Постанова № 70760813, 28.11.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Малетича М.М.,

Сибіги О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

на рішення господарського суду міста Києва від 03 квітня 2017 року

та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01 серпня 2017 року

у справі № 910/244/17

господарського суду міста Києва

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

про стягнення 1 143 613 230,68 грн.,-

за участю представників:

позивача: Василенко А.О.

відповідача: Сидорченко В.В., Куницький В.В.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення 154 157 334,00 грн. заборгованості з оплати наданих протягом січня 2014 року - березня 2016 року послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, 595 509 817,61 пені, 53 107 835,30 грн. три відсотки річних, 340 838 243,77 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань по оплаті наданих позивачем послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами за укладеним між сторонами договором на транспортування природного газу № 1402000250-ТН від 31 січня 2014 року, в результаті чого у відповідача перед позивачем утворився борг, який підлягає стягненню. Крім того, як стверджує позивач, за порушення виконання договірних зобов'язань зі своєчасної та повної оплати наданих послуг відповідач відповідно до ст. ст. 611, ч. 2 ст. 625 ЦК України та умов договору зобов'язаний сплатити інфляційні втрати, три відсотки річних від простроченої суми, а також пеню в розмірах, передбачених договором.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03 квітня 2017 року (суддя: Марченко О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01 серпня 2017 року (склад колегії суддів: Мартюк А.І. - головуючий, Калатай Н.Ф., Зеленін В.О.) у задоволенні позову відмовлено.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не довів обставин наявності у відповідача перед ним заборгованості за надані послуги з транспортування природного газу, оскільки акти наданих послуг не були підписані відповідачем, обсяги природного газу, наведені в непідписаних актах, відповідач до транспортування не замовляв та позивач не довів обставини транспортування газу в обсязі, передбаченому в непідписаних актах. За висновком судів строк здійснення остаточного розрахунку позивачем з відповідачем не настав, оскільки оплата послуг з транспортування газу має здійснюватися відповідачем, як гарантованим постачальником, не шляхом передоплати, а лише після здійснення підприємствами, що надають послуги з опалення та гарячого водопостачання, повних розрахунків за весь обсяг використаного газу.

Не погодившись із зазначеними рішенням та постановою, Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 03 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01 серпня 2017 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено господарськими судами, 31 січня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" (позивач, газотранспортне підприємство) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (відповідач, замовник) укладено договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1402000250-ТН (далі за текстом - договір), відповідно до п.1.1. якого газотранспортне підприємство зобов'язалось надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій, а замовник зобов'язався внести плату за надані послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами у розмірі, у строки та порядку, передбаченому умовами цього договору.

Відповідно до п.11.1. договору він набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє в частині транспортування газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання замовником своїх зобов'язань за цим договором. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Судами встановлено, що зазначений договір на транспортування природного газу продовжувався сторонами на кожний 2015 та 2016 року.

В пункті 1.2. договору сторони визначили розмір планового обсягу транспортування природного газу в розмірі 8 400 000 тис. куб. м. з розподіленням його по місяцях. Додатковою угодою до договору № 2 від 03 грудня 2014 сторони визначили плановий обсяг транспортування природного газу в розмірі 8 100 000 тис. куб.м., а додатковою угодою та № 4 від 25 грудня 2015 року - в розмірі 3 900 000 тис. куб.м.

Згідно з п.п. 3.1. - 3.4. договору надання послуг з транспортування газу оформлюються газотранспортним підприємством і замовником актами наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами, які є підставою для проведення остаточних розрахунків замовника з газотранспортним підприємством.

Згідно з п.п. 5.1., 5.4. договору розрахунки за послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами здійснюються за тарифами, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. Газотранспортне підприємство зобов'язується розміщувати інформацію про чинні тарифи на своєму офіційному веб-сайті та в засобах масової інформації.

Вартість фактично наданих газотранспортним підприємством замовнику послуг за звітний місяць визначається на підставі акта наданих послуг.

Оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється замовником (крім газотранспортного постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок газотранспортного підприємства на умовах 100% попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу; замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць; остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться замовником до 20 (двадцятого) числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів (пункт 5.5. Договору).

У випадку, якщо замовник є гарантованим постачальником, то замовник здійснює оплату послуг з транспортування газу в місяці, у якому здійснюється транспортування газу, шляхом щоденного перерахування коштів на рахунок газотранспортного підприємства в порядку, установленому алгоритмом розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки і з спеціальним режимом використання газотранспортних підприємств, який затверджується Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики; рахунки із спеціальним режимом використання наведені у додатку №1 до Договору; остаточний розрахунок замовником за виконані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами здійснюється після отримання замовником повних (100%) розрахунків за використаний газ підприємствами, що надають населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання (пункт 5.6. Договору).

На виконання умов зазначеного договору та додаткових угод до нього позивачем протягом січня 2014 року - березня 2016 року були надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами. За твердженням позивача ним на підставі актів наданих послуг було надано послуг на загальну суму 4 110 649 520,84 грн., які відповідач оплатив лише частково: на суму 3 956 492 186,84 грн., частину з яких сплатив з порушенням строків оплати таких послуг, встановлених п.п. 5.5., 5.6. договору, не оплатив послуги з транспортування газу за період січень - березень 2015 року та січень - березень 2016 року, внаслідок чого у нього перед позивачем виникла заборгованість в сумі 154 157 334 грн., стягнення якої є предметом спору у даній справі. Позивач також просив стягнути 595 509 817,61 пені, 53 107 835,30 грн. три відсотки річних та 340 838 243,77 грн. інфляційних втрат, нарахованих за прострочення виконання грошового зобов'язання на суму заборгованості.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

Згідно з ч. 1 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Такими чином, укладений між сторонами у справі договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1402000250-ТН від 31 січня 2014 року за своєю правовою природою є змішаним договором, що містить елементи договору перевезення вантажу та договору надання послуг. Однак суди попередніх інстанцій помилково визначили, що зазначений договір є за своєю правовою природою лише договором про надання послуг.

Відповідно до ч. 5 ст. 307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Частиною 1 ст. 13 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", який був чинний станом на дату укладення між сторонами договору на транспортування природного газу, транспортування природного газу здійснюється відповідно до договору. За договором транспортування природного газу газотранспортне підприємство зобов'язується транспортувати природний газ, довірений йому замовником, магістральними трубопроводами до пункту приймання-передачі газу та передати його замовнику, а замовник зобов'язується сплатити газотранспортному підприємству встановлену в договорі вартість транспортування.

За умовами укладеного між сторонами договору позивач зобов'язався надати відповідачу послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами до пунктів призначення - газорозподільчих станцій у визначених в договорі річних обсягах з розподілом обсягу газу по місяцях, а відповідач зобов'язався у визначені договором строки і порядку сплатити вартість наданих послуг (п. 1.1. договору).

За твердженням позивача заборгованість з оплати наданих послуг з транспортування природного газу складає 154 157 334,00 грн. і виникла за період січень-березень 2015 року та січень-березень 2016 року у зв'язку з неоплатою відповідачем наступних актів наданих послуг:

№01-15-1402000250-ТН/КОР/ТН14 від 24 травня 2016 року на суму 2 966 133 грн.,

№01-15-1402000250-ТН/КОР/ТН26 від 24 травня 2016 року на суму 2 136,72 грн.,

№02-15-1402000250-ТН/КОР/ТН8 від 24 травня 2016 року на суму 214 537,21 грн.,

№02-15-1402000250-ТН/КОР/ТН9 від 24 травня 2016 року на суму 2 277,83 грн.,

№03-15-1402000250-ТН/КОР/ТН7 від 24 травня 2016 року на суму 2 073,86 грн.,

№01-16-1402000250-ТН/ТН3 від 31 січня 2016 року на суму 4 496 336,39 грн.,

№02-16-1402000250-ТН/ТН2 від 29 лютого 2016 року на суму 6 642 260,28 грн.,

№02-16-1402000250-ТН/ТН3 від 29 лютого 2016 року на суму 68 229 894,60 грн.,

№03-16-1402000250-ТН/ТН2 від 31 березня 2016 року на суму 65 716 907,68 грн.,

№03-16-1402000250-ТН/ТН4 від 31 березня 2016 року на суму 15 671,95 грн.,

№03-16-1402000250-ТН/КОР/ТН5 від 30 квітня 2016 року на суму 2 317,46 грн.,

№02-16-1402000250-ТН/КОР/ТН5 від 31 серпня 2016 року на суму 103 388,26 грн.,

№03-16-1402000250-ТН/КОР/ТН6 від 31 серпня 2016 року на суму 74 646,65 грн.,

№01-16-1402000250-ТН/КОР/ТН7 від 31 серпня 2016 року на суму 6 044 821,93 грн.

Згідно з п.п. 3.1. - 3.4. договору надання послуг з транспортування газу оформлюються газотранспортним підприємством і замовником актами наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами, які є підставою для проведення остаточних розрахунків замовника з газотранспортним підприємством.

Однак, як встановлено судами, зазначені акти не були підписані відповідачем та були ним повернуті позивачу з посиланням на те, що обсяги природного газу, зазначені в актах, не відповідають фактично оформленим обсягам газу в актах реалізації природного газу між відповідачем та його споживачами.

Судами встановлено, що пунктом 2.1. договору передбачено, що підставою для транспортування газу магістральними трубопроводами є підтвердження в установленому порядку Оператором Єдиної газотранспортної системи відповідно до щомісячного планового (розрахункового) балансу надходження та розподілу газу наявності у замовника місячного обсягу газу, виділеного для забезпечення його споживачів або на власні потреби.

Відповідно до п. 2.7. договору газотранспортне підприємство забезпечує на виході з газорозподільної станції (ГРС) подачу зазначеної в договорі кількості газу з підтриманням робочого тиску згідно з технічними характеристиками регулюючого обладнання ГРС, зокрема за умови надходження газу замовника в магістральні трубопроводи газотранспортного підприємства в обсягах, зазначених у пункті 2.1. договору.

Таким чином, як правильно зазначено судами, за умовами пункту 2.7. договору підставою для забезпечення газотранспортним підприємством (позивачем) виходу газу через ГРС є надання замовником завдання та є можливим за умови надходження газу замовника в магістральні трубопроводи в обсягах, зазначених у пункті 2.1. договору.

Відповідні завдання були оформлені замовником у вигляді щомісячних планових обсягів розподілу природного газу підприємствам теплоенергетики з ресурсів та по прямим договорах НАК "Нафтогаз України" по конкретним споживачам, населеним пунктам, які надавались позивачу.

Разом з цим позивачем до матеріалів справи додано перелік підприємств ТЕК, до яких здійснювалось транспортування природного газу за непідписаними актами.

Однак, як встановлено судами, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач, як замовник, надавав завдання на транспортування природного газу до зазначених в переліку підприємств ТЕК, відповідач не довів, що зазначені у переліку підприємства ТЕК є споживачами відповідача, з яким відповідачем були укладені договори на постачання природного газу для виробництва теплової енергії для надання бюджетним установам послуг з опалення та гарячого водопостачання.

З огляду на викладене, суди дійшли правильного висновку про те, що відповідач не надавав позивачу замовлення послуг транспортування газу в обсягах, зазначених в актах згідно зі щомісячними плановими (розрахунковими) балансами надходження та розподілу газу. Відповідні докази відсутні в матеріалах справи, як і відсутні докази підтвердження наявності у позивача обсягів газу, наведених в актах, які відповідач відмовився підписувати.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів суду належними та допустимими доказами обставини того, що обсяги газу, наведені у непідписаних актах, надходили до магістральних газопроводів газотранспортного підприємства за завданням відповідача відповідно до щомісячних планових балансів надходження та розподілу газу та транспортувались позивачем.

