі та апелянтами.

Розглянувши клопотання позивача (вх. № 12602 від 06.12.2017) про зупинення провадження у справі №922/1958/16 до ухвалення Верховним Судом України рішення у справі № 642/7972/16-ц, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Статтею 79 ГПК України встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі, а тому зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.

Зокрема, відповідно до частини першої вищевказаної статті господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Як вбачається з матеріалів справи, відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, пояснень представників сторін та апелянтів, при розгляді справи №642/7972/16-ц встановлюються обставини щодо надання дозволу на примусове виконання рішення Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Алмати у справі №7527-16-00-214201. Однак вказані обставини не можуть бути покладені в основу судового рішення зі спору у даній господарській справі, оскільки, як було встановлено вище, надання дозволу на примусове виконання рішення Спеціалізованого міжрайонного економічного суду м. Алмати в Україні не має значення для визнання за вказаним рішенням доказової сили на підтвердження наявності у Компанії Стантіс Лімітед кредиторських вимог до «НВОКЦ «Макс-Велл».

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що заявлене позивачем клопотання про зупинення провадження у даній справі задоволенню не підлягає.

Отже, встановивши те, що рішення господарського суду Харківської області в даній справі стосується прав і обов'язків Акціонерного товариства «БТА Банк» та Компанії «Stantis Limited» (Стантіс Лімітед), колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для перевірки законності і обґрунтованості зазначеного рішення по суті.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційних скарг та заперечень на них, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України на підставі наявних у справі доказів, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

17.06.2016 ТОВ "Харківське фармацевтичне підприємство Здоровя народу (Позивач) звернулося до господарського суду із позовною заявою до ТОВ "Науково-виробничий онкологічний та кардіологічний центр "Макс-Велл" про стягнення заборгованості у розмірі 150000,00 грн. за договором про відступлення права вимоги від 28.05.2013.

В обґрунтування вказаних вимог позивач посилався на те, що 03.12.2012 між ТОВ Фармацевтична компанія Здоровя в якості Позичальника та Товариством з обмеженою відповідальністю ХФП Здоровя народу в якості Позикодавця було укладено Договір про надання поворотної фінансової допомоги №0312/12. Відповідно до п.п. 2.1, 2.2, 3.1 Договору поворотна фінансова допомога надається в національній валюті в межах суми 50000000,00 грн. шляхом перерахування на поточний рахунок Позичальника, без ПДВ на безоплатній основі зі строком повернення до 31.12.2013 включно. 28.05.2013 між ТОВ ХФП Здоровя народу в якості Первісного Кредитора, з однієї сторони, ТОВ НВОКЦ Макс-Велл в якості Нового кредитора, з другої сторони, та ТОВ Фармацевтична компанія Здоровя в якості Боржника, з третьої сторони було укладено Договір відступлення права вимоги за Договором про надання поворотної фінансової допомоги № 0312/12 від 03.12.2012. відповідно до предмету вказаного договору Первісний кредитор передає належне йому право вимоги згідно з Договором про надання поворотної фінансової допомоги № Б/Н від 03.12.2012, укладеного між Первісним Кредитором та ТОВ Фармацевтична компанія Здоровя (Боржником), а Новий кредитор приймає право вимоги що належне Первісному кредитору за Основним Договором. Розмір поворотної фінансової допомоги, що підлягає поверненню Боржником відповідно у строки та на умовах, визначених Основним Договором, право вимоги яких відступається, відповідно до п. 1.1 цього Договору складає 31971000,00 грн. Рішенням господарського суду Харківської області по справі № 922/3162/13 від 12.08.2013 за позовом ТОВ ХФП Здоровя народу до ТОВ НВОКЦ Макс-велл, третя особа ТОВ ФК Здоровя, позивачу відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за договором про надання поворотної фінансової допомоги № 0312/12 від 03.12.2012, укладеного 28.05.2013 року між ТОВ ДЗ ГНЦЛС, ТОВ НВОКЦ Макс-Велл, ТОВ ФК Здоровя, з тих підстав, що, як встановив суд, між сторонами фактично було укладено договір купівлі-продажу права вимоги (а не договір факторингу, як стверджував позивач).

29.06.2016 позивач надав заяву про збільшення розміру позовних вимог (т.1, а.с.17), відповідно до якої просив стягнути з відповідача 31971000,00 грн. заборгованості, 28257108,49 грн. пені, 28134004,35 грн. витрат від інфляції, 2317679,00 грн. три відсотки річних. При цьому заявником не було надано доказів сплати судового збору за збільшені позовні вимоги. Вказану заяву було прийнято судом першої інстанції.

