Постанова № 70812822, 08.12.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 33/785/1696/17

Номер справи місцевого суду: 521/13383/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Копіца О. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.2017 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі: головуючого судді Копіци О.В., за участю особи, притягнутої до адміністративної відповідальності - ОСОБА_2 та представника Одеської Митниці ДФС – ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Одеської Митниці ДФС ОСОБА_3 на постанову Малиновського райсуду м. Одеси від 26.09.2017 року по справі відносно:

ОСОБА_2, який народився 12.11.1978 року в м. Одесі, є громадянином України, приватним підприємцем, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1,

- про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України,

встановив:

Зазначеною постановою суду 1-ої інстанції, ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст. 471 МК України та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн. без конфіскації товарів та стягнуто судовий збір у розмірі 320 грн.

Одеську митницю ДФС зобов’язано повернути ОСОБА_2, вилучені за протоколом про порушення митних правил №0969/500200000/17, грошові кошти в сумі 2000 (дві тисячі) євро.

Відповідно до постанови суду, 12.07.2017 року о 17 год. у оглядовому залі «Відліт» Міжнародного аеропорту «Одеса» в зоні діяльності митного поста «Міжнародний аеропорт «Одеса» Одеської митниці ДФС проходив митний контроль громадянин України ОСОБА_2, який вибував до Польщі з України літаком Е-170 ЕSACG авіакомпанії «ЛОТ» рейсом №770 сполученням «Одеса-Варшава».

Формою проходження митного контролю ОСОБА_2 обрав проходження через зону (коридор) спрощеного митного контролю («зелений коридор»). Після перетину білої лінії, на вимогу державного інспектора митниці пред’явити наявні у нього валютні цінності, ОСОБА_2 надав наявну при ньому готівкову іноземну валюту у розмірі 10000 євро, а під час огляду ручної поклажі було встановлено, що загальна сума валютних коштів становить 12000 євро.

Будь-які дозвільні документи чи довідки банків на вивезення валюти понад 10000 євро, громадянин ОСОБА_2 не надав.

Згідно «Інструкції про Порядок переміщення готівки і банківських металів через митний кордон України», фізична особа може ввозити чи вивозити з території України без подання відповідних дозвільних документів готівку в сумі, що не перевищує в еквіваленті 10000 євро.

Готівкова валюта у розмірі 2000 євро була затримана та передана в касу Одеської митниці ДФС.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції зазначив, що в діях ОСОБА_2 міститься склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України, за кваліфікуючою ознакою: порушення порядку проходження митного контролю в зонах (коридорах) спрощеного митного контролю, тобто переміщення через митний кордон України товарів, переміщення яких через митний кордон України обмежене законодавством України.

Об’єктивна сторона правопорушення, вчиненого ОСОБА_2, полягає в недекларуванні іноземної валюти при проходженні митного контролю в «зеленому коридорі», тобто в зоні спрощеного митного контролю.

Обґрунтовуючи повернення ОСОБА_2, вилученої за протоколом про порушення митних правил валюти, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з захисту прав людини, кожна фізична чи юридична особа має право на повагу до своєї власності. За таких обставин, конфіскація є втручанням в право ОСОБА_2 на повагу власності, і, відповідно, має бути застосована ст. 1 Протоколу №1 Європейської Конвенції з захисту прав людини.

Суд першої інстанції також послався на практику Європейського Суду з прав людини у справі «ОСОБА_1 проти Російської Федерації».

