Ухвала суду № 70773202, 21.11.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7542/17

Номер справи місцевого суду: 522/12517/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Цюра Т. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого: Цюри Т.В.,

Суддів: Сегеди С.М., Кононенко Н.А.,

при секретарі: Лопотан В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2017 року про залишення без руху позовної заяви ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Одесміськелектротранс», Одеської міської ради, третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал страхування» про відшкодування шкоди та моральних збитків, заподіяних дорожньо-транспортною пригодою та стягнення компенсації,-

В С Т А Н О В И Л А

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 12 липня 2017 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору до винесення рішення у справі за його позовом.

Позовну заяву ОСОБА_2 до КП «Одесьміськелектротранс», Одеської міської ради, третя особа: ПАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» про відшкодування шкоди та моральних збитків, заподіяних дорожньо-транспортною пригодою та стягнення компенсації – залишено без руху.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_2 подав до судуапеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить суд скасувати ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 12 липня 2017 року та постановити нову, якою направити справу на розгляд суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Залишаючи позовну заяву ОСОБА_2 без руху, суд першої інстанції виходив з того, що позивачу необхідно оплатити судовий збір у розмірі 5000 грн. та надати суду докази на підтвердження сплати судового збору, а також конкретизувати позовні вимоги.

Проте, до такого висновку суд дійшов із порушенням норм процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позовної заявиОСОБА_2 не сплатив судовий збір, посилаючись на ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», на підставі якого було заявлено позовні вимоги.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов’язаними з порушенням їх прав.

У п. 7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судам роз’яснено, що ст. 5 ;Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору, тому при визначенні таких пільг слід керуватися іншим законодавством України, наприклад, ст. 22 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів».

Оскільки судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на звернення до суду з позовом, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

Окрім цього, у постанові Верховного Суду України від 6 вересня 2017 року № 6-185цс17 висловлена правова позиція про те, що споживач звільняється від сплати судового збору при поданні позовної заяви.

Згідно з ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права є обов’язковим для суду.

Також, необхідно враховувати і те, що Закон України «Про судовий збір», зі змінами, внесеними Законом України від 22 травня 2015 року № 484-VІІІ « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» безпосередньо не зазначає споживачів, як осіб, які звільнені від сплати судового збору (ст. 5 Закону).

Проте, системний і комплексний аналіз зазначеного Закону України і ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у встановленому у вказаній нормі (ст. 5 Закону України «Про судовий збір») переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

При цьому за основу приймається те, що ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору.

Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (ст. 22).

Крім того, судом першої інстанції в ухвалі не вірно визначено розмір судового збору.

Відповідно до постанови Пленуму ВССУ від 17.10.2014 року за № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», подані до суду позовні заяви чи заяви, а також зустрічні позовні заяви можуть містити кілька самостійних позовних вимог, кожна з яких є об'єктом справляння судового збору. За подання додаткових заяв, у яких збільшується розмір позовних вимог, недоплачена сума судового збору також підлягає сплаті.

У випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з частиною третьою статті 6 Закону № 3674-VI підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для позовних заяв зі спорів немайнового характеру, наприклад, зняття арешту з майна та визнання права власності на це майно. При цьому судовий збір може бути сплачений окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами. Якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше самостійних вимог немайнового характеру, пов'язані між собою, судовий збір сплачується окремо з кожної із таких вимог (або загальною сумою), наприклад, за вимогами про усунення перешкод у користуванні власністю та відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст.4 ч.1 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011р. №3674-VI (з подальшими змінами) (далі Закон) передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ст.4 ч.2 п.1.1 вказаного Закону ставка судового збору при подані до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, фізичною особою або фізичною особою – підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст.4 ч.2 п.1.2 Закону ставка судового збору при подані до суду позовної заяви немайнового характеру яка подана юридичною особою або фізичною особою – підприємцем складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, фізичною особою 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 01.01.2017 року установлено у 2017 році прожитковий мінімум для працездатних осіб – 1600 гривень.

Таким чином, суд першої інстанції не вірно визначив розмір судового збору, який позивач повинен був сплатити за подання позовної заяви.

Більш того, відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

Зазначена норма права підлягає застосуванню диспозитивно, з урахуванням конкретних обставин справи.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

У зв'язку із цим при здійсненні правосуддя у цивільних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

Також у п. 7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судам роз’яснено, що відповідно до статті 8 Закону № 3674-VI та ст. 82 ЦПК України єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі ст. 10 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору до винесення рішення у справі, суд першої інстанції обмежився загальними фразами щодо ненадання беззаперечних доказів, які б підтверджували матеріальний стан платника.

За таких обставин судом першої інстанції було порушено порядок вирішення питання щодо відкриття провадження у справі, тому на підставі п.3ч.1ст.312 ЦПК України ухвала суду підлягає скасуванню із передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.304, п.3ч.1ст.312, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2017 року – скасувати та направити матеріали за позовною заявою ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Одесміськелектротранс», Одеської міської ради, третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал страхування» про відшкодування шкоди та моральних збитків, заподіяних дорожньо-транспортною пригодою та стягнення компенсації на новий розгляд для вирішення питання про відкриття провадження.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Головуючий Т.В. Цюра

Судді: С.М.Сегеда

ОСОБА_3