Ухвала суду № 70794122, 04.12.2017, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 13/102/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

04.12.2017 Справа № 908/2373/15-г

Господарський суд Запорізької області у складі судді Ярешко О.В., при секретарі Лінчук А.В.

За участю представників:

представник позивача (стягувача) ОСОБА_1, довіреність № 14-74 від 14.04.2017 р.;

представник відповідача (боржника) ОСОБА_2, довіреність № 32/20-19 від 01.02.2017 р.

Розглянувши в судовому засіданні заяву Концерну Міські теплові мережі (вих. № 5267/20 від 22.11.2017 р.) про розстрочення та відстрочення виконання рішення суду по справі № 908/2373/15-г

за позовом: Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, м. Київ

до відповідача: Концерну Міські теплові мережі, м. Запоріжжя

про стягнення 237 682 835,54 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.06.2015 р. (суддя Серкіз В.Г.) позов Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до Концерну Міські теплові мережі про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з Концерну Міські теплові мережі на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України основний борг у сумі 164018297,64 грн., інфляційні втрати у сумі 47974252,10 грн., 3% річних у сумі 8564096,76 грн., пеню у розмірі 9126189,04 грн. та судовий збір у сумі 73080,00 грн.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.09.2015 р. рішення господарського суду Запорізької області від 18.06.2015 р. у справі № 908/2373/15-г частково скасовано. Викладено п. 2 резолютивної частини рішення у наступній редакції: Стягнути з Концерну "Міські теплові мережі" (69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137, код ЄДРПОУ 32121458) на користь Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 164018297 (сто шістдесят чотири мільйона вісімнадцять тисяч двісті дев'яносто сім) грн. 64 коп. основного боргу, 47797205 (сорок сім мільйонів сімсот девяносто сім тисяч двісті пять) грн. 27 коп. інфляційних втрат, 8555322 (вісім мільйонів п'ятсот пятдесят пять тисяч триста двадцять дві) грн. 97 коп. - 3 % річних, 9104380 (дев'ять мільйонів сто чотири тисячі триста вісімдесят) грн. 03 коп. пені. В іншій частині рішення залишено без змін. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" за подання апеляційної скарги 62,95 грн. Стягнуто з Концерну "Міські теплові мережі" за подання позовної заяви 70556,41 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.12.2015 р. рішення господарського суду Запорізької області від 18.06.2015 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.09.2015 р. у справі № 908/2373/15-г залишено без змін.

На виконання рішення господарського суду Запорізької області від 18.05.2015 р., постанови Донецького апеляційного господарського суду від 09.09.2015 р. та постанови Вищого господарського суду України від 09.12.2015 р., господарським судом Запорізької області 29.08.2016 р. видані відповідні накази.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 14.01.2016 р., яка залишена без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01.03.2016 р. та постановою Вищого господарського суду України від 27.04.2016 р., відстрочено виконання рішення господарського суду Запорізької області від 18.06.2015 р. та постанови Донецького апеляційного господарського суду від 09.09.2015 р. по справі № 908/2373/15-г до 01.07.2016 р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 29.06.2016 р. розстрочено виконання рішення господарського суду Запорізької області від 18.06.2015 р. по справі № 908/2373/15-г строком на 54 (пятдесят чотири) місяці, починаючи з 01.07.2016 р. по 01.01.2021 р.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.08.2016 р. ухвалу господарського суду Запорізької області від 29.06.2016 р. у справі № 908/2373/15-г частково скасовано, розстрочено виконання рішення господарського суду Запорізької області від 18.06.2015 р. по справі № 908/2373/15-г строком на 24 (двадцять чотири) місяці з 01.09.2016 р. по 31.08.2018 р. рівними частинами по 9231351,86 грн. щомісячно та 9231351,93 грн. в останній місяць.

23.11.2017 р. до господарського суду Запорізької області надійшла заява (вих. № 5267/20 від 22.11.2017 р.) Концерну Міські теплові мережі про розстрочення та відстрочення виконання рішення суду по справі № 908/2373/15-г.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.11.2017 р., враховуючи звільнення з посади судді-доповідача у справі ОСОБА_3, заяву про розстрочення та відстрочення виконання рішення суду по справі № 908/2373/15-г передано на розгляд судді Ярешко О.В.

Ухвалою господарського суду від 23.11.2017 р. заяву Концерну Міські теплові мережі прийнято до розгляду суддею Ярешко О.В., судове засідання призначено на 04.12.2017 р.

