Рішення № 70855688, 04.12.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2017Справа №910/8955/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіної Л.О.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК АУРУМ ФІНАНС" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ПРАКТИКА"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Національний банк України

про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину

Суддя Грєхова О.А.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Бондаренко М.Г., за довіреністю;

від відповідача - 1: не з'явився;

від відповідача - 2: не з'явився;

від третьої особи - 1: ОСОБА_5, за довіреністю;

від третьої особи - 2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ПАТ "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Український професійний банк" (далі - ПАТ "УПБ") звернулося до господарського суду із позовом до ТОВ "ФК Аурум Фінанс" про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору відступлення прав вимоги від 27.05.2015, укладеного між ПАТ "УПБ" та ТОВ "ФК Аурум Фінанс", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. 27.05.2015 та зареєстрованого в реєстрі за №6361, зобов`язання відповідача повернути на користь позивача права майнової вимоги за вказаним договором, оригінали документів, отриманих згідно акту приймання-передачі від 27.05.2015.

В процесі розгляду справи у суді першої інстанції позивачем подано заяву про зміну предмету позову, у якій він просив застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину - договору відступлення прав вимоги від 27.05.2015, укладеного між ПАТ "УПБ" та ТОВ "ФК Аурум Фінанс", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В. А. 27.05.2015 та зареєстрованого в реєстрі за №6361, зобов`язати ТОВ "ФК Аурум Фінанс" та ТОВ "КУА "Практика" повернути на користь позивача права майнової вимоги за вказаним договором, оригінали документів, отримані згідно акту приймання-передачі від 27.05.2015.

Позов мотивовано тим, що договір про відступлення прав вимоги від 27.05.2015 є нікчемним з наступних підстав: договір укладено з порушенням вимог Постанови НБУ 30.04.2015 №293/БТ, яка забороняла банку здійснювати будь-які розрахунки через прямі банківські рахунки та передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором банку; банк безоплатно здійснив відчуження майна (активів банку), прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних дій, відмовився від власних майнових вимог, оскільки фактично грошові кошти до банку не надходили, натомість були проведені штучні банківські транзакції; банк, до дня визнання його неплатоспроможним, взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження майна (майнових прав) за ціною, нижчою від звичайної, внаслідок чого отримав збитки; банк уклав правочин, умови якого передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання відповідачу-1, що є одночасно кредитором банку, переваг (пільг), прямо не встановлених законодавством чи внутрішніми документами банку.

Позивач послався на ст.ст. 215, 216, 236 Цивільного кодексу України, ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.08.2016, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2016, у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.03.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 скасовано, справу №910/8955/16 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій судом касаційної інстанції вказано неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального права. Зокрема, Вищим господарським судом України зазначено, що суди мали беззаперечно встановити, що саме сталося в результаті здійснення відповідної операції - реальне надходження коштів на рахунок банку чи коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань, адже банк не може проводити безготівкові платежі клієнтів (електронні кошти), якщо такі кошти не має сам банк.

На підставі розпорядження керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ №05-23/1317 від 05.04.2017 та згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 05.04.2017 справу №910/8955/16 передано на розгляд судді Чебикіній С.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2017 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 26.04.2017.

26.04.2017 представником позивача в судовому засіданні 26.04.2017 подано письмові пояснення по справі, в яких, з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, викладених у постанові від 28.03.2017, позивач вказав, що реально кошти за відступлення прав вимоги до банку не надходили, натомість відбулося лише коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань, що підтверджують нікчемність договору про відступлення прав вимоги з підстави визначеної п. 1 ч. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Уклавши з ТОВ «ФК Аурум Фінанс» договір про відступлення прав вимоги Банк здійснив відчуження власних активів, що жодним чином не покращило його ліквідність та призвело до неплатоспроможності і неможливості виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами в частині суми відступлення, такий правочин є нікчемним з підстави, визначеної п. 2 ч. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Згідно з висновком суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Е.Р.С.Т.Е.» про вартість майна (що виступало забезпеченням виконання кредитних зобов'язань позичальника) станом на 27.05.2015 ринкова вартість майнових прав за кредитною угодою складала 17707755,00 грн. Таким чином, Банк, уклавши правочин відступлення права вимоги здійснив відчуження майна (майнових прав) за ціною, що є значно нижчою від звичайної (більше, ніж 20%) що є підставою нікчемності правочину з підстави, визначеної п. 3 ч. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Матеріали справи містять беззаперечні докази того, що ТОВ «ФК Аурум Фінанс» було та є кредитором Банку за відповідними договорами, зокрема за Договором № 315-УОК на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування суб'єктів господарювання від 18.05.2015 та Депозитних договором № 245 строкового банківського вкладу «Депозитна Лінія «Гнучка» від 20.05.2015, що є підставою нікчемності правочину з підстави, визначеної п. 7 ч. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

В свою чергу, третьою особою-1 в судовому засіданні 26.04.2015 подано письмові пояснення по справі, в яких Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вказав, що укладений між ПАТ «УПБ» та ТОВ «ФК Аурум Фінанс» договір про відступлення права вимоги від 27.05.2015 є нікчемним у порядку передбаченому ст.. 38 Закону України « Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; укладення договору відступлення права вимоги від 27.05.2015 порушує вимоги Постанови Правління НБУ № 293/БТ від 30.04.2015 «Про віднесення ПАТ «УПБ» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» має ознаки правочину, що порушує публічний порядок, отже наявні додаткові підстави нікчемності даного правочину.

22.05.2017 позивачем подано до суду заяву про зміну предмету позову, в якій Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" заявлено вимоги про:

- застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору про відступлення прав вимоги від 27.05.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрованого за №6361, який укладений між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" та договору відступлення права вимоги від 02.07.2015, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика", шляхом відновлення становища, яке існувало до укладення договору про відступлення прав вимоги від 27.05.2015, визнавши наявність у первісного кредитора - Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" права майнової вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво "Піонер" за договором про відкриття траншевої кредитної лінії № 641 від 24.07.2012 та до поручителів, відповідно до договору поруки № 641-1 від 24.07.2012 та договору поруки № 641-4 від 20.03.2013 та іншими договорами забезпечення;

- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика" повернути Публічному акціонерному товариству "Український професійний банк" оригінали документів, отримані згідно акту приймання-передачі від 27.05.2015, а саме: Договір про відкриття траншевої кредитної лінії № 641 від 24.07.2012 з усіма додатковими договорами до нього та договорами забезпечення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2017 у зв'язку з заявленням відповідачем-2 клопотання про відкладення розгляду справи, розгляд справи відкладено на 07.06.2017.

02.06.2017 від відповідача-2 через відділ документального забезпечення Господарського суду міста Києва надійшли пояснення по справі, у яких відповідач-2 наголосив на тому, що ТОВ «КУА «Практика» не є стороною правочину, який Банк визнав нікчемним і по якому він просить застосувати наслідки недійсності, а тому ТОВ «КУА «Практика» не може виступати відповідачем у даній справі та повертати Банку законно придбані у відповідача-1 права вимоги по Кредитному договору та договорам забезпечення виконання зобов'язань; розрахунки по договору про відступлення прав вимоги було проведено до введення в банку тимчасової адміністрації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, підтвердженням чого є відповідні постанова правління НБУ та рішення Фонду гарантування вкладів; грошові кошти за договором про відступлення прав вимоги від 27.05.2015 були перераховані ТОВ «ФК Аурум Фінанс» на користь ПАТ «УПБ» на рахунок банку, вказаний в тексті договору з власного поточного рахунку, відкритого в тому ж ПАТ «УПБ», отже розрахунки по договору було проведено всередині одного банку (внутрішньобанківський платіж); внутрішньобанківські розрахунки не можуть проводитись через кореспондентські рахунки банку, відкриті в інших банках; відсутні нормативно-правові акти, які б зобов'язували клієнтів банків здійснювати перерахування за своїми зобов'язаннями з конкретного рахунку в конкретному банку; кореспондентський рахунок банку не може використовуватись для проведення внутрішньобанківських розрахунків.

02.06.2017 відповідачем-2 було заявлено клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи для надання відповідей на поставленні в постанові Вищого господарського суду України від 28.03.2017 питання, а саме: встановлення чи спростування реальності та належності здійснення розрахунків між сторонами спірного правочину, правильного визначення розміру заборгованості за тілом кредиту, відсоткам, пені за кредитним договором №06.1-20/192 від 24.12.2013.

07.06.2017 представником третьої особи-1 подано додаткові пояснення по справі, в яких останній вказав, що виявивши за результатами перевірки нікчемних правочинів пов'язаність особи відповідача за результатами оформлених операцій із виведення активів банку, керуючись приписами ст.. 38 Закону про СГВФО щодо обов'язку збереження активів банку та попередження збитків для банку та його кредиторів, ст.. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», приписами постанови Правління НБУ від 12.05.2015 № 315 «Про затвердження положення про визначення пов'язаних із банком осіб» повідомлено Національний банк України щодо виявлених станом на 29.05.2015 вказаних фактів та обставин пов'язаності відповідача.

08.06.2017 позивачем було заявлено клопотання про витребування доказів, а саме оригіналу платіжного доручення (меморіального ордера), інших розрахункових документів, які підтверджують факт перерахування коштів ТОВ «КУА «Практика» на користь ТОВ «ФК Аурум Фінанс» в рахунок оплати, згідно Договору про відступлення прав вимоги від 02.07.2015, для огляду в судовому засіданні та належну завірену копію для доручення до матеріалів справи.

Відповідно до протоколу судового засідання від 07.06.2017 по справі № 910/8955/16 суд частково прийняв до розгляду заяву про зміну предмету позову, яку подано 22.05.2017 через канцелярію суду в частині спірного договору, в іншій частині відмовлено в прийнятті до розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2017 призначено у даній справі судову економічну експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз; зобов'язано відповідача-1 та відповідача-2 надати суду платіжне доручення (меморіальний ордер), інші розрахункові документи, які підтверджують факт перерахування коштів ТОВ "КУА "Практика" на користь ТОВ "ФК Аурум Фінанс" в рахунок оплати, згідно договору відступлення права вимоги від 02.07.2015 року для огляду в судовому засіданні; зупинено провадження у справі № 910/8955/16 до закінчення проведення експертизи по справі та отримання висновку експерта.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2017 апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" Пантіної Л.О. на ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.06.2017 у справі № 910/8955/16 - задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.06.2017 у справі № 910/8955/16 - скасовано, відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика" про призначення у даній справі судової економічної експертизи, матеріали справи № 910/8955/16 передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Згідно з Розпорядженням В.о керівника апарату Господарського суду міста Києва № 05-23/2795 від 05.10.2017 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/8955/16, за результатами якого зазначену справу передано для розгляду судді Грєховій О.А.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.10.2017 справа № 910/8955/16 була прийнята суддею Грєховою О.А. до свого провадження, розгляд справи призначено на 06.11.2017.

У судове засідання 06.11.2017 представник позивача з'явився та подав письмові пояснення по справі, у яких вкотре наголосив, що договір відступлення прав вимоги від 27.05.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрований у реєстрі за №6361 є нікчемним з підстав, передбачених п. п. 1, 2, 3 та 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Інші учасники судового процесу в судове засідання, призначене на 06.11.2017 не з'явились.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу, неподання витребуваних доказів.

Враховуючи неявку представників відповідачів та третіх осіб, а також у зв'язку з невиконанням відповідачами та третіми особами вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 09.10.2017, розгляд справи було відкладено на 04.12.2017.

01.12.2017 представником відповідача-2 через відділ діловодства суду було подано додаткові пояснення по справі у яких останній зазначив, що ТОВ «КУА «Практика» не є стороною правочину, який Банк визнав нікчемним і по якому він просить застосувати наслідки недійсності, а тому ТОВ «КУА «Практика» не може виступати відповідачем у даній справі та повертати Банку законно придбані у відповідача-1 права вимоги по договору відкриття траншевої кредитної лінії №641 від 24 липня 2012 року та договорам забезпечення виконання зобов'язань.

