Рішення № 70794901, 30.11.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2017 р.Справа № 922/3346/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Кухар Н.М.

при секретарі судового засідання Руденко О.О.

розглянувши справу

за позовом Заступника керівника ОСОБА_2 місцевої прокуратури № 2 Харківської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м.Харків, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрсіф", м.Харків, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 національний університет будівництва та архітектури, м.Харків, про розірвання договору та повернення майна за участю представників:

прокуратури - ОСОБА_1 (посвідчення № 013758 від 06.12.2012);

позивача - ОСОБА_3 (довіреність № 03 від 04.01.2017);

відповідача - ОСОБА_4 (довіреність б/н від 01.10.2017);

третьої особи - ОСОБА_5 (довіреність № 01/796 від 26.04.2017);

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника ОСОБА_2 місцевої прокуратури № 2 Харківської області звернувся до господарського суду з позовною заявою про розірвання Договору оренди № 5286-Н від 26.09.2012, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрсіф", м.Харків; зобов'язання відповідача звільнити нежитлові приміщення першого поверху - кімн. №№ 1-30, площею 74,5 кв.м. та підвалу кімн. №№ 23, 24 площею 74,8 кв.м. 6-типоверхової будівлі учбового корпусу (інв. № 103000001001, літ. "А-6", пам'ятка архітектури), загальною площею 149,3 кв.м. (вартістю 1649100,00 грн.), розташованої за адресою: м.Харків, вул.Сумська, 40, що знаходиться на балансі ОСОБА_2 національного університету будівництва та архітектури, та повернути його Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області. Судовий збір прокурор просить стягнути з відповідача.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на порушення з боку відповідача приписів ч. 2 ст. 26 Закону України "Про охорону культурної спадщини", а саме здійснення відповідачем перепланування та капітальний ремонт в будівлі пам'ятника архітектури місцевого значення "Будинок Держстрах" (охоронний № 2); порушення ст.ст. 23, 25 Закону України "Про охорону культурної спадщини" щодо неукладення охоронного договору; та порушення п. 1.2. умов Договору, а саме здійснення TOB "Укрсіф" продажу алкогольних напоїв.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.10.2017 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено на стороні відповідача ОСОБА_2 національний університет будівництва та архітектури.

У письмових поясненнях, які надійшли до суду 18.10.2017, третя особа на стороні відповідача проти позову заперечувала, посилаючись на необґрунтованість необхідності захисту інтересів держави в даному випадку та непов'язаність виявлених під час перевірки порушень з предметом позову.

18.10.2017 відповідачем було заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв'язку з відсутністю у даному випадку правових підстав для представництва прокурором інтересів держави.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.11.2017 у задоволенні клопотання відповідача було відмовлено.

У письмових поясненнях, що надійшли до суду 07.11.2017, позивач в обґрунтування позовних вимог прокурора зазначив, що в порушення п. 5.1. Договору відповідачем було проведено перепланування зі складу на кухню з виготовлення готової продукції у підвальному приміщенні (на площі 74,8 кв.м.), а також було виявлено напої з підакцизної групи товарів в залі (на площі 74,5 кв.м. першого поверху).

У судовому засіданні, яке було розпочато 21.11.2017, представники прокуратури та позивача підтримали заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідача та третьої особи на стороні відповідача проти позову заперечували.

Представник відповідача надав на вимогу суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у даному випадку відсутні будь-які законні підстави для розірвання договору оренди, оскільки прокурором не доведено належними доказами порушень умов договору з боку відповідача; крім того, на сторону договору не може бути покладена відповідальність за невиконання зобов'язання, що не встановлено договором.

У судовому засіданні була оголошена перерва до 30.11.2017 до 11:30 год.

