Ухвала суду № 70821332, 15.11.2017, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/10680/17

2/760/4671/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2017 року Солом»янський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді - Кушнір С.І.

при секретарі - Гаєвській С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 20.06.2017 року звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів в розмірі 208844,71 грн., мотивуючи свої вимоги тим, що рішенням Солом»янського районного суду м.Києва від 19.05.2016 р. з відповідача на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, було стягнуто аліменти в розмірі ? частини з усіх видів його заробітку (доходу), починаючи стягнення з 11.04.2016 р. і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідач протягом року не виконує рішення суду.

Згідно ч.1 ст.196 СК України, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов»язана виплачувати аліменти за рішенням суду, отримувач аліментів має право на стягнення неустойки в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Загальний розмір неустойки за період з 11.04.2016 р. по 13.05.2017 року становить 208844, 72 грн.(4742,16х12х 1: 100х367 днів).

В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги з підстав викладених в позовній заяві.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував у повному обсязі, пояснив, що рішенням Солом»янського районного суду м.Києва від 19.05.2016 р. стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_2 в розмірі ? частини усіх видів заробітку (доходу). Позивач лише 20.10.2016 року звернулась з заявою до Солом»янського районного відділу державної виконавчої служби та 21.10.2016 року було відкрито виконавче провадження. Отримавши постанову, надав її до виконання за місцем служби до бухгалтеріїї Головного управління Національнорї гвардії України. Постанова не містила реквізитів для сплати аліментів, а позивач не надавала інформацію про банківський рахунок для сплати аліментів, тому аліменти із заробітної плати не нараховувались. Державному виконавцю повідомив місце роботи. Лише 03.03.2017 року державним виконавцем було винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату. Борг по сплаті аліментів виник не з вини відповідача та станом на час розгляду справи заборгованість по аліментах відсутня. Можливість виплачувати аліменти іншим способом, ніж щомісячне відрахування через бухгалтерію Головного управління Нацгрардії мав не завжди, тому що часто бував у відрядженнях, в тому числі в зоні АТО, звідки робити поштові перекази неможливо. Відповідно до ч.15 ст.14 Заклну України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» штрафні санції за невиконання зобов»язань не нараховуються.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що рішенням Солом»янського районного суду м.Києва від 19.05.2016 р. стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти в розмірі ? частки заробітку (доходу), починаючи з 11.04.2016 р. та до його повноліття. Рішення набрало законної сили 30.05.2016 року.

Позивач 20.10.2016 року звернулась до Солом»янського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві з заявою про примусове виконання виконавчого листа №760/6761/16 від 23.06.2016 року про стягнення з відповідача аліментів за рішенням суду.

21.10.2016 р. постановою державного виконавця Солом»янського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві було відкрито виконавче провадження.

Постановою державного виконавця Солом»янського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 03.03.2017 року звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_2, що отримує дохід у Головному управлінні національної гвардії України в розмірі 50% до погашення боргу в сумі 23873,08 грн., а далі в розмірі ? частині всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину до досягнення дитиною повноліття, дитина ІНФОРМАЦІЯ_1, на р/рахунок НОМЕР_1 в ПАТ «Приватбанк».

Відповідно довідки Головного управління Національної гвардії України від 10.11.2017 року встановлено, що копія постанови від 03.03.2017 року (ВП 52707607) надійшла на виконання 14.04.2017 року. В період з травня 2017 року по жовтень 2017 роу з грошового запбезпечення ОСОБА_2 нараховані аліменти в сумі 25903,99 грн., а також стягнута заборгованість по аліментах в сумі 23873,08 грн.

Відповідно до ст.195 СК України, заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.

Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Відповідно до ст.196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Таким чином, ст. 196 СК України передбачає відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені), яка настає лише за наявності вини цієї особи.

Також відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 року передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.

Отже, обов'язковою умовою застосування юридичної відповідальності у вигляді стягнення неустойки є винна протиправна поведінка особи, тобто воно можливе у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти, наприклад, у зв'язку з її ухиленням від сплати аліментів, розшуком, перебуванням за кордоном тощо.

Крім того, стягнення неустойки не допускається, якщо заборгованість утворилася з вини виконавчої служби, наприклад, внаслідок несвоєчасного оформлення, пересилання виконавчого листа, іншої затримки з виконанням рішення суду про стягнення аліментів у зв'язку з недоліками в діяльності органів виконавчої служби.

