Постанова № 70811358, 05.12.2017, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 520/10947/17

Провадження № 2-а/520/734/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2017

Київський районний суд м.Одеси у складі головуючого судді Бескровного Я.В., при секретарі Маценко В.В., розглянувши в м.Одесі в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Представник ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом у якому просив суд визнати протиправним дії Центрального Об'єднаного Управління Пенсійного Фонду України в м.Одесі щодо відмови у поновленні пенсії ОСОБА_1 та зобов'язати Фонд поновити і виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з дати прийняття рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 № 1-25рп/2009 з відповідним перерахунком та індексацією.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити.

Представник відповідача до суду не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, заперечував проти задоволення позову.

Суд дослідивши письмові матеріали справи встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 до вересня 2005 року перебував на обліку в УПФ України в Приморському районі м. Одеси і отримував пенсію за віком. У зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон в 2005 році йому було припинено виплату пенсії.

Представник позивача в липні 2017 році звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, на що 20.07.2017р. отримав відмову у поновленні виплати пенсії.

Представник відповідача, не визнаючи позов в письмових запереченнях посилався на відсутність правових підстав для проведення поновлення пенсії і свої доводи обґрунтовував положеннями Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, посилався на норми статті 100 КАС України.

Судом також встановлено і не оспорювалося сторонами, що до вересня 2005 року позивачу була призначена та виплачувалася відповідачем пенсія за віком. У зв'язку з виїздом у 2005 році за кордон позивачу було з вересня 2005 року припинено виплату пенсії в Україні. Стороною позивача надана копія паспорту громадянина України CD046669, виданий органами міграційної служби України 28.03.2014 року. Термін дії цього паспору до 28.03.2024 року.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України. Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України в зазначеному рішенні зазначив «оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами».

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, зазначив «право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення)».

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зробив висновок «різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

На підставі наведеного суд дійшов висновку, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Правова позиція щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах вже була висловлена Верховним судом України у постановах від 12 травня 2015 року, від 19 травня 2015 року та від 06 жовтня 2015 року у справах за № 21-180а15, 21-168а15, 308/1088/14-а відповідно.

Частиною 1 статті 244-2 КАС України встановлено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх судів України.

Отже суд вважає посилання відповідача у запереченнях на статтю 100 КАС України безпідставними.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що позовні вимоги в частині проведення виплати пенсії з відповідним перерахунком та індексацією задоволенню не підлягають, оскільки такі вимоги у позові не вмотивовані.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 256 КАС України суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання постанову суду в межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись ст. 8-14, 69, 71, 159-164 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ :

Позов задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати пенсії за віком з 7.10.2009 року.

Зобов'язати Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 7.10.2009 року.

Звернути постанову до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати 640 грн.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Київський районний суд м.Одеси протягом 10 днів з дня отримання її копії.

Суддя Бескровний Я. В.