Після перерви учасники судового процесу своїх позицій у справі не змінили.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 місцевою прокуратурою № 2 з метою вивчення у поточному 2017 році стану використання майна навчальних закладів Київського та Новобавського районів м.Харків було проведено перевірку, за результатами якої встановлено, що згідно з Договором оренди № 5286-Н від 26.09.2012 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (позивач, орендодавець) надано TOB "Укрсіф" (відповідач, орендар) в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: нежитлові приміщення першого поверху - кім. №№1-30, площею 74,5 кв.м. та підвалу кімнат №№23,24 площею 74,8 кв.м. 6-ти поверхової будівлі учбового корпусу (інв.№ 10300001001, Літ. "А-6", пам'ятка архітектури), загальною площею 149,3 кв.м., за адресою: м.Харків, вул.Сумська, 40, що перебуває на балансі ОСОБА_2 національного університету будівництва та архітектури (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 29.07.2016 і становила 1649100,00 грн.

Згідно паспорту та облікової картки на пам'ятку архітектури та містобудування, будівля за адресою: м.Харків, вул.Сумська, 40 перебуває на державному обліку як пам'ятка архітектури та містобудування місцевого значення, охоронний №2, прийнята на облік рішенням ОСОБА_2 облвиконкому від 30.04.1980 р. №334, корегування розпорядженням ХОДА від 06.03.2007 року №113 та знаходиться на балансі ОСОБА_2 національного університету будівництва та архітектури.

Відповідно до п. 10.1. Договору № 5286-Н від 26.09.2012, даний договір укладено строком на 15 років, що діє з 26.09.2012 до 26.09.2027.

Тобто державне майно, що передано в оренду, на сьогоднішній день продовжує перебувати в користуванні відповідача.

Прокурор вважає, що відповідач, як орендар, в порушення ст.ст. 23, 25 Закону України "Про охорону культурної спадщини", упродовж тривалого часу порушує істотні умови договору та не виконує свій обов'язок щодо укладення охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини та надання його копій орендодавцю та балансоутримувачу.

Охоронний договір на нежитлове приміщення 1 поверху загальною площею 149,3 кв.м. за адресою: м.Харків, вул.Сумська, 40 TOB "Уурсіф" не укладено. З 26.09.2012 до теперішнього часу звернень від TOB "Укрсіф" до Департаменту щодо оформлення охоронного договору на вказане приміщення не надходило.

ОСОБА_2 національному університету будівництва та архітектури відповідач з моменту укладення Договору оренди № 5286-Н від 26.09.2012 по теперішній час копії охоронного договору на пам'ятку культурної спадщини не надано, тобто не виконано норми ст. 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та договору оренди.

Отже, прокурор вважає, що обов'язки, передбачені договором та Законом, орендар не виконує, охоронний договір з Департаментом містобудування та архітектури ОСОБА_2 обласної державної адміністрації не укладає, у зв'язку з чим не встановлено режим використання пам'ятки, не вживаються заходи щодо її збереження та дотримання вимог органу охорони культурної спадщини.

Крім того, головним спеціалістом відділу орендних відносин для проведення позапланового контролю з питань дотримання вимог законодавства при передачі в оренду державного майна було здійснено вихід на місце 18.09.2017 та складено акт огляду об'єкту оренди, яким зафіксовані наступні правопорушення: майно використовується під кафе з продажу товарів підакцизної групи товарів та склад кухні для приготування готової продукції. В орендованому приміщенні проведено перепланування та капітальний ремонт в будівлі пам'ятника архітектури місцевого значення "Будинок Держстрах" (охоронний № 2). Також у підвальному приміщенні проведено перепланування зі складу на кухню з виготовлення готової продукції.

В залі на барі виявлено напої з підакцизної групи товарів (відповідно до п.1.2. Договору, майно передано для розміщення кафе, що не здійснює продаж підакцизної групи товарів), антресолі зі сходами з першого поверху, віконні та двірні історичні пройоми замінено на сучасні металопластикові.

Комісії з огляду не надано відповідних документів згідно договору оренди, а саме - дозвіл на проведення ремонтних робіт та перепланування в приміщенні будівлі пам'ятки архітектури, відповідний охоронний договір на пам'ятку архітектури. Тобто таке перепланування та ремонт у будівлі пам'ятника архітектури, на думку прокурора, є порушенням ч. 2 ст. 26 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

На підтвердження факту продажу алкоголю прокурор посилається на те, що TOB "Укрсіф" має ліцензію ДФС України № 1620306489937 від 15.11.2016.