04.12.2017 представником третьої особи-2 через відділ діловодства суду було подано пояснення по справі.

Представник позивача у судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав в редакції заяви про зміну предмета позову, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач-1 в засідання господарського суду своїх представників не направив, про причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка відповідача-1 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився, разом з тим, 01.12.2017 через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд, розглянувши у судовому засіданні 04.12.2017 клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи, відхилив його, з огляду на наступне.

В обґрунтування поданого клопотання про відкладення розгляду справи, відповідач-2 зазначає, що представник не може прибути для участі в судовому засіданні у зв'язку з хворобою останнього.

Так, статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Зазначені обставини та підстави оцінюються судом, який розглядає справу з метою реалізації наданого йому права на відкладення розгляду справи.

Неможливість бути присутнім в судовому засіданні представника відповідача-2 не являється такими обставинами. При цьому, нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість представника позивача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, розгляд справи відкладався).

При цьому, суд зазначає, що згідно із ч. 3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Також судом враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Представник третьої особи-1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник третьої особи-2 у судове засідання не з'явився.

Приймаючи до уваги п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011 учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце проведення наступного судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст. ст. 42, 43 ГПК України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом. Зважаючи, що неявка повноважних представників третьої особи не перешкоджає розгляду спору по суті, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 04.12.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи-1, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

24 липня 2012 року між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" (надалі "Банк"), з однієї сторони та Товариством з обмеженою відповідальністю "Видавництво "Піонер" (надалі "Позичальник"), з другої сторони, було укладено договір про відкриття траншевої кредитної лінії №641 від 24 липня 2012 року, згідно п.1.1. якого "Банк" зобов'язується відкрити "Позичальнику" відкличну невідновлювальну кредитну лінію в межах суми 22250000,00 грн. терміном до 27 грудня 2013 року на поповнення обігових коштів.

Згідно п.1.2. договору № 641 від 24 липня 2012 року зобов'язання "Банку" щодо надання кредитів та зобов'язання "Позичальника" щодо повернення кредитів та сплати процентів, а також інші права та зобов'язання сторін, передбачені цим договором, виникають з дати укладання сторонами Додаткових договорів про надання кредитів, які є невід'ємними частинами цього договору (надалі-Додатковий Договір), в сумах, зазначених в таких Додаткових договорах. Строк користування кожним окремим кредитом в межах загальної суми, встановленої п.1.1. цього Договору, визначається Додатковими договорами.

За умовами п.2.1 кредитного договору з урахуванням додаткового договору від 29.07.2014, визначено, що забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком є порука ТОВ "Миргородський сироробний комбінат" (договір поруки № 641-1 від 24.07.2014 та договір застави майнових прав на грошові кошти № 641-2 від 24.07.2012), порука та застава ТОВ "Промінь НІК" (договір поруки № 641-4 від 20.03.2013 та договір застави № 641-5 від 20.03.2013).

27.05.2015 року між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" ("Первісний кредитор") та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" ("Новий кредитор") було укладено договір відступлення права вимоги, згідно п.1 якого "Первісний кредитор" передає (відступає) "Новому кредитору" свої права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво "Піонер" ("Боржник"), а "Новий кредитор" сплачує "Первісному кредитору" за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, визначеній в п.5 цього договору, у порядку та строки, встановлені цим договором, та набуває права вимоги "Первісного кредитора" в обсязі та на умовах, що існують на момент переходу права вимоги за договором про відкриття траншевої кредитної лінії №641 від 24.07.2012 з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, які були укладені між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Видавництво "Піонер".

Згідно п. 2 договору про відступлення права вимоги до "Нового кредитора" переходять всі права "Первісного кредитора" за кредитним договором, в тому числі, але не виключно, права вимоги сплати заборгованості за кредитом, несплачених процентів, комісій та штрафних санкцій за Кредитним договором в розмірі, який буде існувати на момент переходу прав вимоги, вказаний в п.3 цього договору.

За умовами п. 3 договору про відступлення права вимоги, заборгованість за кредитним договором становить 22601123,29 грн.

Згідно п. 5 зазначено договору, за відступлення права вимоги за кредитними договорами новий кредитор сплачує первісному кредитору кошти в українських гривнях в розмірі 1100000,00 грн., які сплачуються новим кредитором первісному кредитору протягом 2-х (двох) банківських днів з дня укладення цього договору. Ціна продажу сплачується шляхом перерахування грошових коштів на рахунок первісного кредитора за наступними реквізитами: отримувач платежу: Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк"; банк отримувача - Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк"; № рахунку: 37393625360002; ідентифікаційний код: 19019775; МФО: 300205; призначення платежу: "оплата за договором відступлення права вимоги від 27.05.2015".

Права вимоги за кредитним договором є такими, що передані новому кредитору з моменту підписання акту приймання-передачі права вимоги. Акт приймання-передачі права вимоги підписується виключно після отримання первісним кредитором ціни продажу в повному обсязі (п. 6 Договору).

Відповідно до акту приймання-передачі від 27.05.2015, на підставі п. 6 договору про відступлення прав вимоги, укладеного між сторонами, позивач передав, а відповідач-1 прийняв права за зобов'язанням ТОВ "Видавництво "Піонер" та наступні документи:

- Договір про відкриття траншевої кредитної лінії № 641 від 24.07.2012 р.

У подальшому, як вбачається із матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» відступило своє право вимоги до ТОВ «Видавництво «Піонер» (позичальник по кредитному договору) Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Практика» згідно Договору про відступлення права вимоги від 02.07.2015.

Згідно пункту 1.4. Договору про відступлення права вимоги від 02.07.2015 датою переходу права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора є дата укладення цього договору.

