Рішення № 70854921, 16.11.2016, Господарський суд м. Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРГАЗНІІПРОЕКТ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Сервіс-7»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Публічне акціонерне товариство «Київенерго»

про стягнення 30 000,15 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Андерсон Ю.В. за довіреністю № 1/223 від 13.10.2016 р.;

від відповідача: Кулик П.О. за довіреністю № 1 від 05.01.2016 р.;

від третьої особи: Прокопчук Ю.В. за довіреністю № 91/2016/06/17-1 від 17.06.2016 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРГАЗНІІПРОЕКТ» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк Сервіс-7» (далі - відповідач) про стягнення шкоди в сумі 30 000,15 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.09.2016 р. порушено провадження у справі № 910/17657/16, її розгляд призначено на 17.10.2016 р.

13.10.2016р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки він не надає послуги з тепло-, електро- та водопостачання, і як наслідок, не здійснює самостійного відключення від електропостачання. Дані послуги надаються Публічним акціонерним товариством «Київенерго» та Відкритим акціонерним товариством «Київводоканал». Оплата за ці послуги здійснюється відповідачем на підставі показників приладів обліку, тарифів, які встановлені НКРЕ та виставлених для оплати рахунків, а позивач, у свою чергу, відшкодовує відповідачу ці витрати. Проте, позивач постійно відмовляється сплачувати кошти в повному обсязі за надані послуги. У свою чергу, ПАТ «Київенерго» регулярно надає відповідачу приписи, що у разі несплати спожитої електроенергії електропостачання офісного комплексу буде відключатись без попередження. Також відповідач зазначає, що наданий позивачем розрахунок втрат не може бути прийнятий до уваги, оскільки він виконаний без врахування усіх показників, а саме: відсутнє підтвердження про кількість персоналу на час відключення, їхні посадові обов'язки, кількість працівників, які працювали з приладами, що залежали від електропостачання та багато інших чинників.

17.10.2016р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.10.2016р., на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство «Київенерго», на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 02.11.2016 р.

В судовому засіданні 02.11.2016 р., на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 16.11.2016 р.

14.11.2016р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої особи подані письмові пояснення у справі.

В судовому засіданні 16.11.2016 р. представником позивача подано заяву, яка фактично за своїм змістом є клопотанням про витребування в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України у відповідача книгу реєстрації вхідної/вихідної кореспонденції та вихідних листів за 27 та 28 квітня 2016 року.

Розглянувши вищевказану заяву, суд вирішив відмовити в її задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 38 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Всупереч вищевказаних вимог процесуального законодавства у поданому клопотанні позивач жодним чином не обґрунтовує, зокрема, які саме обставини може підтвердити цей доказ, у зв'язку з чим суд залишив його без задоволення.

Представник позивача в судовому засіданні 16.11.2016 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 16.11.2016 р. проти задоволення позову заперечив.

Представник третьої особи в судовому засіданні 16.11.2016 р. надав пояснення по суті спору.

У судовому засіданні 16.11.2016 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі Договорів оренди № 1014-1 від 29.11.2013 р. та № 1014-2 від 29.11.2013 р. орендує нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Л.Руденко, буд. 6а, для розміщення свого офісу.

На підставі укладеного між позивачем та відповідачем Договору №13 від 05.06.2009 р., відповідач зобов'язався надавати комплекс послуг з утримання нежитлової споруди та її прибудинкової території (нежитловий комплекс), забезпечувати належний рівень експлуатаційних характеристик нежитлового комплексу, якісне та своєчасне надання комунальних послуг, належні умови користування загальними приміщеннями нежитлового комплексу, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Л.Руденко, буд. 6а, а позивач, у свою чергу, зобов'язався своєчасно оплачувати належним чином надані відповідачем послуги (п.п.1.1., 1.2. Договору).

Як стверджує позивач, у грудні 2015 року відповідач в порушення умов Договору без погодження з позивачем почав змінювати тарифи на послуги, у зв'язку з чим позивач листом №1/184 від 14.12.2015 р. намагався узгодити тариф шляхом отримання інформації по складових витратного кошторису, проте відповідач відповіді не надав, а відключив подачу електроенергії на 2 години з 15:30 год. до 17:30 год. 29.12.2015 року.