За клопотанням представників заявника (відповідача) та стягувача (позивача) розгляд заяви здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

Представник заявника (відповідача, боржника) у судовому засіданні підтримав заяву, просив розстрочити виконання рішення господарського суду Запорізької області від 18.06.2015 р. та постанови Донецького апеляційного господарського суду від 09.09.2015 р. у справі № 908/2373/15-г у частині стягнення основного боргу в сумі 23802665,58 грн. на 60 місяців, починаючи з 01.11.2017 р. по 01.11.2022 р. включно, щомісячно за викладеним графіком, та відстрочити виконання рішення господарського суду Запорізької області від 18.06.2015 р. та постанови Донецького апеляційного господарського суду від 09.09.2015 р. у справі № 908/2373/15-г у частині стягнення 44035388,19 грн. інфляційних втрат, 7881987,30 грн. 3% річних, 8387831,60 грн. пені до 01.11.2022 р.

Мотивуючи заяву про розстрочку, заявник зазначає, що на теперішній час зберігають свою дію обставини, які були підставою для надання розстрочення виконання рішення. Концерн «МТМ» перебуває в стані постійного дефіциту обігових коштів, а фінансове становище підприємства ускладнюється існуванням кредиторської заборгованості перед ДК «Газ України» та ПАТ «НАК «Нафтогаз України», ПАТ «Запоріжжяобленерго», КП «Водоканал» та існуванням невідшкодованої різниці в тарифі через невідповідність собівартості теплової енергії діючому тарифу. У звязку з постійним зростанням ціни на природний газ, у відповідача постійно існує заборгованість з різниці в тарифах у значних розмірах, яку він отримує з державного бюджету несвоєчасно. Суттєвою обставиною, що безпосередньо впливає на фінансовий стан Концерну «МТМ», є дія постанови Кабінету Міністрів України № 217, якою затверджено Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу, який визначає розподіл коштів виключно до структури тарифу. Коштів, що залишаються після оплати поточного споживання газу, підприємству ледве вистачає на оплату заробітної плати, обовязкові платежі до бюджету усіх рівнів, спожиту електроенергію, проведення негайних ремонтних робіт. Відповідно до Порядку № 217 всі грошові кошти від споживачів теплової енергії надходять на рахунок ПАТ «НАК «Нафтогаз України» за поточне споживання газу. Основними причинами виникнення заборгованості є неповна оплата спожитих енергоносіїв споживачами теплової енергії, недосконалість механізмів ціноутворення, та, як наслідок, невпорядкованість тарифів на виробництво, транспортування, передачу та постачання енергоносіїв, які у ряді випадків не покривали виправданих витрат субєктів господарської діяльності на виробництво, транспортування, передачу та постачання енергоносіїв. На сьогоднішній день заборгованість за основним боргом Концерну «МТМ» перед ПАТ «НАК «Нафтогаз України» складає 23802665,58 грн. Заборгованість по пені складає 8387831,60 грн., по 3% річних 7881987,30 грн., по інфляційним втратам 44035388,19 грн. Підставою для звернення до суду на даний час є виключні обставини, що полягають у наступному. Законом України від 03.11.2016 р. «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» визначено, що реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 01.07.2016 р. для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31.12.2016 р. Реструктуризація заборгованості за спожитий газ, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, здійснюється шляхом розстрочення на 60 календарних місяців рівними частинами з 1 числа місяця укладення договору без відстрочення погашення заборгованості та з можливістю дострокового погашення. Кожна з сторін зобовязана укласти договір про реструктуризацію заборгованості в строк, що не перевищує 10 календарних днів з дня його отримання, якщо сума за таким договором підтверджена актами звіряння між учасниками процедури врегулювання заборгованості. Відповідно до наказу Мінрегіонбуду від 03.08.2017 р. № 190 Концерн «МТМ» було внесено до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії. Концерн «МТМ» звернувся до ПАТ «НАК «Нафтогаз України» з пропозицією укласти договір про реструктуризацію заборгованості, який останнє повинно було укласти до 23.10.2017 р. Але ПАТ «НАК «Нафтогаз України» відмовилося від укладання вказаного договору в звязку з відсутністю належної банківської гарантії. Однак Законом не передбачено банківських гарантій для укладання договору. Також ПАТ «НАК «Нафтогаз України» повідомило, що надіслав Концерну електронною поштою примірники договорів про реструктуризацію та перелік документів, вимоги до банківських гарантій та перелік надійних банківських установ. Ніяких документів на адресу Концерну не надходило. Зазначене свідчить про небажання ПАТ «НАК «Нафтогаз України» укладати з Концерном договір реструктуризації. У звязку з розстроченням, раніше наданим постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.08.2016 р., відповідач позбавлений можливості зупинити виконавче провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» та належним чином виконати рішення суду з використанням механізму, визначеного Законом. Внаслідок примусового стягнення у строки, які не узгоджуються з ч. 2 ст. 5 Закону від 03.11.2016 р., Концерн «МТМ» матиме складнощі у виконанні або може взагалі бути позбавлений можливості виконати умови договору про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ та списати інфляційні нарахування, проценти річних та пеню, нараховані на заборгованість перед позивачем. Вважає, що розстрочення виконання рішення суду в частині стягнення основного боргу та відстрочення в частині стягнення процентів річних, інфляційних втрат та пені сприятиме повному виконанню рішення суду та одночасно досягненню мети прийняття Закону від 03.11.2016 р., а саме забезпечення сталого функціонування боржника в якості теплогенеруючої організації. Заява обґрунтована ст. 121 ГПК України.

