Рішення № 70842915, 04.12.2017, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/5028/15-ц

Провадження № 2/750/8/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2017 року м.Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:

головуючої – судді Логвіної Т.В.,

при секретарі – Примак Т.В.,

за участю позивача, представника позивача та представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про визнання правочинів недійсними,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом та просить визнати договір про надання споживчого кредиту від 10 липня 2007 року, укладений між позивачем та АКІБ «Укрсиббанк» та додаток № 1 до Договору, Додаткову угоду № 1 від 31.10.2008 року, Додаток № 1 до Додаткової угоди № 1, Додаткову угоду № 2 від 23.01.2009 року, Додаток № 1 до Додаткової угоди № 2, Додаткову угоду № 3 від 27.07.2009 року, Додаток № 1 до Додаткової угоди № 3, Додаткову угоду № 4 від 28.07.2010 року недыйсними.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що договір про надання споживчого кредиту №11180732000 від 10.07.2007 року було укладено з порушенням ст. ст. 3, 8 Конституції України, ст. З ЦК України щодо свободи договору, справедливості, добросовісносгї та розумності, з порушенням ст. ст. 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо заборони включення до договору споживчого кредитування несправедливих умов, ознакою та наслідком яких став істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Вважає, що основні позиції спірного Договору не ґрунтуються на вимогах національного законодавства, зокрема, ст. ст. 3, 8, 41, 42, 55 Конституції України, ст. ст. 3, 4, 203 ЦК України, ст. ст.11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», порушують приписи ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про право людини на ефективний засіб юридичного захисту, ст. 1 першого протоколу від 20.03.1952 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права людини мирно володіти своїм майном, а також порушують права позичальника, як споживача банківських послуг, який є слабким суб'єктом вказаних економічних відносин. Опрацювання проектів договору безпосередньо банком та включення до нього жорстких обов'язків споживача, тоді, як надання послуги є обумовленим лише власним розсудом виконавця, є доказом перебування позивача у нерівному становищі та порушення відповідачем принципу свободи договору з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності і розумності.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, представник відповідача проти задоволення позову заперечував, посилаючись на його безпідставність.

Заслухавши пояснення та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 10.07.2007 року між сторонами був укладений Договір про надання споживчого кредиту № 11180732000. Згідно п. 1.1. Кредитного договору Банк надав Позивачу кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 105 000,00 доларів США 00 центів, а Позивач в свою чергу взяв на себе зобов'язання повернути кредит в іноземній валюті та сплатити плату за кредит в порядку та на умовах, визначених цим договором не пізніше 07.07.2028 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 по Кредитному договору перед АТ «УкрСиббанк» було прийнято: заставу нерухомості, а саме: будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: м. Чернігів, вул. Сонячна, буд. 40. на підставі Договору іпотеки №301052439 від 10.07.2007 р., укладеного між Позивачем та АКІБ «УкрСиббанк», а також поруку ОСОБА_2 на підставі Договору поруки №30105Р526 від 10.07.2007р., укладеного між нею та АКІБ «УкрСиббанк».

Відповідно до ст. 626 ЦК України договір є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтями 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно ст.628 ЦК України.

Відповідно до п. 7.12 Кредитного договору Позивач своїм підписом засвідчує факт та згоду з умовами Кредитного договору, підтверджує свої права та обов'язки і погоджується з ними,підтверджує свою здатність виконувати умови Кредитного договору, та що всі умови Кредитного договору йому цілком зрозумілі і вважає їх справедливими по відношенню до нього.

Позивач, підписуючи Кредитний договір засвідчив, що перед підписанням Даного договору ним отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Як зазначено в Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 року при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема як встановлені ЦК України (ст.ст. 215, 1048-1052, 1054-1055), так і ст.ст. 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

При підписанні Кредитного договору укладеного між Відповідачем та Позивачем було дотримано всіх вимог чинного законодавства. Зокрема, це: досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору: мета, сума і строк кредиту; умови і порядок його видачі та погашення; види (способи) забезпечення зобов'язання позичальника; відсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; кредитний договір має укладатись обов'язково у письмовій формі, причому недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює ніяких правових наслідків окрім тих, що пов'язані з його нікчемністю; сторони кредитного договору повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення сторін має бути вільним і відповідати їхній внутрішній волі.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто, при підписанні Кредитного договору, всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договорів були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладення.

