Рішення № 70794907, 28.11.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2017 р.Справа № 922/3643/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шатернікова М.І.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Бурове управління "Укрбургаз", м. Красноград до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВК", м. Харків про стягнення 267541,92 грн. штрафних санкцій за участю представників:

позивача - ОСОБА_1 (дов. № 2-637д від 26.07.2017)

відповідача - ОСОБА_2 (дов. від 20.10.2017)

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" в особі філії Бурове управління "Укрбургаз" (позивач) 30.10.17 звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "АВК" штрафних санкцій у розмірі 267541,92 грн., з яких: 168038,52 грн. - пеня; 99506,40 грн. - штраф, які нараховані в порядку п. 7.10 договору, у звязку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № УБГ 508/015-16 від 28.11.2016 щодо своєчасної поставки обумовленого у договорі товару. Здійснюючи правове обґрунтування позивач посилається на ст.ст. 526, 530, 610, 612, 624, 629, 631 Цивільного кодексу України та ст.ст. 193, 216, 232 ГК України. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати у розмірі 4013,00 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 31.10.2017 позов прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 922/3643/17 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 15.11.2017 о 10:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.11.2017 розгляд справи № 922/3643/17 було відкладено на 28.11.17 о 12:00.

Суд перейшов до розгляду справи по суті.

Представник позивача у судовому засіданні підтримує позовні вимоги у повному обсязі та просить суд задовольнити їх з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні визнає факт прострочення взятого на себе зобовязання, проте, посилаючись на приписи ч. 1, 2 ст. 233 ГК України, просить суд зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, адже вони є надмірно великими порівняно із збитками кредитора, при цьому відповідач наголошує, що з усієї вартості поставки, яка становить 2400000,00 грн., зобовязання виконане на 100%, що визначене за умовами договору, а також, посилаючись на загальновідомий факт існування в Україні економічної кризи, повідомляє про скрутне фінансове становище підприємства відповідача, яке навряд зможе сплатити такі, явно завищені, невиправдані та не чим не обумовлені штрафні санкції позивачу.

Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

28.11.2016 року між Публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" (покупець, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "АВК" (постачальник, відповідач) було укладено договір поставки №УБГ 508/015-16, згідно п. 1.1. якого постачальник зобов"язується поставити покупцю товар, зазначений в специфікації, що додається до договору і є його невід"ємною частиною, а покупець - прийняти та оплатити такий товар.

Згідно п. 1.2. договору, асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість договору вказується у специфікації.

Пунктами 3.1., 3.2. договору визначено, що ціна цього договору вказується в специфікації в гривнях з урахуванням ПДВ.

Загальна вартість договору визначається загальною вартістю товару, вказаного в специфікації до цього договору.

Строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в специфікації до цього договору (п. 5.1. договору).

Відповідно до п. 5.2. договору датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної.

Покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати поставлений товар (п.6.1.1. договору).

Згідно до п. 6.3.1. договору постачальник зобовязався забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором та графіком поставки (додаток №2), що є невід'ємною частиною договору.

Як вбачається з підписаної сторонами специфікації №1 від 28.11.2016 року та графіку поставки товару, сторони узгодили найменування, кількість, ціну та термін поставки товару, а саме відповідач зобовязався поставити 4 одиниці товару на загальну вартість 2400000,00 грн. до 31.03.2017 року.

Разом з тим, на виконання умов договору поставки № УБГ 508/015-16 відповідач здійснив поставку двох одиниць товару на суму 978480,00 грн. лише 26.04.2017 р., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000350 від 26.14.2017 року та ще двох одиниць товару на суму 1421520,00 грн. 11.07.2017 р., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000735 від 11.07.2017 року (а.с. 32-33 том 1).

Таким чином, підставою звернення із даним позовом до суду позивач вказує неналежне, тобто прострочене, виконання відповідачем зобовязань за договором поставки № УБГ 508/015-16 від 28.11.2016 щодо поставки продукції у строк узгоджений сторонами, що слугує підставою для нарахування пені та штрафу на підставі п. 7.10. договору.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України передбачений обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом, враховуючи строки поставки, визначені сторонами у Графіку поставки, встановлено, що відповідач з 01.04.2017 р. прострочив виконання взятого на себе зобов'язання за договором поставки УБГ 508/015-16 від 28.11.2016 щодо своєчасної поставки товару.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 624 ЦК України встановлено: якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга ст.549 Цивільного кодексу України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя ст.549 Цивільного кодексу України)

Інформаційним листом ВГСУ від 13.07.2012 № 01-06/908/2012 (з доповненнями) роз'яснено, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо передбачення умовами договору одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Умовами договору поставки № УБГ 508/015-16 від 28.11.2016 року, а саме в п. 7.10. сторони дійшли згоди про те, що у разі невиконання постачальником взятих на себе зобовязань з поставки товару у строки, зазначені у Графіку поставки товару до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострчення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.

