Постанова № 70853558, 11.12.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4638/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2017 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Завальнюка І.В.,

за участю секретаря Маковейчук Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Грецьке підприємство «Імтрекс» до Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.03.2017 №№ 005451401, НОМЕР_1.

В обґрунтування адміністративного позову позивач (далі Товариство) зазначив, що висновки в акті перевірки від 15.03.2017 № 162/15-32-14-01/32429342, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, містять відомості щодо виявлених порушень, факт існування яких не підтверджений належними засобами доказування та допустими доказами, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені всупереч законодавству, що регулює спірні правовідносини. Позивач зазначає, що формування показників податкової звітності здійснювалося за наявності усіх визначальних факторів, а до перевірки було надано повний пакет первинної документації, що підтверджує дотримання Товариством вимог податкового законодавства. Отже покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень висновки за актом перевірки є необґрунтованими, у зв'язку із чим зазначені податкові повідомлення-рішення неправомірні та підлягають скасуванню.

До суду з'явився представник позивача, який позовні вимоги із викладених вище підстав підтримав у повному обсязі та просив задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у письмових запереченнях проти адміністративного позову. Згідно наданих до суду письмових заперечень, перевіркою встановлено ряд порушень, в результаті чого Товариством занижено податок на прибуток в 2016 р. на 12600 грн. та податок на додану вартість в сумі 30400 грн. Зокрема, фінансово-господарські операцій не підтверджуються, у звязку із чим Товариством неправомірно відображено операції в бухгалтерському та податковому обліках. Зважаючи на правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та порушення позивачем законодавства, відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що на підставі направлень від 01.03.2017 №№ 615/14-01, 614-14-01, згідно з пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.78.1.11 п.78.1 ст.78 ПК України співробітниками податкового управління проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Спільне Українсько-Грецьке підприємство «Імтрекс» з питань правильності нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Реалбуд-М» за період з 01.01.2016 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт від 15.03.2017 № 162/15-32-14-01/32429342.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Спільне Українсько-Грецьке підприємство «Імтрекс» п.44.1 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2016 р. на суму 12600 грн.; п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за лютий 2016 р. в сумі 30400 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки ГУ ДФС в Одеській області прийняті податкові повідомлення-рішення від 28.03.2017 № НОМЕР_2, яким Товариству збільшено суму грошового зобовязання по податку на прибуток приватних підприємств на 12600 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 3150 грн., № НОМЕР_1, яким збільшено суму грошового зобовязання по податку на додану вартість в сумі 30400 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 7600 грн.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначені податкові повідомлення-рішення обґрунтованими, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у звязку з наступним.

З огляду на матеріали справи ТОВ «Спільне Українсько-Грецьке підприємство «Імтрекс» у періоді, що перевірявся, сформовано податковий кредит за рахунок ПДВ всього в сумі 30400 грн. за податковими накладними №№ 14, 15, 16 від 26.02.2016, отриманими від ТОВ «Реалбуд-М».

Також ТОВ «Спільне Українсько-Грецьке підприємство «Імтрекс» сформовано витрати за рахунок вартості ТМЦ в сумі 70000 грн. в 2016 р. за видатковими накладними, отриманими №№ 38, 39, 40 від 26.02.2016, отриманими від ТОВ «Реалбуд-М».

Відповідно до банківських виписок та оборотно-сальдової відомості по контрагенту ТОВ «Реалбуд-М», наданих Товариством до перевірки, за поставлені ТМЦ (Секції охолодження для тепловоза ТГМ-4, Стартер тепловоза (для ТГМ-23, ТГМ-4), Дизель Д-12 (для тепловоза ТГМ-23)) перераховано ТОВ «Реалбуд-М» коштів всього в сумі 182400 грн., в т.ч. ПДВ 30400 грн., згідно платіжного доручення № 338 від 02.08.2016.

У бухгалтерському обліку зазначені операції відображені Дт 281 Кт 631, Дт 6442 Кт 631, Дт 631 Кт 311. Станом на 01.01.2017 дебіторська/кредиторська заборгованість Товариства перед ТОВ «Реалбуд-М» відсутня. Згідно картки рахунку 281 «Товари на складі» станом на 31.12.2016 обліковується залишок товару на суму 82000 грн. (дизель Д-12 (для тепловоза ТГМ-23)), який надійшов від ТОВ «Реалбуд-М».