Крім того, TOB "Укрсіф" у порушення ст.ст. 23, 25 Закону України "Про охорону культурної спадщини" не укладено охоронний договір; та в порушення п. 1.2. умов Договору відповідач здійснює продаж алкогольних напоїв.

Таким чином, прокурор вважає, що всі вищевказані встановлені факти свідчать про порушення відповідачем істотних умов Договору, ст. 526 ЦК України, ст.ст. 23,26 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та є підставою для розірвання Договору оренди № 5286-Н від 26.09.2012.

Ретельно дослідивши наявні у матеріалах справи докази, з'ясувавши усі фактичні обставини спору і надавши їм правову кваліфікацію, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст. 291 Господарського кодексу України, одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Згідно ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до ст. 783 ЦК України, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

За приписами ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Що стосується вимог ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", як спеціального закону у даному випадку, то відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 08.05.2012 у справі № 5021/966/2011, вказана норма застосовується з урахуванням наведених вище загальних положень ГК України та ЦК України.

При цьому, жодна із наведених прокурором у позовній заяві підстав не є окремо визначеною законодавчою підставою для розірвання договору оренди.

Тобто вони можуть бути підставою для розірвання договору оренди лише у разі, якщо суд визнає таке порушення істотним, відповідно до положень ст. 651 ЦК України.

Верховний Суд України виклав правовий висновок щодо тлумачення зазначеної норми у Постанові судових палат у цивільних та у господарських справах Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13.

Зокрема, Верховний Суд зазначив, що однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України). Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення дня застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим. що могла очікувати від виконання договору сторона. За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення - вирішити, чи мати місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Щодо твердження прокурора про порушення відповідачем ст.ст. 23, 25 Закону України "Про охорону культурної спадщини" суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з приписами ч. 1 ст. 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини", усі власники пам'яток, щойно виявлених об'єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об'єкти зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Тобто чинним законодавством України обов'язок щодо укладення відповідного охоронного договору покладено саме на власника відповідної пам'ятки.

Відповідач у справі - ТОВ "Укрсіф" є орендарем, а не власником, відповідних нежитлових приміщень за спірним Договором.

Відповідно до п. 1 Порядку укладення охоронних договорів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1768 від 28.12.2001, охоронний договір - це договір, який встановлює режим використання пам'ятки культурної спадщини чи її частини, у тому числі території, на якій вона розмішена.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", культурна пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності.

Частинами 2 та 3 ст. 326 Цивільного кодексу України встановлено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 70 Закону України "Про освіту", майно закріплюється за державним або комунальним закладом вищої освіти на праві господарського відання.

Частиною 1 статті 136 Господарського кодексу України встановлено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Таким чином, в розумінні положень ч. 1 ст. 23 Закону України "Про охорону культурної спадщини", саме ОСОБА_2 національний університет будівництва та архітектури є власником відповідної пам'ятки архітектури, а отже - й особою, зобов'язаною укладати відповідний охоронний договір.

З матеріалів справи вбачається, що 23.06.2017, тобто до звернення прокурора з даним позовом до суду, між ОСОБА_2 національним університетом будівництва та архітектури та Департаментом містобудування та архітектури ОСОБА_2 обласної державної адміністрації було укладено Охоронний договір № 1002 щодо охорони нежитлової будівлі - пам'ятки архітектури та містобудування місцевого значення літ. "А-6" загальною площею 9902, кв.м, розташованої за адресою: м.Харків, вул.Сумська, буд. 40.

При цьому, ці відомості були викладені в листі від 05.09.2017, адресованому заступнику керівника ОСОБА_2 місцевої прокуратури № 2 за підписом заступника директора Департаменту містобудування та архітектури ОСОБА_2 обласної державної адміністрації ОСОБА_6

Таким чином, суд не вбачає порушень з боку ТОВ "Укрсіф" приписів ст.ст. 23, 25 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Що стосується проведення відповідачем в орендованому приміщенні перепланування та капітального ремонту, а також факту виявлення в приміщенні напоїв з підакцизної групи товарів, суд зазначає наступне.