При цьому пеня нараховується не з часу фактичного ухилення від утримання і не з часу подання позовної заяви про стягнення аліментів чи з часу набрання рішенням суду про стягнення аліментів законної сили, а з часу невиконання рішення суду.

Моментом невиконання судового рішення є початок ухилення від його виконання або перешкоджання його виконанню. Невиконання судового рішення полягає у невжитті особою, до якої звернуто виконання рішення, що набрало законної сили, передбачених законом заходів щодо їх виконання.

Невиконання може виражатися у прямій відмові виконати судове рішення або в ухиленні від його виконання, під чим розуміються дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь дитини визначеної суми аліментів, які можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає облікові при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).

Позивачка посилалась на винну поведінку відповідача як платника аліментів, яка полягала в утворенні заборгованості по аліментам внаслідок його неналежного виконання обов'язку утримувати дитину і сплачувати аліменти.

Відповідач же в судовому засіданні посилався, що виконавчий лист виданий 23.06.2016 р., а пред»явлений до виконання 20.10.2016 року, заборгованість виникла внаслідок непред'явлення виконавчого листа до виконання, постанова про звернення стягнення на заробітну плату винесена державним виконавцем лише 03.03.2017 року. В судовому засіданні позивач підтвердила, що рахунок для сплати аліментів повідомила державному виконавцю тільки в лютому 2017 року.

Виходячи зі змісту норм ст. 196 СК України, суд відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України повинен встановити не тільки факт заборгованості за аліментами, а й наявність чи відсутність вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, у її виникненні та залежно від цього вирішити питання про наявність чи відсутність у одержувача аліментів права на стягнення неустойки.

Для встановлення порушення необхідна констатація факту, що відповідний документ надійшов до особи, яка повинна його виконувати, і вона мала реальну можливість це зробити, оскільки нарахування пені має здійснюватися з дати визначення заборгованості, повідомлення державним виконавцем боржника про її наявність та про строк погашення.

Разом з тим, судом встановлено, що фактично заборгованість була нарахована за час, який передував пред'явленню позивачкою виконавчого листа до виконання.

Однак за змістом ст. 368 ЦПК України звернення судового рішення до виконання можливе лише за власною ініціативою стягувача, на користь якого ухвалене рішення і, відповідно, виданий виконавчій документ, при його самостійній передачі органу примусового виконання, тобто цілком залежить від його волевиявлення щодо прийняття присудженого.

Крім того, розрахунок пені, виконаний позивачкою, здійснений із застосуванням помилкового механізму.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України при розгляді справи №6-1477цс15, яка в силу ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, згідно із частиною першою статті 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

З урахуванням правої природи пені як дієвого стимулу належного виконання обов'язку та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом статті 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, за який не сплачено аліменти.

При цьому сума заборгованості зі сплати аліментів за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється, виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.

Тобто неустойка (пеня) за один місяць обчислюється так: заборгованість зі сплати аліментів за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен з прострочених платежів (за кожен місяць).

Враховуючи те, що позивачкою не надано розрахунок заборгованості, обчислений державним виконавцем, з зазначенням заборгованості за кожний місяць, то на даний час існує спір щодо суми заборгованості по аліментам, суд позбавлені можливості самостійно здійснити розрахунок пені за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань по сплаті аліментів.

Відповідно до п.п. 3 п. 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20.05.2014 року статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено п. 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначає особливий період як період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Отже, особливий період настає, зокрема, з моменту оголошення мобілізації і охоплює час мобілізації, який закінчується з виданням Президентом України відповідного Указу та здійснення дій, заходів, спрямованих на повернення життєдіяльності країни до режиму роботи і функціонування в умовах мирного часу.

17 березня 2014 року Президентом України прийнято Указ «Про часткову мобілізацію», який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 1126-VІІ.

Згідно пункту 8 цього Указу він набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України.

Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 1126-VІІ набрав чинності з дня його опублікування - 18 березня 2014 року.

В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року, тобто з 18.03.2014 року, та триває по теперішній час.

Таким чином, враховуючи вищенаведені вимоги законодавства України, оскільки відповідач є військовослужбовцем Національної гвардії України, йому не підлягає нарахуванню пеня, оскільки особливий період розпочався 18.03.2014 року та триває по теперішній час.

Аналізуючи зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 208, 209, 212 -215, 223, 294 ЦПК України, на підставі ст. ст. 194, 195, 196 СК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом

СУДДЯ: Кушнір С.І.