Постанова № 70755772, 05.12.2017, Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

Номер справи 623/2759/17

Номер провадження 2-а/623/186/2017

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2017 року Ізюмський міськрайонний суд в Харківській області

в складі головуючого - судді: Одарюка М.П.

при секретарі: Костенко В.В.

за участю судового розпорядника: Гребенюк О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ізюмі справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом в якому просив:

1) Визнати неправомірними дії Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення з 01 жовтня 20І7 року виплати пенсії по інвалідності ОСОБА_2;

2) Зобов'язати Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_2 з 01 жовтня 2017 року.

В обґрунтування позову посилається на те, що на початку 2017 року придбав квартиру у м. Ізюмі та переїхав на постійне місце мешкання до м. Ізюм, був взятий на облік в Ізюмському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримував пенсійні виплати до 01 жовтня 2017 року.

З 01 жовтня 2017 року відповідач припинив пенсійні виплати позивачу, як внутрішньо переміщеній особі. В жовтні 2017 року позивач звернувся до відповідача з листом з проханням поновити пенсійні виплати з 01 жовтня 2017 року, однак відповідач в листі повідомив позивача, що йому необхідно надати до управління довідку про взяття його на обліку як внутрішньо переміщеної особи або відмову в видачі такої довідки. Вказана довідка необхідна для вирішення питання подальшої виплати пенсії, у зв'язку з відсутністю в управління паперової пенсійної справі позивача. Позивач вважає дії відповідача протиправним та незаконними. В позовній заяви позивач просить суд розглядати справу без його участі.

Представник позивача, ОСОБА_3, надав суду письмову заяву про розгляд справи в його відсутність, позов ОСОБА_2 підтримує в повному обсязі, просить його задовольнити.

Відповідач надав письмові заперечення, в яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі, посилаючись на те, що до УПФ позивачем не надано довідку управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області про взяття його на облік як внутрішньо переміщеної особи або відмова у видачі такої довідки згідно постанови КМУ Порядку № 509 від 01 жовтня 2014 року « Про облік внутрішньо переміщених осіб».

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до компетенції адміністративних судів віднесена перевірка, чи вчинені дії суб'єктом владних повноважень на підставі, у межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

У відповідності до ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.

Судом встановлено, що позивач є інвалідом ІІ групи, особою яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується копіями посвідчень серії НОМЕР_1 виданим 02.03.2010 року, серія А № 431972 та вкладкою до посвідчення НОМЕР_2 ( а.с.6) та здобув право на отримання пенсії. Позивач до теперішнього часу перебуває на обліку в Ізюмському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області.

Згідно договору купівлі - продажу квартири від 04.05.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Ізюмського міського нотаріального округу, Банніковим С.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 812, позивачу, ОСОБА_2, належить квартира в АДРЕСА_1.

Позивач зареєстрований за вказаною вище адресою, що підтверджується копією паспорту ( а.с.5 оборот).

Листом № 206/л-14 від 20.10.2017 р. Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Харківській області повідомило позивача, що йому необхідно надати до управління довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або відмову в видачі довідки управлінням праці та соціального захисту населенні Ізюмської міської ради Харківської області згідно постанову КМУ Порядку № 509 від 01.10.2014 року, у зв'язку з відсутністю в управлінні паперової пенсійної справи позивача ( а.с.7).

Позивач, ОСОБА_2, станом на 09.10.2017 року не перебуває на обліку в управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради, як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою управління № 10656 від 09.10.2017 року (а.с.8).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Перевіряючи правомірність рішення відповідача щодо призупинення позивачу з 01.10.2017 р. виплату його пенсії, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон) пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Стаття 5 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-IV від 09.07.2003) визначає, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом.

Приписами ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. N 25-рп/2009)

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Як встановлено з заперечень відповідача, виплата пенсії позивача зупинена у зв'язку з тим, що йому необхідно надати до управління довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або відмову в видачі довідки управлінням праці та соціального захисту населенні Ізюмської міської ради Харківської області згідно постанови КМУ Порядку № 509 від 01.10.2014 року, у зв'язку з відсутністю в управлінні паперової пенсійної справи позивача.

Суд зазначає, що вищезазначеною постановою Кабінету Міністрів України не встановлено такої підстави для припинення виплати пенсій.

Згідно п.1.5. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1) заява на запит пенсійної справи за новим місцем проживання подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації). Особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік) (п.2.9).

Суд зауважує, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках передбачених законом.

Між тим, відповідач не вказав, яка з обставин, визначених наведеною нормою Закону стала підставою для припинення позивачу виплати пенсії.

Так, за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 07.10.2009р. в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Рішенням ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України», зокрема ст. 53, встановлено, що «підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати…».

У пункті 54 цього ж рішення ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: «Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією».

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач, припиняючи 01 жовтня 2017 року виплату позивачу його пенсії, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки припинення виплати пенсії особі у зв'язку відсутністю довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або відмову в видачі довідки управлінням праці та соціального захисту населенні Ізюмської міської ради Харківської області згідно постанову КМУ Порядку № 509 від 01.10.2014 року не відноситься до законодавчо визначених підстав припинення виплати пенсії та суперечить приписам Конституції України.

Крім того, всупереч ст. 49 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідачем у незаконний спосіб припинено виплату пенсії, а саме не надано відповідного рішення Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про підстави припинення виплати пенсії позивачу.

Суд вважає систематичною проблему невинесення Ізюмським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області рішень, винесення яких передбачено чинними нормативно - правовими актами, що позбавляє можливості взагалі перевірити чи відповідають дії органів Пенсійного фонду актами нормативно - правового регулювання.

Відповідно ст. 94 КАС України, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст. ст. 19, 22, 46, 58, 64 Конституції України, ст. ст. 2, 3, 6-11, 69-71, 86, 94, 99, 158-163, 167,183-2, 186 КАС України, ст. ст. 47, 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати неправомірними дії Ізюмського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення з 01 жовтня 2017 року виплати пенсії по інвалідності ОСОБА_2.

Зобов'язати Ізюмське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_2 з 01 жовтня 2017 року.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Ізюмського об'єднаного управління пенсійного фонду України Харківської області на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн. 00 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Ізюмський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Ізюмського міськрайонного суду М.П.Одарюк