02.07.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Практика» підписано акт приймання-передачі до Договору відступлення права вимоги, згідно якого ТОВ «КУА «Практика» прийняло наступні оригінали документів: Договір про відкриття кредитної лінії №641 від 24.07.2012 з усіма додатковими угодами та/або договорами до нього, які були укладені між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та ТОВ «Видавництво «Піонер».

Постановою Правління Національного банку України № 348 від 28.05.2015 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії неплатоспроможних» Банк було віднесено до категорії неплатоспроможних.

На підставі постанови Правління Національного банку України виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №107 від 28.05.2015 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Український професійний банк». Даним рішенням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації з 29.05.2015 по 28.08.2015 включно. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було призначено ОСОБА_2

Постановою Правління Національного банку України №562 від 28.08.2015 відкликано банківську ліцензію ПАТ «Український професійний банк» та прийнято рішення про ліквідацію Банку.

На виконання вказаної постанови Правління Національного банку України виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняте відповідне рішення №158 від 28.08.2015 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Український професійний банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» .

Даним рішенням Фонду було припинено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Український професійний банк» і розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Український професійний банк» з 31.08.2015 по 30.08.2016. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Український професійний банк» призначено ОСОБА_2

Здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків регулюється Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який набув чинності 22.09.2012.

Так, статтею 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначені повноваження уповноваженої особи Фонду.

Відповідно до частини 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті (в редакції чинній на дату введення тимчасової адміністрації у ПАТ «УПБ»).

Наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Український професійний банк» ОСОБА_2 № 26/ТА від 29.05.2015 вирішено здійснити перевірку договорів (інших правочинів), укладених позивачем протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації в банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають критеріям, передбаченим статтею 38 Спеціального Закону.

Уповноваженою особою згідно наказу № 26/ТА від 29.05.2015 було створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ «УПБ».

За результатами роботи комісії складено протокол №3 від 30.06.2015 та встановлено, що:

- договір відступлення було укладено з порушенням вимог постанови Національного банку України № 293/БТ від 30.04.2015, яка забороняє Банку передавати в забезпечення третім особам майно та активи;

- прийнявши виконання (платежі) за договором відступлення від кредитора з його поточного рахунку в Банку, Банком було порушено вимоги постанови Національного банку України № 293/БТ від 30.04.2015, відповідно до якої всі розрахунки в національній валюті повинні проводитися через кореспондентський рахунок Банку, відкритий у Національному банку України;

- Банк, уклавши правочин відступлення права вимоги, здійснив відчуження майна (майнових прав), за ціною, нижчою від звичайної (оплата на 95,01 % відсотків відрізняється від балансової вартості майнових прав), у зв'язку з чим банк отримав збитки, що прямо зазначено у пункті 3 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як ознака нікчемності правочину;

- умови Договорів відступлення, укладеного між Банком та ТОВ «ФК Аурум Фінанс», прямо передбачають передачу контрагенту, що є одночасно кредитором банку, майнових прав за кредитними договорами та договорами забезпечення за ціною, що є значно нижчою вартості відступлених майнових прав, отже надають кредитору - ТОВ «ФК Аурум Фінанс» переваги перед іншими кредиторами, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами банку, що прямо зазначено у пункті 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як ознака нікчемності правочину.

Відтак, було прийнято рішення про затвердження результатів перевірки, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Український професійний банк» ОСОБА_2 було складено повідомлення №01-10/2842 від 21.07.2015 про нікчемність правочину, адресоване Товариству з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс», відповідно до якого останнє повідомляється про нікчемність договору про відступлення прав вимоги, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрованого у реєстрі за № 6361. Вказаним повідомленням про нікчемність правочину позивач просив повернути протягом десяти днів всі отримані згідно з умовами нікчемного договору оригінали документів (кредитні договори, договори забезпечення, всі інші документи відповідно до акту приймання-передачі від 27.05.2016).

Повідомлення за вих. №01-10/2842 від 21.07.2015 про нікчемність вказаного договору про відступлення з вимогою про повернення всіх отриманих за цим договором документів було відправлено відповідачу 27.07.2015 та отримано останнім 04.08.2015, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення (том 1, а.с. 40).

14.08.2015 ТОВ «ФК Аурум Фінанс» надало відповідь за вих. № 1408/15-09 на повідомлення про нікчемність договору про відступлення прав вимоги від 27.05.2015, в якій вказало, що з огляду на норму ст.. 204 ЦК України, вважає вказані в повідомленні висновки необґрунтованими, вимоги - безпідставними, а договір - дійсним та укладеним з дотриманням вимог чинного законодавства України.

Спір у справі виник внаслідок того, що відповідач-1 вимог повідомлення не виконав, у зв'язку з чим позивач вимагає застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору про відступлення права вимоги.

Відповідно до частини 3, 4 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній станом на момент прийняття рішення про введення тимчасової адміністрації банку) правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Уповноважена особа Фонду:

1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;

3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

У повідомленні №01-10/2842 від 21.07.2015 про нікчемність договору про відступлення Банк послався як на підставу нікчемності правочину на пункти 3, 7 частини 3 статті 38 вказаного Закону, а саме: банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Водночас, у позовній заяві та письмових поясненнях позивач також зазначає, що спірний договір було укладено з порушенням вимог постанови Національного банку України від 30.04.2015 № 293/БТ, яка забороняє Банку передавати в забезпечення третім особам майно та активи та відповідно до якої всі розрахунки в національній валюті повинні проводитись через кореспондентський рахунок банку, відкритий у Національному банку України, крім того, позивач також посилається на пункти 1, 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зазначаючи, що відчуження майна за Договором відступлення права вимоги відбулося безоплатно та банк до дня визнання його неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514, частини 1 статті 517 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом; первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Отже, спірний договір за своєю правовою природою є договором про відступлення права вимоги.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року №9 судам відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 Цивільного кодексу України тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року №9 визначено, що відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Оцінивши доводи позивача про нікчемність правочину з підстав, встановлених п. п. 1, 2, 3 та 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", враховуючи вказівки Вищого господарського суду України, які наведені у постанові від 28.03.2017, що відповідно до ст.11112 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Частиною 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Згідно з частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, у разі: якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п. 1); банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим (п. 2); банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п. 7).