Як вказує позивач, вищевказані обставини були встановлені в ході проведення "візуального огляду" під час "проведення позапланового контролю з питань дотримання вимог законодавства при передачі в оренду державного майна" та зафіксовані в Акті огляду (обстеження) об'єкту оренди (нерухомого майна) № 274/17-0 від 18.09.2017, підписаному головним спеціалістом відділу орендних відносин Регіонального відділення ФДМУ по Харківській області, прокурором Харківської міської прокуратури № 2 та головним спеціалістом Департаменту містобудування та архітектури ХОДА.

Проте, жодне з положень Закону України "Про Фонд державного майна України", так само як і жоден з приписів Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого наказом Фонду державного майна України № 678 від 15.05.2012, не покладають на Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області функцію по підтвердженню шляхом візуального огляду фактів здійснення чи не здійснення перепланування чи ремонту нежитлових приміщень, що є об'єктами оренди, так само як і можливість встановлення фактів торгівлі підакцизними товарами.

Крім того, жодне з положень Закону України "Про прокуратуру", так само як і будь-якого іншого нормативного акту не передбачає повноважень органів прокуратури по підтвердженню шляхом візуального огляду фактів здійснення чи не здійснення перепланування чи ремонту нежитлових приміщень, що є об'єктами оренди, так само як і можливість встановлений чи спростування фактів торгівлі підакцизними товарами.

Окремо слід звернути увагу, що підтвердження шляхом візуального огляду фактів здійснення чи не здійснення перепланування чи ремонту нежитлових приміщень, що є об'єктами оренди, так само як і можливість встановлення чи спростування фактів торгівлі підакцизними товарами, також не входить до повноважень Департаменту містобудування та архітектури ОСОБА_2 обласної державної адміністрації в силу приписів Розпорядження Голови ОСОБА_2 обласної державної адміністрації № 572 від 06.12.2016 "Про затвердження положення про Департамент містобудування та архітектури ОСОБА_2 обласної державної адміністрації".

Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням викладеного, Акт огляду (обстеження) об'єкту оренди (нерухомого майна) № 274/17-0 від 18.09.2017, а також фотознімки спірних орендованих відповідачем приміщень не можуть бути прийняті судом у якості належних та допустимих доказів, що встановлюють факт проведення в орендованому приміщенні перепланування та капітального ремонту, а також факт продажу в приміщенні напоїв з підакцизної групи товарів.

Будь-яких інших доказів в обґрунтування своїх позовних вимог, прокурором надано не було.

Балансоутримувач - ОСОБА_2 національний університет будівництва та архітектури проти факту порушення орендарем - ТОВ "Укрсіф" умов Договору оренди № 5286-Н від 26.09.2012 заперечує, посилаючись на добросовісне виконання останнім своїх зобов'язань за Договором.

За таких обставин, враховуючи неподання позивачем належних доказів вчинення відповідачем зазначених вище порушень, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розірвання Договору оренди № 5286-Н від 26.09.2012.

Крім того, згідно ст. 611 ЦК України, розірвання договору є одним з правових наслідків порушення зобов'язання, встановлених договором.

Як вбачається з позовної заяви, позовні вимоги прокурора обумовлені порушенням Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Проте, відповідальність за порушення положень Закону України "Про охорону культурної спадщини" умовами спірного Договору не передбачено. До того ж, цивільно-правову відповідальність у формі розірвання договору не встановлено й положеннями Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Згідно позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 6-11 1цс13, правові наслідки порушення зобов'язання настають тільки у випадках, коли це передбачено законом або договором. Покладення на сторону договору відповідальності за невиконання зобов'язання, яка не встановлена договором або законом, є порушенням ст. 611 ЦК України.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Заступника керівника ОСОБА_2 місцевої прокуратури № 2.

Відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, у зв'язку з відмовою у позові, суд покладає на позивача..

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 04.12.2017 р.

Суддя ОСОБА_7