Рішення № 70760717, 05.12.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]

05 грудня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді: Мазурик О.Ф.,

суддів: Махлай Л.Д., Кравець В.А.,

секретаря: Синявського Д.В.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2,

на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 травня 2014 року

у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

28 січня 2014 року позивач - Публічне акціонерне товариство - Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ КБ «Надра», Банк) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом, в якому посилаючись на те, що ОСОБА_3 не виконує взятих на себе зобов'язань у договірних відносинах, у зв'язку з чим у неї утворилась заборгованість за кредитним договором, просив солідарно стягнути з боржника та поручителя ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 3 429 995,06 грн.

22 травня 2014 року позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій посилаючись на те, що рішенням суду у іншій справі вже було задоволено позов Банку про дострокове стягнення боргу в тому числі заборгованість по сплаті відсотків, пені та штрафу, зменшив позовні вимоги та просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість по відсоткам за інший період, а саме з 05.03.2010 по 15.04.2014 та пеню за прострочення сплати кредиту у розмірі 151 767,37 доларів США, що еквівалентно 1 730 388 грн.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 травня 2014 року позов задоволено в повному обсязі та вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2017 року заяву відповідача ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права без повного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що при вирішенні справи судом не взято до уваги, що Банк перед зверненням до суду з позовом про стягнення заборгованості не виконав свої зобов'язання щодо належного повідомлення поручителя про необхідність виконати зобов'язання за кредитним договором. Судом першої інстанції також не взято до уваги, що наданий позивачем розрахунок пені є неправильним та не відповідає дійсності. Судом належним чином не досліджено умови договору щодо нарахування пені, зокрема щодо порушення позичальником умов на внесення мінімально необхідного платежу за кожний місяць.

Судом першої інстанції не застосовано положення статті 61 Конституції України та безпідставно стягнуто нараховані Банком пеню і штраф, що свідчить про притягнення боржника до подвійної відповідальності, оскільки матеріалами справи підтверджується, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12.10.2012 вже стягнуто заборгованість з відповідачів на користь позивача в сумі 276 776,16 доларів США, в тому числі 6 394,08 доларів пені та 20576,60 доларів штрафу.

Обґрунтовуючи скаргу вказував на те, що суд першої інстанції не врахував, що розрахунок заборгованості за відсотками здійснений позивачем з порушенням положень ч. 1 ст. 257 ЦК України. Вважав, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом 31.01.2014, то ним пропущено строк позовної давності, а тому Банк має право вимагати стягнення відсотків за кредитом, які нараховані після звернення до суду з позовом. Суд також не врахував, що розрахунок заборгованості процентів за кредитом, який наданий позивачем до суду із заявою про уточнення позовних вимог, виконаний невірно та не підлягає задоволенню в повному обсязі, так як він не повинен містити розрахунок процентів за період з 05.03.2010 по 31.01.2011, у зв'язку із чим загальна сума заборгованості позичальника за процентами повинна бути зменшена на 28 472,26 доларів США.

Зазначав, що судом стягнуто донараховані позивачем відсотки за кредитом ще до моменту набрання законної сили рішенням суду, яким стягнуто достроково основну суму боргу з нарахованими відсотками, пенею та штрафом.

Як на підставу порушення судом норм процесуального права вказував на те, що судом першої інстанції порушено положення процесуального закону щодо відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 122 ЦПК), щодо залишення позову без розгляду (ч. 1 ст. 207 ЦПК); судом порушено права відповідачів на ознайомлення з позовними вимогами, в тому числі уточненими позовними вимогами, та позбавлено права надавати пояснення та заперечення з приводу заявлених вимог.

Крім цього, як на підставу скасування рішення суду посилався на те, що суд, мотивуючи своє рішення, посилався на рішення суду в іншій справі, яке не набрало законної сили.

За вказаних обставин, просив скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26.05.2014 та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених в ній.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Позивач, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині стягнення несплачених донарахованих відсотків, суд першої інстанції виходив з того, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду та вважає його правильним, враховуючи наступне.

Судом вірно встановлено, що між сторонами виникли правовідносини з приводу виконання зобов'язань за кредитним договором.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з матеріалів справи 05 вересня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ КБ «Надра», Банк), правонаступником якого є ПАТ КБ «Надра», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 456/П/7/2008-840, за умовами якого Банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 205 766,00 доларів США в порядку і на умовах, визначених цим Договором за програмою «Іпотечний конструктор».

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі та надав кредитні кошти в сумі, яка передбачена умовами договору кредиту.