Як вбачається з протоколу №3 від 30.06.2015 засідання комісії з перевірки договорів (інших правочинів) на виконання наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Український професійний банк" №26/ТА від 29.05.2015, комісією з перевірки договорів (інших правочинів) було виявлено, що договір про відступлення права вимоги від 27.05.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрований за №6361, укладено з порушенням вимог постанови Правління Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015, якою заборонено передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку; розрахунки за договором відступлення проводилися шляхом перерахування коштів з поточного рахунку кредитора, відкритому в банку, чим було прямо порушено заборону, встановлену постановою №293/БТ, відповідно до якої під час здійснення особливого режиму контролю всі розрахунки в національній валюті повинні проводитися через кореспондентський рахунок банку, відкритий у Національному банку України; уклавши правочин відступлення права вимоги, Банк здійснив відчуження майна (майнових прав), за ціною, нижчою від звичайної (оплата на 95,01 % відсотків відрізняється від балансової вартості майнових прав), у зв'язку з чим банк отримав збитки, що прямо зазначено у пункті 3 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як ознака нікчемності правочину; також виявлено, що умови договору відступлення, укладеного між банком та ТОВ "ФК Аурум Фінанс", прямо передбачають передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс", що є одночасно кредитором банку, майнових прав за кредитним договором та надає відповідачу переваги перед іншими кредиторами. За таких обставин комісією з перевірки договорів (інших правочинів) вирішено затвердити результати перевірки, якою виявлено, що договір про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрований у реєстрі за №6361, є нікчемним згідно зі ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Посилаючись на п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", позивач вказав, що внаслідок укладення спірного договору банк безоплатно відмовився від власних майнових вимог за кредитним договором, укладеним з ТОВ «Видавництво «Практика», оскільки фактично грошові кошти до банку не надходили, натомість були проведені штучні банківські транзакції через внутрішні рахунки банку, а не через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України.

Відповідач-1, в свою чергу, зазначив, що укладений договір є оплатним, оскільки його умови передбачають обов'язок нового кредитора сплатити грошові кошти на користь банку, на підтвердження виконання якого надав суду платіжне доручення №72 від 27.05.2015 на суму 1100000,00 грн.

Однак, вказані заперечення відповідача-1 є необґрунтованими, оскільки сама лише наявність у договорі умови щодо подальшої оплати не дає підстави вважати правочин оплатним. Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Вищого господарського суду України від 03.08.2016 у справі № 910/933/16.

Дійсно, у пункті 5 Договору відступлення сторони вказали, що за відступлені права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору кошти в українських гривнях в розмірі 1100000,00 грн., які сплачуються новим кредитором протягом двох банківських днів з дня укладення договору. Ціна продажу сплачується шляхом перерахування грошових коштів на рахунок первісного кредитора за наступними реквізитами: отримувач платежу: Публічне акціонерне товариством "Український Професійний банк"; банк отримувача: Публічне акціонерне товариством "Український Професійний банк"; номер рахунку: №29098286870329; ідентифікаційний код: 19019775; МФО: 300205; призначення платежу: оплата за договором відступлення права вимоги від 27.05.2015.

Вищий господарський суд України, скасовуючи рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду при першому розгляді даної справи, вказав, що посилаючись на постанову Правління Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015 про віднесення банку до категорії проблемних та на постанову Правління Національного банку України №348 від 28.05.2015 про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, які прийняті на підставі ст. ст. 75, 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що зазначені акти містять розширену інформацію про результати діяльності банку у період, що передував його неплатоспроможності (принаймні, з січня 2015 року). На підставі аналізу вказаної інформації Національним банком України зроблено відповідні висновки та визначено відповідні заходи, спрямовані на виведення банку з кризового стану, а згодом - зроблено висновок про визнання банку таким, що неспроможний виконувати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів. У контексті даної інформації і слід було досліджувати і оцінювати обставини справи, а також докази, надані на їх підтвердження, зокрема, й обставини щодо наявності реальної можливості оплати за спірним правочином, у тому числі, з урахуванням спеціальних обмежень щодо порядку розрахунків, введених постановою Правління Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015.

При новому розгляді справи судом встановлено, що за змістом постанови Правління Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015 (про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український Професійний банк" до категорії проблемних) обсяг високоліквідних активів банку станом на 24.04.2015 становить 42 млн. грн. (з них сума грошових коштів на кореспондентському рахунку в Національному банку України - 30 млн. грн.), що свідчить про недостатність коштів для виконання зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами.

Зі змісту постанови Правління Національного банку України №348 від 28.05.2015 (про віднесення банку до категорії неплатоспроможних) вбачається, що обсяг високоліквідних активів (готівкові кошти та кошти на кореспондентському рахунку в Національному банку України) зменшився з 1 111 тис. грн. станом на 30.04.2015 до 44 тис. грн. станом на 27.05.2015.

За приписами статті 7 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк виконує, зокрема, такі функції: встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна; регулює діяльність платіжних систем та систем розрахунків в Україні, визначає порядок і форми платежів, у тому числі між банками; здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі.

Частиною 4 статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" в редакції, чинній на дату винесення постанови Правління Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015, визначено, що Національний банк України має право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

Пунктом 6 постанови Правління Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015 Публічному акціонерному товариству "Український Професійний банк" встановлено обмеження у вигляді зобов'язання банку під час здійснення особливого режиму контролю здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України.

Відповідачі, заперечуючи проти позову вказали, що постанова Правління Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015 не є обов'язковим для виконання нормативно-правовим актом. Проте, такі заперечення відповідачів є безпідставними, приймаючи до уваги, що вказана постанова була прийнята Правлінням Національного банку України в межах повноважень, які встановлені нормами статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та статті 7 Закону України "Про Національний банк України", які мають вищу юридичну силу та обов'язкові для виконання.

Згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України №280 від 17.06.2004, за дебетом балансового рахунку 1200 "Кореспондентський рахунок банку в Національному банку України" проводяться суми коштів, які надходять на користь банку та його клієнтів, за кредитом рахунку проводяться суми коштів, які списуються Національним банком України за дорученням банку - власника рахунку за власними операціями, операціями його клієнтів.

На кореспондентському рахунку відображаються фактичні надходження і видатки грошових коштів з/на рахунок банку. Це означає, що всі кошти, які надходять на користь Банку та його клієнтів, зараховуються на кореспондентський рахунок банку в Національному банку України, а для обліку коштів, які надходять на користь клієнтів, банк відкриває на своєму балансі аналітичні рахунки балансових рахунків (поточні рахунки) тощо.

Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківські рахунки - це рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів. З аналізу вказаної норми вбачається, що у банківській системі кошти клієнтів обліковуються як запис, однак, за відсутності коштів у банку платника, такі кошти не можуть перераховуватись на будь-який інший рахунок.

Доводи відповідача-1 про обов'язковість використання кореспондентського рахунку, відкритого у Національному банку України, виключно для міжбанківських операцій не приймаються судом до уваги, оскільки, виходячи зі змісту ч. 4 ст. 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність", зобов'язання проведення розрахунків через консолідований кореспондентський рахунок та заборона використання прямих кореспондентських рахунків не є тотожними поняттями.

Поняття консолідованого кореспондентського рахунку закріплено в Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України №320 від 16.08.2006, відповідно до якої консолідованим кореспондентським рахунком є кореспондентський рахунок, що відкритий у Національному банку і на якому об'єднані кошти банку та його філій для роботи банку у системі електронних платежів за відповідною моделлю обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку.

Тобто, з урахуванням обмежень, встановлених постановою Правління Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015, саме з цього рахунку мали б списуватись кошти під час проведення транзакцій з перерахування коштів з рахунків клієнтів банку, і саме на цьому рахунку кошти мали б відображатись у разі їх реального надходження.

Пунктом 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004 (далі - Інструкція №22), безготівкові розрахунки це - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Розрахунковий документ - це документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача. Платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Разом з цим, пунктом 1.12 Інструкції № 22 визначений алгоритм дій банку у разі неможливості виконання платіжного доручення клієнта через відсутність коштів на кореспондентському рахунку банку.

Тобто, законодавець визначив, що за відсутності коштів на кореспондентському рахунку банку платіжне доручення клієнтів не виконується.

Як вбачається з наданої позивачем довідки, залишок коштів у національній валюті на кореспондентському рахунку № 132009172806, відкритому у Головному управлінні Національного банку України по місту Києву і Київській області станом на 27.05.2016 становить 43805,61 грн. Таким чином, фактично грошові кошти за відступлення права вимоги на кореспондентський рахунок позивача не надійшли.

За змістом вказівок Вищого господарського суду України, суду необхідно встановити, що саме сталося в результаті здійснення відповідної операції - реальне надходження коштів на рахунок банку чи коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань. Адже банк не може проводити безготівкові платежі клієнтів (електронні кошти), якщо такі кошти не має сам банк.

За таких обставин, на виконання вказівок Вищого господарського суду України, судом при новому розгляді справи було встановлено обґрунтованість тверджень позивача про те, що внаслідок укладення спірного договору банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п.1 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"), оскільки грошові кошти в розмірі 1100000,00 грн. фактично на рахунок банку не надходили, а відбулось лише коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань.

Наявність на платіжному дорученні №72 від 27.05.2015 відмітки про проведення банківської операції судом до уваги не приймається, з огляду на встановлені вище фактичні обставини справи.

Щодо доводів позивача про нікчемність спірного договору з підстави, визначеної пунктом 2 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" фінансове оздоровлення банку - відновлення платоспроможності банку та приведення фінансових показників його діяльності у відповідність із вимогами Національного банку України.

Під поняттям платоспроможності розуміється спроможність банку виконати законні вимоги кредиторів. При цьому платоспроможність банку характеризується рівнем забезпеченості фінансових зобов'язань банку власним капіталом (ліквідними активами). Неплатоспроможність банку визначається як його неспроможність протягом одного місяця в повному обсязі виконати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів або зменшення розміру капіталу банку до суми, що становить менше третини суми, встановленої Національним банком як мінімально необхідної.

Пунктом 1.1 глави 1 розділу V Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 №368, визначено, що ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.

У зв'язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

Відповідно до положень статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у відповідній редакції) підставою віднесення проблемного банку до категорії неплатоспроможних є: неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; невиконання банком протягом десяти робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами; одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Як вбачається зі змісту постанови Правління Національного банку України №348 від 28.05.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до категорії неплатоспроможних", однією з підстав віднесення позивача до категорії неплатоспроможних стало те, що на момент прийняття такої постанови обсяг високоліквідних коштів (готівка та кошти на кореспондентському рахунку в Національному банку України) значно зменшився, що унеможливлювало виконання зобов'язань банку перед його кредиторами.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк до дня визнання його неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона за допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Разом з цим, позивачем за допомогою належних та допустимих доказів не було доведено, що саме внаслідок укладення спірного правочину банк став неплатоспроможним.

Так, позивачем, як підставою нікчемності договору відступлення права вимоги вказується на те, що банк, уклавши правочин відступлення права вимоги, здійснив відчуження майна (майнових прав), за ціною, нижчою від звичайної (оплата на 95,01 % відсотків відрізняється від балансової вартості майнових прав), у зв'язку з чим банк отримав збитки, що прямо зазначено у пункті 3 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як ознака нікчемності правочину.

За змістом статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

У пункті 2.14. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 №11 визначено, що звичайними є ціни, які за подібних обставин зазвичай сплачуються за аналогічне майно у відповідний момент часу у відповідному регіоні. Доведення рівня таких цін покладається на особу, яка заявила вимогу про відшкодування вартості майна.

Поняття звичайних цін наведено у пункту 14.1.71. статті 14 Податкового кодексу, відповідно до якого звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Як встановлено судом першої інстанції, за змістом пункту 5 Договору про відступлення права вимоги від 27.05.2015 за відступлені права вимоги за кредитним договором новий кредитор сплачує первісному кредитору кошти в українських гривнях в розмірі 1100000,00 грн. без ПДВ, які сплачуються новим кредитором первісному кредитору протягом 2-х банківських днів з дня укладення цього договору.

При цьому, згідно пункту 3 зазначеного Договору заборгованість за кредитним договором становить 22601123,29 грн.

При укладенні Договору відступлення оцінка майнових прав не проводилась, про що, зокрема, зазначено в протоколі №3 від 30.06.2015.

У матеріалах справи наявні два висновки суб'єктів оціночної діяльності щодо вартості відчужених майнових прав, а саме: наданий ТОВ «ФК Аурум Фінанс» висновок про вартість з оцінки майна, підготовлений 15.05.2015 Приватним підприємством «Манускрипт», згідно якого ринкова вартість об'єкту становить 1050197,98 грн. та наданий Банком висновок суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Е.Р.С.Т.Е» про вартість майна (що виступило забезпеченням виконання зобов'язань позичальника), згідно якого станом на 27.05.2015 ринкова вартість майнових прав за кредитною угодою складала 17707755,00 грн.

Дослідивши зазначені висновки суб'єктів оціночної діяльності судів зазначає наступне.

Наданий ТОВ «ФК Аурум Фінанс» висновок про вартість з оцінки майна було підготовлено 15.05.2015 Приватним підприємством «Манускрипт», а оцінку права майнової вимоги здійснювала фізична особа - ОСОБА_9 Замовником вказаної оцінки було ТОВ «ФК Аурум Фінанс».

Відповідно до статті 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб. Замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб'єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки.

Станом на дату проведення Приватним підприємством «Манускрипт» оцінки та складення відповідного висновку (15.05.2015) єдиним правомірним власником прав майнової вимоги до боржника був Банк, а відтак, усі оригінали документів з приводу стану та обслуговування кредитної заборгованості позичальника знаходились у Банку.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що Банк передавав Приватному підприємству «Манускрипт», як суб'єкту оціночної діяльності, будь-які документи для проведення оцінки. Також, у матеріалах справи відсутні будь-які доручення відповідачу-1 або іншій особі на укладення договору з приводу визначення вартості права майнової вимоги.

Будь-які посилання на вказану оцінку ПП «Манускрипт» у спірному Договорі також відсутні.

Крім того, як зазначає Банк, в силу приписів статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» документи, на підставі яких мала б здійснюватись оцінка, становлять банківську таємницю, а тому між Банком та оцінювачем мав би укладатись договір про нерозголошення банківської таємниці, доказів укладення якого матеріали справи не містять.

З огляду на зазначене, висновок Приватного підприємства «Манускрипт» у розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України є неналежним доказом у справі, у зв'язку з чим правомірно не взятий судом першої інстанції до уваги.

Водночас, згідно з наданим Банком висновком суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Е.Р.С.Т.Е», що діє на підставі сертифікату Фонду державного майна України від 12.08.2014 №16812/14, договору на проведення оцінки з ПАТ «УПБ», про вартість майна (що виступило забезпеченням виконання зобов'язань позичальника), станом на 27.05.2015 ринкова вартість майнових прав за кредитною угодою складала 17707755,00 грн.

Отже, враховуючи, що станом на 27.05.2015 ринкова вартість майнових прав за кредитною угодою складала 17707755,00, що підтверджується висновком ТОВ «Е.Р.С.Т.Е», який приймається судом до уваги як належний та допустимий доказ у справі, Банк, уклавши Договір про відступлення права вимоги, здійснив відчуження майнових прав за ціною, що є значено нижчою (оплата на 95,01 % відрізняється від балансової вартості майнових прав) від суми майнових вимог до ТОВ «Видавництво «Промінь», що прямо зазначено у пункті 3 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як ознака нікчемності правочину.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що Договір відступлення права вимоги від 27.05.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрований у реєстрі за №6361 є нікчемним за підставами передбаченими, зокрема, пунктом 3 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Щодо посилань позивача на нікчемність спірного договору з підстави, визначеної пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" суд зазначає наступне.

За приписами вказаної норми правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними у випадку, якщо банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитор банку - це юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи, за договором на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування суб'єктів господарювання №315-УОК від 18.05.2015 та за депозитним договором строкового банківського вкладу "Депозитна лінія "Гнучка" №245 від 20.05.2015 відповідачем здійснено транзакцію на депозитний рахунок (відкритий в Публічному акціонерному товаристві "Український професійний банк") в сумі 10000000,00 грн.

Відповідно до ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Разом з цим, позивач зазначив, що за вказаним депозитним договором повернення коштів відповідачу не відбулось, оскільки на кореспондентському рахунку позивача станом на 25.05.2015 залишок грошових коштів становив лише 160890,97 грн., а станом на 27.05.2015 - 43 805,61 грн. Таким чином, у зв'язку з відсутністю достатньої кількості коштів на кореспондентському рахунку станом на 25.05.2015, фактично, меморіальний ордер №22998266 від 25.05.2015 виконано не було, як і платіжне доручення відповідача №72 від 27.05.2015. Доказів протилежного, всупереч ст. 33, 34, 36, 43 Господарського процесуального кодексу України, відповідачами до суду надано не було.

Отже, зобов'язальні правовідносини, що склалися між сторонами на підставі договору банківського рахунка, мають майново-грошовий характер, а відтак, у цьому випадку відповідач є кредитором позивача за майновою вимогою щодо розпорядження належними йому коштами. (Вказаного висновку дійшов Верховний суд України в постановах від 25.03.2015 у справі № 910/9232/14 (3-24гс15) та від 01.04.2015 у справі № 910/5560/14).

