Постанова № 70735477, 01.12.2017, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 815/5600/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна та резолютивна частини)

01 грудня 2017 року Приморський районний суд м. Одеси,

у складі: головуючого - судді Бойчука А.Ю.

при секретарі Іскрич В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міського голови ОСОБА_3, ОСОБА_4 надання адміністративних послуг ОСОБА_2 міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування розпорядження ОСОБА_2 міського голови №376-к від 01.04.2015 року, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

На підставі викладеного, керуючись ч.3 ст.160, ст.158 - 163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міського голови ОСОБА_3, ОСОБА_4 надання адміністративних послуг ОСОБА_2 міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування розпорядження ОСОБА_2 міського голови №376-к від 01.04.2015 року, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до ОСОБА_2 апеляційного адміністративного суду через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя: Бойчук А.Ю.

Справа 815/5600/17

Провадження № 2-а/522/1986/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2017 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді Бойчука А.Ю.

при секретарі Іскрич В.В.,

розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міського голови ОСОБА_3, ОСОБА_4 надання адміністративних послуг ОСОБА_2 міської ради, за участю третьої особи ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування розпорядження ОСОБА_2 міського голови №376-к від 01.04.2015 року, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року позивач звернулася до ОСОБА_2 окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради про поновлення на роботі стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Ухвалами ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 15.09.2015 року та від 18.09.2015 року замінено неналежного відповідача - Виконавчий комітет ОСОБА_2 міської ради на належних - ОСОБА_2 міського голову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надання адміністративних послуг ОСОБА_2 міської ради, до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_5

Вищевказана справа неодноразово розглядалася судами, зокрема, постановою ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 01.10.2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено, постановою ОСОБА_2 апеляційного адміністративного суду від 13.01.2016 року було скасовано постанову суду першої інстанції, прийнято нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Визнано протиправним та скасовано розпорядження ОСОБА_2 міського голови від 01 квітня 2015 року №376-к; стягнуто з ОСОБА_4 надання адміністративних послуг ОСОБА_2 міської ради на користь позивача відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2017 року скасовано постанову ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року та постанову ОСОБА_2 апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2016 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 29.06.2017 року було прийнято до провадження уточнену позовну заяву (зміни позовних вимог) та справа за підсудністю була передана до Приморського районного суду м. Одеси.

Так, відповідно до заяви про зміну позовних вимог від 26.04.2017 року за вхід. 12390/17 ОСОБА_1 просила суд:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження ОСОБА_2 міського голови від 01.04.2015 року, № 376-к.

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління – адміністратора управління надання адміністративних послуг ОСОБА_2 міської ради.

- стягнути з ОСОБА_4 надання адміністративних послуг ОСОБА_2 міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 23.08.2004 року працювала у різних управліннях ОСОБА_2 міської ради, а з 01.06.2012р. в управлінні надання адміністративних послуг ОСОБА_2 міської ради на різних посадах, від заступника начальника відділу - адміністратора до заступника начальника управління - адміністратора. З останньої посади, а саме заступника начальника управління - адміністратора, зазначеного управління позивача було звільнено відповідно до п. 1 ст. 40 КЗПП України 06.04.2015 року.

Начальником управління ОСОБА_6 було видано наказ від 30.01.2015, №06 про затвердження структури управління та внесення змін до штатного розкладу. Позивач зазначає, що відповідно до п. 1.1. вищезазначеного наказу ліквідовувався відділ державних адміністративних послуг та п. 1.2. того ж наказу створювався аналогічний за своїми завданнями та функціями міський відділ державних адміністративних послуг. У відповідності до п. 1.3. зазначеного наказу № 06 ліквідовувались сектори надання адміністративних послуг у Приморському, Малиновському, Київському та Суворовському районах та п. 1.4. того ж наказу створювались аналогічний за своїми завданнями та функціями відділи державних адміністраторів у Приморському, Малиновському, Київському та Суворовському районах. Фактично проводилась зміна назв структурних підрозділів управління надання адміністративних послуг ОСОБА_2 міської ради, а самої реорганізації не відбувалось. Окрім того, позивач вказує на те, що 06.02.2015 року її було попереджено, що у зв’язку зі зміною в організації виробництва і праці на підставі наказу від 30.01.2015р. № 06 посада яку вона обіймала на той час буде виведена зі штату та про факт майбутнього звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗПП України.

