Рішення № 70800080, 07.12.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/5437/17 Головуючий у 1-й інст. Бондарчук В. В.

Категорія 53 Доповідач Трояновська Г. С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів: Борисюка Р.М., Павицької Т.М.

з участю секретаря судового засідання Ковальської Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання незаконною відмови про зміну формулювання причини звільнення та зміну формулювання причини звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку, вихідної допомоги та відшкодування моральної шкоди

за апеляційною скаргою Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 вересня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати незаконною відмову Міністерства економічного розвитку і торгівлі України змінити формулювання причини його звільнення з посади директора державної бюджетної установи «Житомирський регіональний центр з інвестицій та розвитку»; -

- змінити формулювання причини його звільнення з посади директора державної бюджетної установи «Житомирський регіональний центр з інвестицій та розвитку» зазначивши наступне: «Вважати ОСОБА_1 таким, що звільнений 18 травня 2017 року за п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією державної бюджетної установи «Житомирський регіональний центр з інвестицій та розвитку»;

-стягнути із Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на його користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 21 551,00 грн., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 6 270,99 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, вихідну допомогу - 4 685 грн., моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що працював на посаді директора державної бюджетної установи «Житомирський регіональний центр з інвестицій та розвитку». Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 17.12.2015 року №1687 вирішено ліквідувати вказану установу. В подальшому наказом Міністерства від 04.03.2016 року №382 процедуру ліквідації було продовжено до 29.04.2016 року, однак, його не було звільнено з посади директора на підставі пункту 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, а саме, у зв'язку з ліквідацією.

У зв'язку з цим, 28.04.2017 року ним було направлено на адресу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України заяву про звільнення його з займаної посади директора на підставі вказаних вище наказів.

Незважаючи на це, наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 18.05.2017 року №96-к його було звільнено з посади директора за власним бажанням.

19.05.2017 року він звернувся до відповідача з проханням скасувати даний наказ, однак, листом від 12.06.2017 року йому було відмовлено в зміні формулювання причини звільнення. Враховуючи вказані обставини вважає, що зазначена в наказі про звільнення підстава є неправильною, а сам наказ винесено з порушенням вимог чинного законодавства.

Крім цього вказав, що йому тривалий час не виплачувалась заробітна плата, а також не було здійснено жодних виплат у день звільнення - 18.05.2017 року, внаслідок чого виникла заборгованість по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку.

В обґрунтування позовних вимог про стягнення моральної шкоди зазначив, що тривала невиплата заробітної плати, а також відсутність жодних виплат в день звільнення, призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагало додаткових зусиль для організації свого життя та забезпечення матеріальних потреб своєї сім'ї.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 28 вересня 2017 року позов задоволено частково. Визнано незаконною відмову Міністерства економічного розвитку і торгівлі України змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади директора державної бюджетної установи «Житомирський регіональний центр з інвестицій та розвитку».

Змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади директора державної бюджетної установи «Житомирський регіональний центр з інвестицій та розвитку»: «Вважати ОСОБА_1 таким, що звільнений 18 травня 2017 року за п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв"язку з ліквідацією державної бюджетної установи «Житомирський регіональний центр з інвестицій та розвитку».

Стягнуто із Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 21 551,00 грн., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 6 270,99 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - 14 285, 73 грн., вихідну допомогу - 4685 грн., а разом - 46 792 грн. 72 коп.

Стягнуто із Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на користь ОСОБА_1 2000 грн. моральної шкоди.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Решту позовних вимог залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, посилаючись на необґрунтованість судового рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить його скасувати. Зокрема зазначає, що судом першої інстанції не враховано той факт, що видані Міністерством накази щодо ліквідації державної бюджетної установи «Житомирський регіональний центр з інвестицій та розвитку» є підставою для початку процедури ліквідації, водночас не є підставою звільнення в рамках Кодексу законів про працю України. Крім цього вказує, що наявність таких наказів не є обов'язковою підставою звільнення працівника саме на підставі пункту 1 ст. 40 КЗпП України. Зазначає, що судом не взято до уваги те, що заява ОСОБА_1 не містить посилань на будь-яку норму вказаного Кодексу, а з її змісту вбачається лише волевиявлення позивача звільнитись із займаної посади. Враховуючи наведене, вважає, що звільнення позивача відбулось із дотриманням чинного законодавства, його підстава визначена правильно, а відтак інші позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки є похідними.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 17.12.2015 року Міністерством економічного розвитку і торгівлі України було видано наказ №1687 «Про ліквідацію державної бюджетної установи «Житомирський регіональний центр з інвестицій та розвитку» (а.с.11-13). Завершення заходів з ліквідації Центру визначено до 29.02.2016.

В подальшому, 04.03.2016 року Міністерством економічного розвитку і торгівлі України було прийнято наказ №382 «Про продовження процедури ліквідації державної бюджетної установи «Житомирський регіональний центр з інвестицій та розвитку» та визначено завершення заходів з ліквідації Центру до 29.04.2016 року.