Згідно акту від 15.03.2017 № 162/15-32-14-01/32429342, до перевірки не надавалося будь-якого договору купівлі-продажу між ТОВ «Спільне Українсько-Грнцьке підприємство «Імтрекс» та «Реалбуд-М». При цьому до перевірки не надано жодного документу на підтвердження факту перевезення (отримання) ТМЦ автомобільним або залізничним транспортом від постачальника до покупця.

Також під час перевірки будь-яких пояснень та первинних документів (ТТН, залізничних накладних, путьових листів, актів виконаних робіт (наданих послуг) з перевезення тощо), на підставі яких можливо визначити засобами поставки ТМЦ, пункти завантаження та розвантаження вантажу, дату переходу права власності на товар від продавця до покупця не надано.

Крім того, аналіз діяльності ТОВ «Реалбуд-М» встановлено, що підприємством протягом вказаного періоду відображено придбання та реалізацію товарів і послуг, тоді як основним видом діяльності підприємство є будівництво доріг і автострад. Підприємством проводилася торгівля різноманітними товарами, а у електронному реєстрі податкових накладних відсутня інформації щодо їх придбання, тобто наявна «пересортиця» (підміна товару в ланцюгах постачання, відмінність від товарів, що були придбані (перебували на балансі) та в подальшому реалізовані контрагентам), де відсутня інформація про придбання товарів за відповідним маркуванням.

Так, згідно електронного реєстру податкових накладних, у ТОВ «Реалбуд-М» відсутнє придбання товарів, які були реалізовані на користь ТОВ «Спільне Українсько-Грецьке підприємство «Імтрекс»: Секції охолодження для тепловоза ТГМ-4, Стартер тепловоза (для ТГМ-23, ТГМ-4), Дизель Д-12 (для тепловоза ТГМ-23).

На підставі викладеного перевіряючі дійшли висновку, що ТОВ «Реалбуд-М» є вигодотранспортуючим субєктом (транзитером), що здійснює посередницьку функцію між вигодо формуючим субєктом та вигодонабувачем.

Фінансово-господарські операції, проведені ТОВ «Реалбуд-М», не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, відсутність факту придбання товару, наявності трудових ресурсів, транспортних засобів, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень та ін., що економічно необхідно для виконання постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідним умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності.

Відсутність у ТОВ «Реалбуд-М» ресурсів ставить під сумнів факт здійснення субєктом господарювання поставки Секції охолодження для тепловоза ТГМ-4, Стартер тепловоза (для ТГМ-23, ТГМ-4), Дизель Д-12 (для тепловоза ТГМ-23), на підтвердження яких ТОВ «Спільне Українсько-Грнцьке підприємство «Імтрекс» не надано сертифікатів якості, технічних паспортів, а також документів, підтверджуючих походження товарів, їх переміщення (перевезення) тощо.

На підставі викладеного перевіряючі дійшли висновку про неможливість ТОВ «Реалбуд-М» здійснити поставку ТМЦ на користь Товариства, внаслідок чого у Товариства відсутнє право на формування витрат та податкового кредиту по операціях із вищезазначеним контрагентом.

На спростування висновків за актом перевірки позивачем до матеріалів справи додано копію договору із ТОВ «Реалбуд-М» без номеру від 26.02.2016 (а.с. 97-100), предметом якого є передача продавцем у власність покупця: Секції охолодження для тепловоза ТГМ-4, Стартер тепловоза (для ТГМ-23, ТГМ-4), Дизель Д-12 (для тепловоза ТГМ-23); акт приймання-передачі від 26.02.2016 (а.с. 101); інвентаризаційний опис на 31.03.2017 (а.с. 102), а також інші документи, які є супутніми для діяльності позивача та не стосуються безпосередньо правочину із ТОВ «Реалбуд-М».

В першу чергу суд звертає увагу на те, що акт приймання-передачі товарів від 26.02.2016 не містить місця його складання, але підписаний директорами сторонами правочину, які знаходяться на відстані 700 км. (м. Рівне м. Одеса).

Крім того, суд зазначає, що надані на підтвердження поставки товарів документи щодо обслуговування власних тепловозів позивача жодним чином не підтверджують господарські відносини із ТОВ «Реалбуд-М», оскільки не доводять факту придбання вищеозначених товарів саме у ТОВ «Реалбуд-М».