Позивач вважає, що в порушення норм чинного трудового законодавства їй не було запропоновано жодної вакантної посади, які на дату видання наказу, а саме 30.01.15 р. становили 27 штатних одиниць та відповідали її кваліфікації та навичкам.

Відтак, ОСОБА_1 вважає своє звільнення незаконним, а розпорядження ОСОБА_2 міського голови від 01.04.2015 року № 376 К протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв’язку із чим була змушена звернутися до суду за захистом своїх трудових прав.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 міського голови ОСОБА_3 та представник ОСОБА_4 надання адміністративних послуг ОСОБА_2 міської у судовому засіданні просили суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі з підстав передбачених у запереченнях наданих представниками та долучених до матеріалів справи у попередніх засіданнях.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_5, у судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позовних вимогу повному обсязі та надала суду відповідні пояснення по справі.

Заслухавши пояснення сторін та третьої особи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що в задоволені позовних вимог необхідно відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 23.08.2004 року працювала в різних управління ОСОБА_2 міської ради, а з 01.06.2012 року в управлінні надання адміністративних послуг ОСОБА_2 міської ради на різних посадах, від заступника начальника відділу – адміністратора до заступника начальника управління – адміністратора. З останньої посади, а саме заступника начальника управління – адміністратора, була звільнена відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до вимог ст. 13 Закону України «При адміністративні послуги», рішенням ОСОБА_2 міської ради від 17.12.2013 року № 4187-VI створено Центр надання адміністративних послуг ОСОБА_2 міської ради як структурний підрозділ управління надання адміністративних послуг ОСОБА_2 міської ради.

Відповідно до п. 1.3 Положення про управління надання адміністративних послуг ОСОБА_2 міської ради, затвердженого рішенням ОСОБА_2 міської ради від 19.04.2012 р. № 1862 VI, а також п. 1.2 Положення про департамент надання адміністративних послуг ОСОБА_2 міської ради, затвердженого рішенням ОСОБА_2 міської ради від 25.02.2015 p. № 6268-VI (227-230) управління/департамент є самостійною юридичною особою, має власний баланс, рахунки в установах Державного казначейства, гербову печатку, штампи, бланки з власною назвою.

Згідно з п. п. 7.1, 7.2.3, 7.2.6, 7.2.7 Положення про управління надання адміністративних послуг ОСОБА_2 міської ради, затвердженого рішенням ОСОБА_2 міської ради від 19.04.5012 № 1862-V, управління очолює начальник, який видає в межах своєї компетенції накази, контролює їх виконання, затверджує положення про структурні підрозділи управління, посадові інструкції працівників, розподіляє обов'язки між своїми заступниками, а також забезпечує організацію діяльності та виконання встановленого обсягу повноважень адміністраторів.

Відповідно до копії наказу № 06 «Про затвердження структури управління та внесення змін до штатного розпису» від 30.01.2015 року, виданого начальником управління надання адміністративних послуг ОСОБА_2 міської ради, в управлінні змінилася організація праці та було здійснено перерозподіл обов’язків посадових осіб управління. Так, зокрема, із структури управління виводилась посада заступника начальника управління-адміністратора, а функціональні обов’язки заступника начальника управління та обов’язки начальника новоствореного структурного підрозділу - міського відділу державних адміністративних послуг поєднувались.

Згідно Наказу, кваліфікаційні вимоги для зайняття посади заступника начальника управління - начальника відділу - адміністратора відділу державних адміністративних послуг було змінено. Так, зокрема, посада, що вводилась наказом, вимагала наявності в претендента на її зайняття закінченої післядипломної освіти в сфері управління: магістр державного управління або магістр державної служби за відповідною спеціалізацією.

Рішенням ОСОБА_2 міської ради від 25.02.2015 року № 6268-VI було змінено найменування управління надання адміністративних послуг ОСОБА_2 міської ради на ОСОБА_4 надання адміністративних послуг ОСОБА_2 міської ради, а також затверджено Положення про ОСОБА_4 надання адміністративних послуг ОСОБА_2 міської ради.

Під час судового засідання представник ОСОБА_4 надання адміністративних послуг ОСОБА_2 міської ради зазначив, що на підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 міської ради, у зв’язку зі зміною статусу управління та значним розширенням функцій, а також суттєвою зміною основних завдань управління, виникла необхідність у перерозподілі посадових обов’язків працівників та внесенні змін до наказу від 30.01.2015 року № 06, які були внесені наказом від 07.04.2015 № 24 та затверджено структуру ОСОБА_4.