04.12.2017 р. від заявника до суду надійшло письмове клопотання про долучення документів (платіжних доручень) до матеріалів справи, яке задоволено судом на підставі ст. 22 ГПК України. У клопотанні заявником також зазначено, що платіжним дорученням від 26.07.2016 р. на загальну суму 7874751,34 грн. Концерном «МТМ» було сплачено основний борг по справі на суму 2890658,00 грн. (згідно листа від 26.07.2016 р. № 3973/1).

Стягувач (позивач) проти заяви Концерну «Міські теплові мережі» заперечив. У письмовому запереченні, яке надійшло до суду 04.12.2017 р., зазначив, що постанова Донецького апеляційного господарського суду від 10.08.2016 р., якою розстрочено виконання рішення по справі № 908/2373/15-г, є чинною. Графік погашення заборгованості відповідача перед позивачем вказано судом, тобто визначений той спосіб та порядок виконання рішення суду, з яким відповідач погодився. Відповідачем не вказано жодної обставини та не надано жодного доказу неможливості виконання рішення суду в той спосіб та в тому порядку, який визначений постановою від 10.08.2016 р. Вважає, що положення ст. 121 ГПК України не узгоджуються з положеннями Закону № 1730, оскільки цим Законом визначено окрему процедуру врегулювання заборгованості шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості. Закон № 1730 по своїй суті не є обставиною, що ускладнює виконання рішення або робить його неможливим, тому посилання відповідача на його положення в обґрунтування заяи є безпідставним та неправомірним. ПАТ «НАК «Нафтогаз України» як державне підприємство є обєктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Позивач для безперервного постачання газу споживачам повинен постійно проводити розрахунки за отриманий газ з іноземними постачальниками природного газу, що нерозривно повязано з оплатою вартості газу вітчизняними споживачами. Бюджетом України та фінансовим планом позивача, який затверджений Кабінетом Міністрів України, не передбачені фінансові можливості для кредитування споживачів природного газу. Внаслідок недоотримання та несвоєчасного проведення розрахунків за спожитий газ позивач змушений залучати комерційні кредити з ринковими відсотками, що складають 20-24% річних. Розмір позик позивача станом на 30.06.2017 р. дорівнює 67585 млн.грн. Несплата боргів перед іноземними постачальниками газу може потягнути за собою взагалі зупинення постачання природного газу на територію України. Внаслідок зовнішньополітичних чинників, позивач відобразив у своїй звітності знецінення інвестицій підприємств, розташованих на території АР Крим, у сумі 899806,00 тис.грн., 1903484 тис.грн., стосовно Донецької та Луганської областей 61179 тис.грн. До складу збитків, понесених на окупованих територіях, включено собівартість несанкціоновано відібраного газу в зоні АТО в сумі 1510368 тис.грн. Станом на листопад 2017 р. невиконаними залишаються 3196 виконавчих проваджень на загальну суму стягнення на користь позивача 39812 млн.грн., у т.ч. за поставлений природний газ 24876 млн.грн. Вважає, що зазначені обставини безумовно свідчать про неможливість позивача розстрочувати або відстрочувати виконання зобовязань своїх контрагентів, оскільки його фінансовий стан є досить складним. Просить відмовити в задоволенні заяви.

Згідно зі ст. 121 ГПК України за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони виконавчого провадження або за власною ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» розяснено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

У рішенні Конституційного Суду України від 26.06.2013 р. у справі № 5-рп/2013 зазначено, що розстрочка виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників. Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, суд не може змінювати суті винесеного у справі рішення.

Суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників заявника та стягувача, суд визнає доводи заявника необґрунтованими, виходячи з наступного.

