Рішення № 70780440, 06.12.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 233/7001/15-ц Номер провадження 22-ц/775/2026/2017

Головуючий в 1 інстанції Мартишева Т.О Єдиний унікальний номер 233/7001/15-ц

Доповідач Папоян В.В. Номер провадження 22-ц/775/2026/2017

Категорія 53

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2017 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді: Папоян В.В.

суддів: Біляєвої О.М., Никифоряка Л.П.

за участю секретаря Ротар Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті в режимі відеоконференції з Апеляційним судом Івано-Франківської області, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 01 серпня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит», Державного концерну «Укроборонпром» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про встановлення факту перебування в трудових відносинах, стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні якій під час розгляду справи уточнював. На обґрунтування вимог зазначав, що з 19 червня 1998 року працював на посаді директора Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит». Та наказом ДК «Укроборонпром» №98-к від 11 квітня 2014 року його було звільнено з 14 квітня 2014 року за пунктом 7-1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Однак, ухвалення цього наказу не потягло за собою фактичного звільнення з роботи і він продовжував працювати та виконувати свої посадові обов'язки до призначення керівником підприємства іншої особи. Запис про звільнення його з роботи в трудову книжку не вносився, трудова книжка йому не видавалася та розрахунок при звільненні з ним не був проведений.

У зв'язку з чим просив встановити факт перебування його в трудових відносинах із Костянтинівським ДНВП «Кварсит» у період з 14 квітня 2014 року по 13 жовтня 2014 року, стягнути на його користь заборгованість по заробітній платі за період з 12 серпня 2014 року по 13 жовтня 2014 року в розмірі 139 998 грн 66 коп., та стягнути на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з дати його звільнення.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 01 серпня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з Костянтинівського ДНВП «Кварсит» на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку за період часу з 29 грудня 2015 року по 30 березня 2016 року включно у розмірі 110 151 грн. 68 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині спору про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки при звільненні та судового збору скасовано й ухвалено нове рішення, яким стягнуто з Костянтинівського ДНВП «Кварсит» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 63 781 грн 48 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 912 185 грн 22 коп., визначений без відрахувань податків і обов'язкових платежів. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року рішення суду апеляційної інстанції в частині спору про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки при звільненні скасовано, а справу в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості по заробітній платі залишено в силі.

Отже, рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 01 серпня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову набрало чинності та в апеляційному порядку не переглядається.

В апеляційний скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове. Зокрема в обґрунтування доводів скарги зазначив, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи внаслідок чого, при вирішенні питання про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, невірно визначив період стягнення. Посилався на те, що в день його звільнення 14 квітня 2014 року та 13 листопада 2014 року ним отримано трудову книжку. Тому вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні йому повинно бути нарахований саме з часу звільнення, тобто з 14 квітня 2014 року, а не з часу звернення до суду з відповідним позовом як це визначив суд першої інстанції.

У судовому засіданні апеляційного суду позивач та його представник доводи апеляційної скарги підтримали, просили рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінити.

Представник відповідача Костянтинівським ДНВП «Кварсит» та представник відповідача ДК «Укроборонпром» у судовому засіданні апеляційного суду проти доводів апеляційної скарги заперечували.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення частковій зміні з наступних підстав.

Апеляційний суд відповідно до ч.2 ст. 303 ЦПК України не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Під час розгляду справи встановлено, що з 20 листопада 2013 року на підставі контракту № 63к/13 укладеного між ДК «Укроборонпром» та ОСОБА_1 останній працював на посади директора Костянтинівського ДНВП «Кварсит». Наказом ДК «Укроборонпром» від 11 квітня 2014 року № 98-к зазначений контракт розірваний та позивача звільнено з займаної посади з 14 квітня 2014 року за п. 7-1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, з підстав набрання законної сили рішення, відповідно до якого працівника притягнуто до відповідальності за корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання та протидії корупції. Сторонами по справі не спростовується, що з вказаним наказом позивач ознайомлений особисто 14 квітня 2014 року та отримав його примірник.

Відповідно до наказу директора Костянтинівського ДНВП «Кварсит» від 11 листопада 2014 року № 237, начальнику відділу кадрів на підставі наказу ДК «Укроборонпром» від 11 квітня 2014 року № 98-к необхідно було видати трудову книжку ОСОБА_1 у термін 12 листопада 2014 року, а головному бухгалтеру здійснити нарахування належних розрахункових виплат ОСОБА_1 станом на 14 квітня 2014 року.

Відповідно до копії листа від 12 листопада 2014 року працівника повідомлено про розірвання контракту №63к/13 від 20 листопада 2013 року та запропоновано з'явитися до відділу кадрів за трудової книжки або надати письмову згоду про направлення її поштою.

Як вбачається із особової картки позивача, 13 листопада 2014 року позивач отримав трудову книжку на підприємстві.

11 листопада 2014 року складено акт перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності Костянтинівського ДНВП «Кварсит», проведеної відповідно до наказу генерального директора ДК «Укроборонпром» від 07 листопада 2014 року № 277, в якому серед іншого зазначено, що відповідно до наказу ДК «Укроборонпром» від 11 квітня 2014 року № 98-к розірвано контракт з директором підприємства ОСОБА_1 з 14 квітня 2014 року, про що останній ознайомлений під підпис, але своїх повноважень не склав. Відповідно до доповідної записки начальника відділу кадрів наказ про звільнення ОСОБА_1 до відділу кадрів не надійшов.

