Постанова № 7084063, 03.12.2009, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"03" грудня 2009 р. № 2а- 40703/09/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Волкова Л.М., за участю секретаря судового засідання Добровольська М.С.,

за участю:

представника позивача Поярко І.В., діє за дорученням № 4576/9/10-035 від 14.11.2009р.

представника відповідача 1 не прибув

представника відповідача 2 не прибув

представника відповідача 3 ОСОБА_2

представника третьої особи не прибув

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом Державної податкової інспекції в Московському районі м. Харкова до ОСОБА_1, Приватного підприємства «Фінансовий радник», ОСОБА_2, третя особа Департамент державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про визнання недійсним договору, запису, скасування свідоцтва та зобовязання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій після уточнення позовних вимог, прийнятих судом, просив суд визнати недійсним установчий договір про створення юридичної особи, укладений засновником Приватного підприємства «Фінансовий радник», а як наслідок визнати недійсним статут Приватного підприємства «Фінансовий радник» з моменту державної реєстрації, визнати недійсним запис про державну реєстрацію Приватного підприємства «Фінансовий радник», припинити державну реєстрацію Приватного підприємства «Фінансовий радник» з моменту державної реєстрації, скасувати свідоцтво платника податку на додану вартість свідоцтво № 29281787 серії НБ № 174085 від 01.10.2002 року з моменту видачі визнати недійсними всі первинні фінансово-господарські документи, видані від імені приватного підприємства «Фінансовий радник».

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов в повному обсязі, в обґрунтування якого зазначив наступне. Виконавчим комітетом Харківської міської ради 24.09.2002 року було зареєстроване як юридична особа ПП «Фінансовий радник», засновником ПП «Фінансовий радник» є ОСОБА_1. ПП «Фінансовий радник» з 24.09.2002р. перебуває на обліку в ДПІ у Московському районі м. Харкова. 20.06.2008 року за № 191/15-111/32136899 було складено акт перевірки ПП «Фінансовий радник» знаходження за юридичною адресою, згідно статутних документів. Актом було підтверджено відсутність ПП «Фінансовий радник» за юридичною адресою: м. Харків, вул.. Блюхера 21. Це свідчить про те, що ПП «Фінансовий радник» змінило юридичну адресу, проте приховує своє місцезнаходження, чим порушує ст. 93 Цивільного кодексу України та Закон України від 15.05.2003 року №755-ІV «Про державу реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців». Створенням Приватного підприємства «Фінансовий радник» завдана шкода інтересам держави в особі ДПІ у Московському районі м. Харкова, оскільки наявна мета осіб, що здійснюють діяльність від імені товариства - ухилення від оподаткування.

Відповідач, ОСОБА_1, в судове засідання, призначене на 03.12.2009р. не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причин неприбуття не повідомив, письмових заперечень щодо поданого позову до суду не надав. Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Разом з тим, Кодексом адміністративного судочинства не врегульовано питання можливості розгляду справи за відсутності відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового розгляду, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, який не є субєктом владних повноважень. Згідно з ч. 7 ст. 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Таким чином, у звязку з неврегульованістю КАС України питання про можливість розгляду справи за відсутності відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового розгляду, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, який не є субєктом владних повноважень, суд вважає за необхідне застосувати аналогію закону. Відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів. Враховуючи викладене, беручи до уваги, що відповідач не прибув в судове засідання, причин неприбуття суду не повідомив, є належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за наявними в ній доказами.

Відповідач - ПП «Фінансовий радник», свого представника в судове засідання не направив, про час, місце та дату розгляду справи був повідомлений за адресою, внесеною до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до ч. 8 ст. 35 КАС України вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до відповідного державного реєстру, або за адресою, яка зазначена її представником, і це підтверджується підписом відповідної службової особи. Таким чином, суд вважає, що відповідач є належно повідомлений про дату, час та місце судового засідання, його відсутність в судовому засідання не перешкоджає розгляду справи, слід розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідач, ОСОБА_2, в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував посилаючись на наступне. ПП «Фінансовий радник» було утворене ОСОБА_2 у 2002р. з метою здійснення діяльності щодо надання консультаційних послуг у сфері оподаткування. В період з 2002р. по 2007р. підприємство здійснювало безпосередню діяльність, спрямовану на реалізацію мети її створення, отримувало прибутки, своєчасно звітувало та в повному обсязі сплачувало податки та збори.