Стаття 129-1 Конституції України та частина перша статті 115 Господарського процесуального кодексу України передбачають, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обовязковими на усій території України і виконуються у порядку, встановленим Законом України Про виконавче провадження.

Відповідно до положень пункту 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обовязковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх обєднаннями на всій території України.

Також, згідно з рішеннями Конституційного Суду України № 18-рп/2012 від 13.12.2012 р. та № 11-рп/2012 від 25.04.2012 р. виконання судового рішення є невідємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Приписами ст. 22 ГПК України визначено права та обовязки сторін, зокрема, передбачено право подавати докази, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового розгляду тощо. Сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами.

Стаття 32 ГПК України визначає поняття і види доказів. Відповідно до даної статті доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 34 ГПК визначено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обґрунтовуючи заяву про розстрочення та відстрочення судового рішення, заявник зазначає про прийняття Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», відповідно до якого підлягає реструктуризації кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 01.07.2016 р. для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена на 31.12.2016 р.

Разом з тим, як вбачається з письмових доказів та пояснень представників заявника та стягувача, між ними існує спір стосовно укладення договору про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ, укладення якого передбачено зазначеним вище Законом. Відповідно, неукладення договору про реструктуризацію не може бути прийнято судом у якості обставини, що ускладнює виконання рішення або робить його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Як було зазначено, відповідач (боржник), звертаючись до господарського суду з даною заявою, посилався на те, що Концерн «Міські теплові мережі» перебуває в скрутному фінансовому становищі.

Відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансове (матеріальне) становище підприємства повинно підтверджуватися фінансовою, бухгалтерською звітністю підприємства. Згідно зі ст. 3 даного Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Жодних належних доказів (фінансової, бухгалтерської звітності Концерну) на підтвердження тяжкого фінансового становища боржника станом на час розгляду даної заяви (збитковість підприємства, відсутність грошових коштів на банківських рахунках, відсутність нерухомого та рухомого майна, наявність боргу по обовязковим платежам та зборам (перед бюджетом), тощо), заявником суду не надано.

Несвоєчасне виконання рішення суду порушує матеріальні інтереси позивача та впливає на його фінансовий стан.

Згідно статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав і основоположних свобод людини та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

Питання щодо надання розстрочки/відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки/відстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати як доводи позивача, так і заперечення відповідача.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 р. у справі Чіжов проти України (заява № 6962/02) Європейський суд зазначив, що позитивним обовязком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконати, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії статті 6 Конвенції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Таким чином, ця стаття проголошує право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обовязкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.

Суд також враховує, що на час розгляду даної заяви, постанова Донецького апеляційного господарського суду від 10.08.2016 р. у справі № 908/2373/15-г, якою розстрочено виконання рішення суду на 24 місяці з 01.09.2016 р. по 31.08.2018 р. набрала законної сили, є чинною, у встановленому законодавством порядку не скасована.

У п. 7.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. розяснено, що господарський суд не має права самостійно скасувати надану ним відстрочку чи розстрочку виконання судового рішення, в тому числі й з тих мотивів, що такі умови не виконуються відповідачем. Але оскільки відстрочка і розстрочка є складовими способу та порядку виконання судового рішення, то умови їх надання може бути переглянуто у процесі розгляду господарським судом заяви про зміну способу та порядку виконання судового рішення.

За таких обставин суд вважає, що заявником належними та допустимими доказами не доведено наявності виняткових обставин, які свідчать про ускладнення та неможливість виконання рішення суду, з урахуванням уже наданої розстрочки. Враховуючи матеріальний інтерес позивача, наявні інфляційні процеси в економіці держави, відсутні підстави для задоволення заяви відповідача про розстрочення та відстрочення виконання рішення господарського суду Запорізької області від 18.06.2015 р. та постанови Донецького апеляційного господарського суду від 09.09.2015 р. у справі № 908/2373/15-г.

Враховуючи наведене, у задоволенні заяви Концерну Міські теплові мережі про розстрочення та відстрочення виконання рішення господарського суду Запорізької області від 18.06.2015 р. та постанови Донецького апеляційного господарського суду від 09.09.2015 р. у справі № 908/2373/15-г судом відмовляється повністю.

Концерн Міські теплові мережі, за наявності достатніх підстав, не позбавлений права на повторне звернення до суду з заявою про розстрочення та відстрочення виконання судового рішення.

Керуючись ст.ст. 22, 86, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви (вих. № 5267/20 від 22.11.2017 р.) Концерну Міські теплові мережі відмовити повністю.

Суддя О.В. Ярешко