Рішення № 70855689, 04.12.2017, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" грудня 2017 р.Справа № 916/2279/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Глассрайз";

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибоконсервний завод "Дунай";

про стягнення 1235557,31 грн.

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 довіреність №б/н від 15.09.2017р.;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Глассрайз" звернулося до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибоконсервний завод "Дунай", в якій згідно кінцевої заяви про збільшення розміру позовних вимог від 01.12.2017р., просить суд стягнути з останнього грошові кошти у розмірі 1235557,31 грн., з яких 1043203,20 грн. основної заборгованості; 129622,69 грн. пені; 15294,06 грн. 3 % річних та 47437,36 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе за договором поставки №21/417 від 21.04.2017р. зобовязань в частині повної та своєчасної оплати товару, у звязку із чим у останнього виникла заборгованість у сумі 1043203,20 грн. грн., на яку позивачем у відповідності до п. 9.2 договору було нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати (ст. 625 ЦК України) у розмірах, що заявлені до стягнення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.09.2017р. порушено провадження у справі №916/2279/17 із призначенням до розгляду в засіданні суду 18.10.2017р.

Ухвалою суду від 18.10.2017р., з огляду на незявлення в судове засідання представника відповідача, від якого не надходило клопотання про розгляд справи за його відсутності, невиконання вимог ухвали суду, необхідність додаткового дослідження доказів, а також з урахуванням поданої представником позивача у судовому засіданні 18.10.2017р. заяви про збільшення розміру позовних вимог, розгляд справи було відкладено на 08.11.2017р.

В судовому засіданні 08.11.2017р. представником позивача було надано клопотання (а.с.60-61) про відшкодування у відповідності до ст. 49 ГПК України понесених позивачем витрат по сплаті судового збору за подання позову, витрат, повязаних з наданням правової допомоги у розмірі 5000 грн. та витрат, повязаних з пересиланням поштових відправлень у розмірі 48,60 грн.

У судовому засіданні 08.11.2017р. представник позивача під час розгляду справи по суті в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні.

Ухвалою суду від 08.11.2017р. строк розгляду справи за клопотанням представника позивача було продовжено на пятнадцять днів та у звязку із незявленням в судове засідання представника відповідача, від якого не надходило клопотання про розгляд справи за його відсутності, невиконання ним вимог ухвали суду, а також з урахуванням подання позивачем клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу, яке потребує дослідження, розгляд справи було відкладено на 04.12.2017р.

В судовому засіданні 04.12.2017р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 01.12.2017р. (а.с.74-78).

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Рибоконсервний завод "Дунай" про час та місце судових засідань повідомлявся належним чином шляхом надсилання вищевказаних ухвал суду на адресу, зазначену у спеціальному витязі з ЄДР (а.с.32-35), у судові засідання не зявлявся, про поважність причин відсутності не повідомив, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав.

При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Приймаючи до уваги, що вищевказані судові ухвали були отримані відповідачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с.31,50,73,), суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, надані вході розгляду справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Крім того, у відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити з нього певну грошову суму.

У відповідності до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.04.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Глассрайз" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рибоконсервний завод "Дунай" (Покупець) було укладено договір поставки №21/417 (а.с.10-14), згідно п.1.1 якого Постачальник бере на себе зобовязання поставити Покупцеві жерстяну банку з кришкою у порядку, передбаченому умовами цього договору.

Обсяг та асортимент товару на 2017р. обумовлюється в окремих специфікаціях, які являються невідємною частиною договору (п.1.3 договору).

Згідно п. 6.1 вказаного договору, поставка партії товару здійснюється Постачальником у термін, зазначений у специфікаціях, які є невідємними частинами цього договору.

Пунктом 9.2 договору сторони погодили, що за порушення термінів оплати поставленого, але не сплаченого товару Покупець зобовязаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

При цьому п. 9.4 вказаного договору встановлено, що строк нарахування штрафних санкцій, в тому числі пені і строк позовної давності на їх стягнення не обмежується 6 місяцями і/або роком, а нараховуються до моменту належного виконання зобовязання за цим договором або до моменту звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій в межах строку загальної позовної давності (3 роки).

Відповідно до п.12.2, договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2018р.

Таким чином, проаналізувавши зміст вказаного договору, суд доходить висновку про можливість застосування до нього норм, що регулюють правовідносини поставки та купівлі-продажу.

Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобовязання за договором виконав в повному обсязі та поставив на адресу відповідача товар на загальну суму 1123735,20 грн. що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними видатковими накладними (а.с.18,21,24).

Однак відповідач, отримавши товар згідно вищезазначених накладних, свої зобовязання за договором в частині повної та своєчасної оплати товару виконав частково, сплативши відповідачу вартість поставленого товару на суму 80 532,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками (а.с.27,28), а також відповідною довідкою позивача № 218 від 08.11.2017р. (а.с.68), в результаті чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 1043203,20 грн. (1123735,20 грн. - 80 532,00 грн.).