Представник третьої особи - Департаменту державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців Харківської міської ради, в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою в матеріалах справи (а.с. 144), до суду надав письмові заперечення, в яких проти задоволення позову заперечував з наступних підстав. Звернення органів державної податкової служби до суду з позовними вимогами про визнання недійсним статуту, запису про державну реєстрацію, припинення державної реєстрації з моменту державної реєстрації суперечить нормам Конституції України. Документи, подані для проведення державної реєстрації ПП «Фінансовий радник», відповідали вимогам положень ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців». З заявленого позову не вбачається жодних підстав для визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приватне підприємство «Фінансовий радник» було зареєстровано як юридична особа 24.09.2002р. Виконавчим комітетом Харківської міської ради, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи (а.с. 7). Приватне підприємство «Фінансовий радник» було взято на облік як платник ПДВ у ДПІ Московського району м. Харкова, що підтверджується Свідоцтвом про реєстрацію платника ПДВ № 29281787 від 01.10.2002р. (а.с. 14).

Відповідно до статуту ПП «Фінансовий радник», затвердженого 24.09.2002р., засновником товариства був ОСОБА_2, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 16-18).

Позивач в позові просить суд визнати недійсним правочин утворення ПП «Фінансовий радник» на підставі ч. 3, 5 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 87 Цивільного кодексу України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.

Згідно з ст. 88 Цивільного кодексу України у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом. У засновницькому договорі товариства визначаються зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників, якщо додаткові вимоги щодо змісту засновницького договору не встановлені цим Кодексом або іншим законом. В установчому акті установи вказується її мета, визначаються майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, структура управління установою. Якщо в установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні окремі із зазначених вище положень, їх встановлює орган, що здійснює державну реєстрацію.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

З аналізу вказаних норм, судом вбачається, що правочином з утворення юридичної особи є реалізація волевиявлення особи у вигляді дії з розроблення учасниками (засновниками) установчих документів. Оскільки, як вказано в Законі, товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою, іншого установчого документа в цьому разі законодавець не передбачає, то суд приходить до висновку, що правочин утворення товариства однією особою втілений у статуті, затвердженому цією особою.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Суд звертає увагу на той факт, що ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину визначає недодержання певних вимог законодавства (ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України) саме в момент вчинення правочину.

Позивачем не наведено жодного положення змісту правочину утворення юридичної особи ПП «Фінансовий радник», який й би суперечив Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, який би міг бути взяти до уваги судом як належний доказ.

Стосовно волевиявлення засновника при утворення юридичної особи, суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов'язаний: здійснювати свої професійні обов'язки відповідно до цього Закону і принесеної присяги; сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду; зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв'язку з вчиненням нотаріальних дій; відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам

Судом встановлено, що Статут ПП «Фінансовий радник» від 24.09.2002р. затверджено засновником товариства ОСОБА_2 та засвідчено його підписом (а.с. 16). Справжність підпису ОСОБА_2 засвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Свирид Н.О., про що зроблено запис в реєстрі за № 8124 (а.с. 20). Таким чином, ОСОБА_2 самостійно затвердив статут ПП «Фінансовий радник», за власної волі зазначив в ньому мету та предмет діяльності, що підтвердив своїм підписом. (а.с. 16). Тобто, рішення про здійснення підприємницької діяльності відображене ОСОБА_2 в статуті та засвідчено його ж підписом в присутності нотаріуса.

Як вбачається з наданих документів, та зазначено вище, у позивача відсутні відомості стосовно того, що зміст правочину (статуту) суперечить актам цивільного законодавства, які мали місце на час створення та реєстрації підприємства. Також є безпідставним твердження позивача про відсутність мети на реальне настання правових наслідків при затвердженні статуту підприємства. В судовому засіданні представник позивача підтвердив, що в період з 2002р. по 2007р. ПП «Фінансовий радник» своєчасно подавало фінансову звітність, в повному обсязі сплачувало податки та збори.

Крім того, представником позивача в судовому засіданні зазначено, що ПП «Фінансовий радник» у період з 2002р. по 2007р. здійснювало господарську діяльність з отримання прибутку, про що свідчить аналіз податкового навантаження за вказаний період.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Державної податкової інспекції в Московському районі м. Харкова щодо визнання недійсним правочину утворення ПП «Фінансовий радник».

Також, позивач в позові просить суд визнати недійсним запис про державну реєстрацію ПП «Фінансовий радник» через порушення закону, допущені при його створенні, які не можна усунути.

Відповідно статті 4 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб підприємців це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців включає, зокрема: перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці; перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації; внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу підприємця до Єдиного державного реєстру; оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

Запис про проведення державної реєстрації юридичної особи може бути визнаний недійсним (скасований) у випадках наступного зясування обставин, що згідно зі статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» були підставою для відмови у державній реєстрації, тобто підстави, які унеможливлюють засвідчення факту створення юридичної особи.

Статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» встановлено, що підставами для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи є: невідповідність відомостей, які вказані в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації юридичної особи, відомостям, які зазначені в документах, що подані для проведення державної реєстрації юридичної особи; невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону; порушення порядку створення юридичної особи, який встановлено законом, зокрема: наявність обмежень на зайняття відповідних посад, встановлених законом щодо осіб, які зазначені як посадові особи органу управління юридичної особи; невідповідність відомостей про засновників (учасників) юридичної особи відомостям щодо них, які містяться в Єдиному державному реєстрі; наявність обмежень щодо вчинення засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженою ними особою юридичних дій, які встановлені абзацом четвертим частини другої статті 35 цього Закону; наявність в Єдиному державному реєстрі найменування, яке тотожне найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися; використання у найменуванні юридичної особи приватного права повного чи скороченого найменування органу державної влади або органу місцевого самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичного державного найменування, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Перелік вказаних підстав є вичерпним. Позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження таких підстав.

Суд не погоджується з посиланнями позивача на те, що реєстрація підприємства на ім'я ОСОБА_2 без наміру займатися підприємницькою діяльністю, зазначеної в Статуті підприємства та не має ніякого відношення до діяльності ПП «Фінансовий радник», оскільки таке твердження спростовується його рішенням, відображеним у Статуті та засвідчено його ж підписом в присутності нотаріуса як зазначалось вище, а також поясненнями ОСОБА_2, наданими в судовому засіданні та підтвердженими представником відповідача.

Таким чином, підставами для відмови у державній реєстрації юридичної особи та визнання судом недійсними запису про державну юридичної особи є вичерпний перелік обставин, що зазначені у ст. 27 вказаного закону.

Судом встановлено, що засновником товариства було дотримано процедури державної реєстрації.

Державним реєстратором в межах наданих повноважень були перевірені документи, які відповідно до вимог цього Закону подаються державному реєстратору, в тому числі статут підприємства, який повинен містити відомості, передбачені законом та за відповідність яких законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи та підстав для залишення їх без розгляду чи відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи відповідно положень ст.ст. 24, 25 цього Закону у Державного реєстратора не було.

Державним реєстратором відповідно положень ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців» та за відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи внесено до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей реєстраційної картки та видано Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи ПП «Фінансовий радник».

Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи.

Відповідно ч. 1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Позивачем не надано жодних доказів про наявність порушень закону, допущених при створенні ПП «Фінансовий радник» ні подальше існування таких порушень, які неможливо усунути.

Крім того, суд зазначає, що згідно ч. 2 ст. 110 ЦК України вимога про ліквідацію юридичної особи на підставі визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, може бути предявлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію, а також учасником юридичної особи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога позивача про визнання недійсним запису про державну реєстрацію ПП «Фінансовий радник» через порушення закону, допущені при його створенні, які не можна усунути, задоволенню не підлягає.

Позивачем заявлено вимоги про визнання недійсними установчих документів ПП «Фінансовий радник» з моменту державної реєстрації, визнання недійсним свідоцтва про державну реєстрацію ПП «Фінансовий радник» з моменту реєстрації.

Суд зазначає, що установчі документи можуть бути визнані недійсними, якщо вони суперечать законодавству або в разі здійснення відповідачем діяльності, що суперечить законодавству України, однак позивачем не надано доказів, які б підтверджували те, що установчі документи відповідача суперечать законодавству або те, що відповідач здійснював діяльність, що суперечить законодавству України.

Крім того, суд зазначає, що Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» взагалі не передбачено можливість визнання установчих документів юридичної особи та свідоцтва про державну реєстрацію недійсними, тим більше з дати державної реєстрації.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України від 21.09.00 року № 1987-ІІІ доповнено п.17 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в України» - податковим органам надано право звертатися у передбачених законом випадках до суду із заявою про скасування державної реєстрації субєктів господарської діяльності. Відповідно до ч. 15 ст. 58 Господарського кодексу однією із підстав такого скасування є визнання недійсними установчих документів.

Справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між конкретними субєктами суспільства стосовно їхніх прав та обовязків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один субєкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого, а він, в свою чергу, зобовязаний виконувати вимоги та приписи такого владного субєкта.

Стаття 17 КАС України встановлює категорії спорів, на які поширюється компетенція адміністративних судів, щодо вирішення адміністративних справ, і у всіх наведених в цій статті категоріях спорів передбачено, що хоча б однією із сторін такого спору повинен бути субєкт владних повноважень.

Виходячи із критерію поняття «субєкт владних повноважень», визначеного ст. 3 КАСУ, до категорії справ, розгляд яких відповідно до ст. 17 КАС України має здійснюватися в порядку адміністративного судочинства відносяться, зокрема, спори за зверненням субєктів владних повноважень у випадках, передбачених діючим законодавством.