Відповідно до п.44.6 ст.44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

При цьому суд враховує, що присутній під час перевірки директор ТОВ «Спільне Українсько-Грнцьке підприємство «Імтрекс» ОСОБА_1 власним підписом від 15.03.2016 (стор. 15 акту перевірки) підтвердив, що первинні, бухгалтерські та інші документи, використані при проведенні перевірки, достовірні, надані в повному обсязі, а додаткові (інші) документи, що свідчать про діяльність суб'єкта господарювання (спростовують викладені в акті перевірки факти) за період, що перевіряється, відсутні. При цьому акт підписаний з боку Товариства без зауважень та заперечень, і в подальшому заперечення на акт перевірки позивачем до фіскального органу не надавалися.

Отже будь-яких документів, які б підтверджували фактичне виконання договору б/н 26.02.2016, рівно як і самого договору, під час перевірки не надавалося, у зв'язку із чим суд критично оцінює неспроможні доводи представника позивача про те, що співробітниками податкової служби вказані обставини безпідставно не взяті до уваги, адже останні не були забезпечені платником податків під час контрольного заходу. При цьому представник позивача в суді підтвердив, що дійсно до перевірки договір купівлі-продажу б/н від 27.02.2016 не надавався, заперечення до акту перевірки позивачем не податкового органу не подавалися, адміністративне оскарження податкових повідомлень-рішень позивачем не здійснювалося, у звязку із чим, в силу п.44.6 ст.44 ПК України, вважається, що такі документи були відсутні у платника податків на час складення такої звітності.

Повертаючись до обставин справи та оцінки доводів сторін, суд враховує наступне правове регулювання спірних правовідносин.

Відповідно до пп. 4.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - це сума будь яких витрат платника податків у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податків, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобовязань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність це діяльність особи, що повязана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку інші особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п.185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до п.186.1 ст.186 ПК України місцем постачання товарів є: фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту); місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені. Якщо постачання товарів здійснюється для споживання на борту морських та повітряних суден або у поїздах на ділянці пасажирського перевезення, що здійснюється в межах митної території України, місцем постачання вважається пункт відправлення пасажирського транспортного засобу. Ділянкою пасажирського перевезення, що здійснюється в межах митної території України, вважається ділянка, на якій відбувається таке перевезення без зупинок за межами митної території України між пунктом відправлення та пунктом прибуття пасажирського транспортного засобу. Пункт відправлення пасажирського транспортного засобу - перший пункт посадки пасажирів у межах митної території України, у разі потреби - після зупинки за межами митної території України. Пункт прибуття транспортного засобу на митній території України - останній пункт на митній території України для посадки/висадки пасажирів на митній території України.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду, згідно вимог п. 198.3 ст. 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.5 ст.198 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) та місце постачання яких розташоване за межами митної території України; в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

В свою чергу, обєктом оподаткування податком на прибуток підприємств, згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення відємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення відємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Згідно з пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку;

Відповідно до п.44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, є первинний документ, який складається під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з п.44.2 ст.44 ПК України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Однак податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину.

Доктрина ділової цілі («business purpose doctrine») вперше була застосована у справі Gregory v. Helvering, де Верховний суд США постановив, що будь-яка угода, вчинена із податковими мотивами (tax-motivated transaction) повинна мати ділову мету. Доктрина ділової мети застосовується в межах доктрини економічної сутності («economic substance doctrine»), сутність якої полягає в тому, що суд вправі відмовити платнику у наданні податкової вигоди, якщо операція, що вчиняється не призводить до інших, крім зниження податкового тягаря, змін економічного стану платника («economic position»).

Доктрина знайшла своє відображення і в судовій практиці Європейського Суду (справа Halifax v. Commissioners, Case C-255/02 («Halifax»). До Європейського Суду Справедливості справа була передана судовою установою Великобританії, не впевненою у вірному застосуванні положень Шостої директиви ЄС, що регулювала на той час справляння ПДВ. Суд, розглядаючи справу, прийшов до таких висновків: мотив вчинення угод (в цьому випадку ухилення від оподаткування) не має значення для визначення того, чи є угода «реалізацією товарів і послуг» або «економічною діяльністю» в розумінні Шостої Директиви; Шоста Директива не допускає вирахування вхідного ПДВ, якщо відповідна угода являє собою «недобросовісну практику» («abusive practice»); якщо має місце «недобросовісна практика», угоди переглядаються для її виключення, а ПДВ обраховується відповідно до переглянутого варіанту угод. «Недобросовісна практика» має місце, якщо одночасно виконані дві умови: угоди призводять до одержання податкової вигоди, надання якої суперечить меті податкового законодавства; низкою обєктивних факторів підтверджується, що істотною метою угод є одержання податкової вигоди.

