Рішення № 70820625, 07.12.2017, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2017 р. Справа № 911/3274/17

Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Втормаг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Утілсервіс»

про стягнення 446 706, 25 грн.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: не зявилися

суть спору:

Позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з відповідача 446 706, 25 грн. заборгованості за договором позики № 01 про безпроцентну фінансову допомогу на зворотній основі (позику) від 21.01.2016, з яких: 270 000, 00 грн. - основного боргу, 50 289, 34 грн. пені, 50 000, 00 грн. штрафу, 13 695, 91 грн. 3 % річних та 62 721, 00 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на невиконання відповідачем своїх договірних зобовязань щодо повернення отриманої суми позики.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08.11.2017 порушено провадження у даній справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 27.11.2017.

24.11.2017 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшов супровідний лист вих. № 7 від 23.11.2017 (вх. № 24889/17 від 24.11.2017), до якого додано витребувані судом документи.

До господарського суду Київської області від відповідача надійшли заява № 42 від 24.11.2017 (вх. № 24924/17 від 24.11.2017) про застосування строку позовної давності та клопотання № 41 від 24.11.2017 (вх. № 24925/17 від 24.11.2017) про відкладення розгляду даної справи на інший день.

Ухвалою господарського суду Київської області від 27.11.2017 розгляд справи відкладено на 07.12.2017 у звязку з незявленням у судове засідання представника відповідача та неналежним виконанням ним вимог суду.

05.12.2017 через канцелярію господарського суду Київської області від позивача надійшли письмові пояснення по справі б/н б/д (вх. № 25904/17 від 05.12.2017).

Присутній у судовому засіданні 07.12.2017 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позові.

Відповідач, належним чином повідомлений про час, дату і місце розгляду справи, у судове засідання не зявився, відзив на позовну заяву не надіслав, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті та зважаючи на обмежені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строки вирішення спору, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 07.12.2017, відповідно до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

21.01.2016 між сторонами укладено договір позики № 01 про безпроцентну фінансову допомогу на зворотній основі (позику), за умовами якого позивач надає відповідачу позику в сумі 270 000, 00 грн. з метою створення та реалізації останнім програм з проведення економічно доцільних господарських операцій.

Відповідно до п. 1.2 договору позика надається відповідачу на безпроцентній основі у звязку з тим, що між сторонами налагоджуються тісні ділові та партнерські взаємовигідні відносини з господарсько-економічною перспективою.

Згідно з п. 1.3 договору відповідач зобовязується повернути суму наданої позивачем позики у визначений даним договором строк (термін) до 29.02.2016.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що позика надається відповідачу строком (терміном) до 29.02.2016 на 39 календарних днів з дня укладення сторонами цього договору, незалежно від дати/дат і обсягу/обсягів перерахування позивачем грошових коштів (суми позики в цілому чи її частини) на розрахунковий банківський рахунок відповідача.

Відповідно до п. 4.1 договору до закінчення строку (терміну), вказаного в п. 3.1 договору, відповідач зобовязується повернути суму позики. Відповідач вправі проводити повернення наданої йому позики як в цілому, так і частинами протягом всього строку дії даного договору, до закінчення строку (терміну), вказаного в п. 3.1 договору.

Згідно з п. 4.2 договору повернення відповідачем позики здійснюється у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий банківський рахунок позивача.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що даний договір набуває чинності з дня його укладення сторонами і діє до 01.03.2016, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе за договором зобовязань.

На виконання умов договору позики № 01 про безпроцентну фінансову допомогу на зворотній основі (позику) від 21.01.2016 позивач перерахував відповідачу грошові кошти (суму позики) у розмірі 270 000, 00 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням № 01 від 22.01.2016.

Проте, в порушення своїх договірних зобовязань, відповідач не повернув суму наданої позивачем позики у визначений даним договором строк, у звязку з чим за ним утворилася заборгованість у розмірі 270 000, 00 грн., що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що один субєкт господарського зобовязання повинен вчинити певну дію на користь іншого субєкта, а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач заявлених до нього вимог щодо стягнення отриманої ним суми позики не спростував, у судове засідання своїх представників не направив, належних та допустимих доказів, які підтверджують виконання ним зобовязань за договором позики № 01 про безпроцентну фінансову допомогу на зворотній основі (позику) від 21.01.2016 суду не надав.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що строк повернення отриманої відповідачем позики настав, доказів її повернення останнім не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 270 000, 00 грн. основного боргу за договором позики № 01 про безпроцентну фінансову допомогу на зворотній основі (позику) від 21.01.2016 є доведеними, обґрунтованими, підтверджені належними доказами і підлягають задоволенню.

Крім того, позивач, на підставі пунктів 6.2 та 6.3 договору, просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми неповерненої позики, за кожний день прострочення повернення позики, яка за розрахунком позивача за період з 29.02.2016 по 29.08.2016 складає 50 289, 34 грн., а також штраф у розмірі 50 000, 00 грн.

Відповідно до п. 6.2 договору за недотримання строку (терміну), зазначеного в п. 3.1 договору, відповідач зобовязується сплатити позивачу, на його вимогу, неустойку у вигляді пені, яка обчислюється виходячи з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від суми неповерненої позики, за кожний день прострочення повернення позики.