Державною податковою інспекцією в Московському районі м. Харкова не вказано, яким законом надано право на звернення до суду із вказаним позовом про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва про державну реєстрацію.

Таким чином, суд приходить до висновку, що законами України не передбачено повноваження органів державної податкової служби щодо звернення до суду з вимогою про визнання недійними установчих документів та свідоцтва про державну реєстрацію.

Також позивачем було заявлено вимогу про визнання недійсним свідоцтва платника податку на додану вартість № 29281787 від 01.10.2002р., виданого ПП «Фінансовий радник».

Реєстрація осіб як платників податку на додану вартість передбачена статтею 9 Закону України «Про податок на додану вартість». Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, визначених вказаною нормою. Так вказано нормою передбачені наступні випадки: а) платник податку, який до місяця, в якому подається заява про анулювання реєстрації, є зареєстрованим згідно з положеннями підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону більше двадцяти чотирьох календарних місяців, включаючи місяць реєстрації, та має за останні дванадцять поточних календарних місяців обсяги оподатковуваних операцій, менші за визначені зазначеним підпунктом; б) ліквідаційна комісія платника податку, оголошеного банкрутом, закінчує роботу або платник податку ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання); в) особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку або стає суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені цим Законом, чи звільняють таку особу від сплати цього податку за рішенням суду або з будь-яких інших причин; г) зареєстрована як платник податку особа обирає відповідно до цього Закону спеціальний режим оподаткування за ставками, іншими, ніж зазначені у статті 6 та статті 81 цього Закону; ґ) особа, зареєстрована як платник податку, не надає податковому органу декларації з цього податку протягом дванадцяти послідовних податкових місяців або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність оподатковуваних поставок протягом такого періоду, а також у випадках, визначених законодавством стосовно порядку реєстрації суб'єктів господарювання.

Вказаним пунктом ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпунктах "б" - "ґ" цього пункту, здійснюється за ініціативою відповідного податкового органу або такої особи. Податковий орган не може відмовити в анулюванні реєстрації у разі існування підстав, визначених у підпунктах "а" - "б" цього пункту, та зобов'язаний прийняти самостійне рішення про анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпунктах "в" - "г" цього пункту. Рішення про анулювання реєстрації за заявою платника податку приймається у строки, визначені цією статтею для податкової реєстрації.

Тобто суд зазначає, що діючим законодавством не передбачено визнання судом свідоцтва платника податку на додану вартість недійсним. Відповідно до вказаних вище норм, до повноважень саме податкового органу відноситься анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість за наявності на те передбачених Законом підстав. Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач має право та зобовязаний, з підстав встановлених законом, самостійно здійснювати анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість.

Позивач також просив суд визнати недійсними всі первині фінансово-господарські документи, в тому числі бухгалтерські документи, договори, податкові накладні та інші документи, які були видані від імені ПП «Фінансовий радник» з моменту державної реєстрації підприємства та повязані з його господарською діяльністю. Позивачем не надано суду документи, які позивач просить визнати недійсними, жодних доказів існування таких документів позивач також не надав.

Суд зазначає, що звернення податкового органу з позовом про визнання недійсними, усіх фінансово-господарських і документів, виданих від імені ПП «Фінансовий радник» з моменту реєстрації підприємства не є способом захисту порушеного права податкового органу в розумінні п. 4 ст. 10 чи п.17 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як зазначено вище, до категорії справ, розгляд яких відповідно до ст. 17 КАС України має здійснюватися в порядку адміністративного судочинства відносяться, зокрема, спори за зверненням субєктів владних повноважень у випадках, передбачених законом.

Державною податковою інспекцією в Московському районі м. Харкова не вказано, яким законом їй надано повноваження на звернення до суду із вказаним позовом про визнання недійсними всі первині фінансово-господарські документи, в тому числі бухгалтерські документи, договори, податкові накладні та інші документи, які були видані від імені ПП «Фінансовий радник» з моменту державної реєстрації підприємства та повязані з його господарською діяльністю.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19, 124 Конституції України, ст.ст. 87, 88, 110, 202, 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. 5 Закону України «Про нотаріат», ст.ст. 4, 18, 24, 25, 27, 38 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», ст. 4, ч. 1 ст. 5, п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування", ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", ст. 58 Господарського кодексу України, ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.ст. 17, 70, 71, 94, 112, 136, 160, 161, п. 4 ч. 2 ст. 162, ст.ст. 163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції в Московському районі м. Харкова до ОСОБА_1, Приватного підприємства «Фінансовий радник», ОСОБА_2, третя особа Департамент державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про визнання недійсним договору, запису, скасування свідоцтва та зобовязання вчинити певні дії - відмовити в повному обсязі.

2. Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня її проголошення та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

3. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено 08.12.2009 року.

Суддя Волкова Л.М.