Ухвала суду № 70764391, 05.12.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" грудня 2017 р. м. Київ К/800/20038/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Загороднього А.Ф.,

Іваненко Я.Л.,

та секретаря Малини Л.В., за участю позивача ОСОБА_2, її представників ОСОБА_3, ОСОБА_4 та представника Національного банку України Шевчука П.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Національного банку України про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановила:

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Національного банку України, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила поновити її на посаді провідного економіста відділу реєстраційної роботи Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області, стягнути з Національного банку України на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу починаючи з 25 вересня 2015 року по день поновлення на роботі.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, позивач просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а за справою постановити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказом управління Національного банку України по м. Києву і Київській області від 25 квітня 2000 року №238-к ОСОБА_2 прийнято на державну службу як таку, що пройшла за конкурсом на посаду економіста 1-ї категорії сектору ліцензування відділу валютних операцій і контролю.

Відповідно до наказу Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області від 16 липня 2015 року №165-к ОСОБА_2 за її згодою переведено на посаду провідного економіста відділу реєстраційної роботи Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області.

Наказом Національного банку України від 17 серпня 2015 року №214-од було призначено службове розслідування, з метою з'ясування невиконання або неналежного виконання службових обов'язків посадовими особами Національного банку України щодо перерахування значних коштів в іноземній валюті за кордон з кінця липня до початку серпня 2015 року з рахунку фізичної особи, відкритого в АТ «Ощадбанк».

За результатами проведеного службового розслідування комісією складено акт від 02 вересня 2015 року, в якому зафіксовано, що провідний економіст відділу реєстраційної роботи Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області ОСОБА_2, яка в березні та липні 2015 року здійснювала розгляд договору позики від 10 лютого 2009 року (з урахуванням змін), завізувала повідомлення з відміткою про реєстрацію Головним управлінням договору позики від 10 лютого 2009 року з відповідними змінами. Незважаючи на те, що 18 липня 2014 року Управлінням Національного банку України в Херсонській області було анульовано реєстраційне свідоцтво договору позики від 10 лютого 2009 року, ОСОБА_2 не ініціювала витребування додаткових документів для прийняття рішення про реєстрацію договору. Таким чином, бездіяльність ОСОБА_2 призвела до перерахування значних коштів в іноземній валюті за кордон.

На підставі наказу Національного банку України від 24 вересня 2015 року №4285-к ОСОБА_2, провідного економіста відділу реєстрації роботи Головного управління Національного банку України по м. Києву та Київській області, звільнено з роботи 25 вересня 2015 року за порушення Присяги державного службовця (відповідно пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу»).

Вважаючи прийняте відповідачем рішення про її звільнення незаконним, позивач звернулась до суду з позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що враховуючи характер правопорушення та обставини, за яких його вчинено, відповідачем правомірно було застосовано до ОСОБА_2 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з роботи відповідно до пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу» за порушення Присяги державного службовця.

Проте, колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Статтею 30 Закону України «Про державну службу» передбачено, що підставами припинення державної служби є ті, що визначені у Кодексі законів про працю. Окрім цих підстав, державна служба також може бути припинена у разі: порушення умов реалізації права на державну службу; недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 Закону України «Про державну службу»; досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії; виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі; відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 Закону України «Про державну службу»; неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 Закону України «Про державну службу».

При цьому в пункті 6 частини першої статті 30 України «Про державну службу» визначено не окремий вид відповідальності державних службовців за порушення Присяги, а спеціальну підставу для припинення державної служби, що відбувається у формі звільнення.

У частині другій статті 14 Закону України «Про державну службу» законодавець визначив іще два додаткові заходи дисциплінарного впливу для державних службовців, вказавши, що крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України (стаття 147 Кодексу законів про працю), можуть застосовуватися попередження про неповну службову відповідність і затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Таким чином, законодавець навів вичерпний перелік дисциплінарних стягнень, які можуть бути застосовані до державних службовців, а також підстави припинення державної служби.

Разом з тим, порядок застосування таких заходів впливу у Законі України «Про державну службу» не передбачено. Натомість порядок застосування дисциплінарних стягнень, у тому числі звільнення, врегульовано у Кодексі законів про працю (стаття 149).

Частиною третьою статті 149 Кодексу законів про працю України передбачено, що при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

У частині другій статті 17 Закону України «Про державну службу» наведено текст присяги державного службовця такого змісту: «Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки».

З тексту Присяги вбачається, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. У зв'язку з цим як порушення Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Отже, і порушення Присяги, і дисциплінарне правопорушення може бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби. Таким чином, припинення державної служби у зв'язку з порушенням Присяги та дисциплінарна відповідальність державних службовців можуть бути наслідком існування схожих фактичних підстав у разі вчинення державним службовцем достатньо близьких за характером одне до одного дисциплінарного або іншого правопорушень. Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли державний службовець скоїв проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Тобто звільнення за порушення присяги має застосовуватися за конкретні надзвичайно тяжкі проступки, як за фактом їх вчинення, так і за наслідками, до яких вони призводять.

Припинення державної служби за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, який вчинив діяння, несумісне з посадою. Тому рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення з державної служби за вчинення дисциплінарного правопорушення, з дотриманням порядку та строків притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, в постанові від 01 жовтня 2013 року в справі №21-259а13.

В свою ж чергу, приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що наказ Національного банку України від 24 вересня 2015 року №4285-к не конкретизує вчинення позивачем порушення, яке можна кваліфікувати як порушення нею Присяги.

Враховуючи те, що в наказі про звільнення ОСОБА_2 з роботи вказано, що позивач порушила Присягу державного службовця, що стало можливим внаслідок несумлінного виконання нею своїх обов'язків, порушення вимог статей 5, 10, 17 Закону України «Про державну службу», колегія суддів вважає, що припинення державної служби за цих обставин не передбачено законодавством, яке було застосовано відповідачем.

Разом з тим, застосувавши за вчинення дій положення пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу» (порушення Присяги), які кваліфіковані як несумлінне виконання ОСОБА_2 своїх посадових обов'язків, тобто є порушенням службової дисципліни відповідно до визначення Кодексу законів про працю України та статті 14 Закону України «Про державну службу», відповідач тим самим позбавив позивача права на належний захист своїх законних прав та інтересів відповідно до положень законодавства про працю України.

При цьому неможливість застосування щодо позивача положень Кодексу законів про працю України та статті 14 Закону України «Про державну службу» відповідачем не мотивовано.

На підставі викладеного суди попередніх інстанцій прийшли до помилкового висновку про визнання дій щодо звільнення позивача на підставі пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу» правомірними. Звільнення на такій підставі не ґрунтується на вимогах законодавства.

У зв'язку з тим, що судом першої інстанції було помилково відмовлено в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі, а апеляційним судом залишено без змін дане судове рішення, то судами, відповідно, не було вирішено питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Верховний Суд України, рішення якого відповідно до положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковим для всіх судів України, у постанові від 14 січня 2014 року (справа № 21-395а13) висловив наступну правову позицію: «…суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку».

Вказані порушення норм матеріального та процесуального права не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з урахуванням положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства щодо відсутності можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, що відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Національного банку України про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_2 до Національного банку України про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя М.М. Заїка

судді: А.Ф. Загородній

Я.Л. Іваненко