На підтвердження позовних вимог позивачем було надано суду копію договору про відступлення права вимоги від 28.05.2013 (т.1, а.с.9), договору про надання поворотної фінансової допомоги № 0312/12 від 03.12.2012 (т.1, а.с.25).

29.06.2016 відповідач надав заяву про визнання позову (т.1, а.с.27), в якій зазначив, що ним отримано заяву про збільшення розміру позовних вимог та позов ним визнається у повному обсязі.

Місцевий господарський суд, розглянувши позовні вимоги, дійшов висновку про те, що в частині стягнення 31971000,00 грн. заборгованості вони є обґрунтованими, оскільки у строк, встановлений договором, зобовязання з оплати відступленого права вимоги у розмірі 31971000,00 грн. відповідачем виконане не було. Також суд погодився зі стягненням інфляційних витрат та трьох відсотків річних у заявленому позивачем розмірі. Стосовно пені суд першої інстанції зазначив, що нарахування позивачем пені за період з 01.01.2014 по 01.06.2016 у розмірі 28257108,49 грн. не відповідає положенням ч. 6 ст. 232 ГК України, у звязку з чим дійшов висновку про те, що неправомірно нарахована позивачем пеня у розмірі 25774757,42 грн. до задоволення не підлягає; в частині стягнення пені у розмірі 2482351,07 грн. позовні вимоги було визнано обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Надаючи правову оцінку вищевказаним висновкам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.35 ГПК України, обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Відповідно до ч.5 статті 78 ГПК України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Як роз'яснено в п.п.2.5-1, 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", визнання обставин учасниками судового процесу не є для господарського суду обов'язковим та остаточним. Суд може не прийняти такого визнання, якщо: визнана обставина викликає сумнів у її достовірності, тобто у тому чи відповідає дійсності, оскільки не узгоджується з іншими обставинами, вже з'ясованими в тій же справі, або такими, що мають для останньої преюдиціальне значення; сумнівною є добровільність визнання певних обставин, оскільки воно вчинено даним учасником судового процесу під впливом помилки, обману або ж погрози насильства, інших протиправних дій. Згідно з ч.4 статті 78 Господарського процесуального кодексу України господарський суд виносить ухвалу про прийняття відмови позивача від позову, а відповідно до частини п'ятої цієї ж статті приймає рішення про задоволення позову у разі визнання його відповідачем. Проте суд, який вирішує спір, не зв'язаний заявами позивача про відмову від позову, зменшення розміру позовних вимог та відповідача - про визнання позову. На підставі ч.6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо відповідні дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси (у тому числі юридичної чи фізичної особи, яка не є учасником даного судового процесу), спір підлягає вирішенню по суті згідно з вимогами чинного законодавства.

В силу положень статті 43 ГПК України оцінка доказів повинна ґрунтуватися на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Колегія суддів зазначає, що визнання відповідачем заборгованості за договором від 28.05.2013 про відступлення права вимоги за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 03.12.2012 не може бути прийнято до уваги, оскільки жодних доказів наявності такої заборгованості у матеріалах справи не міститься.

Доводи щодо обставин виникнення боргу не підтверджені сторонами у справі за загальними правилами статей 4-3, 32-34 ГПК України.

Натомість належними доказами у справі, які підтверджують виконання договору, наявність чи відсутність заборгованості, а також її розмір, є саме первинні документи, оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до пункту 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18 під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Статтею 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесена змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Отже, розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини, в даному випадку на позивача.

Згідно частини другої статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Правила допустимості доказів у процесуальному праві розуміється як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.

Однак всупереч вказаним процесуальним нормам позивачем на підтвердження вимог по стягненню заборгованості надано до матеріалів справи лише копії відповідних договорів (про надання поворотної фінансової допомоги та про відступлення права вимоги), яких недостатньо для підтвердження наявності заявленого до стягнення боргу.

Надані позивачем копії договорів ніяким чином не підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування заявленого позову.

Судом першої інстанції, в порушення вимог ст. 43 ГПК України не досліджено обставини справи та не надано оцінки тій обставині, що вимоги позивача про стягнення грошових коштів у досить значній сумі за Договором від 28.05.2013 про відступлення права вимоги за договором про надання поворотної фінансової допомоги від 03.12.2012 не підтверджені жодними первинними бухгалтерськими документами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Частиною третьою статті 5 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, грошові вимоги позивача до відповідача не підкріплені первинними документами, які б свідчили про цивільно-правові відносини сторін та підтверджували заборгованість відповідача.

При винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції обмежився дослідженням лише копій договорів, поясненнями сторін та доводами заяви відповідача про визнання позовних вимог, які жодним чином не підтверджують вимоги, що заявлені у позові в даній справі.

З наведеного вбачається безпідставність заявлених позовних вимог, оскільки матеріалами справи не підтверджується ані факт виникнення такої заборгованості, ані факт відображення вказаної заборгованості у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності підприємств позивача та відповідача за результатами ведення звичайної господарської діяльності, як про це зазначає позивач.

Крім того, відповідно до положень статті 22 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції був зобов'язаний перевірити чи не порушує таке визнання відповідачем звернених до нього вимог чиїх-небудь прав та охоронюваних законом інтересів.

Статтею 13 Цивільного кодексу України передбачено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Надаючи правову оцінку наявним у справі доказовим матеріалам у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що прийнятим у даній справі рішенням про задоволення позову порушені права та інтереси скаржників, як кредиторів ТОВ «НВОКЦ «Макс-Велл».

Пунктом 2 частини першої статті 103 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно до пунктів 2, 3, 4 частини першої статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Як зазначено у пунктах 2, 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись, зокрема, на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи Акціонерного товариства «БТА Банк», Республіка Казахстан, м. Алмати та Компанії «Stantis Limited» (Стантіс Лімітед), Кіпр, м. Нікосія, викладені в апеляційних скаргах, є обґрунтованими, тоді як господарський суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, визнав встановленими обставини, які жодним чином сторонами не доведені, та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, а тому прийняте ним рішення підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційних скарг та прийняття нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, у відповідності до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати скаржників по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг підлягають відшкодуванню за рахунок позивача у розмірі, що підлягав сплаті відповідно до приписів Закону України «Про судовий збір», а саме - 227370,00 грн.

Слід також зазначити, що виходячи із загальної суми позовних вимог позивач за подання позову в даній справі мав сплатити 206700,00 грн. судового збору до Державного бюджету України, однак фактично було сплачено лише 2250,00 грн. при зверненні з позовом; при поданні заяви про збільшення позовних вимог ТОВ "Харківське фармацевтичне підприємство "Здоров'я народу" судовий збір не сплатило.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, тому згідно приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України з позивача підлягає стягненню до Державного бюджету сума несплаченого судового збору у розмірі 204450,00 грн.

Керуючись статтями 32, 33, 34, 36, 43, 49, 99, 101, 102, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 3, 4 частини першої статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «БТА Банк», Республіка Казахстан, м. Алмати, задовольнити.

Апеляційну скаргу Компанії «Stantis Limited» (Стантіс Лімітед), Кіпр, м. Нікосія задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2016 у справі № 922/1958/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Харківське фармацевтичне підприємство Здоровя народу (Код ЄДРПОУ 35587866, адреса: 61013, м. Харків, вул. Шевченко, 22, рахунок 26007962505867 в ПАТ ПУМБ м. Київ, МФО 334851) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Шевченківському районі м. Харкова, код ЄДР 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код класифікації доходів бюджету 22030101) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 204450,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Харківське фармацевтичне підприємство Здоровя народу (Код ЄДРПОУ 35587866, адреса: 61013, м. Харків, вул. Шевченко, 22, рахунок 26007962505867 в ПАТ ПУМБ м. Київ, МФО 334851) на користь Акціонерного товариства «БТА Банк» (050051, Республіка Казахстан, м. Алмати, вул. Жолдасбекова, 97; ідентифікаційний код 09600019) 227370,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Харківське фармацевтичне підприємство Здоровя народу (Код ЄДРПОУ 35587866, адреса: 61013, м. Харків, вул. Шевченко, 22, рахунок 26007962505867 в ПАТ ПУМБ м. Київ, МФО 334851) на користь Компанії «Stantis Limited» (Стантіс Лімітед) (місцезнаходження: 1060, Кіпр, Нікосія, вул. Афродітіс, 25, 2-й поверх, оф.204 (Afroditis, 25, 2nd floor, flat/office 204, PC 1060, Nicosia, Cyprus); реєстраційний номер НЕ 153162) 227370,00 грн. витрат по сплаті 227370,00 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Повний текст постанови складено 11.12.17

Головуючий суддя Шевель О. В.

Суддя Крестьянінов О.О.

Суддя Пуль О.А.