Згідно з п. 6.3 договору за недотримання строку (терміну), зазначеного в п. 3.1 договору, більш ніж на 5 банківських днів, відповідач, окрім неустойки у вигляді пені, передбаченої п. 6.2 даного договору, зобовязується сплатити позивачу, на його вимогу, неустойку у вигляді штрафу в розмірі 50 000, 00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом перевірено розрахунок пені та штрафу, здійснений позивачем, та встановлено, що він є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідачем під час розгляду даної справи було подано заяву № 42 від 24.11.2017 (вх. № 24924/17 від 24.11.2017) про застосування строку позовної давності, у якій він просить суд застосувати позовну даність до вимог позивача в частині стягнення пені в сумі 50 289, 00 грн. та штрафу в сумі 50 000, 00 грн. і відмовити у задоволенні цих позовних вимог.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статтею 260 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Згідно з ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Зі змісту договору позики № 01 про безпроцентну фінансову допомогу на зворотній основі (позику) від 21.01.2016 вбачається, що строк повернення відповідачем суми отриманої позики встановлений до 29.02.2016, а тому у позивача виникло право вимоги повернення такої позики з 29.02.2016.

За таких обставин, враховуючи пункти 6.2, 6.3 договору та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, строк позовної давності за заявленими позивачем вимогами щодо стягнення пені спив 29.08.2017, а щодо стягнення штрафу 05.03.2017.

Позивач, заперечуючи проти застосування строку позовної давності, посилається на те, що штрафні санкції є сумою основного боргу, оскільки основне зобовязання так і не було виконано відповідачем та порушення умов договору є триваючим. Крім того, позивач посилається на вимогу № 1 щодо повернення коштів та сплату штрафних санкцій, яку було направлено на адресу відповідача 14.06.2017 та отримано останнім 15.06.2017.

Розглянувши вищезазначені заперечення позивача, суд зазначає таке.

Визначаючи правову природу грошового зобов'язання, необхідно, перш за все виходити з правил ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В той же час правова природа пені та штрафу зовсім інша, оскільки пені та штраф є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання (статті 546, 549 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Тобто, пеня та штраф носять допоміжний (акцесорний) до основного зобов'язання характер.

Викладене підтверджується також положеннями ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відповідно до якої грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України… До грошових зобов'язань боржника … не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду.

Таким чином, системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що обов'язок сплатити пеню та штраф за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, тому що пеня та штраф є видами забезпечення виконання основного зобов'язання, в тому числі й грошового, та не можуть включатися до суми основного боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Пунктом 4.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» передбачено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Бездіяльність боржника (наприклад, неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій. Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

З матеріалів справи, вбачається, що відповідачем надіслану йому позивачем вимогу № 1 щодо повернення коштів та сплату штрафних санкцій не визнано та відповіді на неї не надано, а тому вказана вимога не може підтверджувати переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення певних дій.

Згідно з п. 4.4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» з урахуванням положення ч. 4 ст. 51 Господарського процесуального кодексу України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

Відповідно до матеріалів справи позивач звернувся з даним позовом до суду 07.11.2017, про що свідчить штамп канцелярії суду про його реєстрацію, в той час як вже було зазначено вище, строк позовної давності за заявленими вимогами щодо стягнення пені спив 29.08.2017, а щодо стягнення штрафу 05.03.2017.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем було пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 50 289, 00 грн. та штрафу в сумі 50 000, 00 грн., а тому, керуючись ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, суд відмовляє у задоволенні вказаних позовних вимог.

Зважаючи на те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобовязання щодо повернення позики, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати з простроченої суми грошового зобовязання.

Пунктом 6.4 договору передбачено, що на суму неповерненої своєчасно позики позивач вправі нарахувати відповідачу до сплати інфляційні та 3 % річних за весь час порушення строку (терміну) повернення позики.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача 3 % річних з суми неповерненої своєчасно позики за період з 29.02.2016 по 07.11.2017 складають 13 695, 91 грн., а інфляційні втрати - за період з березня 2016 року по вересень 2017 року складають 62 721, 00 грн.

Судом перевірено розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, здійснений позивачем, та встановлено, що він є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню.

З огляду на вищезазначене, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором позики № 01 про безпроцентну фінансову допомогу на зворотній основі (позику) від 21.01.2016 підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 346 416, 91 грн., з яких: 270 000, 00 грн. - основного боргу, 13 695, 91 грн. 3 % річних та 62 721, 00 грн. інфляційних втрат.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судовий збір, відповідно приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.

Враховуючи вищезазначене та керуючись статтями 32-34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Втормаг» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Утілсервіс» (07800, Київська область, Бородянський район, селище міського типу Бородянка, провулок Жовтневий, будинок 9, ідентифікаційний код - 33008064) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Втормаг» (07400, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код - 39458830) 270 000 (двісті сімдесят тисяч) грн. 00 коп. основного боргу (позики), 13 695 (тринадцять тисяч шістсот девяносто пять) грн. 91 коп. 3 % річних, 62 721 (шістдесят дві тисячі сімсот двадцять одна) грн. 00 коп. інфляційних втрат та 6 700 (шість тисяч сімсот) грн. 59 коп. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повне рішення складено: 08.12.2017.

Суддя Т.В. Лутак