Ухвала суду № 70767099, 06.12.2017, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/4217/17

Провадження № 2/496/2186/17

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2017 року суддя Біляївського районного суду Одеської області Буран В.М., розглянувши заяву позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач в заяві від 06.12.2017 р. просить накласти арешт на грошові кошти відповідача, що перебувають на рахунку № 26007532869 в АТ «ОСОБА_2 Аваль», МФО 380805, в межах заявлених позовних вимог. Вважає, що невжиття такого заходу, як накладення арешту грошові кошти може зробити неможливим виконання рішення суду.

В частині 1 ст. 153 ЦПК України зазначається про те, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Право кожного на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, при вирішенні спору щодо його прав та обов'язків цивільного характеру передбачено і п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. ст. 2, 8 ЦПК України.

У розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод термін «суд встановлений законом» поширюється не лише на правову основу створення чи законності існування суду, але й на положення щодо його компетенції та повноважень і на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року та «Лавентс проти Латвії» від 7 листопада 2002 року).

Повноваження суду першої інстанції при вирішенні цивільних справ визначені Цивільним процесуальним кодексом України, у тому числі повноваження щодо вжиття заходів забезпечення позову.

Згідно з ч. 3 ст. 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЦПК України, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову (ч. 2 ст. 151 ЦПК України).

Згідно п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Крім того, при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Разом з тим, позивачем не обґрунтовані доводи щодо реальної загрози невиконання чи утруднення виконання відповідачем можливого рішення суду про задоволення позову. Сам по собі розмір позовних вимог не доводить реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, за таких обставин накладення арешту на рахунки відповідача може призвести до невиправданого втручання у господарську діяльність товариства.

З матеріалів справи також не вбачається, що відповідач може зупинити господарську діяльність, або ще якимось шляхом намагається створити обставини, які б в подальшому перешкоджали виконанню рішення суду.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні заяви.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 151-153 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У заяві позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів – відмовити.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Одеської області через Біляївський районний суд Одеської області, протягом п'яти днів з дня її ухвалення.

Суддя Буран В.М.

06 грудня 2017 року