Вищевказані накази та рішення ОСОБА_2 міської ради у встановленому законодавством порядку оскаржені не були та на момент розгляду Приморським районним судом м. Одеси є чинними.

Відповідно до копії Регламенту виконавчих органів ОСОБА_2 міської ради, затвердженого Рішенням виконавчого комітету ОСОБА_2 міської ради від 31.10.2005 року № 754, а саме пп. 4.1.5 п. 4.1 розд. 4 якого, прийом на службу, переведення, стажування, звільнення, присвоєння рангу тощо здійснюється за розпорядженням міського голови.

Як було встановлено судом, та не заперечувалось сторонами у справі, 06.02.2015 року позивача під підпис було попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом.

З матеріалів справи вбачається, що начальник управління надання адміністративних послуг ОСОБА_2 міської ради звернувся до профспілкового комітету управління надання адміністративних послуг ОСОБА_2 міської ради з поданням про звільнення ОСОБА_1 зі скороченням штату у зв’язку з реорганізацією структури управління та відсутністю вакантних посад.

Згідно з протоколом проведення зборів профспілкового комітету управління надання адміністративних послуг ОСОБА_2 міської ради від 23.02.2015 р. № 2 та повідомлення профкому, адресованого на ім’я начальника управління, профспілкова організація ухвалила рішення надати згоду на звільнення ОСОБА_1

Відповідно до розпорядження міського голови від 01.04.2015 року № 376 К ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника начальника управління адміністратора управління надання адміністративних послуг ОСОБА_2 міської ради - 06.04.2015 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 України у зв’язку з реорганізацією структури управління.

Дослідивши в судовому засіданні наданий представником відповідача перелік осіб, які повідомлялись Управлінням надання адміністративних послуг ОСОБА_2 міської ради про майбутнє скорочення штату відповідно до Наказу від 30.01.2015р. № 06, судом встановлено, що за період з 31.01.2015 року по 06.02.2015 року 29 працівників, у тому числі і позивач були повідомлені про майбутнє скорочення штату.

Згідно з ч. 3ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці.

Питання переводу працівників на іншу посаду, визначення рівня їх кваліфікації та продуктивності праці, а також доцільності проведення перестановки (перегрупування) працівників є компетенцією роботодавця. Переважне право на залишення на роботі з'ясовується у разі проведення звільнення працівників і не стосується випадків переводу працівників за їх згодою власником чи уповноваженим ним органом в межах підприємства, установи, організації.

Згідно до статті 42 Кодексу законів про працю України, переважне право залишення на роботі має визначатись у випадку скорочення чисельності штату працівників, які займають однакові посади.

Відповідно до ст. 14 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування», посада заступника директора ОСОБА_4 начальника управління державних адміністративних послуг-адміністратора відноситься до четвертої категорії посад органів місцевого самоврядування.

Новостворена посада заступника директора ОСОБА_4 начальника управління державних адміністративних послуг-адміністратора передбачає кваліфікаційні вимоги до цієї посади, а саме наявність у претендента на її зайняття закінченої післядипломної освіти в сфері управління: магістр державного управління або магістр державної служби за відповідною спеціалізацією, проте ОСОБА_1 не відповідає таким вимогам, що не було спростовано позивачем.

З огляду на вищевикладене, ОСОБА_1 не відноситься до осіб, маючих переважне право залишення на роботі, які визначені статтею 42 КЗпП.

ОСОБА_7 спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.01.2012 року «Щодо обов'язкових для всіх судів України правових позицій» звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу. До звільнення позивачу були запропоновані вакантні посади, що відповідали її спеціальності та кваліфікації, проте від запропонованих посад вона відмовилась. Інші вакантні посади їй не пропонувались, оскільки, на переконання роботодавця, ОСОБА_1 не відповідала їм за своєю спеціальністю, кваліфікацією та досвідом роботи. Дані обставини підтверджуються довідкою про вакантні посади в управлінні надання адміністративних послуг ОСОБА_2 міської ради в період з 30 січня по 06 квітня 2015 року, яка була залучена під час розгляду справи.