Відповідно до положень ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі ненадання інформації, зазначеної цією статтею суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону, що не передбачає, як наслідок, визнання договору недійсним.

Відповідно до змісту укладеного між сторонами договору вбачається, що Позивач був ознайомлений з умовами кредитування, зокрема щодо можливої суми кредиту, строку на який кредит може бути одержаний, мети, для якої кредит може бути використаний, форми та видів його забезпечення, тощо, а також із орієнтованою сукупною вартістю кредиту, відомостей щодо процентної ставки, комісії за надання та обслуговування кредиту, мінімальної щомісячної суми платежу та строку кредитування, про що свідчить його підпис.

На момент підписання договору Позивач був вільний у виборі валюти кредитування.

Таким чином, укладаючи кредитний договір, Позивач розумів, що існує ризик, пов'язаний зі змінною валютного курсу, і він свідомо його прийняв, зважаючи на меншу відсоткову ставку по кредиту в доларах США, ніж в гривнях.

Грошові кошти мають бути повернуті в тій самій валюті, в якій одержані та в кількості, що відповідає умовам Кредитного договору разом з нарахованими процентами у валюті зобов'язання та іншими платежами.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті.

28 жовтня 1991 р. Національним банком України видано АТ «УкрСиббанк» банківську ліцензію №75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовій - Дозвіл № 75.-2 від 24 грудня 2001р. та додаток № 75-2 від 19..11.2002 р. до дозволу.№75-2 від 24.12.2001 р. до банківської ліцензії № 75 від 28.10.1991 р. на право здійснювати операції з валютними цінностями (дана ліцензія та в матеріалах справи)

Таким чином, АТ «УкрСиббанк» має право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання в кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій. Відповідно, вираження в іноземній валюті грошового зобов'язання за Кредитним договором відповідає вимогам законодавства.

Статтею 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», визначено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Відповідно до п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затв. постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 р. № 275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 за N 15-93. Згідно п.2.3 зазначеного Положення, за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Відповідно до п. «в» ч.4, ст.5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються на операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Оскільки чинним законодавством не встановлені будь-які обмеження чи вимоги щодо сум та термінів кредитів в іноземній валюті, які надаються або залучаються резидентами України, Банк не має зобов'язань щодо отримання індивідуальних ліцензій Національного банку для надання кредитів в іноземній валюті резидентам.

Аналіз положень ст.47 та ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», та ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" дозволяє зробити висновок, що наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій є достатньою підставою для здійснення Банком операцій з валютними цінностями, в тому числі операцій з використання іноземної валюти як засобу платежу.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою НБУ від 14.11.2004р. №483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, позивач отримав кошти, своїм правом на відкликання згоди на укладення договору протягом чотирнадцяти календарних днів не скористався, із будь- якими заявами про надання додаткової інформації або роз'яснення окремих положень договору не звертався та в подальшому здійснюв платежі на виконання умов укладеного Кредитного договору.

Позивачем підписано Кредитний договір, Додаток №1 до нього, що свідчить про його обізнаність про умови кредитування, про вартість кредиту та про інші супутні послуги і тарифи, а також безспірно вбачається, що умисел Позивача був реально спрямований на отримання банківського кредиту в іноземній валюті у розмірі 105 000,00 доларів США під заставу нерухомого майна та фінансову поруку і що таке його зовнішнє волевиявлення було вільним і спрямованим на отримання кредитних коштів. Будь-яких застережень до Кредитного договору Позивач не зазначав.

Умови Кредитного договору доступно та зрозуміло передбачають розмір кредиту; строки його повернення; відсотки за користування кредитом; розмір комісії за відкриття позичкового рахунку; розмір щомісячного платежу та графік погашення кредиту; передбачена можливість дострокового погашення кредиту; відповідальність сторін за порушення умов кредитного договору та його забезпечення, а тому такі умови банку цілком узгоджуються із вимогами чинного законодавства.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України 02.12.20115 р. у справі №6-1341цс15 за змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Враховуючи викладене вище, позов необґрунтований та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212-215, 294-296 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

у задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Чернігівської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення в порядку ч. 1 ст. 294 ЦПК України.

Суддя: