Постанова № 70854543, 06.12.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2017 року Справа № 914/3218/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівІванової Л.Б. Картере В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк"на постанову відЛьвівського апеляційного господарського суду 07.08.2017у справі Господарського суду№ 914/3218/16 Львівської областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Львівський електроламповий завод "Іскра"доПублічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Христина Миколаївнапровизнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Кузнець О.М.;- відповідача - третьої особи повідомлений, але не з'явився; повідомлений, але не з'явився;

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 08.03-04/6219 від 20.11.2017 призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі № 914/3218/16 у зв`язку з відпусткою судді Барицької Т.Л.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 20.11.2017 у справі № 914/3218/16 визначено наступний склад колегії суддів: Губенко Н.М.- головуючий (доповідач), Іванова Л.Б., Картере В.І.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.11.2017 у складі колегії суддів: Губенко Н.М. - доповідач, Іванової Л.Б., Картере В.І. касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.08.2017 у справі № 914/3218/16 прийнято до свого провадження.

ВСТАНОВИВ:

20.12.2016 Приватне акціонерне товариство "Львівський електроламповий завод "Іскра" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" про визнання виконавчого напису № 3509 від 24.11.2016, вчиненого Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Христиною Миколаївною, таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.04.2017 у справі № 914/3218/16 (колегія суддів у складі: Сухович Ю.О. - головуючий суддя, судді Гоменюк З.П., Кітаєва С.Б.) у позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.08.2017 (колегія суддів у складі: Кордюк Г.Т. - головуючий суддя, судді Галушко Н.А., Давид Л.Л.) рішення Господарського суду Львівської області від 04.04.2017 у справі № 914/3218/16 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Визнано виконавчий напис № 3509 від 24.11.2016, вчинений Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Христиною Миколаївною, таким, що не підлягає до виконання.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.08.2017 у справі № 914/3218/16, та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, 15.06.2012 між Публічним акціонерним товариством "ФОЛЬКСБАНК" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк") та Приватним акціонерним товариством "Львівський електроламповий завод "Іскра" було укладено кредитний договір № KU017692, згідно із умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 5472454,00 доларів США, з терміном кредиту до 15.06.2017.

29.04.2015 між сторонами було укладено договір застави, посвідчений Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Грищенко Н.О., зареєстрований в реєстрі за № 1372, згідно із умовами якого, в забезпечення виконання зобов'язань за вказаним вище кредитним договором, позивач передав відповідачу у заставу належне йому на праві власності рухоме майно, з усіма приналежностями та покращеннями, які є на момент укладення цього договору та які можуть виникнути в майбутньому, а саме: 68 транспортних засобів, оцінених сторонами на суму у 14486997,00 грн.

30.08.2016 відповідачем на адресу позивача надіслано вимогу № 09-4/14403 від 30.08.2016, яка отримана останнім 02.09.2016, та у якій відповідач зазначив, що користуючись правом, визначеним ст. 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" банк вимагає від заставодавця передати предмет застави у володіння банку, та повідомив, що має намір продати заставне майно або прийняти його у власність.

24.11.2016 відповідач звернувся до Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М. із заявою № 10-3/19980, в якій просив вчинити виконавчий напис на підставі договору застави, укладеного 29.04.2015 між Публічним акціонерним товариством "ВіЕс Банк" та Приватним акціонерним товариством "Львівський електроламповий завод "Іскра".

24.11.2016 Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Христиною Миколаївною вчинено виконавчий напис № 3509, відповідно до якого звернено стягнення на рухоме майно зі всіма приналежностями та покращеннями: 68 транспортних засобів, які належать Приватному акціонерному товариству "Львівський електроламповий завод "Іскра".