Доводи представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про те, що Банком видано кредитні кошти в меншому розмірі ніж передбачено кредитним договором є необгрунтованими та такими, що спростовуються доказами наявними в матеріалах справи, а саме меморіальними ордерами № 692 та № 693 від 05 вересня 2008 року на загальну суму 205 766 доларів США, з яких кошти в розмірі 6 766 доларів США внесено ОСОБА_4 до Банку на погашення комісії згідно умов кредитного договору.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З матеріалів справи вбачається та визнано представником ОСОБА_1, що ОСОБА_3 належним чином не виконувала умови договору, на погашення тілу кредиту останньою внесено 423,35 доларів США.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що Банк не повідомляв поручителя про неналежне виконання боржником умов кредитного договору, оскільки у справі наявні письмові докази звернення в 2010 році Банку до суду з позовом до відповідачів про дострокове стягнення кредитних коштів.

Судом першої інстанції встановлено, що 12.10.2012 рішенням Шевченківського районного суду м. Києва задоволено позовні вимоги ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 456/П/7/2008-840 від 05.09.2008 та солідарно стягнуто з відповідачів заборгованість за тілом кредиту та відсотки, пеню і штраф за період з 05.09.2008 по 04.03.2010.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_1 визнав факт, що на час перегляду рішення у цій справі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12.10.1012, яке набрало законної сили, не виконано.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про тотожність позовів, оскільки предметом у справі, що переглядається є стягнення заборгованості за відсотками та пенею за період з 05.03.2010 по 15.04.2014, в той час предметом у іншій справі було стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотки, пеню і штраф за період з 05.09.2008 по 04.03.2010.

Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, сума заборгованості за кредитним договором № 456/П/7/2008-840 від 05.09.2008 станом на 01.05.2014 складала 151 767,37 доларів США (еквівалент у гривнях - 1 730 388,00 грн.), з яких: 129 792,64 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 1 479 841,30 грн. - заборгованість по несплаченим донарахованим відсоткам; 21 974,73 доларів США, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 250 546,71 грн. - пеня.

Посилання в апеляційній скарзі, що судом не враховано, що позивачем до уточненої позовної заяви долучено два розрахунки заборгованості, які суперечать один одному, не заслуговують на увагу судової колегії, оскільки ухвалюючи рішення судом досліджено та враховано розрахунок заборгованості, на який посилається позивач в своїх уточненнях до позовної заяви, а саме розрахунок заборгованості станом на 01.05.2014, в якому здійснено розрахунок заборгованості за період з 05.03.2010 по 30.04.2014 (а.с. 67).

Крім цього, вважаючи розрахунок заборгованості недостовірним, апелянтом у відповідності до вимог ст. 10, 60 ЦПК України не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів. Наданий представником ОСОБА_1 розрахунок не приймається колегією суддів до уваги, оскільки такий розрахунок здійснено із суми тіла кредиту, виходячи із наданих кредитних коштів в розмірі 199 000 доларів США, в той час позивачем доведено належними та допустимими доказами, які наявні в матеріалах справи про видачу кредитних коштів в розмірі 205 766 доларів США.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що судом невірно вирішено питання про стягнення відсотків, оскільки це питання вирішено судом відповідно до норм матеріального права.

Так, згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Таким чином, у разі якщо договором не встановлений розмір процентів після спливу строку дії договору, то їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Пунктом 1.3.1. кредитного договору передбачено, що відсотки за користування кредитом розраховуються Банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 14,99% річних. Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів у періоді (28-29-30-31/360) на залишок заборгованості. При розрахунку відсотків враховується день надання та не враховується день погашення кредиту.

Пунктом 8.4. кредитного договору визначено, що цей Договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання позичальником прийнятих на себе зобов'язань.

Ураховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, встановивши, що договір діє до його остаточного та належного виконання сторонами, дійшов правильного висновку щодо наявності правових підстав для стягнення відсотків за період з 05.03.2010 по 30.04.2014 в розмірі 129 792, 64 долари США.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що розрахунок заборгованості по відсоткам за період з 05.03.2010 по 30.04.2014 здійснено Банком з порушенням вимог ч. 1 ст. 257 ЦК України, що не було враховано судом першої інстанції при ухваленні рішення.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суд з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи в суді першої інстанції, подавав свої заперечення проти позову та приймав участь в судовому засіданні через свого представника ОСОБА_5, яка діяла на підставі нотаріально посвідченої довіреності.

Матеріалами справи також підтверджується, що відповідач ОСОБА_1 особисто або через свого представника не звертався до суду першої інстанції із заявою про застосування строків позовної давності.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, що відповідачі до винесення судового рішення зверталися до суду із заявою про застосування строку позовної давності, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно не застосовано положення ч. 1 ст. 257 ЦК України.

Заява представника ОСОБА_1 про застосування позовної давності судом апеляційної інстанції не підлягає задоволенню, оскільки апеляційний суд не може застосовувати позовну давність, якщо про застосування останньої відповідачами не було заявлено в місцевому суді. Саме такий правовий висновок ВСУ міститься у справі № 6-2307цс15.