Крім того, позивач посилається на те, що у квітні 2016 року відповідач таким самим чином вимагав збільшити тариф на послуги, у відповідь на що позивач листом № 1/71 від 20.04.2016 р. зазначив про неправомірність таких вимог в частині податків, кількості тепла в опалювальний період, витрат на прибирання та інше. Відповіді на даний лист відповідачем надано не було.

За твердженнями позивача, відповідач з метою отримання неправомірної вигоди почав відключати електроенергію, а саме 28.04.2016 р. з 15:00 год. до 17:30 год. та з 29.04.2016 р. на повний робочий день з 08:30 год. до 17:30 год.

Внаслідок таких дій відповідача робота підприємства позивача була повністю припинена, у зв'язку з чим позивач зазнав втрат в частині сплати своїм працівникам заробітної плати в сумі 30 000,15 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 614 ЦК України).

Згідно зі ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Аналогічні положення містяться в ст. 224 ГК України, відповідно до якої учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Збитками, згідно зі статтею 22 ЦК України, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до норм цивільного законодавства притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише за певних, передбачених законом умов, сукупність яких формують склад правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності, при цьому складовими правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді відшкодування збитків, є суб'єкт та об'єкт правопорушення, а також суб'єктивна та об'єктивна сторони.

Суб'єктом цивільного правопорушення є боржник, а об'єктом правопорушення - зобов'язальні правовідносини кредитора та боржника, між тим суб'єктивну сторону становить вина боржника, а об'єктивну - протиправна поведінка боржника (невиконання або неналежне виконання обов'язку), наявність збитків у майновій сфері кредитора, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками, при цьому розмір збитків має довести кредитор, а відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів звільняє боржника від відповідальності.

Суд зазначає, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

В підтвердження доказів відключення відповідачем постачання електроенергії 29.12.2015 р. з 15:30 год. до 17:30 год. позивачем надано суду Акт про відключення електроенергії, складений директором Пікуш Ігорем Дмитровичем, головним бухгалтером Андерсон Юрієм Вікторовичем, завідувачем господарством Капоріним Петром Івановичем, відповідно до змісту якого відключення електроенергії відбулося з ініціативи відповідача.

Також, позивачем надано суду Акт про відключення електроенергії від 30.04.2016 р., складений директором Пікуш Ігорем Дмитровичем, головним бухгалтером Андерсон Юрієм Вікторовичем, завідувачем господарством Капоріним Петром Івановичем, відповідно до якого 28.04.2016 р. з 15:00 год. до 17:30 год. та 29.04.2016 р. з 08:30 год. до 17:30 год. відключена електроенергія орендованих приміщень. З'ясування причини виявило, що аварійної ситуації не має і відключення електроенергії відбулося з ініціативи відповідача.

Проте, вищевказані Акти не можуть бути прийняті судом як беззаперечні докази в підтвердження відключення електроенергії відповідачем, оскільки вони складені позивачем в односторонньому порядку.

До того ж, зазначені в цих Актах відомості спростовуються поясненнями Публічного акціонерного товариства «Київенерго» від 09.11.2016 р., відповідно до яких у вказані позивачем дати, а саме 29.12.2015 р. з 15:30 год. до 17:30 год., 28.04.2016 р. з 15:00 год. до 17:30 год., 29.04.2016 р. з 08:30 год. до 17:30 год., відключень, КОЗО, обстежень, технічних перевірок не проводилось.

Інші наявні в матеріалах справи твердження сторін та наявні докази фактично стосуються наявного між сторонами спору про правомірність збільшення відповідачем тарифів на комунальні послуги і жодним чином не підтверджують те, що у вказаний позивачем період відповідачем було відключено електропостачання, внаслідок чого позивач зазнав збитків.

Також, не містять матеріали справи належних та допустимих доказів в підтвердження виплати заробітної плати робітникам у випадку простою.

Разом з цим, суд зазначає, що нарахування заробітної плати здійснюється незалежно від факту спричинених збитків на підставі трудових договорів та відповідно до тарифної ставки і вона повинна виплачуватись працівникам за будь-яких обставин.

Отже, виплата заробітної плати не пов'язана із фактом заподіяння збитків.

На підставі викладеного, суд вважає, що витрати по оплаті заробітної плати працівникам за час простою не є збитками в розумінні ч. 2 ст. 22 ЦК України.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем всупереч приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено наявності збитків, протиправність поведінки відповідача та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками, у зв'язку з чим відмовляє у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги , якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.11.2016 р.

Суддя М.Є. Літвінова