Постанова № 70829695, 04.12.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 грудня 2017 року № 826/2850/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І. розглянув у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відшкодування моральної шкоди

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу від 16.02.2016 №23-о, поновлення на посаді начальника управління оподаткування юридичних осіб Державної податкової інспекції в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 000 грн.

Позов обґрунтовано тим, що звільнення позивача відбулось з порушенням норм ст 40, 49-2 Кодексу законів про працю України та ст. 87 Закону України «Про державну службу», оскільки позивачу при попередженні про наступне вивільнення не було запропоновано всі наявні вакантні посади. Крім того, позивач вказує, що на час прийняття оскаржуваного наказу у відповідача не відбулось скорочення, а фактично мало місце зміна структури.

Відповідач заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи з яких вбачається, що позивачу при попередженні про наступне вивільнення було запропоновано вакантну посаду отже звільнення позивача відбулось відповідно до норм Закону України «Про державну службу», Кодексу законів про працю України.

В судовому засіданні за згодою сторін відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Наказом во начальника Державної податкової інспекції в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві від 16.02.2016 №23-о ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління оподаткування юридичних осіб у зв'язку із скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ст. 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється: за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Зміна керівників або складу державних органів, керівників державної служби в державних органах та безпосередніх керівників не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників.

Статтею 87 названого Закону визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

У разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Відповідно до частини третьої статті 36 КЗпП у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

В пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (попередження за 2 місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці тощо). Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення (ст. 43 Конституції України).

При цьому, у разі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями тощо. Саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не може бути підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Зміна функцій, покладених на один із структурних підрозділів юридичної особи публічного права, не може свідчити про те, що посади в таких структурних підрозділах не є тотожними тим, які були до таких змін. Факт скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів цієї юридичної особи до і після її реорганізації.

Судом встановлено, що штатним розписом станом на 17.09.2015 в Державній податковій інспекції в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві було передбачено 219 штатних посад, наказом від 29.09.2015 внесено перелік змін до штатного розпису Державної податкової інспекції в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві, відповідно до яких в Державній податковій інспекції в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві також передбачено 219 штатних посад, тобто фактично не мало місце скорочення штату, а фактично відбулась реорганізація відділів.

Проте, з матеріалів справи вбачається та позивачем не заперечується, що посада начальника управління оподаткування юридичних осіб - скорочена.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці (частина перша ст. 49-2 КЗпП України).

Відповідно до частини третьої ст. 49-2 КЗпП України, одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

З матеріалів справи вбачається, що позивача попереджено про наступне вивільнення та запропоновано посаду головного державного ревізора - інспектора відділу стягнення боргу та роботи з безхазяйним майном управління погашення боргів.

Судом встановлено, що позивач від підпису попередження відмовилась, про що було складено акт від 06.11.2015 №449, копія якого міститься в матеріалах справи.

Щодо посилання позивача на виписку з історії хвороби та листок непрацездатності, копії яких наявні в матеріалах справи, то вказані документи підтверджують перебування позивача на лікуванні у період з 20 по 28 жовтня 2015 року, проте як акт про відмову від підпису у попередженні про звільнення складено 06.11.2015, тобто після закінчення періоду лікування позивача.

Враховуючи, що посада, яку обіймала позивач скорочена, в матеріалах справи відсутні докази наявності вакантних рівнозначних посад, оскільки, як зазначено вище, позивачу запропонували посаду головного державного ревізора - інспектора відділу стягнення боргу та роботи з безхазяйним майном управління погашення боргів, суд не вбачає порушень відповідачем норм ст. 49-2 КЗпП України при прийнятті оскаржуваного наказу.

Відповідно до ст. 42 Кодексу законів про працю України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Рівень кваліфікації вимірюється рівнем освіти працівника та здобутими навичками під час виконання робіт за певною спеціальністю. До уваги беруться дані останньої атестації працівника, обґрунтована й об'єктивна характеристика-відгук безпосереднього керівника про його роботу. Особливо слід звертати увагу на якість виконання працівником своїх трудових обов'язків відповідно до статті 139 КЗпП. Враховується також наявність (відсутність) документально підтверджених фактів притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності за останній робочий рік (ст. 147, 148, 151 КЗпП), інших документів, які характеризують роботу працівника. Зокрема, може враховуватися й думка колективу, в якому працює такий працівник.

Продуктивність праці вимірюється певними виробничими показниками. Для працівників з погодинною оплатою праці показником продуктивності праці може бути рівень невиробничих втрат робочого часу за останній робочий рік. Це, зокрема, кількість відпусток без збереження заробітної плати, наданих на прохання такого працівника, обсяг втрат робочого часу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (крім випадків виробничого травматизму чи професійних захворювань) тощо.

З матеріалів справи вбачається, що позивач станом на час прийняття оскарженого наказу мала два не знаятих та не погашених дисциплінарних стягнення, судом не встановлено наявності у позивача обставин, що дають переважне право на залишення на роботі визначених ст. 42 Кодексу законів про працю України.

Правомірність наказу від 16.02.2016 №23-о прямо вказує на відсутність правових підстав для поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, отже позов у вказаній частині не підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн. суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Статтею 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ст.1173 Цивільного кодексу України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Як зазначено у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 р. № 6 визначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Викладені в позовній заяві обґрунтування щодо завдання позивачу моральної шкоди, що полягає у моральних стражданнях та психічних розладах не підтверджені жодним належними доказами, а відтак підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 122, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити в задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя В.І.Келеберда