Поняття кваліфікації як таке, що включає не лише освітній рівень працівника та стаж його роботи, а і здатність виконувати особливі доручення, є оціночним та визначається у кожній конкретній справі залежно від установлених судом обставин (постанова від 7 листопада 2011 року N 6-45цс11).

Представником відповідача ОСОБА_4 надання адміністративних послуг ОСОБА_2 міської ради на виконання ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 14.11.2017 року було надано довідку про проведення конкурсів на заміщення вакантних посад.

Судом встановлено, що з моменту попередження про звільнення позивача, в ОСОБА_4 було проведено 21 конкурс про заміщення вакантних посад, однак на жоден з конкурсів позивач заяву про участь не подавала. Зі слів представника відповідача ОСОБА_4 надання адміністративних послуг ОСОБА_2 міської ради, у разі подачі заявки на конкурс про заміщення вакантних посад у позивача ОСОБА_1 було переважне право на зайняття посади на протязі року з моменту звільнення, проте позивач не скористалася наданим їй правом на працевлаштування.

У п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 р. № 9, роз’яснено, що, розглядаючи трудові спори, пов’язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов’язані з’ясувати, чи дійсно у роботодавця мали місце зміни в організації виробництва і праці (якщо йдеться про звільнення у зв’язку із ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації), скорочення чисельності або штату працівників, чи додержувався власник або уповноважений ним орган норм законодавства, що регулюють звільнення працівника, які є докази змін в організації виробництва і праці, а також того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, і те, чи не мав звільнений працівник переважне право залишитися на роботі та чи було попереджено його за 2 місяці про наступне звільнення.

Суд критично ставиться до доводів, викладених в позовній заяві щодо відсутності фактичних змін в організації виробництва і праці підприємства з огляду на наступне.

Під змінами в організації виробництва і праці в п. 1 ст. 40 КЗпП України, зокрема, маються на увазі ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Працівника можна звільнити з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України, якщо здійснюється ліквідація, реорганізація, перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочується чисельність або штат її працівників. При цьому власне зміни в організації виробництва і праці не є підставою для звільнення. Навіть і конкретні форми змін в організації виробництва і праці реорганізація і перепрофілювання підприємства не є підставами для розірвання трудового договору, якщо не скорочується штат або чисельність працівників.

Визначати чисельність і штатний розпис є правом власника або уповноваженого ним органу. Суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов’язаний перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення штату або чисельності працівників). Але він не вправі обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників. Причому власник на свій розсуд має право чисельність працівників певної спеціальності та кваліфікації, чисельність одних посад зменшити, здійснити звільнення працівників, одночасно приймаючи рішення про прийняття на роботу працівників іншої спеціальності та кваліфікації, збільшити чисельність інших посад.

Суд, при розгляді справи про звільнення, не має право вирішувати обґрунтованість та доцільність проведеної реорганізації установи та скорочення штатів, а лише повинен з`ясувати, чи було дійсно проведена зазначена реорганізації зі скороченням відповідної посади.

З огляду на вищевикладене суд дійшов до висновку про те, що процедура звільнення позивача відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України була дотримана відповідачем у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч. 1 ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Оцінивши наявні в справі докази у їх взаємному зв’язку, суд дійшов висновку, що відповідачем - ОСОБА_2 міським головою ОСОБА_3 не було порушено прав позивача під час прийняття оскаржуваного Розпорядження від 01 квітня 2015 року № 376-к з урахуванням всіх ознак, визначених у ч. 3 ст. 2 КАС України.

Під час розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку про правомірність прийняття оскаржуваного розпорядження ОСОБА_2 міським головою від 01 квітня 2015 року № 376-к, позовні вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та поновлення на посаді не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від позовної вимоги про визнання протиправним та скасування розпорядження ОСОБА_2 міського голови від 01 квітня 2015 року № 376-к.

Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, що докази, наведені позивачем під час розгляду адміністративної справи є необґрунтованими та повністю спростовані представниками відповідачів, у зв’язку із чим, суд відмовляє в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі вищевикладеного та керуючись: ч.3 ст.160, ст.158 - 163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міського голови ОСОБА_3, ОСОБА_4 надання адміністративних послуг ОСОБА_2 міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування розпорядження ОСОБА_2 міського голови №376-к від 01.04.2015 року, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до ОСОБА_2 апеляційного адміністративного суду через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя: Бойчук А.Ю.