Відповідно до умов графіку поставки товару від 28.11.2016 року відповідач зобов*язаний здійснити поставку до 31.03.2017 року з урахуванням ціни передбаченої специфікацією №1 на суму 2400000,00 грн.

Однак, у супереч викладеним у договорі умовам, відповідач здійснив поставку частини товару у кількості 2-х одиниць за видатковою накладною № РН-0000350 від 26.04.2017 року на суму 978480,00 грн. з простроченням на 25 днів та поставку останньої частини товару (2 шт.) за видатковою накладною № РН-0000735 від 11.07.2017 року на суму 1421520,00 грн. з простроченням на 101 днів.

За таких обставин, на підставі п. 7.10. договору позивачем нараховано на вартість першої частини несвоєчасно поставленого товару у розмірі 978480,00 грн. за період з 01.04.2017 року до 26.04.2017 року (25 днів) пеню в розмірі 24 462,00 грн. та на вартість другої частини несвоєчасно поставленого товару у розмірі 1421520,00 грн. за період з 01.04.2017 року до 11.07.2017 року (101 день) пеню в розмірі 143573,52 грн.

Крім того, з урахування прострочення поставленого товару по накладній № РН-0000735 від 11.07.2017 року на 101 день, тобто прострочення тривало понад 30 днів, позивачем нараховано штраф у розмірі 99 506,40 грн. (1 421 520,00*7%= 99 506,00).

Суд, перевіривши здійснені позивачем розрахунки, в яких не виявлено помилок, враховуючи встановлену у договорі відповідальність за неналежне виконання умов договору у вигляді стягнення одночасно пені та штрафу, приймаючи до уваги поставку товару із простроченням, яке за другою накладною поставлено з простроченням понад 30 календарних днів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу та пені обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню як правомірні.

Одночасно судом розглянуто клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 90%, при вирішенні якого судом враховано наступне.

Відповідно до норм статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Застосовуючи норми статті 233 Господарського кодексу України суд враховує, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

У відповідності до ч. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Таким чином, зменшення розміру штрафних санкцій є не обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках, при чому закон відносить на розсуд суду як необхідність використання права на зменшення розміру штрафних санкцій, так і розмір, до якого вони підлягають зменшенню.

Обґрунтовуючи клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідач зазначає, що відповідач неодноразово звертався до позивача з різноманітними проханнями задля уникнення неналежного виконання зобовязання, при цьому прострочка у поставці відбулась через затримку контрагентів відповідача у виробництві комплектуючих для товару, який потрібно було поставити позивачу, про що контрагенти повідомили відповідача листами, які додані до клопотання. Крім того, відповідач вказує, що штрафні санкції, нараховані позивачем, є надмірно великими порівняно із збитками кредитора, та наголошує, що з усієї вартості поставки, яка становить 2400000,00 грн., зобовязання виконане на 100%, що визначене за умовами договору, а також, посилаючись на загальновідомий факт існування в Україні економічної кризи, повідомляє про скрутне фінансове становище підприємства відповідача, яке навряд зможе сплатити такі, явно завищені, невиправдані та не чим не обумовлені штрафні санкції позивачу.

Дослідивши доводи відповідача, суд відхиляє їх оскільки:

Пунктом 3 ст.3, ст. 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У договорі сторонами узгоджено настання несприятливих наслідків як нарахування штрафу та пені у разі прострочення виконання зобовязання.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Пунктом 4 частини першої статті 44 Господарського кодексу України встановлено, що підприємництво здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача про відсутність його вини у несвоєчасному виконанні зобов'язань з поставки товару, оскільки неналежне виконання третіми особами (контрагентами) своїх зобов'язань перед виконавцем є комерційним ризиком останнього, а тому не може бути підставами для неналежного виконання зобов'язань перед позивачем

При цьому, відповідачем в порядку приписів ст. 33, 34 ГПК України, не доведено його скрутного фінансового становища.

З огляду на вищевикладене, приймаючи, що обставини на які посилається відповідач не є винятковими для зменшення її розміру, а також враховуючи фінансовий стан та інтереси позивача як кредитора за Договором, умовами якого сторони узгодили відповідний строк поставки продукції (до 31.03.2017) та відповідальність за порушення строку повернення продукції (п. 7.10 Договору), підстави для застосування в даному випадку норм п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України відсутні, у зв'язку з чим суд залишає подане відповідачем клопотання про зменшення неустойки без задоволення.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 4, 32-34, 36, 43-44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВК" (61091, АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ 32566103) на користь Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Бурове управління "Укрбургаз" (63304, Харківська обл., м. Красноград, вул. Полтавська, 86; код ЄДРПОУ 00156392; р/р № 2600301289336 в ПАТ "АБ "Укргазбанк", МФО 320478, отримувач Бурове управління "Укрбургаз", код отримувача 00156392) 168038,52 грн. пені, 99506,40 грн. штрафу та суму витрат зі сплати судового збору в розмірі 4013,13 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 04.12.2017 р.

Суддя ОСОБА_3