Відповідно до п. 10 статті 1 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", який був чинний до 01 жовтня 2015 року, гарантований постачальник - це визначене у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, газопостачальне підприємство, яке не має права відмовити споживачу в укладенні договору на постачання природного газу, крім випадків, визначених частиною сьомою статті 12 цього Закону.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №705 від 25 липня 2012 року "Про визначення гарантованих постачальників природного газу" відповідач у справі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України" є замовником послуг транспортування, який має статус гарантованого постачальника.

При цьому, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, зазначена Постанова КМУ є чинною, а втрата з 01 жовтня 2015 року Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" чинності не означає, що відповідач втратив статус гарантованого постачальника. Таким чином НАК "Нафтогаз України" мала статус гарантованого постачальника станом на дату укладення з позивачем договору на транспортування природного газу та не втратило цього статусу.

Врахувавши наведе, суди дійшли правильного висновку про те, що порядок і строки оплати мають визначатися за умовами положень пункту 5.6. договору.

Згідно з п. 5.6. договору у випадку, якщо замовник є гарантованим постачальником, то замовник здійснює оплату послуг з транспортування газу в місяці, у якому здійснюється транспортування газу, шляхом щоденного перерахування коштів на рахунок газотранспортного підприємства в порядку, установленому алгоритмом розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки і з спеціальним режимом використання газотранспортних підприємств, який затверджується Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики; рахунки із спеціальним режимом використання наведені у додатку №1 до Договору; остаточний розрахунок замовником за виконані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами здійснюється після отримання замовником повних (100%) розрахунків за використаний газ підприємствами, що надають населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання.

Згідно з ч.ч. 1, 3, 4 ст. 191 Закону України "Про теплопостачання" оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні організації в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється.

Кошти, що надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації.

Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.

Частинами другою та восьмою ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" в редакції, чинній на момент укладення договору визначено, що для проведення розрахунків за спожитий природний газ гарантовані постачальники, їх структурні підрозділи, а також підприємства, що здійснюють продаж природного газу гарантованим постачальникам з метою реалізації природного газу для потреб усіх категорій споживачів, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від усіх категорій споживачів.

Кошти перераховуються з поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, відкритих в установах уповноваженого банку гарантованими постачальниками та їх структурними підрозділами, згідно з алгоритмом розподілу коштів виключно на: поточний рахунок із спеціальним режимом використання підприємства, що здійснює продаж природного газу гарантованому постачальнику; поточний рахунок газотранспортного підприємства; поточний рахунок газорозподільного підприємства; поточний рахунок гарантованого постачальника.

Таким чином, як правильно зазначено судами, законодавством встановлено, що гарантований постачальник отримує грошовий ресурс для розрахунку з газотранспортним підприємством за послуги транспортування лише після здійснення підприємствами, що надають послуги з опалення та гарячого водопостачання, повних розрахунків за весь обсяг використаного газу.

При цьому, судами встановлено, що відповідачем були надані суду копії рішень господарських судів Чернівецької області та Дніпропетровської області, які свідчить про існування у суб'єктів господарювання, яким відповідач транспортував природний газ в січні 2014 року - березні 2016 року, заборгованості перед НАК "Нафтогаз України".

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що строк здійснення відповідачем остаточного розрахунку з позивачем за послуги з транспортування газу, встановлений пунктом 5.6. договору, не настав, у зв'язку з чим суди правильно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення 154 157 334,00 грн. заборгованості, а також правильно відмовили і у стягнення з відповідача пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, як похідних вимог від основної вимоги про стягнення заборгованості, підстави для задоволення якої відсутні.

Виносячи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи. Переглядаючи справу повторно, в порядку ст.101 ГПК України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте рішення без змін. Постанова апеляційного господарського суду відповідає вимогам закону, а посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права під час винесення оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01 серпня 2017 року у справі № 910/244/17 залишити без змін.

Головуючий І.А. Плюшко

Судді М.М. Малетич

О.М. Сибіга