Вирок № 70749091, 06.12.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 320/5281/16-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 320/5281/17к Головуючий в 1 інст. Бахаєв І.М.

Провадження № 11-кп/778/1547/17 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_1

Категорія: ч.1 ст.286 КК України

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 грудня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області в складі:

головуючого Рассуждай В.Я.,

суддів Тютюник М.С., Білоконева В.М.,

при секретарі Мовчан Д.В.,

прокурора Мотренко М.В.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

захисника адвоката ОСОБА_3,

представника потерпілого адвоката ОСОБА_4,

розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Запорізької області кримінальне провадження за апеляційними скаргами заступника прокурора Запорізької області Вознюка Ю.М. та обвинуваченого ОСОБА_2 на вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 28 липня 2017 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянин України, одружений, пенсіонер, який має вищу освіту, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимий,

визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 ККУкраїни та засуджений до покарання у вигляді 1 року обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання у вигляді обмеження волі з іспитовим строком 1 рік з покладанням обовязків, передбачених ст.76 ККУкраїни.

Вироком постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 моральну шкоду в розмірі 8500 гривень.

Вироком вирішено питання судових витрат,

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком суду першої інстанції ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України з наступних обставин.

17 травня 2016 року, приблизно о 08-35 годині, ОСОБА_2, керуючи автомобілем ВАЗ-2107, реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по вулиці Г.Сагайдачного (Фрунзе) в м. Мелітополі Запорізької області з боку вулиці В.Інтернаціоналістів в напрямку вулиці ОСОБА_6 (ОСОБА_7), де на перехресті вулиці ОСОБА_8 з проспекту 50 років Перемоги, виконуючи поворот наліво на проспекті 50 років Перемоги на зелений сигнал світлофора, маючи обєктивну можливість заздалегідь виявити пішохода ОСОБА_5 на нерегульованому пішохідному перехресті та маючи технічну можливість запобігти на нього наїзд, не дав йому дорогу, внаслідок чого скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_5, який перетинав проїзну частину проспекту 50 років Перемоги зі сторони вулиці В.Інтернаціоналістів в напрямку вулиці ОСОБА_6 (ОСОБА_7) по регульованому пішохідному переходу на зелений сигнал світлофора для пішоходів. Внаслідок ДТП потерпілий отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. Порушення п.п.10.1, 16.2 ПДР України, скоєнні водієм ОСОБА_2, знаходяться в прямому звязку з подією ДТП та її наслідками.

В апеляційних скаргах:

- заступник прокурора Запорізької області Вознюк Ю.М., не оспорюючи доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікацію його дій, вказує на неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ч.3 ст.61 ККУкраїни, у відповідності до якої покарання у вигляді обмеження волі не призначається до осіб, які досягли пенсійного віку. Вважає, що з урахуванням позитивних даних про особу обвинуваченого, суд мав би призначити більш мяке, однак реальне покарання, а саме у вигляді штрафу без застосування додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами.

Просить вирок в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_2 призначити покарання у вигляді штрафу в розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 3400 гривень;

- обвинувачений, також не оспорюючи доведеність своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікацію його дій судом, просить вирок змінити у звязку з його суворістю і невідповідністю тяжкості кримінального правопорушення та його особі, виключивши з вироку додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, а також зменшивши розмір відшкодування завданої потерпілому моральної шкоди до 4000 гривень.

Обґрунтовуючи свої апеляційної вимоги щодо цивільного позову, обвинувачений вказує, що потерпілий в цивільному позиві оцінив моральну шкоду в розмірі 5000 гривень. В обґрунтування збільшення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди потерпілий зазначив, що моральних страждань йому завдало перебуванням в численних судових засіданнях по даній справі, що не є підставою, передбаченою ст.23 ЦКУкраїни.

В апеляційному суді:

Прокурор підтримала апеляційну скаргу прокурора, вважала, що покарання у вигляді штрафу без призначення додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування є достатнім для виправлення обвинуваченого.

Обвинувачений та його захисник підтримали свою та прокурора апеляційну скаргу та просили їх задовольнити. Наполягали на зменшенні розміру стягнутої моральної шкоди до 4000 гривень.

Представник потерпілого ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_4 не заперечував проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та прокурора в частині призначеного покарання, разом з тим заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого в частині зменшення розміру стягнутої моральної шкоди.

Заслухавши доповідь судді по справі, прокурора, вислухавши обвинуваченого, його захисника та представника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційних скаргах, провівши судові дебати і надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга заступника прокурора Запорізької області Вознюка Ю.М. підлягає задоволенню, а апеляційна скарга обвинуваченого підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч.1 ст.286 КК України є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджені наявними у справі доказами, які досліджувались за згодою усіх учасників провадження, у тому числі обвинуваченого ОСОБА_2, в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України і в апеляційних скаргах не оспорюються.

Відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, що спричинена обвинуваченим, суд першої інстанції відповідно до ст.368 КПК України обґрунтував розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню, врахував глибину фізичних і душевних страждань потерпілого, зміни в його повсякденному житті, порушення нормальних життєвих зв'язків, та, врахувавши засади розумності, виваженості та справедливості, правильно визначив розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню.

Зміни в повсякденному житті, які проявилися в участі потерпілого в численних судових засіданнях для відновлення свого порушеного права, судова колегія відносить до інших обставин, які мають інше суттєве значення, які відповідно до ч.3 ст.23 ЦКУкраїни враховуються при вирішенні розміру моральної шкоди.

Що стосується призначеного ОСОБА_2 покарання, яке на думку прокурора є суворим і не відповідає вимогам закону, то колегія суддів дійшла наступного.

Відповідно до ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через мякість або через суворість.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів.

Відповідно до вимог ч.3 ст. 61 КК України обмеження волі не застосовується, зокрема до осіб, що досягли пенсійного віку.

Призначаючи покарання обвинуваченому за ч. 1 ст. 286 КК України, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винуватого, який раніше не був судимий, його ставлення до вчиненого, а також позитивну характеристику за місцем мешкання, однак в порушення вимог ч. 3 ст. 61 КК України, застосував покарання у виді обмеження волі до особи пенсійного віку.

Призначаючи обвинуваченому покарання колегія суддів апеляційний суд враховує обставини, які впливають на призначення покарання: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 ККУкраїни є злочином невеликої тяжкості, відомості про особу обвинуваченого, який раніше не був судимий, є особою пенсійного віку, визнання вини обвинуваченим, щире каяття, сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування моральної шкоди потерпілому, як обставини, що помякшують покарання, та вважає за можливе призначити покарання у виді штрафу, що є менш суровим покаранням, ніж позбавлення волі, однак з його реальною сплатою.

Відповідно до п.21 постанови ВСУ «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23.12.2005р. у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 ККУкраїни необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Пунктом 20 зазначеної постанови визначено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

За сукупності всіх обставин скоєння необережного злочину, який у відповідності до ст. 12 КК України є злочином невеликої тяжкості, та за відсутністю обставин, які обтяжують покарання, зокрема, не в стані алкогольного спяніння, поведінки обвинуваченого після вчинення злочину, який не намагався покинути місце події, викликав швидку допомогу потерпілому, залишився на місці ДТП до приїзду робітників поліції, частково відшкодував потерпілому моральну шкоду, колегія суддів приходить до висновку про недоцільність застосування до обвинуваченого додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами.

В судовому засіданні апеляційного суду обвинуваченим ОСОБА_2 заявлено клопотання про звільнення від покарання на підставі Закону України «Про амністію у 2016 році», яке на думку колегії суддів, підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_2 вчинив злочин невеликої тяжкості, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на час розгляду провадження досяг пенсійного віку, тобто він є субєктом Закону України «Про амністію у 2016 році».

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 405, 407, 409, 413, 414, 420 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Запорізької області ВознюкаЮ.М. задовольнити, апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Мелітопольського міськрайонного суду м.Запоріжжя від 28 липня 2017 року у відношенні ОСОБА_2 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.

Призначити ОСОБА_2 покарання за ч.1 ст.286 ККУкраїни у вигляді штрафу в розмірі 200 (двісті) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) гривень без позбавлення права керування транспортним засобами.

В решті вирок залишити без змін.

Звільнити ОСОБА_2 від відбування призначеного цим вироком апеляційного суду покарання у вигляді штрафу в розмірі 3400 гривень на підставі п. «ґ» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга на вирок може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді:

В.Я. ОСОБА_9 ОСОБА_10 Білоконев