Посилання в апеляційні скарзі на те, що неналежне виконання ОСОБА_5 своїх повноважень як представника відповідача ОСОБА_1 щодо представництва прав та інтересів останнього, зокрема щодо неподання заяви про застосування строків позовної давності, не мають правового значення та не можуть слугувати підставою для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та скасування рішення з цих підстав.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду, що відповідальність відповідачів є солідарною.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 554 ЦК України встановлено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом договору поруки поручитель та боржник відповідають перед банком як солідарні боржники.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 456/П/7/2008-840 від 05.09.2008 в цей же день між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено Договір поруки, за умовами якого ОСОБА_3 та ОСОБА_1 виступають як солідарні боржники.

Доводи апеляційної скарги, що позивач не виконав свої зобов'язання щодо повідомлення поручителя про необхідність виконання зобов'язань за кредитом договором не заслуговують на увагу судової колегії з огляду на наступне.

В пункті 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами у справі, що в 2010 році ПАТ КБ «Надра» звертався до суду з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором № 456/П/7/2008-840 від 05.09.2008, за яким поручителем виступає ОСОБА_1

Таким чином, Банком було пред'явлено вимогу до поручителя шляхом звернення до суду в 2010 році з позовом про стягнення заборгованості, що було враховано судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення.

Виходячи із системного аналізу ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Дана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23.09.2015 по справі № 6-1206цс15.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції було порушено положення ч. 1 ст. 122 ЦПК України (відкриття провадження у справі), ч. 1 ст. 207 ЦПК України (залишення позову без розгляду) та не взято до уваги, що на момент звернення до суду з даним позовом в провадженні суду першої інстанції перебувала справа за позовом Банку з тими ж самими сторонами, та з тих же підстав, про що було відомо суду.

Як встановлено судом, ПАТ КБ «Надра» в 2010 році звернувся до суду з позовом до відповідачів про солідарне стягнення заборгованості за період з 05.09.2008 по 05.03.2010.

У справі, яка переглядається, Банк уточнивши позовні вимоги, просив стягнути заборгованість по відсотках та пені за період з 05.03.2010 по 30.04.2014.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що відсутні порушення норм процесуального права судом першої інстанції, на які вказує апелянт.

Разом з цим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо відсутності правових підстав для стягнення пені з огляду на наступне.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

За приписами частини третьої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Уточнюючи позовні вимоги, Банк в частині щодо стягнення заборгованості по пені посилався як на підставу стягнення пені на пункт 5.2. кредитного договору.

Так, пунктом 5.2. кредитного договору встановлено, що у випадку прострочення виконання зобов'язань позичальника щодо повернення кредиту, сплати всіх нарахованих відсотків, комісій та можливих штрафних санкцій у строк, визначений пунктом 3.3.3. цього Договору, позичальник сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

Пунктом 3.3.3. кредитного договору, до якого відсилає пункт 5.2. договору, передбачено, що позичальник вносить мінімально необхідний платіж по кредиту, визначений у п.п. 3.3.1. цього Договору, щомісячно до 10 числа поточного місяця, а Банк здійснює списання погашення заборгованості до 12 числа поточного місяця. У випадку, коли позичальник до 10 числа поточного місяця не вніс (повністю або частково) суми мінімально необхідних платежів, внаслідок чого станом на 12 число поточного місяця не була погашена поточна заборгованість позичальника, Банк, починаючи з 13 числа поточного місяця, застосовує до позичальника штрафні санкції, передбачені цим Договором. Якщо число є небанківським днем, то платіж необхідно внести в останній банківський день, який передує цій даті.

Однак, як зазначалось вище, Банк звертався до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, змінено строк виконання зобов'язання, що фактично унеможливлює виконання позичальником пункту 3.3. кредитного договору (внесення мінімально необхідного платежу щомісяця), а як наслідок і нарахування пені за невиконання даного пункту договору.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції наведених обставин не врахував, належним чином не дослідив умови кредитного договору щодо нарахування та стягнення пені, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про стягнення пені.

Враховуючи те, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, рішення суду в частині стягнення пені не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо його законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору в цій частині, в силу ст. 309 ЦПК України є підстави для скасування судового рішення в цій частині та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог та залишення в силі рішення в частині стягнення відсотків в розмірі 129 762, 64 доларів США.

На підставі викладеного та керуючись ст. 218, 303, 307, 309, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, - задовольнити частково.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 травня 2014 року в частині стягнення пені скасувати та ухвалити в цій частині рішення, яким в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за пенею в розмірі 21 974 (двадцять одна тисяча дев'ятсот сімдесят чотири) доларів США 73 центи - відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий:

Судді:

Справа № 2609/15624/12

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/11424/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Коробенко С.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.