В апеляційній скарзі представник Одеської Митниці ДФС ОСОБА_3В, зазначив, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою з таких підстав:

1) суд не врахував, що порядок вивезення валютних цінностей з митної території України визначений п. 2 Інструкції про переміщення готівки і банківських металів через митний кордон України, затвердженою постановою НБУ від 27.05.2008 року за №148, відповідно до якого фізична особа-резидент має право вивозити за межі України готівку в сумі, що перевищує в еквіваленті 10000 євро, за умови письмового декларування митного органу в повному обсязі та за наявності документів, що підтверджують зняття готівки з рахунків у банках(фінансових установах), виключно на ту суму, що перевищує еквівалент 10000 євро, а ОСОБА_2 не виконав зазначені вимоги;

2) в постанові Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 року №436 «Про затвердження переліків товарів, на які встановлено обмеження щодо переміщення через митний кордон України» (додаток 10) зазначений перелік валютних цінностей, на які встановлено обмеження щодо переміщення через митний кордон України. Таким чином, ОСОБА_2 було переміщено по спрощеному порядку проходження митного контролю «зелений коридор» обмежений для такого переміщення товар, чим вчинено порушення митних правил, передбачених ст. 471 МК України;

3) суд першої інстанції не врахував, що санкція ст. 471 МК України передбачає безальтернативну конфіскацію товарів обмежених для переміщення через митний кордон України;

4) посилання у постанові на ст. 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з захисту прав людини є безпідставним, оскільки положення Конвенції не обмежують право держави вводити в дію закони, які вона вважає необхідними для забезпечення контролю за користуванням майном або для забезпечення сплати податків, зборів або штрафів;

5) довід суду першої інстанції у постанові про те, що ОСОБА_2 фактично не ухилявся від сплати мита і не міг завдати шкоди внаслідок невнесення відомостей до митної декларації є надуманим, адже ОСОБА_2 взагалі не заповнював митну декларацію.

За таких обставин, апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою визнати ОСОБА_2 винуватим у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ст. 471 МК України та накласти на нього стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700 грн. та конфіскації товарів - безпосередніх предметів порушення митних правил – валюту у кількості 2000 євро.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник Одеської Митниці ДФС ОСОБА_3 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, ОСОБА_2 заперечував проти апеляційної скарги і просив відмовити у її задоволенні.

Вислухавши пояснення учасників процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновків про таке.

Відповідно до положень ст. 294 КУпАП, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Строк на подачу апеляційної скарги поновлений постановою апеляційного суду від 03.11.2017 року, тому вона підлягає розгляду.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з’ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Вина ОСОБА_2 у вчиненні митного правопорушення при зазначених у постанові обставинах, доведена змістом протоколу про адміністративне правопорушення, описом вилученої валюти, поясненнями правопорушника та іншими матеріалами справи, тому його дії правильно кваліфіковані за ст. 471 МК України, як порушення порядку проходження спрощеного митного контролю («зелений коридор»), переміщення товару (валюта) в обсягах, що перевищують неоподатковану норму переміщення через митний кордон України.

Отже, суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи, але дійшов неправильного висновку про можливість не застосування конфіскації валютних цінностей.

Доводи ОСОБА_2 про те, що він мав повернути 2000 євро свідку ОСОБА_4 до відльоту, але не зробив цього через те, що останній запізнився, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони не є правовими. До того ж, у такому разі, ніхто не заважав ОСОБА_2 задекларувати зазначені валютні цінності.

Частиною четвертою статті 197 МК України передбачено, що обмеження щодо ввезення на митну територію України та вивезення за межі митної території України валютних цінностей, а також порядок переміщення їх через митний кордон України, у тому числі особливості декларування валютних цінностей (зокрема, визначення граничних сум валютних цінностей, які підлягають письмовому або усному декларуванню), можуть встановлюватись Національним банком України.

На виконання цього положення закону, Інструкцією НБУ «Про переміщення готівки і банківських металів через митний кордон України», яка затверджена постановою НБУ від 27.05.2008 року № 148 зі змінами та доповненнями, внесеними постановою НБУ від 25.07.2012 року №312, визначено максимальну суму (еквівалент 10000 Євро), яка може переміщуватись фізичними особами через митний кордон України без декларування, а ОСОБА_2 переміщував, з порушенням митних правил, суму, яка перевищує 10000 Євро і його дії носять умисний характер.

Цей висновок доведений тим, що ОСОБА_2 є приватним підприємцем і не вперше перетинає митний кордон України.

Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції у постанові послався на положення ст. 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з захисту прав людини, яка передбачає, щокожна фізична чи юридична особа має право на повагу до своєї власності і дійшов висновку, що у даному випадку, конфіскація є втручанням в право ОСОБА_2 на повагу власності.

Разом з тим, обгрунтованим є довід апеляційної скарги стосовно того, що ст. 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з захисту прав людини не обмежує право держави вводити в дію закони, які вона вважає необхідними для забезпечення контролю за користуванням майном або для забезпечення сплати податків, зборів або штрафів.

Таким чином, регулювати на законодавчому різні випадки, за наявності яких, особа може бути позбавлена своєї власності, є правом держави.

До того ж, правовідносини, які виникли у даній справі, безпосередньо врегульовані ст. 471 Митного кодексу України.

Окрім того, відповідно до змісту частин першої та другої ст. 465 Митного кодексу України, конфіскація як адміністративне стягнення за порушення митних правил полягає у примусовому вилученні товарів, транспортних засобів, зазначених у пункті 3 статті 461 цього Кодексу, і безоплатній передачі їх у власність держави.

Конфіскація може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, що визначаються цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Під час судового розгляду справи встановлено, що ОСОБА_2 був відомий порядок проходження митного контролю, але він умисно його порушив, свідомо не виконавши вимоги ст. 197, 471 МК України та Інструкції НБУ «Про переміщення готівки і банківських металів через митний кордон України».

На думку апеляційного суду, безпідставним є посилання у постанові суду першої інстанції на практику Європейського Суду з прав людини у справі «ОСОБА_1 проти Російської Федерації», адже фактичні обставини у даній справі суттєво відрізняються від обставин справи ОСОБА_2 і не є тотожними.

За таких підстав, наведені вище норми Конституції України та Конвенції про захист прав людини та основних свобод не суперечать законодавству України у даних правовідносинах, тому висновок суду першої інстанції про достатність стягнення у виді штрафу не може бути прийнятий до уваги, оскільки конфіскація товарів (валюти) встановлена законом України, до того ж, за санкцією ст. 471 МК України є безальтернативною.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 467 МК України, якщо справи про порушення митних правил відповідно до статті 522 цього Кодексу розглядаються судами (суддями), адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше, ніж через шість місяців з дня вчинення правопорушення, а в разі розгляду судами (суддями) справ про триваючі порушення митних правил, у тому числі передбачені статтями 469, 477-485 цього Кодексу, - не пізніше, ніж через шість місяців з дня виявлення цих правопорушень.

У відповідності до п.1 ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.

За таких обставин, виходячи зі ступеню тяжкості правопорушення та розміру грошових коштів, які переміщувались через митний кордон України з порушенням митних правил, апеляційний суд прийшов до висновку, що постанова судді суду першої інстанції підлягає скасуванню, з винесенням нової постанови.

Керуючись ст.ст. 285, 294 КУпАП, ст.ст. 197, 465, 471, 527, 528, 529 МК України, апеляційний суд, –

постановив:

Апеляційну скаргу представника Одеської Митниці ДФС ОСОБА_3 – задовольнити.

Постанову Малиновського райсуду м. Одеси від 26.09.2017 року у справі відносно ОСОБА_2 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України, - скасувати та прийняти нову постанову, якою:

Визнати винним ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України та накласти на нього стягнення у вигляді штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн.з конфіскацією вилучених у нього валютних коштів у розмірі 2000 (дві тисячі) євро.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 320 грн. (Платіжні реквізити: отримувач коштів УК в м. Одесі/Малиновський район; код отримувача (код за ЄДРПОУ38016923); банк отримувача ГУДКС України в Одеській області; код банку отримувача (МФО): 828011; рахунок отримувача 31216206700007; код класифікації доходів бюджету: 22030001; призначення платежу - судовий збір за постановою про накладення адміністративного стягнення, Малиновський районний суд м. Одеси, код ЄДРПОУ 05383419, пункт 5).

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя Апеляційного суду Одеської області О.В. Копіца