В той же час суд враховує, що слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ ДФС у Рівненській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 3201618000000088 за фактом придбання та створення субєктів підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.205 КК України.

Зокрема, невстановлені особи, діючі за попередньою змовою з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 придбали та зареєстрували на останніх, в т.ч. але не виключно ТОВ «Реалбуд-М», яке в подальшому використовувалось вказаними особами для прикриття незаконної діяльності, що полягала у безпідставному формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість реально діючим СГД контрагентам шляхом оформлення «безтоварних» операцій із підприємствами реального сектору економіки.

Досудовим розслідуванням встановлено, що службові особи ТОВ «Реалбуд-М» не маючи в наявності трудових ресурсів, будь-яких основних фондів та виробничих потужностей, задекларували поставки товарів без відповідного їх придбання, а також виконання різноманітного комплексу робіт та послуг.

Крім того, обсяги задекларованих операцій з купівлі-продажу товарів, різноманітність комплексу робіт і послуг, відсутність трудових ресурсів, відсутність складських приміщень, зміна номенклатури товару та відображення в реалізації товарів (робіт, послуг), придбання яких відсутнє або не підтверджується по ланцюгу від постачальника, що вказує на маніпулювання звітністю та неможливість здійснення операцій, що задекларовані у податковій звітності ТОВ «Реалбуд-М», що підтверджується листом Управління аудиту ГУ ДФС у Рівненській області вх. № 68/17-00-14-05-08 від 17.01.2017.

В той же час суд враховує, що ТОВ «Реалбуд-М» відобразило придбання товарів і послуг протягом вказаного періоду, натомість реалізовувало товари і послуги, при тому, що незважаючи на його основний вид діяльності Будівництво доріг і автострад, проводилась торгівля різноманітними товарами, а у електронному реєстрі податкових накладних відсутня інформація про їх придбання, тобто наявна «пересортиця» (підміна товару в ланцюгах постачання, відмінність від товарів, що були придбані (перебували на балансі) та в подальшому реалізовані контрагентам), де відсутня інформація про придбання згаданого вище обладнання чи інших товарів за відповідним маркуванням. Так, згідно електронного реєстру податкових накладних у ТОВ «Реалбуд-М» відсутнє придбання товарів, проданих ТОВ «Спільне Українсько-Грецьке підприємство «Імтрекс», а саме «Секції охолодження для тепловоза ТГМ-4», «Стартер тепловоза (для ТГМ-23, ТГМ-24)» та «Дизель Д-12 (для тепловоза ТГМ-23)».

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що надані позивачем докази в обґрунтування отриманих товарів не підтверджують таких фактів. Натомість, складені сторонами «усного» договору (письмова копія якого надана під час судового розгляду справи) документи свідчать про документування постачання ТМЦ, які мають супроводжуватись складанням й іншої документації (наприклад, замовлення відповідних послуг перевезення продавцем, або оформлення перевезення власними силами (ТТН, путьові листи, довідки про відрядження водіїв тощо) як це передбачено п.4.5 договору (а.с.98)). Однак, продавець, юридична та поштова адреса якого є: м. Рівне, вул. Курчатова, 1, офіс. 209, та покупець з адресою: Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Правці 8, оф.26, тобто які знаходяться на відстані більше 700 км., в один день, - 26.02.2016, - уклали та виконали договір про поставку товарів за номенклатурою: Секції охолодження для тепловоза ТГМ-4, Стартер тепловоза (для ТГМ-23, ТГМ-4), Дизель Д-12 (для тепловоза ТГМ-23).

Вирішуючи спір, суд враховує, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Суд враховує, що презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширеною на реальність господарських операцій. До загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Статтею 9 цього Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити, які зазначені в цій статті, та в яких, крім іншого, повинно бути зазначено зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Такі ж вимоги до первинних документів визначені у п.2.4 Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

В п.2.15 і п.2.16 Положення № 88 зазначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Отже позивачем не надано первинних документів у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, на підтвердження фактичного отримання послуг від нерезидента.

Суд також враховує, що приймати на підтвердження даних податкового обліку можливо лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі встановлених фактів, суд приходить до висновку про те, що при винесенні спірних податкових повідомлень-рішень відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, пропорційно, своєчасно та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Таким чином, за результатами зясування обставини у справі та їх правової оцінки суд дійшов висновку про те, що в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.158-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Грецьке підприємство «Імтрекс» до Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги.

Повний текст постанови складено 11 грудня 2017 року.

Суддя І.В. Завальнюк