Разом з цим, процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до приписів чинного законодавства, у випадку ліквідації банку залишки грошових коштів на рахунках юридичних осіб не гарантуються державою, а задовольняються у порядку черговості, встановленої Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Водночас відповідач-1, будучі кредитором позивача за укладеним з ним депозитним договором та розрахувавшись за договором відступлення права вимоги від 27.05.2016 отримав від позивача майнові вимоги до ТОВ «Видавництво «Піонер» за договором про відкриття траншевої кредитної лінії №641 від 24.07.2012. Відповідно, враховуючи віднесення позивача до категорії неплатоспроможних, відповідач-1 отримав переваги щодо задоволення частини своїх майнових вимог перед іншими кредиторами позивача, які (переваги) не встановлені для відповідача-1 законодавством чи внутрішніми документами позивача.

Окрім того, господарським судом враховано, що на виконання Положення про визначення пов'язаних із банком осіб, затвердженого постановою Правління Національного банку України №315 від 12.05.2015, Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" було включено до переліку осіб, пов'язаних з Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк".

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у позивача правомірно в силу приписів пунктів 1 та 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" віднесено спірний договір відступлення до нікчемних правочинів.

Такі висновки суду відповідають позиції Вищого господарського суду України, яку викладено у постановах від 16.01.2017 у справі №910/9707/16, від 16.01.2017 у справі №910/10780/16, від 16.01.2017 у справі №910/10782/16, від 31.01.2017 у справі №910/10779/16, від 21.02.2017 у справі №910/12325/16, від 05.04.2017 у справі №910/10369/16.

Правові наслідки недійсності правочину встановлені статтею 216 Цивільного кодексу України.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України).

Матеріали справи свідчать (акт приймання-передачі від 27.05.2015), що на виконання п. 6 нікчемного Договору відступлення банком були передані відповідачу майнові права та оригінали документів, що їх посвідчують, а саме: Договір про відкриття траншевої кредитної лінії №641 від 24.07.2012, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. за реєстровим №6361.

Відповідно до приписів частини 4 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" фонд: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

Згідно з ч. 5 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Як зазначалось судом, повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину вих.№01-10/2842 від 21.07.2015 було отримано відповідачем 04.08.2015, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0200230697760, проте вимоги банку не визнав та документи не повернув.

За таких обставин, враховуючи викладені вище висновки суду про нікчемність договору про відступлення прав вимоги від 27.05.2015, який укладений між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс", правомірними є вимоги про застосування наслідків недійсності вказаного правочину шляхом відновлення становища, яке існувало до укладення договору про відступлення прав вимоги від 27.05.2015, визнавши наявність у первісного кредитора - Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" права майнової вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво "Піонер" за договором про відкриття траншевої кредитної лінії № 641 від 24.07.2012 та до поручителів, відповідно до договору поруки № 641-1 від 24.07.2012 та договору поруки № 641-4 від 20.03.2013 та іншими договорами забезпечення та повернення оригіналів документів відповідно до акту приймання-передачі від 27.05.2015 згідно з переліком.

Таким чином, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину підлягають задоволенню у повному обсязі.

Посилання відповідача-2 на те, що він не є стороною спірного Договору відступлення права вимоги, а тому застосування наслідків недійсності вказаного договору до нього є незаконним не приймаються судом до уваги, оскільки договір є нікчемним в силу закону, а відтак, усі інші правочини, вчинені у подальшому виходячи з нього, у тому числі наступне відступлення права прав вимоги, також є нікчемними та у відповідності статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

При здійсненні розподілу судових витрат господарським судом враховано наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

За таких обставин, на відповідачів покладається судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог за розгляд справи судом першої інстанції у розмірі 2756,00 грн. (оскільки, з урахуванням заяви позивача про зміну предмета позову від 22.05.2017, судом розглянуто дві позовні вимоги немайнового характеру) (1378,00 грн. х 2 = 2756,00 грн.), а також судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3031,60 грн. та за подання касаційної скарги в розмірі 3307,20 грн., а всього в сумі 9094,80 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" задовольнити у повному обсязі.

2. Застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину - договору про відступлення прав вимоги від 27.05.2015, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрованого за №6361, який укладений між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" шляхом відновлення становища, яке існувало до укладення договору про відступлення прав вимоги від 27.05.2015, визнавши наявність у первісного кредитора - Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" права майнової вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавництво "Піонер" за договором про відкриття траншевої кредитної лінії № 641 від 24.07.2012 та до поручителів, відповідно до договору поруки № 641-1 від 24.07.2012 та договору поруки № 641-4 від 20.03.2013 та іншими договорами забезпечення.

3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" (02095, м. Київ, вул.. Княжий Затон, будинок 9, Літера А, офіс 369, код ЄДРПОУ 39243396) повернути Публічному акціонерному товариству "Український професійний банк" (02660, м. Київ, вул. М.Раскової, 15, код ЄДРПОУ 19019775) оригінали документів отримані згідно Акту приймання-передачі від 27.05.2015, а саме: Договір про відкриття траншевої кредитної лінії № 641 від 24.07.2012 з усіма додатковими договорами до нього та договорами забезпечення.

4. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика" (01010, м. Київ, вул. І.Мазепи, 10, код ЄДРПОУ 34937396) повернути Публічному акціонерному товариству "Український професійний банк" (02660, м. Київ, вул. М.Раскової, 15, код ЄДРПОУ 19019775) оригінали документів отримані згідно Акту приймання-передачі від 27.05.2015, а саме: Договір про відкриття траншевої кредитної лінії № 641 від 24.07.2012 з усіма додатковими договорами до нього та договорами забезпечення.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" (02095, м. Київ, вул.. Княжий Затон, будинок 9, Літера А, офіс 369, код ЄДРПОУ 39243396) на користь Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" (02660, м. Київ, вул. М.Раскової, 15, код ЄДРПОУ 19019775) 4547 (чотири тисячі п'ятсот сорок сім) грн. 40 коп. судового збору.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика" (01010, м. Київ, вул. І.Мазепи, 10, код ЄДРПОУ 34937396) на користь Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" (02660, м. Київ, вул. М.Раскової, 15, код ЄДРПОУ 19019775) 4547 (чотири тисячі п'ятсот сорок сім) грн. 40 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.12.2017.

Суддя О.А.Грєхова