Враховуючи, що наявність вказаної заборгованості підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростована, суд доходить висновку щодо задоволення вимог позивача про її стягнення у розмірі 1043203,20 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення пені у сумі 129622,69 грн., суд вказує наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п.4 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та матеріальної шкоди.

Пунктом 9.2 договору сторони погодили, що за порушення термінів оплати поставленого, але не сплаченого товару Покупець зобовязаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України прямо вказано на те, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано спеціальним законом - Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з ст. ст. 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Натомість, пунктом п. 9.4 вказаного договору встановлено, що строк нарахування штрафних санкцій, в тому числі пені і строк позовної давності на їх стягнення не обмежується 6 місяцями і/або роком, а нараховуються до моменту належного виконання зобовязання за цим договором або до моменту звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій в межах строку загальної позовної давності (3 роки).

Таким чином, суд, з урахуванням вищевказаних приписів чинного законодавства та умов договору, перевіривши розрахунок пені, наведений позивачем у заяві про збільшення розміру позовних вимог від 01.12.2017р. (а.с.74-78), вважає його вірним, а вимоги про стягнення пені у заявленому розмірі такими, що підлягають задоволенню.

Водночас, щодо вимог позивача про стягнення 3% річних у сумі 15294,06 грн. та інфляційних втрат у розмірі 47437,36 грн. суд вказує на таке.

Згідно частини статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, що також наведені у вищевказаній заяві про збільшення розміру позовних вимог від 01.12.2017р. (а.с.74-78), вважає їх вірними, а вимоги про їх стягнення у заявлених позивачем розмірах такими, що підлягають задоволенню.

Згідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у сумі 18533,35 грн., з урахуванням заявленого позивачем розміру позовних вимог, слід покласти на відповідача.

Щодо клопотання позивача про відшкодування понесених ним витрат на послуги правової допомоги у розмірі 5000 грн. та на пересилання поштових відправлень у сумі 48,60 грн. суд зазначає наступне.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, повязаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, повязаних з розглядом справи.

Згідно з рекомендаціями, що викладені у п. 6.3 Постанови Пленуму ВГСУ від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України, встановлено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, повязані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських обєднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною 5 ст. 48 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським обєднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливим є покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в обґрунтування понесення ним витрат на правову допомогу посилається на укладений 23.06.2017р. між ним (Замовником) та Фізичною особоюпідприємцем ОСОБА_1 договір про надання правової допомоги щодо стягнення заборгованості по договору поставки № 21/417 від 21.04.2017р., пені, 3 % річних та інфляційних втрат у звязку із простроченням оплати поставленого товару (а.с.62).

Згідно предмету вказаного договору Замовник приймає на себе зобовязання здійснити комплекс заходів щодо стягнення заборгованості по договору поставки №21/417 від 21.04.2017р., пені, 3 % річних та інфляційних втрат у звязку із простроченням оплати поставленого товару.

Відповідно до пп. б) п. 2.1 договору Виконавець приймає на себе зобовязання, зокрема, щодо складення позовної заяви; проведення розрахунків позовних вимог; складення заяв про збільшення чи зменшення позовних вимог; прийняття участі в засіданні; підготовлення відзивів та заперечень, включання в судові витрати всіх понесених витрат Замовником, повязаних з розглядом справи в суді.

Так, згідно акту приймання наданих послуг від 17.10.2017р. (а.с.63), Замовник прийняв надані Виконавцем послуги, претензій до останнього немає і зобовязався сплатити послуги Виконавцю у розмірі 5000 грн. на протязі 3 днів з дати підписання акту.

Згідно платіжного доручення № 371 від 17.10.2017р. (а.с.64) такі послуги у вказаній сумі було сплачено позивачем.

Разом з тим, з урахуванням вищевказаних положень чинного законодавства та з огляду на те, що такі витрати, повязані з оплатою послуг з надання правової допомоги, яка була надана не адвокатом, а субєктом підприємницької діяльності, суд доходить висновку про відсутність підстав для покладення таких витрат на відповідача.

Приймаючи до уваги, що поштові витрати, про відшкодування яких заявлено позивачем, також не є такими, що повязані із розглядом справи, суд також відмовляє у задоволенні клопотання про їх стягнення з відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибоконсервний завод "Дунай" (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, вул. Портова, буд. 4А, код ЄДРПОУ 39109526) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Глассрайз" (65033, м. Одеса, вул. Млинова, буд. 29, код ЄДРПОУ 37223949) основну заборгованість у розмірі 1043203/один мільйон сорок три тисячі двісті три/ грн. 20 коп.; пеню у сумі 129622/сто двадцять девять тисяч шістсот двадцять дві/ грн. 69 коп.; 3 % річних у розмірі 15 294 /пятнадцять тисяч двісті девяносто чотири/ грн. 06 коп.; інфляційні втрати у сумі 47 437/сорок сім тисяч чотириста тридцять сім/ грн. 36 коп. та витрати по сплаті судового збору за подання позову у сумі 18 533/вісімнадцять тисяч пятсот тридцять три/ грн. 35 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

.

Повне рішення складено 11 грудня 2017 р.

Суддя Ю.М. Щавинська