Ухвала суду № 70761389, 04.12.2017, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр. Науки, 5

У Х В А Л А

про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову

04.12.2017 Справа № 905/2787/17

Суддя господарського суду Донецької області Фурсова С.М., розглянувши матеріали заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Азовбуд-Лідер» (87504, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Ілліча, будинок 75-А, код ЄДРПОУ – 40463152) про забезпечення позову

у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Азовбуд-Лідер» до товариства з обмеженою відповідальністю «Азовбетон» (87504, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Ілліча, будинок 75- А, код ЄДРПОУ - 38242632 ) про стягнення 140 047,76 гривень, -

без виклику представників сторін

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Азовбуд-Лідер» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Азовбетон» про стягнення 140 047,76 гривень.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 04 грудня 2017 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 18 грудня 2017 року.

Позивачем при зверненні до господарського суду разом з позовною заявою було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, яке зареєстроване за товариством з обмеженою відповідальністю «Азовбетон».

Заява обґрунтована тим, що вказані заходи по забезпеченню позову, є необхідними у зв’язку з суттєвістю розміру заборгованості, та невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду з боку відповідача.

Розглянувши заяву про вжиття заходів до забезпечення позову та дослідивши надані докази, господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про вжиття заходів до забезпечення позову не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 66 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) встановлено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів до забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення.

В юридичній науці під поняттям «забезпечення позову» розуміється засіб для запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.

Отже, інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання подальшого судового рішення.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» (далі – постанова Пленуму) забезпечення позову є гарантією реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний таких захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв’язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму, адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов’язання після пред’явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов’язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов’язано вирішення питання про забезпечення позову.

Заходи щодо забезпечення позову обов’язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв’язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Перелік заходів до забезпечення позову визначений статтею 67 ГПК України і розширеному тлумаченню не підлягає. Відповідно до зазначеної норми, до заходів забезпечення позову належать, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Виходячи зі змісту наведених норм, забезпечення позову розглядається як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної чи фізичної особи і може застосовуватися на будь-якій стадії процесу як гарантія реального виконання рішення суду.

Право вжиття тих чи інших заходів належить суду, який виходить із предмету спору, конкретних обставин справи та пропозицій заявника.

При вирішенні питання про забезпечення позову слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону, господарський суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення про те, що дії відповідача можуть призвести до негативних наслідків на момент виконання рішення.

Позивачем не було наведено суду жодних підстав, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, не наведено суду належних доказів. Також з матеріалів справи не встановлено обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача. Окрім того, позивачем не наведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а також, що майно до винесення рішення може зникнути або бути реалізоване.

Пояснення та обставини, наведені в обґрунтування поданої заяви, зводяться лише до гіпотетичної можливості настання несприятливих наслідків для позивача, а не їх наявності на момент розгляду заяви.

При цьому, заявником не зазначено на яке саме майно суду необхідно накласти арешт, його місцезнаходження, а також відповідність розміру заявлених вимог вартості майна, на яке має бути накладений арешт.

Всупереч положенням статей 33, 66 ГПК України заява позивача про забезпечення позову нічим не обґрунтована та базується лише на власних міркуваннях і припущеннях.

Враховуючи збалансованість інтересів сторін та наведені вище обставини, у господарського суду відсутні достатні підстави для задоволення заяви позивача та вжиття заходів до забезпечення позову, оскільки саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви.

На підставі викладеного, керуючись статями 66, 67, 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

У Х В А Л И В :

В задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Азовбуд-Лідер» про забезпечення позову у справі № 905/2787/17 відмовити.

Ухвала набирає законної сили 04 грудня 2017 року та може бути оскаржена через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом п’яти днів з дня її винесення.

Суддя С.М. Фурсова