28.04.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України із заявою, у якій просив звільнити його з займаної посади директора державної бюджетної установи «Житомирський регіональний центр з інвестицій та розвитку» на підставі виданих Міністерством економічного розвитку і торгівлі України наказів про ліквідацію вказаної установи - №1687 від 17.12.2015 року та №382 від 04.03.2016 року (а.с.7).

Наказом № 96-к від 18.05.2017 року позивача звільнено із займаної посади 19 травня 2017 року на підставі ст. 38 КЗпП України - за власним бажанням (8,52).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку із ліквідацією вказаної вище установи єдиною підставою, за якою позивача повинно було бути звільнено з посади є лише ліквідація бюджетної установи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками, вважає їх правильними та такими, що відповідають обставинам справи.

За положеннями п. 1 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим органом лише у випадках зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, як ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» із змінами і доповненнями зазначено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне звільнення.

Згідно положень ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Факт ліквідації державної бюджетної установи «Житомирський регіональний центр з інвестицій та розвитку» підтверджується дослідженими наказами від 17.12.2015 року та 04.03.2016 року, прийнятими Міністерством економічного розвитку і торгівлі України.

12.04.2017 року вих. № 3904-05/12448-03 Мінекономрозвитку України, розглянувши лист ДБУ «Житомирський регіональний центр з інвестицій та розвитку» від 23.03.2017 року №02-10/15, зокрема, запитувало останнього щодо причини не звільнення директора у 2016 році при достатньому обсязі фінансування (а.с.22-23).

Водночас, із листа Державної Бюджетної Установи «Житомирський регіональний центр з інвестицій та розвитку» від 23.03.2017 року №02-10/15 та від 21.04.2017 року №02-10/18 вбачається, що Установа повідомляла Міністерство про те, що директор не звільнений у зв'язку з тим, що наказ про його звільнення від Мінекономрозвитку України не надходив (а.с.21,24).

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що саме бездіяльність Міністерства економічного розвитку і торгівлі України щодо дотримання запровадженої процедури ліквідації Державної Бюджетної Установи «Житомирський регіональний центр з інвестицій та розвитку» відповідно до виданих ним наказів, у тому числі щодо звільнення працівників, спонукало позивача звернутись до роботодавця із заявою про звільнення його з роботи у зв'язку з ліквідацією установи.

Подана позивачем заява містить посилання саме на підстави звільнення його з роботи у зв'язку з ліквідацією установи.

А тому подання позивачем вищевказаної заяви не могло слугувати підставою для його звільнення за положеннями ст. 38 КЗпП України, оскільки останній не виявив бажання бути звільненим з цих підстав, а зміст заяви спонукав роботодавця до вирішення питання про винесення наказу про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).

За таких обставин, позовні вимоги щодо визнання незаконною відмови про зміну формулювання причини звільнення та зміну формулювання причини звільнення є обгрунтованими, а тому рішення суду у цій частині сумнівів не викликає, оскільки повністю відповідає вимогам ст.ст. 212, 213 ЦПК України.

Крім того, у всіх випадках звільнення за п. 1 ч. ст. 40 КЗпП України провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених відповідною главою вказаного Кодексу.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За правилами ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Крім того, статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд першої інстанції застосувавши вказані норми матеріального закону, дійшов правильного висновку про стягнення із Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на користь позивача заборгованості по заробітній платі в розмірі 21 551грн., компенсації за невикористану відпустку в розмірі 6 270,99грн., вихідної допомоги в розмірі 4 685грн. Зазначені суми підтверджені довідкою Державної Бюджетної Установи «Житомирський регіональний центр з інвестицій та розвитку» №02-10/27 від 07.07.2017 року (а.с.25).

Колегія суддів також погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром на відшкодування позивачу моральної шкоди, спричиненої відповідачем, у 2000грн.

Разом з тим проведений судом розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не відповідає механізму, передбаченому Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Визначаючи розмір середньоденної заробітної плати за два повних місяці роботи, що передували місяцю звільнення позивача, суд припустився помилки, розділивши заробітну плату на календарні, а не на робочі дні, що потягло неправильне визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

Обрахування середнього заробітку за час затримки розрахунку необхідно провести наступним чином:

Заробітна плата за березень та квітень 2017 року становить 9 370грн. (4685грн. х2міс.), кількість робочих днів за цей період становить - 41(22+19), середньоденна заробітна плата - 228,54грн. (9370:41), період затримки - 92 робочі дні ( з 19.05.2017 року по 28.09.2017 року). Загальна сума становить 21025,68 грн. (92 х 228,54 грн.).

Відповідно до положень ч.3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

А тому суд апеляційної інстанції виходить за межі доводів апеляційної скарги і змінює рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, збільшуючи суму, стягнуту з відповідача на користь позивача з 14285,73 грн. до 21025,68 грн.

В решті рішення суду залишається без змін, оскільки доводи, наведені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст. ст. 209, 218, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України задовольнити частково.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 вересня 2017 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінити, збільшити стягнуту суму з 14285,73 грн. до 21025,68 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді