Постанова № 70739083, 15.11.2017, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

дата документу :

Справа № 359/6324/17

Провадження № 2-а/359/389/2017

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2017 року о 14 годині 00 хвилин Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Муранової-Лесів І.В.,

при секретарі - Степаненко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Борисполі Київської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, Бориспільської районного державної адміністрації в особі Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам про поновлення виплати пенсії -

В С Т А Н О В И В:

16.08.2017 року позивач ОСОБА_1 в особі представника-адвоката Ляшук О.П., звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з вказаним адміністративним позовом, в якому просить суд:- визнати протиправними дії Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо невиплати йому, ОСОБА_1, пенсії, починаючи з лютого 2017 року; -зобов'язати Бориспільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області поновити виплату пенсії йому, ОСОБА_1, індивідуальний податковий номер НОМЕР_1, з лютого 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначили наступне. ОСОБА_1 є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою. З 17.07.2015 року перебуває на обліку в Бориспільському об'єднаному УПФУ Київської області та отримував пенсію за віком в розмірі 3200 гривень. Однак з 01.02.2017 року виплата пенсії з невідомих причин була зупинена. В квітні 2017 року він звернувся до відповідача із заявою щодо надання рішення про підстави припинення виплати пенсії. На що, отримав листа від 25.04.2017 року за № 4654/03, в якому повідомлялося, що рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за №13 від 07.04.2017 р. йому відмовлено в поновленні пенсії з дня припинення. Позивач вважає, що відповідач грубо порушив охоронювані Конституцією та законами України його права на отримання пенсії, тим самим позбавив його єдиного джерела для існування. Статтею 49 ЗУ «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» визначено підстави для припинення виплати пенсії. Проте жодної з вказаної у цій статті підстав для припинення виплати йому пенсії на сьогодні не існує.

Ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 жовтня 2017 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача- Бориспільську районну державну адміністрацію в особі Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

На судовий розгляд справи позивач з'являвся 03.10.2017 року, в подальшому, у зв'язку з відкладенням розгляду справи, направив суду заяву (а.с.35), в якій просив розглянути справу без його присутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача, Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду Київської області, у судовому засіданні заперечував проти позову, підтримав подані до суду письмові заперечення (а.с. 25-26), відповідно до яких зазначив, що позивач, дійсно, з 18.07.2015 року перебуває на обліку в Бориспільському об'єднаному управлінні ПФУ Київської області як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, згідно довідки від 06.04.2015 р. №3225001183. Також зазначає, що 29.12.2016 р. з УПСЗН Бориспільської райдержадміністрації до управління надійшло рішення про скасування довідки, виданої на ім'я ОСОБА_1, про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та припинення соціальних виплат. Довідка скасована на основі інформації щодо перетинання державного кордону України, отриманої від Держприкордонслужби України від 13.12.2016 р. На підставі отриманого рішення, протоколу №1 Комісії від 06.01.2017 року та акту обстеження матеріально-побутових умов від 28.12.2016 р., з 01.02.2017 року виплата пенсії позивачу була призупинена. 17 липня 2017 року позивач подав до управління ПФУ заяву про поновлення виплати пенсії та нову довідку від 27 березня 2017 року № 0000154140 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Комісією з питань щодо призначення/відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам було прийнято рішення про поновлення позивачу виплати пенсії з липня 2017 року відповідно до п.18 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, тобто через шість місяців після такого припинення і виконання всіх процедур, необхідних для їх призначення, передбачених законодавством. З цих підстав, вважають вимоги позивача щодо поновлення виплати пенсії з більш раннього терміну протиправними та безпідставними. А тому просили відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача, Бориспільської районного державної адміністрації в особі Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Однак направили суду листа, за підписом голови адміністрації Туренко О.В., в якому просили розглянути справу без участі їхнього представника. Додатково інформують, що згідно з постановою КМУ від 08.06.2016 р. № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні соціальних виплат та припинено виплати у зв'язку з відсутністю останнього за фактичним місцем проживання, про що свідчить відповідний Акт обстеження матеріально- побутових умов сім'ї та відомості, надані Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України на запит Управління соціального захисту населення Бориспільської райдержадміністрації від 07.09.2016 р. № 8/4050 (а.с.71 -80).

Заслухавши представника відповідача, дослідивши письмові заперечення відповідача, письмові матеріали адміністративної справи, суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку в Бориспільському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області з 18.07.2015 року, як внутрішньо переміщена особа, та отримував пенсію за віком.( а.с.5, 41-43).

Позивач був взятий на облік, як внутрішньо переміщена особа, управлінням соціального захисту населення Бориспільської районної державної адміністрації, про що йому була видана довідка №3225001183 від 06.04.2015р.(а.с.41). Згідно вказаної довідки, постійним зареєстрованим місцем проживання позивача є: АДРЕСА_1.

29 грудня 2016 року управління соціального захисту населення Бориспільської районної державної адміністрації надіслало на адресу Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Київської області рішення № 8/6621 від 28.12.2016 р. про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб та припинення соціальних виплат ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі ст.12 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», п.9 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/ перебування, затвердженого Постановою КМУ № 365 від 08.06.2016, внаслідок отриманої інформації з Держприкордонслужби України від 13.12.2016 № 0.64-27119/0/15-16. Копія рішення направлена до Бориспільського об'єднаного Пенсійного фонду України. ( а.с.39,40).

На підставі зазначеного рішення, протоколу № 1 Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 06.01.2017 р. та акту обстеження матеріально-побутових умов від 28.12.2016 р. , Бориспільське об'єднане управління ПФУ припинило виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2017 року ( а.с.39, 44 -47).

На звернення позивача ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії, Бориспільським об'єднаним управлінням пенсійного фонду України Київської області надано відповідь від 25.04.2017 за № 4654/03, якою повідомляють, що проводити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2017 р. підстави відсутні, оскільки йому скасовано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та припинено всі соціальні виплати. Нова довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи видана 27.03.2017 р. Рішенням комісії з питань призначення(відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за №13 від 07.04.2017 р. відмовлено в поновленні пенсії з дня припинення.( а.с.9).

Крім того, з наданих представником відповідача матеріалів пенсійної справи вбачається, що ОСОБА_1 , повторно, 17 липня 2017 року звернувся з заявою про поновлення виплати пенсії з 01.02.2017 року та надав довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 27 березня 2017 року № 0000154140( а.с.51,54, 56, 57).

Зі змісту Рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за №30 від 11.08.2017 р.(а.с. 54), вбачається, що ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії, однак не з 01 лютого 2017 року, а з липня 2017 року, у відповідності до п.18 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/ перебування, затвердженого Постановою КМУ № 365 від 08.06.2016., яким визначено, що повторне призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі у разі їх припинення можливе лише через шість місяців після такого припинення і виконання всіх процедур, необхідних для їх призначення, передбачених законодавством..

Так, частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ст.6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів, тобто особа має довести наявність прав, свобод чи інтересів, які порушені відповідачем.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 8Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"( далі Закон № 1058) встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України , а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до частини 3 статті 4 Закону № 1058, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Суд зауважує, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч.1 ст. 49 Закону № 1058-ІV є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Між тим, відповідачі не вказали, яка з обставин, визначених наведеною вище нормою Закону стала підставою для припинення позивачу виплати пенсії. Також відповідачами не зазначено й будь-якої іншої норми Закону, яка б визначала таку підставу припинення виплати пенсії, як скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до частини 2 ст. 49 зазначеного Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Необхідно також зауважити, що посилання відповідачів, як на підставу припинення пенсійних виплат, на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, є безпідставним, оскільки встановлення нормативно-правовим актом розширеного кола підстав для припинення виплати пенсії суперечить вимогам Закону України № 1058, який має вищу юридичну силу.

Статтями 2 та 3 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.

За висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 07.10.2009 в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, відсутність пенсіонера за місцем проживання чи зміна ним місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Згідно зі ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід'ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, відсутність позивачки за місцем проживання не може позбавляти її права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст.1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

За приписами ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У п.54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я". Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Слід також зазначити, що право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Протоколу 1 до Конвенції у 70-х роках минулого століття. У рішенні у справі «Міллер проти Австрії» від 16 грудня 1974 р.19 Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і у рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 р.20: якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Цей принцип було значно розширено у рішенні «Стек та інші проти Сполученого Королівства»21. Суд наголосив на тому, що в сучасній демократичній державі багато осіб протягом усього свого життя або ж його частини, коли йдеться про засоби для існування, перебувають у повній залежності від виплат за соціальним страхуванням або соціальним забезпеченням. В правових системах багатьох країн визнається, що такі особи потребують певного забезпечення, і відтак для них передбачається, що в разі дотримання умов, за яких вони можуть скористатися цими встановленими для них виплатами, вони автоматично будуть отримувати відповідні виплати.

На думку Європейського суду це право підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу 1. Тобто, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач-Бориспільське об'єднане управління Пенсійного фонду Київської області, припиняючи виплату позивачу пенсії з 1 лютого 2017 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, чим порушив конституційне право особи на соціальний захист - право на отримання пенсії.

За таких підстав позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору (а.с.15) підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 11, 69, 71, 86, 94, 128,157, 158-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії, починаючи з лютого 2017 року по липень 2017 року.

Зобов'язати Бориспільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 , індивідуальний податковий номер НОМЕР_1, з лютого 2017 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бориспільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в сумі 640 гривень.

На постанову суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного адміністративного суду через Бориспільський міськрайонний суд Київської області протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження і є остаточною, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку.

Суддя І. В. Муранова-Лесів