У листі від 24 липня 2014 року № 1-513 у відповідь на лист ДК «Укроборонпром» від 14 липня 2014 року ОСОБА_1 підтвердив, що з наказом про звільнення він був ознайомлений, а також зазначив, що перебуває на лікарняному з 14 квітня 2014 року та продовжує керувати підприємством, підписуючи фінансові документи.

Згідно бухгалтерської довідки Костянтинівського ДНВП «Кварсит» від 25 грудня 2015 року, загальна сума заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 на дату звільнення 14 квітня 2014 року складала 41 438 грн 70 коп.

Відповідно до копії відомості на виплату коштів від 18 лютого 2016 року № 43 вказана сума заборгованості виплачена ОСОБА_1 18 лютого 2016 року, що підтверджується його особистим підписом. Відповідно бухгалтерської довідки Костянтинівського ДНВП «Кварсит» від 14 липня 2016 року № 10432 30 березня 2016 року позивачу також виплачено компенсацію втрати частини заробітку за час її несвоєчасної виплати у розмірі 18 481 грн 66 коп., з врахуванням індексу інфляції.

Таким чином, судом першої інстанції достовірно було встановлено, що з боку відповідача було допущено порушення ст.116 КЗпП України та своєчасно не було проведено розрахунок зі звільненим працівником. Тому, відповідно до ст.117 КЗпП України, суд обґрунтовано дійшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що при визначені розміру середнього заробітку за час затримки судом першої інстанції невірно визначено період для розрахунку цієї суми оскільки статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення, а у разі якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

З матеріалів справи убачається, що в день звільнення позивач перебував на лікарняному, що підтверджується копіями табелів обліку робочого часу Костянтинівського ДНВП «Кварсит» де зазначено, що ОСОБА_1 у період з 14 квітня 2014 року по 11 серпня 2014 року проведені відмітки про знаходження на лікарняному.

Оскільки позивач не працював в останній день роботи у зв'язку із відкриттям листка непрацездатності, то згідно з вимогами ст. 116 КЗпП України повний розрахунок з ним повинен був бути проведений не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

В матеріалах справи відсутні дані щодо пред'явлення працівником відповідної вимоги у період до 29 грудня 2015 року. Тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що пред'явлення вимоги до відповідача про виплату сум, належних йому при звільненні в розумінні ст. 116 КЗпП є саме звернення позивача до суду із даним позовом 29 грудня 2015 року у зв'язку з чим визначив період виплати позивачеві середнього заробітку за час затримки з 29 грудня 2015 р. тобто дня пред'явлення вимоги з по день фактичного розрахунку, а саме по 30 березня 2016 року.

Проте вирішуючи питання про розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, якій підлягає стягненню на користь позивача суд першої інстанції не врахував, що відповідно до статті 116 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день прийняття рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, за таких умов: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, як належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

За змістом пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Тобто застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду.

Аналогічний висновок міститься й у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року № 6-113цс16, від 05 жовтня 2016 року № 6-2405цс15, від 13 березня 2017 року № 6-259цс17. Вказаний висновок щодо застосування норм права, відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 110 151 грн 68 коп. за період з 29.12.2015 року по 30.03.2016 року, суд першої інстанції у порушення вимог ст. ст. 212-213, 315 ЦПК України зазначені вимоги закону залишив поза увагою та не врахував, що позивачем було заявлено вимогу про стягнення заборгованості у загальній сумі 139 998 грн. 66 коп., яка найшла свої підтвердження лише частково. Заборгованість у сумі 41 438 грн 70 коп була виплачена позивачу відповідачем у добровільному порядку до ухвалення рішення суду. Також позивачу було виплачено компенсацію втрати частини заробітку за час її несвоєчасної виплати у розмірі 18 481 грн 66 коп. з врахуванням індексу інфляції. У задоволенні решти вимог було відмовлено.

За таких обставин, з урахуванням висновків і мотиви ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2017 року, якою було скасовано попереднє рішення Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2016 року, та які відповідно до ч.4 ст.. 338 ЦПК України є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи, вирішуючи питання про розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, якій підлягає стягненню на користь позивача апеляційний суд враховує розмір заборгованості і період її затримки, та виходячи з принципу співмірності вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 40 000 грн.

Враховуючи наведене апеляційний суд вважає, що рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягає зміні.

Відповідно до ст.. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено

Задовольняючі позовні вимоги частково апеляційний суд з урахуванням вимог ст.. 88 ЦПК України вважає за необхідне стягнути з відповідача у дохід держави судовий збір пропорційно задоволених вимог, а саме у сумі 487 грн. 20 коп.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд,

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 01 серпня 2016 року в частині задоволення позову змінити.

Стягнути з Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 29 грудня 2015 року по 30 березня 2016 року у сумі 40 000 (сорок тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «Кварсит» у дохід держави судовий збір у сумі 487 грн. 20 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

головуючий суддя В.В. Папоян

судді О.М. Біляєва

Л.П. Никифоряк