Обгрунтовуючи підстави позову позивач послався на те, що спірний виконавчий напис вчинено нотаріусом з порушенням вимог Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". Крім того, позивач зазначив те, що сума заборгованості зазначена у виконавчому написі не є безспірною.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем у встановленому процесуальному порядку не спростовано належними та допустимими доказами того, що сума заборгованості перед банком є іншою, ніж та, що зазначена в спірному виконавчому написі з урахуванням суми боргу, визначеної у повідомленні-вимозі банку, та вартості предмета застави за спірним виконавчим написом; ні Закон України "Про нотаріат", ні Перелік документів не передбачають як передумову вчинення виконавчого напису нотаріуса реєстрацію в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення не предмет обтяження; ч. 3 ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" покладає обов'язок зареєструвати такі відомості на обтяжувача, а не нотаріуса, що повністю кореспондується і з вимогами ч. 1 ст. 27 цього Закону щодо порядку повідомлення боржника обтяжувачем про намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, прийшов до протилежного висновку - про наявність підстав для задоволення позову, з яким погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції, з огляду на таке.

Згідно із ст. 87 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Приписами ст. 88 Закону України "Про нотаріат" унормовано, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Разом з тим, Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", чинний з 1 січня 2004 року, визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Прикінцевими і перехідними положеннями даного Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Отже, Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Водночас, як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідачем не виконано обов'язок передбачений ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", оскільки відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження було зареєстровано відповідачем в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 24.11.2016, тобто в той же день коли було вчинено оскаржуваний напис нотаріуса.

Разом з тим, частиною першою статті 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери; 5) реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Згідно із ст. 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" якщо інше не встановлено цим Законом, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Повідомлення повинно містити таку інформацію: 1) зміст порушення, вчиненого боржником; 2) загальний розмір не виконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги; 3) опис предмета забезпечувального обтяження; 4) посилання на право іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, виконати порушене зобов'язання боржника до моменту реалізації предмета обтяження або до переходу права власності на нього обтяжувачу; 5) визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач; 6) вимогу до боржника виконати порушене зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Тобто, згідно із вимогами ст. 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяжувач у повідомленні повинен чітко зазначити позасудовий спосіб, який має намір застосувати.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач у вимозі-повідомленні № 09-4/14403 від 30.08.2016, надісланому позивачу, повідомив про свій намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження або шляхом передачі рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача, або шляхом продажу заставного майна. При цьому, банк вимагав від боржника передати предмет застави у володіння обтяжувача на підставі приписів ст. 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Водночас, апеляційний господарський суд встановив, що в порушення вимог Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" відповідач застосував інший, ніж зазначений у повідомленні, спосіб позасудового способу звернення стягнення, а саме звернувся до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, при цьому, повідомлення про обрання такого способу звернення стягнення боржнику, відповідно до вимог ст. 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", не надсилалося. До того ж, приписами ст. 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що якщо боржник, у володінні якого знаходиться предмет забезпечувального обтяження, не виконує обов'язок щодо передачі предмета забезпечувального обтяження у володіння обтяжувача, звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд встановивши, що звернення стягнення на заставлене рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом спірного виконавчого напису здійснено з порушенням вимог Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (спеціального закону з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна), дійшов правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає висновки суду апеляційної інстанції такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки суд апеляційний господарський суд в порядку ст. ст. 4-3, 4-7, 33, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив та належним чином оцінив докази подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що норми Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" не підлягають застосуванню під час розгляду позовних вимог про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню відхиляються колегією суддів суду касаційної інстанції, оскільки про те, що спірні правовідносини сторін врегульовано Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" неодноразово зазначав Верховний Суд України в постановах від 17.10.2011 у справі № 47/264-10, від 12.12.2011 у справі № 9/5007/7/11, від 12.12.2011 у справі № 12/5007/5/11.

Всі інші доводи касаційної скарги також не спростовують висновків, викладених у постанові апеляційного господарського суду, що оскаржується. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що постанова апеляційного господарського суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" залишити без задоволення, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.08.2017 у справі № 914/3218/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Л.Б. ІВАНОВА

В.І. КАРТЕРЕ